Смекни!
smekni.com

Правові основи підприємницької діяльності (стр. 4 из 6)

У Господарському Кодексі України [2] містить перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства.

Господарський Кодекс України дає перелік обов'язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства як одного з його основних установчих актів. [2]

Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства". Ці статті визначають переліки основних даних, що підлягають включенню до установчих документів товариств окремих видів.

При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно керуватися також типовими нормативними актами. Щодо підприємств окремих видів законодавець застосовує типові форми установчих документів (наприклад, Типовий статут державного підприємства, Типовий статут казенного підприємства, Типовий статут закритого акціонерного товариства, Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства).

Установчі документи мають містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

- найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

- зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

- предмет та цілі діяльності підприємства;

- юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та знак для товарів та послуг, про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства;

- про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);

- порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат;

- порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання, оперативного управління або оренди;

- про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

- про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію (ревізора);

- про порядок припинення діяльності підприємства: підстави;

- орган, що приймає рішення про припинення; порядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що залишилося. [6]

В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, чи одностайно).

Крім обов'язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству України.

Це положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет).


2.3 Аналіз стану підприємництва в Україні на сучасному етапі

Підприємництво - це організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей розвитку виробництва й збуту продукції. Підприємництво - один із економічних ресурсів, що бере участь у зростанні вартості і утворенні доходу. Змістом підприємництва є реформування або реорганізація виробництва шляхом використання різноманітних ресурсів і можливостей для випуску товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини і ринків.

Особливості розвитку українських підприємств на сучасному етапі формуються у відповідності зі змінами стратегічних орієнтирів на всіх рівнях господарювання. На регіональному рівні стратегічні орієнтири. незважаючи на складний і суперечливий характер взаємодії, цілком визначають відповідні умови для діяльності підприємств.

У табл. Б.1 [26] наведено кількість суб’єктів ЄДПРОУ за регіонами України станом на 1 липня 2007 року. Як свідчить табл..Б.1, найбільша кількість суб’єктів господарювання зареєстрована в Києві (207041 од.), Дніпропетровській (94896 од.), Донецькій області (85651 од.), Харківській (72024 од.) та Одеській (69725 од.) областях. [26]

Найменша кількість зареєстрованих за ЄДПРОУ суб’єктів господарювання у Закарпатській (19468 од.), Чернігівській (18565 од.), Рівненській (17918 од.), Волинській (17581 од.) та Чернівецькій (15124 од.) областях.

У таблиці 2.2 наведено кількість об’єктів, що змінили форму власності за період за період незалежності України [26].


Таблиця 2.2 - Кількість об’єктів, що змінили форму власності

В цілому по економіці у тому числі
державної форми власності комунальної форми власності
Всього, одиниць 96549 25060 71489
У тому числі по роках
1992-1993 3593 1624 1969
1994 8249 2731 5518
1995 16212 4098 12114
1996 19430 4501 14929
1997 8488 1878 6610
1998 5365 1681 3684
1999 5173 1485 3688
2000 5184 1584 3603
2001 6020 1554 4466
2002 6144 1458 4686
2003 6533 1400 5133
2004 6155 1066 5089
2005 5664 745 4919
2006 5481 720 4761

За основними видати економічної діяльності найбільша частка малих підприємств зосереджена в оптовій та роздрібній торгівлі, послугах із ремонту, торгівлі транспортними засобами. Друге місце посідають малі підприємства у промисловості, операції з нерухомістю, послуги юридичним особам.

На фінансові результати малих підприємств впливає багато факторів, але, мабуть, головними з них можна назвати фактори нестійкості законодавчого регулювання.

У таблиці 2.3 наведено основні показники розвитку підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності та малих підприємств у 2005-2006 роках. [26]


Таблиця 2.3 - Основні показники розвитку підприємств - суб’єктів підприємницької діяльності та малих підприємств

Показник Одиниця виміру 2005 рік 2006 рік
Всього по підприємствах - суб’єктах підприємницької діяльності
Кількість підприємств одиниць 318359 331122
Кількість малих підприємств на 10 тис. чоловік наявного населення одиниць 67 70
Середньорічна кількість зайнятих1) працівників тис. осіб 9744,5 9581,7
Середньорічна кількість найманих2) працівників тис. осіб 9725,6 9527,4
Фонд оплати праці млн. грн. 45467,8 67178,5
Середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника грн. 456,09 587,59
Операційні витрати на одиницю виробленої продукції коп./грн. 91,8 96,0
По малих підприємствах
Кількість малих підприємств одиниць 272741 283398
Кількість малих підприємств на 10 тис. чоловік наявного населення одиниць 57 60
Середньорічна кількість зайнятих працівників на малих підприємствах тис. осіб 2052,2 1978,8
Середньорічна кількість найманих працівників на малих підприємствах тис. осіб 2034,2 1928,0
Середня чисельність найманих працівників на одному малому підприємстві осіб 7 7
Фонд оплати праці млн. грн. 6541,7 7608,9
Середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника грн. 267,99 328,87
Операційні витрати на одиницю виробленої продукції коп./грн. 101,4 102,9
Питома вага малих підприємств до загальних показників по підприємствах - суб’єктах підприємницької діяльності
за кількістю найманих працівників відсотків 20,9 20,2
за обсягами виробленої продукції, робіт, послуг (у діючих цінах) відсотків 7,7 283398

Незважаючи на те, що кредитування населення знаходиться ще на початку свого розвитку, в той же час частка середнього класу серед тих, хто одержує кредит банківський дорівнює 24-25%, іпотечний кредит майже 45-50%[17, c. 11]. У складі кредитів дасть помітну частку складають гроші, запозичені у родичів та знайомих. Частка середнього класу тут порівнює 19-20%. Більш відповідально ставляться представники середнього класу до погашення кредитів, подання податкових декларацій Можна стверджувати, що податкові надходження в державний бюджет значною мірою забезпечують підприємці середнього класу. Однак сплата податків та подача декларацій ще не стала для цих верств населення громадським обов'язком, що певною і мірою пояснюється недосконалістю податкового законодавства, зокрема, його надмірний фіскальній рівень. Тому тінізація доходів спостерігається серед представників підприємців середнього класу, як і інших категорій населення, які займаються дрібним бізнесом Цеп факт відмічають дослідники середнього класу, вважаючи, що середній клас «вписався» у тіньові економічні схеми і не особливо намагається «світитися». В той же час цей клас, хоча і недостатньо чітко сформований, є досить активним провідником інноваційних форм економічної діяльності. Одночасно він виконує функцію «мотиватора» нових форм діяльності, поширюючи підприємницьку діяльність на інші соціальні групи. Тим самим підприємницьку діяльність і можна вважати обмежувачем масштабів бідності саме за показниками доходів.