Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об’єднань по встановленню, впровадженню в дію, зміні чи відміні нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.[1]
За суб’єктами нормотворчості нормативні акти поділяються:
- Верховної Ради України – закони і постанови;
- Президента – укази;
- органів виконавчої влади:
- Кабінету міністрів – декрети і постанови;
- керівників міністерств і відомств – інструкції, вказівки, нормативні накази;
- місцевих рад народних депутатів – рішення і нормативні ухвали;
- виконавчих комітетів місцевих рад – рішення;
- керівників управлінь і відділів місцевих рад та керівників обласних і районних державних адміністрацій;
- адміністрацій державних підприємств, установ, організацій – нормативні накази.
У деяких випадках нормативного характеру набувають волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдумів, певних громадських об’єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішенні, постанова і т. ін.).
Нормативно-правові акти діють у часі, просторі і по колу осіб.
При характеристиці дії нормативно-правових актів у часі слід розрізняти:
а) введення в дію;
б) припинення дії;
в) зворотну силу дії.
У теорії права розглядаються такі варіанти введення нормативно-правового акту в дію:
а) після 10 днів з моменту його опублікування;
б) термін установлюється у самому нормативному акті чи спеціально прийнятому акті;
в) якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.[6]
Припиняють свою дію нормативно-правові акти внаслідок:
а) закінчення терміну давності, на який видавався акт;
б) прямої відміни конкретного акта;
в) фактичної відміни акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.
Зворотня дія – це така дія на правовідношення, де припускається що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідношення. Загальне правило таке: “Норма права зворотної сили не має”. Але вийнятки, наприклад у кримінальному, адміністративному законодавстві мають місце. Так, якщо нормативний акт прийнятий після скоєння правопорушення, пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо установлює чи обтяжує – то така норма (чи акт) зворотної сили не має.
Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією:
- держави в цілому;
- відповідного регіону;
- адміністративно-територіальної одиниці;
- відповідного підприємства, організації.
Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.
Вийнятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юриздикції держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі юридичних угод.
Крім того нормативно-правові акти класифікуються за:
- суб’єктами ухвалення:
1) акти органів держави;
2) народу в процесі референдуму;
3) громадських об’єднань;
4) трудових колективів;
5) спільні акти органів держави і недержавних формувань;
- за галузями законодавства;
1) цивільні;
2) кримінальні;
3) кримінально-процесуальні та ін.[5]
в) нормативно-правовий акт-основне джерело системи права України
Оскільки основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт, то під джерелами права слід розуміти зовнішнє вираження нормативно-правових актів, які приймаються і діють з метою регулювання суспільних відносин. Різноманітність цих відносин, а також розмежування функцій державних органів припускають наявність багаточислених нормативних актів. Виходячи з цього, важливе теоретичне і практичне значення має відмежування одних нормативних актів від других за визначеними критеріями.
Нормативні акти,вважає Олійник, містять юридичні підстави (норми права) для вирішення індивідуальних справ. Нормативно-правовий акт виступає не тільки джерелом у юридичному розумінні, але і фактичним джерелом: це той резервуар, з якого люди черпають знання про юридичні норми.
Таким чином, нормативний акт – це офіційний документ, створений компетентними органами держави і містить загальнообов’язкові юридичні норми (правила поведінки).
Нормативно-правовий акт є результатом діяльності компетентних суб’єктів, яку називають правотворчістю. Це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу України, яка спрямована на утворення, зміну чи відміну нормативно-правових актів.
Нормативно-правові акти - основне джерело права не тільки в Україні. Вони стали такими в даний час практично у всіх правових системах світу, навіть там, де історично господарював правовий звичай і судовий (адміністративний) прецедент.
Поширеність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вираження юридичних норм саме з точки зору загальнолюдських принципів права, які поступово впроваджуються в право соціально-демократичної орієнтації.
До таких переваг зокрема належать можливості:
- найбільш чітко, ясно, однозначно формулювати зміст юридичних прав і обов’язків;
- якнайшвидше довести до відома адресатів юридичної норми її зміст;
- забезпечити сприятливі умови для швидкого відшукування потрібної юридичної норми;
- створити умови для правильного, адекватного розуміння, з’ясування адресатом норми її істинного змісту;
- оперативно змінювати чи скасовувати юридичну норму;
- здійснювати впорядкування, погодження, систематизацію численних юридичних норм.
- виходить від строго визначених правотворчих органів і осіб, які наділені строго визначеною компетенцією;
- приймається в чітко визначеному порядку;
- має встановлену форму і реквізити ;
- має порядок вступу в силу і сферу дії;
- може бути змінений в залежності від соціальних потреб.
У цьому зв'язку нормативно-правові акти варто відрізняти від індивідуальних і інтерпретаційних актів.
Індивідуальні правові акти - це акти державних органів, недержавних організацій, посадових осіб, що виражають рішення суду (вирок, наказ).
Індивідуальні акти – це акти застосування права, тому їх називають ще правозастосувальними. Вони мають, як правило, разове застосування, адресуються конкретним особам або організаціям і обов'язкові для виконання тільки ними.
На відміну від індивідуальних, нормативно-правові акти мають загальнообов’язковий характер і відрізняються неконкретністю адресата, тобто обов’язкові не для окремої конкретної особи, а для всіх суб'єктів, на яких вони поширюються. Діють нормативно-правові акти відносно довгий час і не вичерпують себе фактами їхнього застосування.
Нормативно-правові акти слід також відрізняти від інтепретаційних актів, тобто актів роз'яснення (тлумачення) норм права. Від нормативно-правових останні відрізняються тим, що не містять нових юридичних норм, а лише роз'ясняють існуючі.
Закінчивши роботу над даною курсовою, можна з впевненістю сказати про її безперечні переваги, її необхідність для студентів як майбутніх правників. Адже, вона сприяє глибокому розкриттю і внутрішньому проникненню у поняття таких першочергово базових елементів правової науки, як поняття “права”, “джерела права”, видів джерел (форм) права. А також акцентує увагу на ролі нормативно-правового акта у сфері юридичної науки, розглядає його як основний елемент системи права України.
Цим самим така робота (матеріал роботи) є корисною для кожного громадянина України. Простота і достатня докладність викладки матеріалу, практичність застосування і змістовність є основною перевагою цієї курсової роботи. Центральним питанням теми є джерела (форми) права, тому розкриттю самого поняття права і форми права, видів форм роз’ясненню переваг нормативно-правового акту над іншими джерелами права виділено найбільша частка об’єму роботи.
На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що форми (джерела) права мають винятково велике значення для зміцнення законності в правовій державі. Досконалість названих форм (джерел) насправді залежить від рівня теоретичних уявлень про неї і від якості усіх видів юридичної практики. Юридична наука покликана своєчасно готувати рекомендації для поліпшення форм права, а практика повинна вміло реалізувати пропозиції вчених в цілях створення гнучкої, динамічної і ефективно функціонуючої системи джерел права. Від якості цієї системи права залежить тривкість законності в державі.
Які основні шляхи вдосконалення форм (джерела) права в сучасній Україні? При поліпшенні форм права треба повніше врахувати юридичні традиції України, узяти все краще з минулих здобутків правової системи.
Крім того, в будь-якій сучасній державі джерела права (і перш за все закони, статути парламенту) упорядковані, але разом з тим вони не є строгою системою, особливо акти підзаконної правотворчості, правові звичаї і прецеденти. Швидше за все це сукупність нормативних та інших юридичних актів, які встановлюють визначений правовий режим.
1. Право:Учебник для вузов/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская и др., Под ред. проф. Н.А.Тепловой, проф. М.В.Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
2. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.
3. Основи держави і права: Навч. посібник / Гусарев С.Д., Калюжний С.А. та ін.; За ред. Колодія А.М. і Олійник А.Ю. – К.: Либідь, 1997.
4. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995.
5. Рабінович П.М., Основи загальної теорії права та держави. - К.: 1999.
6. Алексеев С.С., Общая теория права. - Т.1-М:, юр. лит., 1981.
7. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997
8. Основи конституційного права України: підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997