регистрация / вход

Порядок укладання зовнішньоекономічних договорів за законодавством України

РЕФЕРАТ З дисципліни «Міжнародне економічне право» На тему: « Порядок укладання зовнішньоекономічних договорів за законодавством України Київ - 2010

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Міжнародне економічне право»

На тему: «Порядок укладання зовнішньоекономічних договорів за законодавством України »

Київ - 2010

Сьогодні, коли більшість держав прагне до інтеграції у світове товарно-грошове співтовариство, врегульована зовнішньоекономічна діяльність та налагоджені міжнародні відносини відіграють значну роль для ефективного економічного розвитку. Основною формою зовнішньоекономічних відносин є зовнішньоекономічний договір (контракт). Порядок укладання та особливості зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні встановлено ст. ст. 377 – 389 Господарського кодексу України, Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ, «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року № 2709 -IV, «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності від 23 грудня 2008 року № 351-IV, Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201, Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 року № 567/74 та ін. нормативними актами.

Сутність та особливості зовнішньоекономічних договорів

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» під зовнішньоекономічним договором (контрактом) розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Таким чином зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається виключно між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними контрагентами. Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлена обов’язкова проста письмова форма договору (якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом). При цьому ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» містить більш конкретизовані вимоги відносно форми зовнішньоекономічного договору. Так, якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - форма договору залежить від права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Форма правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, - права України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Відповідно до п. 5 ст. 382 Господарського процесуального кодексу України у разі недосягнення згоди сторін стосовно порядку визначення права, він встановлюється відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність. При цьому, ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність встановлює, що зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до даного закону та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201, визначені обов’язкові умови, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов. До яких зокрема відносяться:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення;

2. Преамбула - в якій зазначається повне найменування сторін - учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).;

3. Предмет договору (контракту), що визначає, який товар (роботи, послуги)
один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується;

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг);

5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг), де зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів, які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару);

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту);

7. Умови платежів;

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг);

9. Упаковка та маркування - містить відомості про упаковку товару (ящики,
мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту),
місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення;

10. Форс-мажорні обставини;

11. Санкції та рекламації (порядок застосування штрафних санкцій,
відшкодування збитків та пред'явлення рекламацій у зв'язку з
невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх
зобов'язань);

12. Урегулювання спорів у судовому порядку (із визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового урегулювання);

13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

Даний перелік не є вичерпним. За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови щодо страхування, гарантій якості, умов залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умов передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядку сплати податків, митних зборів, різного роду захисних застережень з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

Статтею 383 Господарського кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначають законом та іншими нормативно-правовими актами. Так, наприклад, на сьогодні обов’язковій реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори (контракти) на здійснення експортних операцій з металобрухтом, що встановлено Наказом Міністерства економіки України № 505 від 15 грудня 2005 року.

Крім того, зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Труднощі, які виникають при виконанні зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
Навіть у сфері міжнародних відносин слід завжди пам’ятати про пильність та враховувати особливості зовнішнього ринку. Тому перед тим як укладати зовнішньоекономічний договір (контракт) з закордонним контрагентом, необхідно ретельно перевірити правовий статус контрагента, його конкурентоспроможність та ділову репутацію у країні, де він зареєстрований. Як і при укладанні звичайних договорів, також слід перевірити наявність повноважень у особи, яка укладає з вами даний договір, та витребувати або належним чином оформлену довіреність на вчинення таких дій, або ж пересвідчитись, що дана особа дійсно була призначена на посаду директора (генерального директора, голови тощо), отримавши відповідний документ на підтвердження його повноважень.

Інакше може виявитись так, що адреса, вказана у договорі, є фіктивною, даної юридичної особи взагалі не існує, і висувати позовні вимоги про порушення законних прав та інтересів Вашої компанії фактично нема до кого.

Крім того, сторони дуже часто не враховують, наскільки суттєво розрізняються норми права в їх державах. Так, наприклад, у відповідності до українського, російського та німецького права включення до контракту умови про стягнення штрафу у загальному порядку, не позбавляє сторону можливості вимагати збитків в частині, непокритій штрафом. В той же час нормами права Польщі і Чехії встановлено, що договірний штраф визнається виключною неустойкою, тобто усі інші збитки, які перевищують штраф, не можуть бути стягнені у загальному порядку.

Ще однією обставиною, яка породжує труднощі при виконанні зовнішньоекономічних договорів, є недостатня чіткість або двозначність при формулюванні окремих умов договору. Наприклад, при визначенні форс-мажорних обставин, сторони не достатньо точно визначають, що саме є форс-мажорними обставинами, та строк дії таких обставин. В подальшому, кожна з сторін договору матиме усі підстави визначати їх відповідно до свого законодавства, і доведеться вирішувати спір у судовому порядку.

Для уникнення в майбутньому непорозумінь та враховуючи норми права України, а також міжнародні звичаї та рекомендації міжнародних органів та організацій, зовнішньоекономічний договір (контракт) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною стороною має укладатися двома мовами - українською мовою та мовою іноземного контрагента. Це дає змогу зробити зовнішньоекономічний договір (контракт) зрозумілим для обох сторін, та вирішити усі непорозуміння до його підписання.

У сучасній міжнародній торгівлі зовнішньоекономічні контракти доволі часто укладаються шляхом обміну електронними листами, факсами, телеграмами. Хоча письмова форма договору і є обов’язковою відповідно до вимог чинного законодавства України, проте вона дає можливість врахувати усі нюанси зовнішньоекономічних відносин, і в першу чергу спрямована на захист українських юридичних та фізичних осіб.

Крім того, у міжнародній практиці вже давно набуло широкого застосування практика арбітражного вирішення спорів, пов’язаних із виконанням зовнішньоекономічних договорів. Це пояснюється тим, що сторони можуть на власний розсуд обрати той міжнародний комерційний арбітраж, де розглядатиметься спір, таким чином забезпечивши повний та неупереджений судовий розгляд. Крім того, розгул справ здійснюється у прискорені (в порівнянні з українською судовою системою) строки висококваліфікованими арбітрами. Тому слід бути готовими до того, що іноземний контрагент запропонує підписати арбітражну угоду, або арбітражне застереження. Україна Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року № 4002 – ХІІ визнала корисність арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку. Стаття 7 Європейській конвенції, яку Україна ратифікувала в 1963 році, дозволяє сторонам вибрати право, яке застосовуватиметься арбітрами під час розгляду справи з врахуванням положень контракту і торгівельних звичаїв. Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів
міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство
хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Особливістю зовнішньоекономічних договорів (контрактів) вважається застосування міжнародних термінів з урахуванням Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів (ІНКОТЕРМС), розроблених Міжнародною торгівельною палатою у 1936 році, основна мета яких— створити єдині і чіткі торгівельні правила по всьому світу. вживання базисних умов постачання згідно Правилам ІНКОТЕРМС. І хоча самі Правила носять рекомендаційний характер, але складаючи договір (контракт), їх використання допомагає у тлумаченні того чи іншого терміну, та запобігає численним непорозумінням.

Не слід забувати при укладанні зовнішньоекономічних договорів про таку частину національного законодавства, як міжнародні договори, зокрема про конвенції, які ратифікувала Україна, та міжнародні угоди, які Україна уклала з багатьма державами. Адже статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких встановлена Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Механізм укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів на перший погляд дещо складний. Українські законодавці намагаються адаптувати чинне законодавство до вимог міжнародного права, проте слід пам’ятати, правова система будь-якої країни є не ідеальною, має свої прогалини і колізії. Захист власних інтересів з урахуванням усіх можливих недоліків є прерогативою при укладанні будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту).

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий