- загальний об'єкт права спільної сумісної власності - будь-яке майноподружжя (ч. 1);
- особливі об'єкти, які законодавець виокремлює із усього (будь-якого)майна подружжя та відносить до нього:
а) заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним ізподружжя (ч. 2);
б) майно, яке отримане на підставі договорів та використане у інтересахсім'ї (ч. 3);
в) речі для професійних занять (ч. 4).
У коментованій частині даної норми йдеться про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Але слід зазначити, що режим майна, виключеного із цивільного обігу, регламентується спеціальними нормами, про що зазначено у ч. 2 ст. 178 ЦК. Тому, на думку авторів, це положення є зайвим у СК.
2.Серед доходів подружжя важливе значення мають заробітна плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження такого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим вказаного майна таким чином. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належать до спільного майна подружжя лише у випадку, якщо вони були знесені: а) до сімейного бюджету, б) на особистий рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної) установи. Таким чином, надходження тільки тоді будуть вважатися спільним майном подружжя, якщо кожен з них виявив свою волю щодо передачі грошей до сімейного бюджету. Якщо цього зроблено не було, то майно вважається роздільним і належить тому з подружжя, який його отримав. Положення даної норми про те, що об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (за загальним правилом, крім премій, нагород, які один із подружжя отримав за особисті заслуги (ч. З ст. 57 СК. - С.Ф.), на думку авторів коментарю, є зайвим, оскільки виходячи із поняття сім'я, закріпленого у ст. З СК, її основною ознакою є взаємні права та обов'язки, зокрема й матеріальна підтримка, наприклад, щодо утримання дітей одного із подружжя, спільний побут, який і включає ведення подружжям спільного господарства, яке неможливе без грошей, тому передбачає внесення кожним із подружжя у сімейний бюджет своєї заробітної плати, пенсії, стипендії.
Треба зазначити, що вказана норма є новою для сімейного законодавства України. Правила, що діяли раніше, не пов'язували виникнення права спільної власності подружжя з фактом внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного бюджету. Таким чином, це майно вважалося спільним з моменту, коли виникало право власності на нього, тобто з моменту отримання заробітної платні одним із подружжя. Утім, законодавче рішення, закріплене в новому Сімейному кодексі України, в теоретичному плані не є новим. Свого часу питання щодо правового режиму заробітної плати, пенсії та стипендії досить жваво обговорювалося в юридичній літературі. Деякі вчені дійсно пов'язували виникнення права спільної власності подружжя щодо заробітної плати й інших надходжень з фактом передачі їх до бюджету сім'ї. Надалі така позиція зазнала значної критики, бо відповідно до неї між отриманням сказаних сум та їх переходом у спільну сумісну власність подружжя виникає певний розрив. Унаслідок цього з моменту отримання до моменту безпосередньої передачі грошей до спільного бюджету той з подружжя, хто отримав гроші, будучи їх власником, вправі самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встановленого сімейним законодавством України. Заробітна плата та інші різновиди грошових надходжень одного із подружжя мають вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання, тому що намір одного з подружжя внести їх до бюджету сім'ї передбачається.
3.Відповідно до ч. З СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше цінне майно, в тому чисті гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ця норма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло, про які саме договори в ній ідеться. Можна припустити, що — про участь одного з подружжя у різноманітних вигравальних конкурсах, лото тощо. Якщо за участь у такому конкурсі один з подружжя отримає винагороду, вона відповідно до ч. З ст. 61 СК є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Положення ч. 3 про те, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш. Які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, деякою мірою дублює ч. 4 ст. 65 СК. Але як у коментованій частині, так і у ч. 4 ст. 65 СК йдеться про «укладення договору в інтересах сім'ї», проте це положення ні у СК, ні у ЦК не знайшло свого розкриття та закріплення. Тому вважаємо доцільним висловити авторську думку щодо цих положень СК. Так, ч. 2 ст. 65 СК передбачає, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, тобто тут має місце презумпція (передбачуваність) згоди другого з подружжя. Тому якщо чоловік чи дружина не звернуться до суду, як це передбачено у ч. 2 ст. 65 СК, за визнанням договору недійсним, якщо він був посвідчений щодо спільного сумісного майна подружжя без згоди другого з подружжя, такий договір вважається дійсним, тобто права (ч. З ст. 61 СК) та обов'язки (ч. 4 ст. 65 СК) за таким договором поширюються на обох із подружжя.
Треба однак зазначити, що винагорода, про яку йде мова в ч. З ст. 61 СК, не може бути відзнакою особистих знань, вмінь або досягнень одного з подружжя в певній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги, складають роздільне майно подружжя відповідно до ч. З ст. 57 СК.
4.Серед об'єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійній: занять кожного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об'єктом його права власності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом з подружжя. Чоловік або жінка, професійні заняття котрого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отримання у разі поділу майна подружжя. При цьому він зобов'язаний виплатити другій стороні вартість належної йому частки майна. Положення даної частини про те, що речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя заслуговує на увагу, тому що ці речі, на думку авторів, як правило, коштують дорого, тобто належать до цінного майна. Крім того, слід враховувати положення ч. З ст. 71 СК, де йдеться про те, що речі для професійних занять присуджуються тому із подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
В ст. 61 СК використовується термін «професійні заняття». Однак його не можна трактувати занадто вузько — тільки в плані безпосередньої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не тільки професійну діяльність подружжя, а й їх хобі, різні захоплення, не пов'язані безпосередньо з їх основною професією. Головне, щоб це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснювати певний вид діяльності (займатися фотографуванням, музикою, живописом тощо).
5. Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на праві власності одному з подружжя, протягом спільного життя нерідко користуються обидва з них. Здійснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У випадку поділу майна, один із подружжя, який не є власником, нерідко просить врахувати цю обставину і визнати вказане майно спільним. Законодавство вирішує це питання таким чином. Згідно зі ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для визнання роздільного майна спільним згідно зі ст. 62 СК необхідно, щоб вартість роздільного майна в період шлюбу збільшилася істотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спільним.
Відповідно до ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У зв'язку з тим, що в праві власності на майно частки подружжя не визначені, вони мають координувати свої дії щодо цього майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою в праві, як це має місце у відносинах спільної часткової власності. Невизначеність часток у праві власності подружжя на майно спричинює два важливих наслідки. По-перше, за загальним правилом, дії одного з подружжя щодо володіння та розпорядження спільним майном розглядаються як дії подружжя. Згода іншого з подружжя передбачається до того часу, коли не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках, передбачених законом, для здійснення певних юридичних дій потрібна воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на праві власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.