Тривалий час не вирішується питання про доцільність утворення спеціального органу з перевірки звернень, пов’язаних зі здійсненням судочинства. Виходячи із міжнародної практики і конституційних принципів незалежності судочинства необхідно врахувати, що жодна посадова особа, жоден орган не має права проводити перевірку діяльності суддів. Навіть суб’єкти, наділені правом ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді, не мають права здійснювати таку перевірку. Тому думка про те, що в разі створення дисциплінарних інспекцій призначення дисциплінарних інспекторів має здійснювати міністр юстиції, є хибною.
Оскільки згідно з чинним законодавством правом здійснювати відповідні перевірки в певних випадках наділені лише ради суддів, а також кваліфікаційні комісії суддів, то орган з перевірки звернень може бути безпосередньо пов’язаний лише з цими органами суддівського самоврядування. Тому Дисциплінарна комісія суддів України, вважаємо, може бути створена лише при Раді суддів України, яка і повинна призначати судових інспекторів. До того ж такі комісії повинні діяти в кожній області.
Як би держава не поліпшувала систему судоустрою і судочинство загалом, рівень правосуддя все ж залежить від судді. Тому систему добору, підготовки, визначення кваліфікації та призначення на посаду судді необхідно вдосконалювати. Світова і європейська практика з цього питання різна. Як і в Україні, у більшості держав при призначенні судді першого рівня у кандидата вимагається наявність відповідної вищої освіти, певного віку (як правило, досягнення 30 років), професійного стажу. В країнах, де існує спеціальна система добору кандидатів, наприклад національна суддівська школа, часто вимагається наявність іншої юридичної професії, зокрема адвоката чи офісного службовця. У деяких країнах запроваджено систему загального навчання, що відкрита для всіх студентів, які хочуть отримати ту чи іншу юридичну професію. Така система дає змогу всім студентам вивчити базові засади всіх професій, включаючи посаду судді чи прокурора.
На наш погляд, вітчизняна система добору суддів повинна забезпечити не тільки необхідні передумови для призначення на посади суддів найбільш підготовлених юристів з певним життєвим досвідом і віком, але (і це найголовніше) осіб з високими моральними якостями. Адже в Україні поки що ніхто спеціально не вивчає ділові якості кандидата в судді, його психічні особливості, поведінку, комунікативні та організаційні здібності, вміння слухати. Також ніхто не вивчає чи це спокійна та об’єктивна, неупереджена і чесна людина. При законодавчому закріпленні єдиної процедури та вимог щодо добору кандидатів на посаду судді необхідно врахувати і ці вимоги стосовно моральних якостей кандидатів. Очевидно, що це може бути вимога надавати не тільки характеристику, а й рекомендацію за місцем навчання, роботи, проживання, публікації даних про кандидата в пресі. При поверненні зі стажування — висновок компетентної комісії за результатами стажування тощо. Крім того, суддя має отримати специфічні знання у результаті спеціального навчання, що може проводитись як одразу після призначення на посаду, так і під час перебування на посаді. Викликає необхідність у спеціальному навчанні кандидатів в судді, адже навіть при успішному завершенні такого навчання кандидат не має гарантій, що він буде призначений на посаду судді.
Слушними є думки про те, що необхідно законодавчо закріпити можливість зайняття посади судді апеляційних та вищих спеціалізованих судів визнаними професіоналами у галузі юриспруденції, які до цього не займалися суддівською практикою.
Це дозволило б привнести в інститут суддівства досвід, сприяло б припливу свіжих сил, вирішенню проблеми з добором кадрів, особливо в судах вищого рівня. До роботи в судах були б залучені відомі юристи з науковців, практиків, які мають відповідний стаж і досвід юридичної роботи, авторитет і повагу серед громадян. На практиці такий підхід вже застосовувався і дав позитивні результати.
Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції (загальних, військових, господарських, адміністративних судах).
Статус суддів - це сукупність прав і обов'язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності. Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про Конституційний Суд України" і т.д.
Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом. Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.
Недоторканність суддів — один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.
Добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відповідають вимогам, установленим Конституцією України та статтею 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за результатами проходження спеціальної підготовки та складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Судді, члени їхніх сімей та їх майно перебувають під особливим захистом держави. Органи внутрішніх справ зобов'язані вживати необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім'ї, збереження їхнього майна, якщо від судді надійде відповідна заява.
У випадку порушення суддею службової дисципліни, правил роботи суду, законодавства при розгляді цивільних, господарських, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення, вимог і обов'язків, що передбачені Законом "Про судоустрій і статус суддів", він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України. До суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді догани.
На мою думку, прийнятий у 2010 році Закон України «Про судоустрій і статус суддів» вирішив найбільш проблемні питання правового статусу суддів і тому основні зусилля органів судової влади на найближчий час повинні бути направлені на ефективне застосування нового законодавства в практичну діяльність.
Список літератури та нормативно-правових актів
1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141.
2. Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р. // Міжнародні стандарти незалежності суддів: Збірка документів. — К., 2008. — С. 13—18.
3. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. – Київ: Юрінком Інтер, 2004. – 324 с.
4. Закон України «Про судоустрій і статус суддів». //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 41-42, ст.529.
5. Закон України «Про Конституційний Суд України». //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст.272.
6. Ковальський В.С. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. - Київ: Юрінком Інтер, 2005. – 368 с.
7. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі. – К.: Атіка, 2006. – 412 с.
8. Закон України «Про Вищу раду юстиції». //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 25, ст.146.
9. Москвич Л.М. Правовий статус судді: поняття та зміст // Вісн. Запорізьк. юрид. ін-ту. — 2004. — № 4. — С. 223–229.
10. Семерак О.С. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 392 с.
11. Селіванов А.О. Організація судової влади в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 315 с.
12. Москвич Л.М., Подкопаєв С.В., Прилуцький С.В. Статус судді: питання теорії та практики. – Харків.: ВД “ІНЖЕК”, 2007. – 360 с.