Проте в цих кримінально-процесуальних нормах повинна бути чіткість і правове обґрунтування. Достатньо відмітити такі розмиті правові поняття як "достатні дані", "часткова відповідальність", "стягнення коштів, витрачених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, ... за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони" (немов тут відсутній потерпілий -В. Г.), "суспільна небезпечність злочину" тощо.
Ці та інші неясності чинного законодавства, недоліки та неефективність правоохоронних органів, покликаних до забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, привели до того, що в 1997 р. підлягало стягненню збитків всім формам власності на суму 122368000 гри., стягнено 82870000 гри. або 68%, з них на користь держави підлягло стягненню 60205000 гри., стягнено 46873000 грн. або 78%.
У зв'язку з цим, не можна не погодитися, з рядом вчених (М.Й. Коржанський, П.А. Воробей, В.М. Щупаковський), які в кримінальному законодавстві визначають принцип "повного відшкодування заподіяної шкоди". Безумовно, вони мають рацію в тому, що цей принцип повною мірою випливає із загальних завдань права і засад співжиття людей, які вимагають захисту і поновлення права, відшкодування всіх збитків та заподіяної шкоди. Адже відсутність у кримінальному законі таких норм захисту свідчить про каральне, а не захисне призначення принципів-норм права. Наша позиція збігається з цими вченими в тому, що концепція кримінального закону - це концепція захисту, заміни карної функції кримінального закону функцією захисту потерпілого, функцією порушених злочином прав, свобод, інтересів особи. І не наша, і не вищеперерахованих авторів, а державна вина в тому, що засуджені в місцях позбавлення волі не працюють, а значить і не відшкодовують заподіяної злочином шкоди.
"Планові" амністії, які оголошує держава, ні до чого доброго не приводять. Це-тільки поповнення рядів безробітних, виток психологічно і фізично деградованих осіб, ще одні страждання для потерпілих або членів Їх сімей, професіоналізм злочинності, легалізація невідшкодованої потерпілому матеріальної та моральної шкоди.
У той же час ми категорично і не відкидаємо такий гуманний акт як амністія. Адже в 1997 р. судами України із 83399 осіб, засуджених до позбавлення волі, 16,7% (1996 - 14,7%) було засуджено на строк до 1 року, за тяжкі злочини - 4,2% (1996 р. - 4,0%). Це говорить про те, що законодавцю треба більш серйозно ставитися до позиції вчених-юристів про те, щоб скоєння будь-якого злочину було невигідним, розширити штрафні міри покарання, запровадити для засуджених суспільно корисні роботи та інші альтернативні види покарання.
Як свідчить практика і матеріали нашого дослідження, при заподіянні потерпілому майнової шкоди дуже рідко відбувається реальне відшкодування, оскільки засуджені, винні у заподіяні шкоди, коштів для цього, як правило, не мають.
Необхідно передбачити в КПК положення, що майнова шкода, заподіяна потерпілому, відшкодовується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Для цього має бути створений спеціальний Державний фонд. Відшкодування витрат державі в таких випадках суд може покласти на .засудженого, винного в заподіянні злочину.
Звичайно, далеко не всі принципи-норми, що передбачені і закріплені Конституцією, стали нині повною мірою реальністю правоохоронної практики. Проте конституційні положення, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, с певною мірою програмою створення нового законодавства, механізмів його реалізації на найближчі десятиліття, ідеалом, який треба втілити в життя.
Запровадження в життя нових ідей, принципів і положень Конституції України, трансформації української правової системи, не можуть і не повинні бути здійснені, по-перше, миттєво, шляхом радикального, революційного зламу існуючих інститутів та норм і, по-друге, самі по собі. [10] Перетворення сучасних суспільних відносин на правових засадах, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, організація функціонування державної влади та її правоохоронних органів - справа великої і кропіткої роботи всього українського народу, узгоджених дій усіх гілок влади. І цей етап має бути системним, послідовним і, головне, конструктивним.
Література:
1. Шемшученко Ю. Наукові засади ідеології державотворення в Україні // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції 22-23 листопада 1996 року. - К., 1997.-№1. - С. 26; Опришка В. Конституція -основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України//Право України. - 1996. - №9. - С. 45-46; Шаповал В. Конституція є. На черзі реалізація її норм//Віче. -1996. -№10. - С. 4 2. СтефанюкВ. Напрямки реалізації положень Конституції судами// Право України. -К.. 1997.-№1. 3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9