Смекни!
smekni.com

Поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини (стр. 2 из 4)

Одні вчені вважають що такі правовідносини є еквівалентними (умовно еквівалентними, “побудованими на принципах нежорсткої еквівалентності”. Так, зокрема, Б.І. Сташків звертає увагу на те, що характерною рисою соціального страхування є його фінансування із спеціальних позабюджетних фондів, що формуються з цільових внесків роботодавців, застрахованих осіб та за фінансової підтримки держави. З цього він робить висновок, що зазначене страхування побудоване на принципі нежорсткої еквівалентності: існує певна залежність страхових виплат від величини трудового внеску і страхового стажу, але на відмінну від приватноправового страхування, у соціальному страхуванні принцип еквівалентності поєднується з принципом поєднання ризиків і колективної солідарності.

Інші вчені пишуть про нееквівалентний характер правовідносин по соціальному страхуванню. Так, зокрема, О.Є. Мачульська указує, що “правовідносини по наданню всіх видів трудових пенсій, а також всіх видів соціально-страхових допомог за своєю економічною природою є відплатно-нееквівалентними. Відплатними тому, що право на них залежить від участі в трудовій та іншій діяльності, при виконанні якої особа підлягала обов’язковому соціальному страхуванню. Нееквівалентними тому, що застосовується солідарний механізм фінансування”.

Звертає на себе увагу той факт, що прибічники протилежних позицій один і той же аргумент використовую для підтвердження контрадикторних висновків. Думається, такий стан обумовлений, насамперед, неоднозначним (і часто розширювальним) тлумаченням поняття “еквівалентний”. Це поняття найчастіше вживається при характеристиці майнових відносин, що входять до предмету цивільного права, де він використовується в контексті зустрічного надання сторонами зобов’язання (контрагентами) рівних за вартістю об’єктів цивільних прав. У той же час, у семантичному розумінні “еквівалент” – це щось, рівноцінне або відповідне в певному відношенні чому-небудь.

Сутність правовідносин по соціальному страхуванню полягає в тому, що фінансування соціального забезпечення здійснюється не тільки за рахунок бюджетних коштів, а за й рахунок коштів страхувальників і самих застрахованих. При цьому не має значення розрив у часі між сплатою страхових внесків і одержанням того чи іншого виду соціального забезпечення конкретним працівником, оскільки в основу системи соціального страхування покладений принцип солідарності самих застрахованих і солідарності поколінь.

Крім того, у більшості випадків на розмір соціальних допомог впливають так звані виробничі фактори, під якими розуміється рівень заробітної плати, виробничий стаж, страховий стаж, причини втрати працездатності тощо. Як справедливо відзначає О.І. Процевський, “надання допомог по соціальному страхуванню є еквівалентними відносинами, що замінили собою трудові, та розподіляються за кількістю і якістю минулої праці”.

Таким чином, на розмір такої допомоги, як, наприклад, допомога по догляду за хворою дитиною до досягнення нею 14 років, впливають такі виробничі фактори як страховий стаж і розмір заробітної плати, а на розмір допомоги по вагітності і пологам – тільки розмір заробітної плати. А оскільки відповідно до статті 21 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасової втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням”, розмір страхових внесків встановлюється у відсотках до сум оплати праці (для найманих працівників) або до сум оподатковуваного доходу (для інших застрахованих осіб), то можна зробити висновок про те, що розмір соціальної допомоги з Фонду залежить від розміру і тривалості внесків застрахованої особи (характерно для допомоги по догляду за хворою дитиною). У цьому спостерігається наявність еквівалентності (у сенсі відповідності в певному відношенні) між розміром допомоги і розміром виплачуваних страхових внесків. У той же час, якщо еквівалентність розуміти як абсолютну рівноцінність, то, природно, ніякої еквівалентності в правовідносинах по соціальному страхуванню немає і не може бути, оскільки це суперечило б сутності страхових відносин. І в такому розумінні “договір страхування, мислимий практично тільки як нееквівалентний”.

Виходячи з викладеного, уявляється, що правовідносини по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню слід характеризувати як еквівалентні, в тому смислі, що має бути певна відповідність між розміром допомоги і розміром виплачуваних страхових внесків. При цьому всі види допомог у зв’язку з народженням та вихованням дитини, що передбачені в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, повинні бути відплатно-еквівалентними, тобто розмір цих допомог повинний залежати (бути еквівалентним) розмірові внесених страхових внесків. Представляється необхідним закріпити принцип еквівалентності страхових виплат від розміру внесених страхових внесків на нормативному рівні.

Таким чином, на даний час безплатність властива винятково правовідносинам по наданню державної соціальної допомоги. Правовідносини по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню є відплатними еквівалентними відносинами. Усе вищевикладене, стало підставою для пошуку нової об’єднуючої ознаки правовідносин по соціальному страхуванню і державній соціальній допомозі.

Зокрема, в літературі пропонувалося за таку ознаку вважати категорію зобов’язальний характер соціально-забезпечувальних правовідносин. Відзначається, що поняття “соціально-забезпечувальне зобов’язання” – це конструкція, що характеризує природу соціально-забезпечувальних відносин і поєднує загальною основою і соціально-страхові, і відносини по соціальній допомозі та обслуговуванню населення. Ця ідея не є новою. Вперше про зобов’язальну природу соціально-забезпечувальних відносин писала Т.В. Іванкіна. На її думку під соціальними зобов’язаннями розуміються відносини між державними органами і громадянином з приводу надання йому матеріальних благ і послуг із суспільних фондів споживання. Цю думку в радянський період підтримували Р.І. Іванова і В.А. Тарасова, Т.В. Красильникова, Н.А. Купіна. У теперішній ідея соціального зобов’язання знайшла відображення в роботах М.Ю. Федорової та М.В. Лушникової.

Категорично проти використання категорії “зобов’язання” в управлінських, фінансових та інших публічно-правових відносинах, що знаходяться за межами предмета цивільного права, висловлюються цивілісти. Так, Є.А. Суханов пише, що використання категорії зобов’язання стосовно публічно-правових відносин пов’язано зі спробами обґрунтувати застосування в даних областях у тому чи іншому виді багатого і ретельно відпрацьованого інструментарію зобов’язального права, створеного для потреб цивільного обороту, тобто для приватноправової сфери. У зв’язку з цим, в таких ситуаціях тією чи іншою мірою ігноруються галузеві відмінності правовідносин, особливості приватноправового і публічно-правового регулювання.

Для того, щоб зробити висновок про прийнятність використання конструкції зобов’язання до відносин по соціальному забезпеченню, необхідно, на наш погляд, звернутися до цивільно-правового розуміння поняття зобов’язання, оскільки воно за своєю природою відначально є цивілістичним.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, заплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Подібне визначення на думку М.Д. Єгорова є невдалим, оскільки воно дозволяє підвести під поняття “зобов’язання” практично будь-яке відносне правовідношення, що, на його думку, і дало деяким авторам підставу стверджувати, що зобов’язання – це не цивільно-правове, а міжгалузеве поняття, використовуване в різних галузях права. Тим часом, зобов’язання, відзначає М.Д. Єгоров, має сенс і значення тільки тоді, коли воно розглядається в якості специфічної правової форми опосередкування товарно-грошових відносин. У протилежному випадку зобов’язання стає тотожним іншому науковому поняттю – “відносне правовідношення”, яке дійсно є міжгалузевим.

М.В. Лушнікова заперечує, що соціально-забезпечувальне зобов’язання цілком відповідає цій ознаці, оскільки в соціально-забезпечувальному правовідношенні особі надаються соціальні виплати і соціальні послуги. Крім того, на її думку, соціально-забезпечувальному зобов’язанню властиві і деякі інші ознаки цивільно-правового зобов’язання, такі, наприклад, як відносний характер, активний тип, цілеспрямованість. У той же час, вона відзначає і наявність відмінностей між цивільно-правовим і соціально-забезпечувальним зобов’язаннями, які полягають у наступному:

1) цивільно-правове зобов’язання виникає, як правило, на добровільній основі, яка допускає зміну змісту зобов’язань за згодою сторін, уступку вимоги і переведення боргу, припинення зобов’язання угодою сторін. Соціально-забезпечувальні зобов’язання за підставами виникнення можуть бути позадоговірними, такими, що випливають із закону, та договірними;

2) у цивільно-правовому зобов’язанні звичайно правові можливості суб’єктів мають двосторонній характер, що є вираженням їх юридичної рівності. У соціально-забезпечувальному зобов’язанні простежується його однобічний характер: заснованому на законі або договорі праву вимоги фізичної особи кореспондує обов’язок іншої сторони надати соціальні виплати або соціальні послуги;