регистрация / вход

Поняття та структура правосвідомості

Поняття та структура правосвідомості Виконав: Патрелюк Дмитро Андрійович м.Київ Зміст Вступ 1. Правова ідеологія, правова психологія та поведінкова складова як структурні елементи правосвідомості

« Поняття та структура правосвідомості »

Виконав:
Патрелюк Дмитро Андрійович

м.Київ

Зміст

Вступ

1. Правова ідеологія, правова психологія та поведінкова складова як структурні елементи правосвідомості

2. Види та функції правосвідомості

3. Роль правосвідомості в юридичній практиці

Висновки

Вступ

Темою мого курсового дослідження є «поняття та структура правосвідомості». Обрана тема, на мою думку, досить актуальна та дискусійна.

Актуальність курсового дослідження полягає в тому, що правовідносини в які щодня вступають люди характеризуються діяльністю людей (їх діями чи утриманням від певних дій – бездіяльністю). А свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності.

Метою курсової роботи є повне і всебічне дослідження сутності, структури та ролі правосвідомості.

Мета курсового дослідження опосередкована завданнями, які розкриваються в загальній частині роботи. Відповідно до поставленої мети завданнями роботи будуть:

1) дослідження поняття та сутності правосвідомості;

2) визначення структурних елементів правової свідомості особи;

3) ізольована характеристика кожного з елементів структури – правової психології, правової ідеології та правової поведінки;

4) подати класифікацію правосвідомості в залежності від різних критеріїв;

5) характеристика основних напрямків діяльності (функції) правосвідомості;

6) структурування правосвідомості на блоки відповідних до виконуваних функцій (правові знання, правові оцінки та правові настанови);

7) виділення компонентів за функціями (когнітивний, правостворюючий, регулюючий).

Курсова робота має логічну будову та складається зі вступу, основної частини, в якій викладені основні питання, висновка та списку використаної літератури.

1. Правова ідеологія, правова психологія та поведінкова складова як структурні елементи правосвідомості.

Правосвідомість — на думку проф. Скакун - одна із форм суспільної свідомості. Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності. Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну.

Інша думка : правосвідомість — це сукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірним і неправомірним.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості. На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу — право як систему юридичних норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему в цілому. Правосвідомість не тільки відбиває у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Вєдєрніков під правосвідомістю розуміє систему відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленняхлюдей про право, його місце і роль в забезпеченні свободи особи та інших Загальнолюдських цінностей.

Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділянку) свідомості:

· суспільної;

· групової;

· індивідуальної.

В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

Ключовий пункт правосвідомості -- усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Усі вчені-юристи зходяться в уявленнях про структуру правосвідомості. Вона складається з груп елементів, які логічно та функціонально пов'язані між собою та утворюють цілісну організацію. Щодо структури правосвідомості, то вона складається з трьох груп елементів: ідеологічних, психологічних і установочно-поведінкових :

- правова психологія (психологічний) ;

- правова ідеологія (ідеологічний) ;

- правова поведінка (поведінковий) .

Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності. Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у даному разі — на законодавство. В наші дні формування інституту приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують керуватися її пріоритетами.

На відміну від раціонального формування правової ідеології, правова психологія утворюється стихійно на основі емпіричного (практичного), безпосереднього відображення суб'єктами правових відносин правової поведінки у вигляді громадянської думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок тощо. Виникнення та існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо, чуттєво сприймати правову реальність, емоційно реагувати на зовнішні стосовно них правові явища. Тому правова психологія виявляється у почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права, відображає його не узагальнено, а конкретизованим чином. У структурі правової психології можна виділити: 1) статичні (сталі) та 2) динамічні (змінні) компоненти. До перших належать правові звичаї та традиції, до других — настрої, почуття, переживання. Правову психологію можна умовно поділити на три частини:

1) пізнавальна — це правові емпіричні знання, уявлення, погляди;

2) емоційна, яку складають правові емоції, почуття, настрої;

3) регулятивна — правові звичаї, звички, традиції.

Правова психологія:

- правові почуття, правові настрої, правові переживання;

- правові практичні знання, правові уявлення, правові погляди;

- правові звички, правові традиції, правові звичаї;

- рухомі, емоційні;

- пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду її відповідності праву;

- нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки.

Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.

Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.

Концентрованим виразом правосвідомості, як форми суспільної свідомості, є правова ідеологія — система правових поглядів, що базується на певних ідеологічних і наукових позиціях. Правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

Правова ідеологія:

- правові ідеї, теорії, переконання;

- правові поняття, правові категорії;

- правові принципи.

Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у СРСР офіційна марксистсько-ленінська ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт природного розвитку. Це була міфологізована державна ідеологія.

Було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття — необхідне тло, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емоції — сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову (правомірну, неправомірну) поведінку.

Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов.

Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки та правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають правову поведінку суб'єктів права, її напрямок та характер. Вони утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують у собі раціональні й емоційні компоненти. Правова поведінка безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, оскільки вплив на поведінку є впливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів і правових установок.

У структурі правової свідомості виділяють три блоки: правові знання, правові оцінки і правові установки. Суб'єкт правосвідомості набуває правові знання у процесі осмислення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правового регулювання, роль тих чи інших правозастосувальних і правоохоронних органів держави тощо. Разом з тим, наявність певного обсягу правових знань ще не визначає рівня правосвідомості, який визначається також розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їхніх вимог, цілей та призначення.

Необхідність і обсяг правових знань зумовлені включеністю суб'єкта у систему правових відносин. Набуття, засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Крізь призму власного правового досвіду суб'єкт сприймає нові правові явища, що обумовлює наявність певного оціночного ставлення, яке відображується у значимості, цінності як одержаних знань, так і правової дійсності, з точки зору особи. Роль правових оціночних уявлень полягає у тому, що особа не просто здійснює дії, передбачені певними юридичними нормами, а осмислює свою поведінку з точки зору її законності, відповідності вимогам закону.

Правові установки — це певні психологічні комплекси, які характеризують правову свідомість особи, впливаючи як на правову поведінку, так і на формування уявлень, оцінки правових явищ. Тобто, правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну та оціночну функції правосвідомості. За характером діяльності носіїв правосвідомість поділяється на:

1) професійно-юридичну (практично-юридичну та науково-юридичну);

2) професійну-неюридичну;

3) непрофесійну або буденну.

Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.

Поведінковий елемент правосвідомості синтезує в собі раціональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного та ідеологічного елементів.

Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив правової поведінки у правосвідомості суб'єкта.

Виникнення правової установки припускає:

1) поінформованість про норму права;

2) розуміння її змісту;

3) оцінку, тобто ступінь схвалення, норми права;

4) ставлення до прав інших осіб;

5) емоційне переживання з приводу функціонування норми права;

6) готовність до дії. Правова настанова — суб'єктивний регулятор поведінки.

Отже, від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова активність, правове порушення та ін.).

Правова поведінка, мотиви правової поведінки

- всебічне осмислення ситуації, невидимий процес розщеплення свідомості на правомірну і протиправну , правові настанови

- відображають готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функції правосвідомості.

2. Види та функції правосвідомості.

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

До основних функцій правосвідомості належать:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна)— пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правові знання. Когнітивна функція припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

Відзначимо, що правова інформація — це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін.

Правова інформація міститься в джерелах :

- документовані юридичні акти і правові принципи (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти).

- повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.);

2) правотворча (правостворююча, емоційна) — правосвідомість знаходить своє об'єктивування, вираження, закріплення у праві. Правові нормативні акти виступають, як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і законотворчих органів держави зокрема. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання. Функція припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

3) регулююча (настановна)— право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб'єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки. Регулююча (настановна) — припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволень і заборон.

4) Деякі вчені виділяють оціночну функцію — правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб'єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону, і навпаки. Оціночна функція правосвідомості полягає в тому, що за допомогою правосвідомості оцінюються конкретні життєві обставини як юридично значущі.

Розвиваючи думку вчених-юристів можна поділити правосвідомість особи щодо відповідності існуючим функціям. Відповідно до цього розрізняють правові оцінки, настанови та знання.

Почати характеристику компонентів доцільніше буде з правових знань. Це така категорія, що безпосередньо залежить від залучення особи до правовідносин. Вони (знання) загалом набуваються з соціального та правового досвіду особи.

Наступний етам відбувається з правовими явищами та знаннями в свідомості людини, отримуючи ціннісне (оціночне) ставлення до себе. Так ми отримуємо правові оцінки.

Правові оцінки являють собою певні орієнтації особи на яких будується вся подальша правова діяльність особи. Вони на підсвідомому рівні переосмислюються, співвідносяться з різними поглядами, правами,. Інтересами та обов’язками і в кінцевому результаті утворюють правову настанову.

Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.

Правові знання мають пізнавальний, інформаційний характер. А відтак являє собою когнітивний компонент правосвідомості.

Правові оцінки мають оціночний, емоційний характер та складають правостворюючий компонент .

Правова настанова – регулюючий компонент.

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором поваги до права. [8; 468]

Класифікація правосвідомості можлива за наступними критеріями:

За суб’єктами (носіями) правовсвідомості виділяють:

· індивідуальну;

Індивідуальна правосвідомість – це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів до права, що притаманна певному індивіду.

· Колективну (групову);

Колективна (групова) правосвідомість -- це правосвідомість, що притаманна стабільним соціальним групам, класам, верствам суспільства, вона виражає їх ставлення до права та правових явищ.

· Масову;

Цей вид правосвідомості притаманний для нестабільних, тимчасових об'єднань людей, які об’єднуються для досягнення певних цілей, в тому числі і правових.

· Суспільну;

Цей вид правосвідомості характерний для макроколективів (населення країни, нації, народності

Індивідуальна правосвідомість є базовою для інших видів за суб’єктивним критерієм, оскільки суспільна і групова правосвідомість проявляється через неї. В кожному індивіді (особі) вона неоднакова, оскільки залежить від особистих якостей, інтересів, рис характеру. Але ж це не дає права стверджувати , що суспільна і групова правосвідомість являє собою сумарне судження всіх членів суспільства. Ці види правосвідомості лише виражають найістотніші думки, які переважають у суспільстві.

За глибиною відображення правової дійсності :

· повсякденна;

Повсякденна правосвідомість -- це правосвідомість, що притаманна більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у сфері правового регулювання і складається стихійно під впливом особистого досвіду. Основними факторами формування повсякденної правосвідомості є сім’я, трудовий колектив, засоби масової інформації.

· професійна;

Професійна правосвідомість -- це правосвідомість, що складається у процесі спеціальної освітньої підготовки та здійснення практичної юридичної діяльності. Це правосвідомість юристів-практиків. В межах професійного виду правосвідомості виділяють два підвиди: науково-теоретичну та практичну.

Науково-теоретична правосвідомість -- це правосвідомість, що притаманна дослідникам, ученим-юристам, які вирішують теоретичні питання у правовій сфері; формується на основі глибоких правових узагальнень, виявленні закономірностей держави і права тощо.

Практична правосвідомість притаманна перш за все суддям, адвокатам, прокурорам, практичним працівникам правоохоронних органів. Цей вид правосвідомості характеризується високим рівнем правового мислення.

3. Роль правосвідомості в юридичній практиці.

Взаємозв'язок правової свідомості і права має складний характер.

Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації виражається у тому, що правосвідомість:

- певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує «до» права;

- діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдосконалення в напрямку відображення об'єктивних суспільних процесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосередньо впливає на процес і результати правотворчості;

- існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;

- є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;

- може використовуватися як важливий інструмент застосування аналогії закону і аналогії права з метою заповнення прогалин у законодавстві;

- виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;

- служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення) та ін.

Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Правда, зміст, напрямок цього впливу не однозначні і залежать від якості законодавства, його відповідності реальним потребам, від рівня роботи державного апарату.

З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини, тобто їхню правосвідомість.

З другого боку, правова система, яка склалася у суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, врешті, функціонування права, його застосування і дотримання залежать від рівня правової свідомості.

Підвищення наукового керівництва суспільством, необхідність теоретичної і практичної розробки актуальних питань психології права, правової культури нашого суспільства вимагають постійного і глибокого розвитку правової та психологічної науки.

Поряд із правовою сферою істотний інтерес представляє розгляд взаємозв'язку, взаємодії правосвідомості із суспільною свідомістю в цілому. Правосвідомість виростає безпосередньо над базисом суспільства, разом з політичною і моральною формами суспільної свідомості складає основу суспільного світогляду, визначає всю систему суспільних зв'язків і відносин, активно впливає на економічний, суспільний і культурний розвиток [2]. Суспільна правосвідомість знаходиться в єдності і функціональному зв'язку як із правовою надбудовою, так і із суспільною свідомістю.

У системі суспільної свідомості правосвідомість виконує, конкретну задачу - задачу духовного збагачення нашого суспільства. У взаємодії правосвідомості з ідейно-політичною, моральною свідомістю відбувається безупинний процес їхнього розвитку, удосконалювання свідомості суспільства. Простежити функціональні взаємозв'язки, взаємодія правосвідомості з іншими формами суспільної свідомості важливо не тільки для правової науки, але і для розвитку психологічних представлень про свідомість [5].

В органічній цілісності і динамічному зв'язку усіх форм суспільної свідомості відбувається безупинне підвищення свідомості громадян. Наукове пізнання правосвідомості й інших форм суспільної свідомості, з'ясування їхнього змісту, розкриття механізму їхнього взаємозв'язку і взаємозбагачення - одна з умов формування свідомості людей.

Як ланка системи суспільної свідомості правосвідомість підкоряється загальним для всіх елементів закономірностям формування, функціонування і внутрішньої структури [1]. Суспільна свідомість являє собою єдине ціле, має свої загальні закони, що поширюються на усі форми суспільної свідомості. Тому при розгляді функцій правосвідомості необхідно виходити з загальних положень про свідомість. Особливо це відноситься до пізнавальної і діючої регулятивної ролі свідомості.

Як юристи , так і психологи широко застосовують структурно-системний метод при дослідженні складних соціально-психологічних явищ. "Системний підхід дозволяє розглядати духовну сферу громадського життя як визначену цілісність, як систему, елементи якої виконують визначені функції і вступають між собою у визначені координаційні і субкоординаційні відносини" [6].

Принцип системного дослідження припускає аналіз соціально-психологічних явищ і процесів як структурованої цілісності, у якій кожен елемент має визначене функціональне призначення. У понятті функції варто розрізняти два значення: 1) службова роль (призначення) одного з елементів системи стосовно іншого елемента чи до системи в цілому; 2) залежність у рамках даної системи, при якій зміни в одній частині виявляються похідними від зміни в іншій її частині [7].

Структурно-функціональний аналіз складних соціально-психологічних систем стосовно до дослідження функцій суспільної правосвідомості має на увазі необхідність чітко визначити структуру самої правосвідомості і місце правосвідомості в системі правової надбудови й у системі суспільної свідомості; усередині кожної системи визначити роль і призначення структурних елементів правосвідомості по відношенню один до одного і до системи в цілому; розкрити діалектичну єдність, взаємодію структурно-функціональних елементів як усередині самої правосвідомості, так і в системі правової надбудови й у суспільній свідомості.

Соціально-правова психологія, як і правова ідеологія, входить у систему ціннісно-нормативної орієнтації діяльності людей. Ценнісно-нормативні орієнтири, які вироблені юридичною психологією, переважно збігаються з теоретично, ідеологічно обґрунтованою системою цінностей і норм [3].

Правосвідомість членів нашого суспільства визначається позитивною оцінкою права, усвідомленням виражених у ньому інтересів як інтересів усього народу. Правосвідомість кожної людини повинна відповідати рівню закладених у праві загальнолюдських цілей і задач. Усвідомлення виражених у правових нормах інтересів і потреб як своїх особистих і складає суть розвитку індивідуальної правосвідомості до рівня суспільної правосвідомості.

У той же час суспільна правосвідомість, будучи складною структурно організованою самостійною системою, у свою чергу (поряд з нормами права, правовідносинами, законністю, правопорядком), входить у якості однієї з ланок у більш складну систему - правову надбудову. Правосвідомість знаходиться в єдиному зв'язку з правовою діяльністю [2]. Жодна область юридичної практики не обходиться без правосвідомості. Чи йде мова про створення нових законів, або зміну старих, чи звертаємо ми увагу на те, як складаються різні правовідносини, або як протікають процеси реалізації юридичних норм, чи задумуємося над тим, як краще організувати судову діяльність, боротьбу зі злочинами - усі ці і подібні їм питання зв'язані з правосвідомістю, з ідеями про право, закон, правосуддя [5]. Правова надбудова функціонує як єдиний суспільний організм у силу безупинної взаємодії своїх структурних ланок.

Проблема взаємодії правосвідомості з іншими елементами правової надбудови досить інтенсивно аналізується в науці, особливо останнім часом, як у спеціальних роботах по юридичній психології правосвідомості, так і в дослідженнях із загальної теорії права [1]. Неможливо уявити собі систему позитивного права лише як зовнішнє предметне відношення, не зв'язане з правосвідомістю. Поза правосвідомістю немислиме ні створення, ні реалізація права. Тому що право, правові суспільні відносини - це ідеологічні відносини, функціонування яких цілком сполучено з волею і свідомістю людей [4].

Таким чином, специфічні структурно-системні функціональні зв'язки, властиві суспільній правосвідомості, можна розділити на:

а) внутрішньо детерміновану функціональну взаємодію структурних елементів самої правосвідомості (суспільне - колективне - індивідуальне, ідеологія - психологія, наукове - практичне - повсякденне, емоції - почуття - воля);

б) ззовні детерміновані прояви правосвідомості як частини більш складних систем: правової надбудови (правосвідомість - право - правовідносини) і суспільної свідомості (політичне - правове - моральне).

Поряд з цими двома структурно-функціональними системами необхідно враховувати також безліч внутрішніх і зовнішніх взаємодій як кожного з елементів суспільної правосвідомості, так і суспільної правосвідомості з правовою надбудовою.

Інакше кажучи, існує ієрархічний взаємозв'язок і функціональна взаємодія як окремих психологічних елементів, так і суспільної правосвідомості в цілому. Така постановка питання необхідна в зв'язку зі складністю кожного з елементів: психологічних процесів і суспільної правосвідомості.

Висновок

Правосвідомість підпорядковується загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у даному суспільстві.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості. На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідомість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу — право як систему юридичних норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку, правову систему в цілому. Правосвідомість не тільки відбиває у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості, перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін.

Правосвідомість виконує певні функції.

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

До основних функцій правосвідомості належать:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна);

2) правотворча (правостворююча, емоційна);

3) регулююча;

4) оціночна.

За суб’єктами (носіями) правовсвідомості виділяють:

- індивідуальна;

- колективна;

- масова;

- суспільна.

За глибиною відображення правової дійсності:

- повсякденна;

- професійна.

Професійна включає в себе науково-теоретичну (вчені- юристи, кандидати та доктори наук) та практичну (практичні працівники-юристи).

Правосвідомість підпорядковується загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості. Вона виступає, як специфічне відображення правової, соціальної, політичної реальності суспільства, реальних відносин, що існують у даному суспільстві.

Істотний вплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості, перш за все політична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичні традиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін.

Список використаної літератури

1. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.К. Юридическая психология. Изд.МУВД, Харьков, 2002.

2. Еникеев М.И. Юридическая психология. М., 2001.

3. Кузнецов Э.В. Кризис современного правосознания. //Изв. Вузов. Правоведение. 2004, №3. С. 3-9.

4. Кузьмин А.В. Понятие естественного права: (к проблеме правопонимания). //История государства и права. 2003, №6. С. 10-11.

5. Остроумов Г.С. Правовое сознание действительности. М. Наука. 1999.

6. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., Наука, 1986.

7. Скакун О.Ф. «Теорія держави і права» Харків,-2001р.

8. Мальтузов Н.И., Малько А.В. «Курс лекцій» М.,-1996р.

9. Спиридонов Л.И. «Теорія держави і права» М.,-1996р.

10. Хропанюк В.Н. «Теорія держави і права» М.,-1997р.

11. Венгеров А.Б. «Теорія держави і права» М.,-1994р.

12. Лазарев В.В. «Загальна теорія держави і права» М.,-1996р.

13. Ведєрніков Ю.А. «Теорія держави і права» К.,-2005р.

14. Копєйчиков В.В. «Загальна теорія держави і права» К.,-2000р.

15. Кравчук В.М. «Теорія держави і права (опорні конспекти)»

16. К.,2003р.

17. Лазарєв В.В. «Теорія держави і права» М.,1999р.

18. Котюк В.О. «Теорія права» К.,-1996р.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий