Процедура патентування в ЄПВ коштує дорого, і її можна порівняти з вартістю традиційної процедури одержання 4 – 5 окремих національних патентів у державах-учасницях.
Проте ця процедура має і відповідні переваги у порівнянні з традиційною процедурою патентування – підготовка та подання однієї заявки на одній мові в одне патентне відомство через одного патентного повіреного з одержанням патенту на винахід, що діє одночасно в усіх або декількох зазначених державах-учасницях Європейської патентної конвенції.
Процедура ЄВРО-РСТ
Всі учасники Європейської патентної конвенції є учасниками Договору РСТ, тому європейський патент для будь-якої держави-учасниці може бути одержаний за процедурою РСТ. Надається можливість використати систему поширення дії європейського патенту, вказавши у міжнародній заявці держави-учасниці Договору РСТ, на які буде поширено його дію.
У той же час необхідно пам'ятати, що деякі європейські держави не можна вказувати за процедурою РСТ окремо, а лише як державу – учасницю ЄПК. Тобто до таких держав можна застосовувати лише процедуру Євро-РСТ, вказавши ЄПВ.
Патентування винаходів за процедурою євразійської патентної конвенції
Євразійська патентна конвенція надає охорону винаходам на території всіх держав – учасниць цієї конвенції єдиним охоронним документом – євразійськимпатентом.
Експертиза за формальними ознаками заявки проводиться протягом двох місяців від дати її подання та за умови сплати мита. За заявкою проводиться патентний пошук. Експертиза заявки по суті проводиться за клопотанням заявника та за умови сплати відповідного мита. Якщо за результатами експертизи встановлено, що винахід відповідає умовам патентоздатності, приймається рішення про видачу євразійського патенту. В іншому випадку виноситься рішення про відмову у видачі патенту. Євразійський патент видається після сплати мита за його видачу та публікацію.
2.2 Міжнародна охорона літературної і художньої власності
Твори, що охороняються. Об'єктами охорони авторського права є «літературні і художні твори», тобто оригінали витворів у галузі літератури і мистецтва. Формою, в якій втілюються такі витвори, можуть бути слова, символи, музика, картини, тримірні предмети або комбінації форм. Національні законодавства майже усіх країн передбачають охорону таких видів творів:
– літературні твори; романи, новели, вірші, драматичні твори і будь-які інші твори незалежно від їх змісту, обсягу, мсти, форми, опубліковані і неопубліковані. У більшості країн охороняються також комп'ютерні програми та «усні твори», тобто твори, не зафіксовані в письмовому вигляді;
– музичні твори: класична або легка музика, пісні, хорова музика, опера, музична комедія, оперета; інструментальна музика чи то для одного інструмента, чи кількох інструментів або для багатьох інструментів;
– хореографічні твори;
– художні твори; двомірні або тримірні незалежно від змісту і при значення;
– карти і технічні креслення;
– фотографічні твори: незалежно від теми і мети, з якою вони зроблені;
– аудіовізуальні твори – чи то німі, чи звукові незалежно від їх мети, жанру, тривалості, методу зйомки чи технологічного процесу.
Цивільно-правове законодавство деяких країн передбачає охорону похідних творів і збірників творів, які за результатами добору і розташування є інтелектуальною творчістю.
Деякі законодавства передбачають охорону «програмного забезпечення ЕОМ» і «творів прикладного мистецтва».
Законодавством охороняються також так звані суміжні права.
Зараз у світі щорічно випускається близько 1 млн. книг і близько 5 тис. фільмів, число копій фонограм сягає З млрд.
За загальним правилом твір може бути використаний третіми особами лише з дозволу володільця авторського права. Найбільш типовим є право копіювати або іншим чином відтворювати будь-який вид твору; право здійснювати звуковий запис виконання будь-якого твору; право виконувати перед публікою твори, зокрема, музичні, драматичні або аудіовізуальні; право здійснювати публічний показ таких творів по дротах або передавати по радіо, телебаченню або іншими засобами трансляції; право перекладати іншою мовою літературні твори; право на прокат, особливо стосовно творів, записаних на фонограму і комп'ютерних програм; право екранізувати будь-які твори, зокрема право створювати на їх основі аудіовізуальні твори.
Власник авторського права може передавати своє право іншим особам або видавати дозвіл на певні види використання. Проте особисті немайнові права відчуженню не підлягають.
Суб'єкти авторського права. Усі законодавства визнають авторське право передусім за його творцем. Проте цивільно-правове законодавство деяких країн визнає авторське право за роботодавцем, якщо на момент створення твору автор був службовцем або працював, або був найнятий спеціально для створення певного твору.
Охорона авторського права за законодавством всіх країн надається незалежно від будь-яких формальностей, тобто охорона авторського права починається з моменту виникнення твору.
Строки охорони. Охорона авторського права обмежена часом. У більшості країн строк охорони авторського права триває протягом життя автора і 50 років по його смерті, а за законодавством деяких країн – протягом життя автора і 70 років по його смерті.
Міжнародна охорона. Твори іноземних авторів не підлягають охороні за винятком тих випадків, коли це передбачено міжнародними договорами або коли певна країна є учасницею відповідних конвенцій.
2.3 Всесвітня організація інтелектуальної власності
Національне законодавство про охорону права інтелектуальної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прийняла. За межами цієї держави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності не надається. Там виникає можливість використовувати зазначені результати без дозволу їх власника чи володільця і без виплати належної винагороди. Такий стан не міг задовольнити суб'єктів прав інтелектуальної власності. Тому вже з кінця минулого століття починають укладатися міжнародні угоди, якими передбачається охорона прав на результати творчої діяльності, і за межами країни їх виникнення. Такі угоди хоча і не завжди досягали поставленої мети, проте виявилися в ряді напрямів досить ефективними, доцільними і виправданими. Тому їх розвиток і удосконалення тривають. Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної власності.
На сьогодні найбільш авторитетною організацією є Всесвітня організація інтелектуальної власності. Фактично вона була започаткована ще в 1883–1886 рр., коли були прийняті відповідно Паризька конвенція про охорону промислової власності і Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.
14 липня 1967 р. у Стокгольмі була підписана конвенція, якою утворювалася Всесвітня організація інтелектуальної власності. Вона набрала чинності в 1970 р.
У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.
Конвенція поставила перед ВОІВ такі завдання:
– сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, у конкретних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;
– забезпечувати адміністративне співробітництво між створеними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.
Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі, ВОІВ заохочує укладання нових міжнародних договорів і удосконалення національних законодавств, важливою ділянкою її діяльності є надання технічної допомоги країнам, що розвиваються. В обов'язки ВОІВ входить збирання і розповсюдження інформації, організація роботи відповідних служб, які займаються забезпеченням охорони винаходів, знаків і промислових зразків, якщо таку охорону бажають одержати одночасно в кількох країнах, сприяння розвитку інших видів адміністративного співробітництва між державами-членами.
У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ централізує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, яке є секретаріатом ВОІВ, а також здійснює контроль за таким управлінням через свої органи.
На 1 січня 1995 р. ВОІВ виконувала адміністративні функції майже усіх Союзів і договорів, що стосуються інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 1 Угоди ВОІВ з Організацією Об'єднаних Націй ВОІВ відповідає за здійснення необхідних дій, передбачених Конвенцією, якою вона була утворена, а також договорами і угодами, адміністративні функції яких вона виконує. ВОІВ несе також відповідальність за розвиток інтелектуальної діяльності і сприяє передачі технологій, які стосуються промислової власності, країнам, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку.
При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями міжнародного співробітництва з метою розвитку; повною мірою використовуючи досягнення інтелектуальної діяльності, сприяє більш широкому використанню інтелектуальної власності для заохочення національної творчої діяльності.
Органи ВОІВ.
ВОІВ має три керівні органи, які засновані в межах Конвенції:
1. Генеральна Асамблея.
2. Конференція.
3. Координаційний комітет. На 1 січня 1995 р. членами Комітету були 58 країн).
Генеральна Асамблея приймає дворічний бюджет, спільний для всіх Союзів. Конференція приймає дворічний бюджет Конвенції.
Генеральна Асамблея і Конференція збираються на чергові сесії один раз на два роки. Координаційний комітет збирається на чергову сесію один раз на рік.
Виконавчим главою ВОІВ є Генеральний директор, який обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний строк, що може бути подовжений.