У договорах про правову допомогу окреслюється і компетенція судів із зазначених питань. Так, відповідно до ст. 29 Договору з Молдовою, ст. 29—3 Польщею у справах про аліментні обов'язки (крім аліментних зобов'язань, що виникають між батьками і дітьми) застосовується законодавство тієї держави, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.
6. Правовідносини між батьками та дітьми. Відносини між батьками та дітьми поділяються на особисті й майнові. Це також встановлення батьківства та материнства; з'ясування походження дитини від певної особи, від певного шлюбу; позбавлення батьківських прав та ін.
Кодекс про шлюб та сім'ю України містить лише колізійні норми щодо встановлення та визнання батьківства. Статтею 198 цього Кодексу визначається прив'язка до законодавства України, якщо батьківство встановлюється в Україні, та незалежно від громадянства батьків і дитини й місця їх проживання. У випадках, коли законодавством України допускається встановлення батьківства в органах запису актів громадянського стану, батьки дитини, що проживають поза межами України, з яких хоча б один є громадянином України, мають право звертатися з заявою про встановлення батьківства до консульських установ України.
Колізійні норми щодо правових стосунків між батьками і дітьми містяться в багатьох договорах про правову допомогу (з Алжиром, В'єтнамом, Грузією, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Кубою, Литвою, Молдовою, Монголією, Польщею, Угорщиною, Чехословаччиною, у Мінській конвенції про правову допомогу 1993p.). Майже всі з цих договорів передбачають, що правові відносини між батькамита дітьми визначаються законодавством тієї держави—учасниці договору, на території якої вони мають спільне місце проживання (скажімо, з Алжиром, КНДР). В інших договорах, а також до певних відносин, наприклад, до аліментних зобов'язань перед дитиною, передбачається застосування закону громадянства дитини (ст. 28 Договору з Молдовою). Норму зі схожим викладом передбачено і в Договорах з Алжиром, КНДР.
До встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи застосовується законодавство тієї держави—учасниці договору, громадянкою якої е мати дитини в момент народження дитини. Водночас достатнім є дотримання форми визнання походження дитини, що передбачена законодавством тієї договірної держави, на території якої визнання має бути чи було здійснено. При цьому компетентними є органи держави, громадянином якої є дитина (ст. 28 Договору з Молдовою; ст. 28—3 Польщею), а також органи тієї держави, на території якої дитина має місце проживання (ст. 28 Договору з Польщею). До цього ж право відношення застосовується законодавство договірної держави, громадянином якої є дитина. Остання колізійна прив'язка застосовується і до правовідносин між дитиною та батьками, якщо така дитина народилася від батьків, що не перебували в зареєстрованому шлюбі (ст. 25 Договору з Алжиром, ст. 28 — з Грузією, ст. 28 — з Естонією, ст. 27 — з КНДР, ст. 28 — з Литвою, ст. 28-А — з Угорщиною і т. д.).
Іноді договори передбачають альтернативну колізійну прив'язку до законодавства держави, більш сприятливого для дитини. Так, якщо дитина є громадянином однієї договірної держави, а проживає на території іншої й законодавство останньої більш сприятливе для неї, то воно й застосовується (ст. 25 Договору з Алжиром, ст. 28-В — з Угорщиною).
У випадках стягнення аліментів із повнолітніх дітей застосовується законодавство держави, на території якої проживає особа, що претендує на отримання аліментів (ст. 32 Мінської конвенції про правову допомогу 1993p.).
За загальним правилом компетентними є суди тієї держави, законодавство якої повинно застосовуватися до правовідносин між батьками й дітьми.
7. Встановлення опіки та піклування. Відповідно до ст. 200 КпШС України до опіки, піклування над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими у дієздатності громадянами України, що проживають поза межами України, а також іноземними громадянами, які проживають в Україні, застосовується законодавство України.
Опіка чи піклування над громадянами України, що проживають поза межами України, встановлені за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні, якщо проти їх встановлення чи визнання немає заперечень консульської установи України. Опіка, піклування, встановлені над іноземними громадянами поза межами України за законами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні.
Із договорів про надання правової допомоги тільки окремі не містять норм про опіку та піклування (приміром, із Грецією, Іраком, Італією, Тунісом, Фінляндією). Більшість договорів про правову допомогу передбачає, що у справах про встановлення чи скасування опіки та піклування компетентним є орган опіки та піклування держави, громадянином якої є особа, що потребує опіки чи піклування. При цьому застосовується законодавство цієї договірної держави.
Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, яка знаходиться під опікою або піклуванням, визначаються законодавством договірної держави, орган опіки та піклування якої призначив опікуна чи піклувальника. Якщо заходи щодо опіки та піклування необхідні в інтересах особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, місце проживання, місцезнаходження чи майно якої є на території іншої договірної держави, тоді орган опіки та піклування цієї держави терміново повинен повідомити компетентний орган держави, громадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування.
У невідкладних випадках орган опіки та піклування держави—учасниці договору може сам застосовувати необхідні заходи, одначе він повинен терміново повідомити про попередньо вжиті заходи компетентний орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення.
В інтересах підопічного договори про правову допомогу зазвичай встановлюють норму, за якою компетентний орган може передати опіку або піклування відповідним органам іншої договірної держави, якщо місце проживання, місцеперебування чи майно особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, є на території цієї договірної держави. Передання дійсне лише у випадку, коли запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку чи піклування та повідомить про це орган, який робить запит. Орган, який прийняв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави, одначе він не має права виносити рішення в питаннях, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою або піклуванням. Проте він може дати дозвіл нареєстрацію шлюбу, необхідний згідно з законодавством договірної держави, громадянином якої є ця особа (ст. ЗО Договору з Грузією, ст. 31 — з Молдовою, ст. ЗО—з Естонією, ст. ЗО — з Литвою, ст. 31 — з Польщею).
У договорах вказується, що обов'язок прийняття опіки або піклування визначається законодавством тієї держави, громадянином якої б особа, що має бути опікуном чи піклувальником (ст. 31 Договору з Молдовою, ст. ЗО-з Монголією, ст. 31 -з Польщею, ст. ЗІ—з Румунією, ст. 32—3 Югославією).
Більшість договорів указує на можливість призначення опікуном чи піклувальником особи, яка є громадянином однієї з договірних держав, якщо ця особа проживає на території держави, де буде здійснюватися опіка чи піклування (ст. 27 Договору з Болгарією, ст. 29 — з В'єтнамом, ст. 33 — з Угорщиною та ін.).