відповідальність екологічний небезпека ретроспективний
Питання юридичної відповідальності широко досліджувалось в праві, в різних його галузях. В еколого-правовій науці дослідження проблеми юридичної відповідальності здійснювалося багатьма авторами, переважно з позицій відповідальності в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Дані аспекти проблеми юридичної відповідальності викладені в роботах В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Ю.С. Шемшученко, Б.Г Розовського, В.Л. Мунтяна, В.В. Петрова та інших авторів. Дослідження юридичної відповідальності в галузі забезпечення екологічної безпеки на сьогоднішній день здійснювалось лише деякими науковцями, зокрема В.І. Андрейцевим, Г.І. Балюк, В.В. Власенко, Т.Г. Ковальчук, М.В. Красновою
Зазначимо, що юридична відповідальність є одним з основоположних понять правової науки в цілому. Від розуміння цієї категорії залежить рівень забезпечення законності і правопорядку в державі. На думку дисертантки, юридична відповідальність виступає основним забезпечувальним державно-правовим засобом механізму забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України.
Довідникові правові джерела визначають юридичну відповідальність як вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою.
Разом із тим, правова доктрина не містить однозначного визначення даного поняття і в юридичній літературі можна знайти чимало підходів стосовно його трактування. Найбільш обґрунтованою, на нашу думку, є позиція, відповідно до якої юридична відповідальність розглядається в широкому значенні, що передбачає наявність відповідальності як у ретроспективному (негативному), так і в позитивному значенні.
В еколого-правовому розумінні юридична відповідальність в галузі екології розглядається як особливий стан суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу.
Поряд із цим, В.І. Андрейцев дає визначення позитивної еколого-правової відповідальності, як особливої форми стану суспільних екологічних відносин, в яких реалізуються заходи державно-правового впливу до відповідальних осіб, що спрямовані на забезпечення позитивних юридично значущих дій в галузі раціонального природокористування, поліпшення навколишнього середовища та екологічної безпеки населення.
П.Є. Недбайло свого часу прийшов до висновку, що перш за все слід вести мову про відповідальність за виконання припису правової норми, тобто про відповідальність «за здійснення позитивних дій». Це так звана «позитивна відповідальність», соціальне значення якої полягає в досягненні позитивної мети шляхом здійснення діяльності, що відповідає «об’єктивним вимогам даної ситуації і об’єктивно зумовленим ідеалам часу».
Аналіз чинного законодавства України у сфері відповідальності в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні і забудові міст дозволяє дисертантці висловити наступні підходи в цьому аспекті. По-перше, одним з видів юридичної відповідальності в досліджуваних правовідносинах є позитивна відповідальність, під якою, на нашу думку, слід розуміти стан регулятивних правовідносин екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, у межах яких відповідальними суб’єктами активним способом реалізується спеціальна правосуб’єктність.
Наприклад, проектна установа розробляє генеральний план міста і у відповідності із вимогами екологічної безпеки і тим самим здійснює позитивну дію. Подібна позитивна дія базується на високому рівні екологічної правосвідомості, усвідомленні наявності екологічного ризику при плануванні міста, а також на необхідності забезпечення безпечного життєвого середовища в місті для теперішнього і наступного поколінь.
Отже, в даному випадку мова йде про позитивну екологічну відповідальність в регулятивних правовідносинах екологічної безпеки у плануванні та забудові міст, в яких реалізується спеціальна правосуб’єктність, в основі якої лежить ініціативність, активні дії та творчий підхід суб’єкта такої відповідальності (в нашому випадку архітектора, який виконує проектні роботи).
Крім того, на думку дисертантки, заходи позитивної юридичної відповідальності в правовідносинах екологічної безпеки у плануванні і забудові міст повинні застосовуватися при незабезпеченні державою в особі відповідних органів влади екологічної безпеки середовища проживання людини в місті внаслідок здійсненої забудови. Мається на увазі позитивна відповідальність держави перед людиною за створення повноцінних екологічно безпечних умов життєдіяльності людини у місті.
Поряд з позитивним регулюванням відносин відповідальності в сфері забезпечення екологічної безпеки людини та охорони навколишнього природного середовища у плануванні та забудові міст України чинним законодавством передбачаються юридичні засоби негативної юридичної відповідальності.
Підставою виникнення цього виду відповідальності є, як відомо, скоєння правопорушення, склад якого становлять суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна сторона. На думку, Г.І. Балюк суб’єктами екологічних правопорушень є фізичні та юридичні особи; об’єктом виступають суспільні відносини з раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення правопорядку і безпеки населення; суб’єктивна сторона представлена виною у формі умислу або необережності; об’єктивна сторона виражається у протиправному діянні, що порушує вимоги екологічного законодавства, шкоді (загрозі шкоди) навколишньому природному середовищу або здоров’ю людини, а також у причинному зв’язку між діянням і шкідливими наслідками.
Досліджуючи екологічне правопорушення у плануванні і забудові міст України, на нашу думку, необхідно враховувати такі його риси, як екологічна направленість, небезпека та протиправність. Екологічна направленість правопорушення передбачає, що та чи інша поведінка особи спрямована на негативну зміну навколишнього природного середовища міста або зачіпає охоронювані законом екологічні інтереси та право на екологічно безпечне середовище в місті.
Екологічна небезпека включає багатогранні фактори ризику, можливість їх негативного впливу на життя і здоров’я людей внаслідок здійснення планування і забудови міст з порушенням вимог екологічної безпеки.
Протиправність правопорушення в галузі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст зводиться до того, що винні особи порушують прийняті в Україні правові норми (норми екологічного, містобудівного законодавства, санітарного законодавства, а також вимоги нормативних документів), якими закріплені вимоги екологічної безпеки містобудівної діяльності
Виділення ретроспективної відповідальності в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, як різновиду юридичної відповідальності в сфері екологічної безпеки в цілому, дає нам змогу вести мову про склад екологічного правопорушення в цій сфері. Це зумовлюється необхідністю встановлення об’єкта посягання, яким на нашу думку, виступає по-перше, життя і здоров’я людини, а по-друге, навколишнє середовище міста, з точки зору його безпечності для проживання (перебування) в ньому людини. Разом з тим, можна виділити і об’єкт правопорушення в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст, який становлять відповідні правовідносини в галузі забезпечення екологічної безпеки містобудівної діяльності. Крім того, необхідно чітко встановити суб’єкт правопорушення (юридичну чи фізичну особу), її ставлення до скоєного правопорушення, в якій об’єктивній формі правопорушення було вчинено.
На думку дисертантки, в залежності від об’єкта посягання можна виділити наступні види правопорушень в сфері забезпечення екологічної безпеки при плануванні і забудові міст України: правопорушення в сфері охорони життя і здоров’я людей у плануванні та забудові міст (антропоохоронні); середовище-охоронні правопорушення норм та вимог екологічної безпеки у плануванні та забудові міст.
Крім того, екологічні правопорушення у плануванні та забудові міст України, на нашу думку, можна класифікувати за галузевим підходом на адміністративні екологічні проступки, дисциплінарні екологічні правопорушення, екологічні делікти, екологічні злочини, що можуть бути вчинені в сфері забезпечення екологічної безпеки містобудівної діяльності. Виходячи з цього, ми можемо вести мову про застосування дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та майнової відповідальності, яка на думку В.В. Петрова може носити назву «еколого-правова відповідальність».
Дисциплінарна відповідальність у сфері забезпечення екологічної безпеки може мати місце, наприклад, коли суб’єкти правовідносин екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, а саме, посадові особи державних органів або органів місцевого самоврядування допускають порушення встановленого трудового розпорядку при виконанні ними своїх професійних службових обов’язків по розробці та прийняттю містобудівної та проектної документації, складанні експертного висновку екологічної експертизи проектів тощо. Дисциплінарне стягнення накладається у відповідності з положеннями Кодексу законів України про працю.
Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України передбачена ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексом України про адміністративні правопорушення, законодавчими актами містобудівного законодавства. Підставою настання даного виду відповідальності є адміністративне правопорушення в сфері забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Зокрема, у відповідності із положеннями ст. 79–1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачається застосування до винних осіб заходів адміністративної відповідальності за недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції або прийняття в експлуатацію об’єктів і споруд, а так само недодержання строків, встановлених для кожного етапу будівництва природоохоронних об’єктів чи споруд або строків прийняття її в експлуатацію