Крім цього, такий показник громадської думки як довіра до соціальних інститутів та органів влади виявився більш стабільним ніж задоволеність їх діяльністю. Зокрема, кількість респондентів, які не змогли визначити свою довіру до Кабінету Міністрів протягом усього часу дослідження складала десь близько 27-30%. У той же час, рівень задоволеності коливався між 40.3% - у грудні, 30.2% - у березні та 34.8% - у червні. Досить відмінні значення спостерігаються і у відношенні до Верховної Ради: свій рівень довіри до неї не могли визначитися 27.5% респондентів у грудні, 25% - у березні та 33.2% - у червні, а кількість тих, хто не зміг визначити наскільки він задоволений її діяльністю склала, відповідно, 37.7, 25.4 та 33.7 відсотків.
Ще однією загальною характеристикою молодіжної громадської думки, яка виявилася на протязі опитувань, є певна негативізація оцінок стосовно більшості об’єктів дослідження. Як було визначено раніше, на березень цього року дещо скоротився обсяг респондентів, які не могли визначити свою позицію стосовно різних соціальних інститутів. Згідно з результатами опитувань, можна припустити, що позиція цих респондентів стала більш негативною. В першу чергу, це стосується органів державного управління та має свою прояву в тому, що протягом опитувань зріс обсяг таких оцінок як “повністю не довіряю” та “повністю не задоволений”. Так, за даними дослідження, з грудня 1997 по березень цього року кількість респондентів, що вибрала такий варіант відповіді як “зовсім не задоволений” у відношенні до Президента зросла з 22.1% до 34.2%. На 10-12% зріс обсяг цієї групи і у відношенні до Верховної Ради, Голови ВР, Прем’єр-міністра. Схожа картина спостерігається і при відповіді на питання “Наскільки Ви довіряєте...?”. Слід також зазначити, що вже в червні кількість таких критично налаштованих респондентів дещо скоротилася. У зв’язку з останнім фактом, здається враження, що після закінчення передвиборної кампанії-98 штучно загострене соціальне напруження та поляризація соціальної думки щодо тих або інших соціальних інститутів втратили свою основу, привід для розгортання. З другого боку, можна припустити, що з переходом через березневі вибори влада набула певний ступень легітимності.
В контексті загальних характеристик динаміки молодіжної громадської думки звертають на себе увагу особливості ставлення респондентів до окремих соціальних інститутів, посадових осіб. Розглянемо деякі характеристики ставлення молоді. яка взяла участь у дослідженні, до центральних органів влади та вищих посадових осіб.
Так, згідно з опитуваннями, достатньо високим рівнем довіри - порівняно з іншими владними структурами та особами - користується Президент України. В середньому, на протязі опитувань близько 17% респондентів заявили про це. Проте за період з грудня 1997 року по червень 1998 цей рівень довіри дещо знизився: якщо в кінці минулого року він складав 20.8%, то в середені цього був 16.4%. При цьому спостерігається тенденція до збільшення кількості респондентів, що вибирає такий варіант відповіді як “повністю не довіряю”. Зокрема, за період дослідженні обсяг цієї групи збільшився на 11%.
Загалом, про довіру до Президента частіше заявляє молодь з середніми та нижче середнього доходами. Досить часто це військовослужбовці, керівники різних рівней, робітники та, певною мірою, підприємці. До речі, що стосується останніх, з часом досить відчутно знизилася їх обсяг серед респондентів, які заявляють про свою довіру до Президента.
Умовно динаміку довіри до Президента можна розподілити на два типи у зв’язку з відмінностями в грудні 1997 - січні 1998 року та березні - червні 1998. Так, в перший період значна кількість респондентів, що вибрали відповідь “повністю” та “скоріше” довіряю мешкала в Києві та середніх (загалом, індустріальних) місцях. Для цих респондентів були характерні висока освітня ланка та соціальний статус. Але вже в лютому-березні спостерігалося значне зниження довіри до Президента в Києві та її мобілізація на периферії - в селах та малих місцях. У зв’язку з цим, серед респондентів, що висловили свою довіру до Президента в цей період з’явилася тенденція до домінування дещо інших соціально-демографічних характеристик. Так, дещо знизився освітній рівень цих респондентів. До таких традиційно підтримуючих Президента соціальних груп як керівники підприємств та підрозділів, військовослужбовці додалися колгоспники, некваліфіковані робітники.
Згідно з цим, можна припустити, що Президент для значної кількості респондентів все ще асоціюється з певним рівнем стабільності країни, з можливістю за часів загострення політичного протистояння (як то передвиборна боротьба) забезпечити певний її розвиток. До речі, як свідчать дані дослідження, з образом Л.Кучми асоціюються і такі складові цього розвитку як підтримання суверенітету України, розбудова української державності. Значна більшість тих респондентів, що виразили свою довіру до Президента є україномовними.
Проте відчутне зниження кількості підприємців серед тих, хто висловлює свою довіру до Президента інші особливості побудування громадської думки може свідчити про відсутність підтримки його економічного курсу, заходів по нормалізації соціального та економічного життя. У зв’язку з цим, звертають на себе увагу відповіді респондентів на питання наскільки вони задоволені діяльністю Президента.
Так, за даними дослідження, на тлі відносно високої довіри до Президента рівень задоволеності його діяльністю виявився значно нижчим. Та якщо на початку дослідження у грудні 1997 року він складав 18%, то вже у березні він був 11.3%, а в червні - 10.9%. Саме у останні місяці дослідження (березень - червень) рівень задоволеності його діяльністю виявився нижчим ніж у керівників регіонів: голів держадміністрацій районів та областей.
Певною мірою з цими спостереженнями корелюють соціально-демографічні особливості тих респондентів, які не задоволені діяльністю Л.Кучми. Так, як свідчать опитування, найбільший рівень незадоволеності мав місце у респондентів, які мешкають в обласних центрах. Частіше це молодь з низьким або дуже низьким рівнем доходів.
Відносно низьким (в порівнянні з іншими соціальними інститутами та посадовими особами) рівнем довіри користуються Прем’єр-міністр України В.Пустовойтенко та Кабінет Міністрів. В середньому, за період дослідження, він склав для глави уряду десь 15%, а для КМ - 11-12%. Найменші показники довіри до них спостерігалися в січні та березні 1998 року. Вони склали для Прем’єра, відповідно, 11.6% та 12.5%, і для Кабміну - 9.5% та 10.1%. Попри ці коливання громадської думки рейтинг Прем’єр-міністра та Кабінету Міністрів є відносно стабільним: загалом з грудня 1997 року по червень цього у відношенні до В.Пустовойтенко він знизився на 2 відсотки, а у відношенні до КМ залишився таким же - 13%. При цьому достатньо великою (близько третини респондентів) залишається кількість тих опитаних, що не може визначити своє ставлення до них.
Як і у разі Президента, задоволеність діяльністю Кабінету Міністрів та Прем’єра виявилася значно меншою ніж довіра. У відношенні до В.Пустовойтенка вона склала 11.5% у грудні та 8.6% у червні. Для КМ ці цифри були дещо нижчими: 8.2 та 4.8 відсотки.
Можна сказати, що соціально-демографічні особливості тих респондентів, що довіряють КМ та Прем’єру певною мірою повторюють ті, що виокремлювалися раніше у відношенні до Президента. Проте є деякі відмінності. Так, за результатами опитувань, частіше довіряють та більше задоволені діяльністю Кабінету Міністрів та Прем’єра мешканці середніх та малих міст. У той же час, більш критично налаштованими до них виявилися значна кількість керівників підприємств та їх підрозділів.
Як свідчать результати опитувань, певна криза довіри спостерігається у відношенні до законодавчої гілки влади. Про це свідчать як досить невисокі оцінки, які дають респонденти діяльності Голови ВР та Верховної Ради попереднього скликання, так і загальна динаміка зниження рівня довіри та задоволеності їх діяльністю. Так, згідно з даними опитувань, рівень довіри до О.Мороза протягом 4-х місяців (з грудня 1997 року по березень 1998) коливався між 13.7% та 9.3%. У відношенні до Верховної Ради в цілому цей показник складав 11% в грудні, 6.6% в січні та близько 8-9% в березні, травні та червні. Слід зазначити, що найбільшою довірою законодавча влада користується у респондентів з середніми та нижче середнього рівнем доходу. Достатньо часто це студенти, які мешкають у великих місцях. Про недовіру до ВР та її Голови частіше заявляють респонденти з сіл та центральних міст, уключаючи Київ. Серед них значна кількість має середню чи незакінчену середню освіту.
Звертає на себе увагу динаміка змін громадської думки стосовно О.Мороза. За даними опитувань, виокремлюються два періоди, коли ставлення респондентів у відношенні до нього досить явно змінювалося. По-перше, це грудень-серпень, коли мала місце певна негативізація оцінок молоді. Так в січні цього року, порівняно з груднем минулого, відчутно - на 7% - зросла кількість респондентів, що вибрали такий варіант відповіді як “повністю недовіряю” у відношенні до Голови ВР. У той же час, приблизно на 6% скоротився обсяг респондентів. які “скоріше довіряли” О.Морозу. Схожа картина спостерігається і при відповіді респондентів на питання про задоволеність діяльністю Голови ВР: за цей період на 6% зріс обсяг опитаних, що “зовсім не задоволені” його діяльністю та на 5% зменшилася кількість тих, хто “скоріше задоволений”. Як свідчать дані дослідження, це зниження довіри до спікера ВР попереднього скликання мале місце, загалом, в великих місцях. Є тенденція до того, що серед змінивших свою позицію домінують респонденти з “нижче за середній” рівнем достатку. Частіше вони мають вищу освіту. Серед них багато спеціалістів та службовців. Звертає на себе увагу те, що це представники однієї з найбільш соціально незахищенних груп населення. З деякою часткою допущення можна віднести цю молодь до “лівого” електорату, за який змагалися низька партійних угруповань.