регистрация / вход

Теоретичні та практичні аспекти апеляційного і касаційного перегляду судових рішень в цивільному

Судова система в будь-якій країні створює ієрархічну вертикаль, маючи при цьому певну кількість інстанцій, кожній з яких притаманне виконання тієї чи іншої функції.

Судова система в будь-якій країні створює ієрархічну вертикаль, маючи при цьому певну кількість інстанцій, кожній з яких притаманне виконання тієї чи іншої функції.

Головною запорукою права на судовий захист була і залишається можливість оскарження і перегляду судового рішення. Судочинство не може обійтись без спеціального способу критики і виправлення судових помилок судами вищих інстанцій. Для сторін оскарження судового рішення гарантує можливість відстоювати свою позицію і намагатись встановленими законами засобами досягти відміни судового рішення, що суперечить їх інтересам.

Перегляд судового рішення має також і психологічне значення. Думка про те, що рішення суду першої інстанції не є остаточним і може бути переглянуто більш досвідченими і кваліфікованими суддями, сприятливо і заспокійливо діє на осіб, які приймають участь у розгляді справи в суді першої інстанції.

Апеляційна система (назва цієї форми оскарження походить від латинського слова „арреllatio” – „звернення до будь-кого”, в даному випадку до вищої судової інстанції) зародилася ще в далекі часи в Римській імперії, коли можна було послідовно скаржитись на рішення нижчих судів аж до імператора. Поступово кількість апеляційних інстанцій зменшувалась.

Касаційна система перегляду виникла у Франції, а потім була сприйнята багатьма європейськими державами (в деяких країнах вона має назву „ревізійний порядок”).

Україна, приймаючи новий закон про судоустрій, визначилась, що будуть існувати такі види перегляду судового рішення: апеляція, касація, так звана повторна касація (хоча проти цього визначення можна заперечувати, виходячи з основних засад судочинства, передбачених статтею 129 Конституції України, і в проекті нового Цивільного процесуального кодексу України, схваленого Верховною Радою України у ІІ читанні, замість повторної касації існує перегляд справ у зв‘язку з винятковими обставинами), а також перегляд справ за нововиявленими обставинами.

Відмінність апеляції від касації полягає в двох аспектах:

1) апеляція подається на рішення, що не набрали законної сили, а касація – на ті, що набрали законної сили;

2) апеляційна інстанція переглядає рішення з питань факту та права, касаційна – з питань права.

Ці два аспекти тісно між собою пов‘язані, і при цьому другий автоматично випливає з першого, адже одночасне дослідження фактичних обставин, доказів, та ще й прийняття нових доказів разом з оцінкою правильності застосування норм матеріального і процесуального права можливе лише тоді, коли рішення не набрало законної сили і не почалось його виконання. І, головним чином, це пов‘язано саме з можливістю дослідження нових доказів.

Це забезпечує виконання головного завдання апеляції – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що по-перше, сам факт подвійного розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. По-друге, внаслідок того, що рішення по суті приймають дві різні інстанції, зменшується ризик судової помилки. По-третє, краще забезпечується дотримання законності, оскільки друга інстанція наділена більшою владою. Формується початкова єдність судової практики, оскільки рішення суду вищого рівня є орієнтиром для першої інстанції, що сприяє також росту кваліфікації суддівського корпусу. Крім того, судді апеляційного суду більш неупереджені, оскільки не піддані так званому “місцевому впливу”, як судді першої інстанції.

Одним із питань оцінки апеляційного розгляду є питання, чи всі рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

В західноєвропейських процесах не всі рішення суду першої інстанції можуть стати предметом розгляду апеляційної інстанції. Так, у Франції апеляція не допускається у випадках, якщо предмет спору незначний, а саме, коли сума вимог менше 13 000 франків (у зв‘язку із зміною грошової одиниці зараз ця сума і наведені нижче перераховані в євро). Крім того, у французькому цивільному процесі по окремій категорії справ з метою процесуальної економії апеляція в загальному її розумінні взагалі не допускається. Прикладами є рішення щодо звернення стягнення на нерухоме майно, про банкрутство, про виправлення фактичних помилок тощо. В цих випадках можливим є тільки право на подання так званої “апеляції-скасування”, коли під час розгляду в суді першої інстанції мало місце суттєве порушення норм процесуального права.

Цивільні процесуальні кодекси Німеччини та Бельгії також містять обмеження апеляційного оскарження в залежності від ціни позову. В Німеччині цією граничною межею є 1 500 DM, а в Бельгії – 75 000 бельгійських франків.

Чи слід в Україні дотримуватись такого підходу, обмежуючи доступ в апеляційну інстанцію? На мій погляд, ні. Апеляція дійсно за загальним принципом може бути подана на всі рішення суду першої інстанції.

Незначні за розміром позови подаються особами малозабезпеченими. Якщо виключити цю категорію справ із компетенції апеляційних судів з метою надання їм можливості зосередитись на розгляді майнових спорів з більшою ціною позову, то це призведе до обмеження можливості судового захисту малозабезпеченої категорії громадян, що суперечить принципу доступності до судового захисту. Крім того, обмеження в оскарженні рішень судів першої інстанції може призвести до часткової “безконтрольності правосуддя”.

Що ж стосується ухвал судів першої інстанції, то тут, безумовно, має бути вибірковий підхід.

Випадки, у яких може бути оскаржено ухвали, можна поділити на дві групи, а саме: коли

1) неможливість оскарження ухвали закриває шлях до апеляції і взагалі припиняє подальший хід процесу (наприклад, відмова в прийнятті позовної заяви);

2) особа може постраждати внаслідок несвоєчасного оскарження ухвали (наприклад, ухвала про забезпечення позову).

Таким чином, головним об‘єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, а оскарження ухвал має виключний характер.

Крім того, на відміну від чинного Цивільного процесуального кодексу в новому необхідно також передбачити можливість оскарження в апеляційному порядку бездіяльність суду першої інстанції, якщо він відповідно до закону зобов‘язаний вчинити певну дію.

Щодо підходів до строків оскарження в апеляційному порядку слід зазначити наступне.

В процесуальному законодавстві інших держав (Німеччина, Франція, Бельгія) цей термін визначений в один місяць.

Вказаний строк має виконувати одночасно дві функції. З одного боку - надати особам, що беруть участь у справі, необхідний час для підготовки обґрунтованої скарги , а з іншого – не затягувати момент набрання рішенням законної сили.

І для того, щоб забезпечити комплексну реалізацію цих двох функцій, необхідно передбачити в процесуальних кодексах строк, протягом якого зацікавлені в поданні апеляційної скарги особи мають повідомити суд про своє бажання оскарження.

Поряд з цим, виникає ще одне запитання щодо моменту, з якого має починатись обчислення строку на апеляційне оскарження. Тобто з моменту проголошення рішення, чи з моменту його отримання?

Аргументи є на користь однієї і другої позиції. Якщо прив‘язувати цей строк до проголошення рішення (такий підхід існує зараз), то, начебто, на перший погляд, це обумовлено тим, що процес є усним, сторони приймають участь в ньому самі або через представників і є присутніми під час проголошення рішення. Поряд з цим, існує можливість, коли, наприклад, у разі повторної неявки сторони в судове засідання, незалежно від причин (а вони можуть бути і поважними), суд розглядатиме справу за наявності у ній достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін. Але ж і без цього виняткового випадку сторона, присутня під час проголошення рішення, часто неспроможна належним чином підготувати скаргу, не маючи копії рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, що строк на оскарження знаходиться також в залежності від працівників суду. Так, він може бути скорочений у зв‘язку з несвоєчасною підготовкою копії рішення суду.

Тому, на мій погляд, обчислення строку на апеляційне оскарження має починатись з моменту отримання копії рішення.

Подібна практика існує і в інших країнах. Так, у Франції апеляційне оскарження починається з дня офіційного доведення рішення до відома сторін, в Німеччині – з моменту вручення рішення.

Щодо визначення кола осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, то в цьому питанні слід було б змінити існуючий в чинному цивільному процесі підхід.

Наявність зацікавленості в перегляді рішення обумовлена тим, що особа, яка подає скаргу, справу програла, тобто їй повністю чи частково відмовлено в задоволенні вимог. А тому не мають права оскаржити рішення суду першої інстанції ті, що повною мірою задоволені постановленим на їх користь рішенням. Наприклад, рішенням суду задоволені всі зазначені в позовній заяві вимоги позивача.

Крім того, останнім часом багато дискусій точиться навколо питання, куди ж має подаватись апеляційна скарга. Зараз вона подається через суд першої інстанції, який ухвалив рішення, при цьому останній наділяється правом оцінки скарги встановленим законом вимогам і правом її повернення для усунення недоліків. Практика, а також досвід інших країн показує, що цей підхід треба докорінно змінювати в зв‘язку з тим, щоб не допускати можливості зловживань з боку місцевих судів, що призводить до позбавлення сторін гарантованого Конституцією України права на апеляційне оскарження рішення. Скарга має подаватись безпосередньо до суду апеляційної інстанції, яка і буде її оцінювати і далі витребовувати справу із суду першої інстанції. А для того, щоб останній не зміг у зв‘язку з відсутністю інформації про оскарження рішення звернути його до виконання, треба в процесуальному кодексі передбачити обов‘язок сторони одночасно направляти копію апеляційної скарги в суд першої інстанції.

Розглядаючи переваги і недоліки запровадження повної (існує у Франції та Бельгії) та неповної апеляції (притаманна процесуальному праву Німеччини), дійсно більше схиляєшся до висновку, що неповна апеляція дисциплінує скаржників і позбавляє їх можливості навмисно не подавати якісь докази в суд першої інстанції з тим, щоб перенести розгляд в апеляційний суд.

Але ж при виборі повної апеляції також можна запровадити певні заходи, які б також стимулювали дисциплінованість скаржника, який з власної вини не представив доказ суду першої інстанції. Таким заходом могло б стати покладення на цю особу, навіть у випадку задоволення скарги і вигравання справи, судових витрат, якщо рішення на її користь було винесено на підставі нових доказів, які могли бути подані до суду першої інстанції.

Де і на якій стадії можна послатись на нові докази в повній і неповній апеляції?

Оскільки при повній апеляції розгляд справи здійснюється повністю заново, то подання нових доказів, крім зазначення в апеляційній скарзі, можливо на будь-якій стадії судового розгляду до ухвалення рішення.

При неповній апеляції подання нових доказів можливо тільки в апеляційній скарзі або запереченні на неї. При цьому нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи, мають прийматися апеляційним судом лише в тих випадках, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті, або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами.

Крім того, під час вирішення питання допуску до розгляду апеляційним судом нових доказів при неповній апеляції постає питання, на кого ж покладатиметься обов‘язок доводити, що сторона навмисно або навпаки ненавмисно не подала їх суду першої інстанції. Для вирішення цього питання можуть існувати два підходи. Перший – це покласти доведення ненавмисного неподання на особу, яка подала апеляційну скаргу, а другий - це доведення факту навмисного неподання протилежною стороною, оскільки саме вона зацікавлена в тому, щоб апеляційною інстанцією додаткові докази не були прийняті до уваги.

Якщо ж особі про додаткові докази, які об‘єктивно існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції, стало відомо після вирішення справи, а до цього вона не знала й не могла знати про їх існування, то це є підставою для перегляду справи у зв‘язку з нововиявленими обставинами.

При розкритті питання меж розгляду справи судом апеляційної інстанції віддається перевага підходу, згідно з яким при встановленні порушень закону судом першої інстанції, які призвели до неправильного застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції може вийти за межі заявлених в апеляційній скарзі вимог. На мою думку, цей підхід має існувати в комплексі з іншим правилом - заборона звороту до гіршого. Кримінальному процесу цей принцип вже давно відомий.

Становище сторони, що подала апеляційну скаргу, не може стати гіршим, ніж те, яке вона отримала в суді першої інстанції.

Принцип заборони звороту до гіршого є гарантією того, що у сторони, не задоволеної рішенням суду першої інстанції, не має бути побоювань в тому, що після оскарження рішення її становище може погіршитись. В іншому випадку це призведе до завуальованого обмеження права на апеляційне оскарження.

Ще одним питанням характеристики апеляційного провадження є участь сторін у розгляді справи.

На мій погляд, питання розгляду справи в апеляційній інстанції з обов‘язковою участю сторін чи без такої слід, перш за все, пов‘язувати з тим, передбачена процесом повна чи неповна апеляція.

Як було вище зазначено, при повній апеляції подання нових доказів, а тому і пояснень, крім зазначення в апеляційній скарзі, можливо на будь-якій стадії судового розгляду до винесення рішення. В такому випадку слухання справи має відбуватись з обов‘язковим викликом сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

А при неповній апеляції, враховуючи той факт, що подання нових доказів можливо тільки в апеляційній скарзі або відгуку на неї, явка зазначених осіб до суду апеляційної інстанції не є обов‘язковою, якщо сторони ці нові докази не подавали і не виявили бажання приймати участь у розгляді справи.

Виникають також ряд дискусій навколо питання щодо наділення судів апеляційної інстанції повноваженнями направляти справи на новий розгляд.

Підхід, згідно з яким за результатами перегляду справи суд апеляційної інстанції не повинен направляти справу на новий розгляд, має право на життя. Такий принцип був закладений ще в російський Статут цивільного судочинства 1864 р., який не допускав можливості повернення апеляційним судом справи до суду першої інстанції для нового розгляду.

Але існують такі порушення норм процесуального права, які неможливо або недоцільно виправляти в апеляційному суді. Неможливо, наприклад, в суді апеляційної інстанції виправити ситуацію, коли рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу. Разом з тим, треба також зважувати на те, що апеляційний суд, не дивлячись на повноваження перегляду рішення з питань факту і права, не слід перетворювати в суд першої інстанції.

Хотілося б декілька слів також сказати про можливість висувати нові вимоги в апеляційній інстанції.

Цей підхід є неприпустимим.

Під новими вимогами слід розуміти, по-перше, вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а по-друге, - вимоги, пред‘явлені до особи, що не брала участі в суді першої інстанції. А тому не вважаються новими вимогами ті, що випливають безпосередньо з першочергових вимог і спрямовані на ті ж цілі, навіть якщо вони пов‘язані з новими підставами і мотивами. Наприклад, вимога збільшити виплату відсотків, розмір яких збільшився у зв‘язку з часом розгляду справи.

Можливість пред‘явлення нових вимог в апеляційній інстанції суперечить принципу процесуальної економії. Суд другої інстанції під приводом апеляції не має права вирішувати справи щодо нового позову і підміняти тим самим суд першої інстанції.

Разом з тим, враховуючи вищенаведені дві обставини, що суд апеляційної інстанції зв‘язаний заявленими в суді першої інстанції вимогами, а також межами апеляційної скарги, слід надати йому можливість залучати відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Не менш цікавим для розгляду є касаційний перегляд справи.

Касаційне провадження – це так званий “правовий нагляд” за судовими рішеннями. До повноважень суду касаційної інстанції віднесено перегляд справи з питань права (матеріального і процесуального), тобто рішення переглядається тільки в правовому аспекті. Наступною особливістю цієї інстанції є те, що предметом її розгляду є рішення, що набрали законної сили.

Конституція України, окреслюючи основні засади судочинства, передбачила забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, процесуальне законодавство в залежності від категорії і специфіки справ може передбачити ці випадки.

В деяких державах, як і для допуску до апеляційної інстанції, існує майновий ценз. Так, в Німеччині ціна позову за ревізійною скаргою має бути більшою, ніж 60 000 DM. Але ж законодавець не обмежився тільки ціною позову. Для прийняття до провадження ревізійної скарги необхідно також, щоб справа мала принципове значення. При цьому кодекс розкриває поняття „принципове значення”, в основу якого завжди покладається питання права. В німецькій процесуальній теорії склалась думка про те, що в майбутньому залишиться тільки один критерій для прийняття ревізійної скарги до провадження – це принципове значення справи, в не залежності від ціни позову, як це зараз існує для трудових спорів, оскільки в інтересах охорони права і його розвитку ціна позову вже не є превалюючою. Разом з тим, існують підстави обов‘язкового прийняття ревізійної скарги до розгляду. Це, зокрема, невідповідність складу суду закону, порушення правил підсудності.

Актуальним зараз під час прийняття нового Цивільного процесуального кодексу України стало питання, чи можлива так звана „стрибаюча касація”, тобто оскарження рішення суду першої інстанції, минаючи апеляційну інстанцію.

В Німеччині, наприклад, процесуальний кодекс допускає таку можливість. І для цього необхідні, по-перше, письмова згода протилежної сторони, а по-друге – спір повинен мати для суду ревізійної інстанції принципове значення (це поняття розкривалося вище).

Що стосується порядку подання касаційної скарги, то тут, як і для апеляційної інстанції, треба передбачити безпосереднє її подання до суду касаційної інстанції. Тим більше, що останній має, в разі необхідності, своєчасно вжити заходів до зупинення виконання рішення.

Для касаційної інстанції не обов‘язково дотримуватись поділу строку подання касаційної скарги на дві складових, як для апеляційної інстанції. Тут такий поділ вже не має принципового значення, оскільки рішення вже і так набрало законної сили, а тому цей процес не треба прискорювати. Хоча в Німеччині цей строк поділяється на строк подання ревізійної скарги і строк для її обґрунтування. Так, ревізійна скарга подається протягом одного місяця з дня отримання повного рішення, але не пізніше п‘яти місяців з дня його проголошення. І далі стороні надається ще один місяць для її обґрунтування.

В касаційній також, як і в апеляційній інстанції, необхідно передбачити можливість оскарження в касаційному порядку бездіяльності суду апеляційної інстанції, якщо він відповідно до закону зобов‘язаний вчинити певну дію.

Враховуючи компетенцію касаційної інстанції щодо перегляду рішення з питань права, дійсно приходиш до висновку, що ця інстанція не встановлює нових фактичних обставин. Але в питанні дослідження доказів, на мій погляд, між апеляційним і касаційним судом існує дуже тонка грань. Для апеляційної інстанції все є зрозумілим – вона і приймає, і досліджує докази, і дає їм оцінку. Касаційна інстанція не може ті чи інші обставини вважати доведеними чи недоведеними, вона їх сприймає такими, якими їх визнали дві попередні інстанції. Але питання доведення, оцінки і питання дослідження зовсім різні за своєю природою. Наприклад, для того, щоб визнати, що суд всупереч закону відхилив той чи інший доказ, тобто прийти до висновку, що цей доказ мав значення для справи і міг вплинути на рішення суду, іноді треба його дослідити. При цьому суд касаційної інстанції на вказаному етапі зупиняється, він не надає доказу оцінку, не вважає його доведеним.

Підсумовуючи аналіз перегляду рішень судів в апеляційному і касаційному порядку, слід зазначити, що які б ми підходи до удосконалення і розвитку цих процедур не обрали під час прийняття нових процесуальних кодексів, головною метою було і залишається створення належних гарантій захисту прав і законних інтересів людини і громадянина.

Правова держава характеризується не тільки недопущенням порушень законодавства, прав і свобод людини, а ще й створенням відповідних гарантій для відновлення цих прав. Кожен громадянин нашої країни має відчувати себе під захистом держави. І вагома роль створення умов для цього відводиться судам.


КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 319. Суд касаційної інстанції

Судом касаційної інстанції є Верховний Суд України.

Стаття 320. Право касаційного оскарження, касаційного подання

судових рішень

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також

прокурор і особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив

питання щодо їх права і обов'язків, мають право оскаржити у

касаційному порядку рішення і ухвали, постановлені судом першої

інстанції, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції,

а також ухвали і рішення суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження, касаційного подання є

неправильне застосування судом норм матеріального права чи

порушення норм процесуального права.

( Стаття 320 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3083-III

( 3083-14 ) від 07.03.2002 )

Стаття 321. Строк на касаційне оскарження, касаційне подання

Касаційна скарга, касаційне подання прокурора подається

протягом одного місяця з дня проголошення ухвали або рішення суду

апеляційної інстанції.

У разі пропуску строку на касаційне оскарження з причин,

визнаних судом поважними, суд за заявою особи, яка подала скаргу,

чи подання прокурора може поновити цей строк, але не більше, ніж в

межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження.

Про поновлення строку на касаційне оскарження або повернення

касаційної скарги, касаційного подання прокурора судом першої

інстанції виноситься ухвала.

( Стаття 321 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3083-III

( 3083-14 ) від 07.03.2002 )

Стаття 322. Форма і зміст касаційної скарги, подання

Касаційна скарга, касаційне подання прокурора викладається

чітким машинописним текстом.

У касаційній скарзі, касаційному поданні прокурора

зазначається:

1) назва суду, до якого подається скарга, подання;

2) особа, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або

знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

3) прокурор, який подав касаційне подання;

4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі

оскарження;

5) обгрунтування касаційної скарги, касаційного подання

прокурора: назва закону, з порушенням якого постановлено рішення,

ухвалу; в чому полягає порушення або неправильне його застосування

та яке свідчить про те, що рішення чи ухвала постановлені

внаслідок цього порушення;

6) прохання особи, яка подає скаргу, чи клопотання прокурора;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги,

апеляційного подання прокурора.

Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її

представником; касаційне подання прокурора - прокурором, що його

подав.

До касаційної скарги, поданої представником, додається

довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження

представника, якщо в справі немає такого документа.

До касаційної скарги, касаційного подання прокурора додаються

їх копії з додатковими матеріалами у кількості примірників

відповідно до числа осіб, які брали участь у справі.

Стаття 323. Порядок подачі касаційної скарги, касаційного

подання прокурора

Касаційна скарга, касаційне подання прокурора подається через

суд першої інстанції, в якому знаходиться справа.

До касаційної скарги, касаційного подання прокурора,

оформлених з порушенням вимог, встановлених статтею 322 цього

Кодексу, а також касаційної скарги, не оплаченої державним митом,

застосовуються правила статті 139 цього Кодексу.

Стаття 324. Надіслання копій касаційної скарги, касаційного

подання прокурора особам, які беруть участь у

справі, та пояснення на касаційну скаргу,

касаційне подання прокурора

Суд не пізніше наступного дня після отримання належно

оформленої касаційної скарги чи касаційного подання прокурора

надсилає їх копії та додані матеріали особам, які беруть участь у

справі, і встановлює строк, протягом якого вони можуть надати

пояснення на касаційну скаргу чи касаційне подання прокурора.

( Частину другу статті 324 виключено на підставі Закону

N 3083-III ( 3083-14 ) від 07.03.2002 )

Особи, які брали участь у справі, мають право у встановлений

судом строк подати пояснення на касаційну скаргу, подання.

Пояснення на касаційну скаргу, касаційне подання прокурора

подається відповідно до вимог статті 322 цього Кодексу.

( Стаття 324 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3083-III

( 3083-14 ) від 07.03.2002 )

Стаття 325. Передача справи до касаційного суду

Після закінчення встановленого судом строку для подання

пояснень на касаційну скаргу, касаційне подання прокурора суд

невідкладно надсилає касаційну скаргу, касаційне подання прокурора

разом з доданими до неї матеріалами та справу до касаційного суду.

Стаття 326. Приєднання співучасників до касаційної скарги

Співучасники та треті особи мають право приєднатися до

касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали.

Заява про приєднання до касаційної скарги подається в межах

строку на касаційне оскарження.

Заява про приєднання до касаційної скарги державним митом не

оплачується.

Стаття 327. Доповнення, зміна касаційної скарги, касаційного

подання прокурора або відмова від них

Особа, яка подала касаційну скаргу, чи прокурор, що подав

касаційне подання, мають право доповнити чи змінити її протягом

строку на касаційне оскарження.

Особа, яка подала касаційну скаргу, чи прокурор мають право

до початку розгляду справи відкликати її або відмовитися від неї

протягом усього часу розгляду справи.

Про відкликання касаційної скарги, касаційного подання

прокурора суд першої інстанції, якщо справа знаходиться в цьому

суді, або суд, який вирішує питання про допуск справи до

касаційного розгляду, постановлює ухвалу про повернення скарги.

Питання про прийняття відмови від касаційної скарги,

касаційного подання прокурора і закриття в зв'язку з цим

касаційного провадження вирішується судом, що розглядає справу, в

судовому засіданні. У разі закриття з цих підстав касаційного

провадження повторне оскарження судових рішень цією особою не

допускається.

Стаття 328. Підготовка касаційного розгляду справи

Справи з касаційними скаргами, касаційним поданням прокурора

подаються до суду касаційної інстанції через канцелярію суду, де

вони реєструються, оформляються і передаються в порядку черговості

судді-доповідачу.

Протягом десятиденного строку суд встановлює наявність

підстав для передачі справи на розгляд складу судової палати.

Справа обов'язково переглядається складом судової палати,

якщо:

1) наведені в скарзі, поданні прокурора доводи містять ознаки

неправильного застосування судом норм процесуального права, що

тягне скасування ухваленого рішення;

2) в касаційному провадженні суду знаходиться справа

аналогічного характеру;

3) суд допустив інше застосування закону ніж касаційна

інстанція при розгляді справи аналогічного характеру;

4) справа по першій інстанції розглянута апеляційним судом.

Справа може бути передана на розгляд складу судової палати,

якщо оскаржуване рішення має важливе значення для забезпечення

однакового застосування закону судами України, а також якщо

наведені в скарзі доводи дають підстави для висновку, що

неправильне застосування судом норм матеріального або

процесуального права призвело або могло призвести до неправильного

вирішення справи.

Стаття 329. Порядок вирішення питання про передачу справи на

розгляд складу судової палати

Питання про передачу справи на розгляд складу судової палати

вирішується судом у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без

виклику осіб, які беруть участь у справі.

Справа передається на розгляд всього складу судової палати,

якщо хоча б один суддя із складу суду прийшов до такого висновку.

Якщо справа передана на розгляд складу судової палати, то суд

може зупинити виконання відповідних рішень до закінчення

касаційного провадження.

У разі відсутності підстав для передачі справи на розгляд

всього складу судової палати, суд постановляє ухвалу про відмову в

задоволенні скарги.

Ухвала підписується всім складом суду і оскарженню не

підлягає.

Якщо судом відмовлено в задоволенні касаційної скарги, то

справа повертається до суду першої інстанції, а копія ухвали

протягом трьох днів надсилається особам, які брали участь у

справі.

Справа, передана до касаційного розгляду всім складом судової

палати, передається судді-доповідачу для підготовки.

Стаття 330. Підготовка справи до касаційного розгляду

При підготовці справи до судового розгляду суддя-доповідач

готує доповідь, в якій викладає обставини, необхідні для ухвалення

рішення суду касаційної інстанції.

Підготовлена доповідь передається суддям судової колегії,

і справа призначається до розгляду, про що повідомляються особи,

які беруть участь у справі.

Стаття 331. Порядок розгляду справи судом

касаційної інстанції

У касаційному порядку справа розглядається не менш як двома

третинами суддів судової колегії в цивільних справах Верховного

Суду України.

Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка

справа, за чиєю скаргою та на рішення якого суду розглядається, а

також з'ясовує, хто з осіб, які брали участь у справі, з'явився,

встановлює їх особу, а також повноваження представників і

адвокатів, після чого оголошує склад суду, прізвище перекладача і

роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх право заявляти

відводи та інші процесуальні права і обов'язки.

Заявлені відводи, а також клопотання і заяви осіб, які беруть

участь у справі, з усіх питань, пов'язаних з розглядом справи в

касаційній інстанції, вирішуються судом після заслуховування думки

інших осіб, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому

цим Кодексом.

Суд може відкласти розгляд справи в разі неявки в судове

засідання особи, яка бере участь у справі, про яку немає

відомостей, що їй вручена повістка, або за її клопотанням, коли

повідомлені нею причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторони або інших осіб, які беруть участь у справі,

повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає

розглядові справи.

Суддя-доповідач доповідає зміст оскаржуваного рішення суду та

доводи касаційної скарги, касаційного подання прокурора.

Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор

дають свої пояснення. Першою дає пояснення сторона, яка подала

касаційну скаргу, або прокурор. Якщо рішення оскаржили обидві

сторони, то першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити

тривалість судових дебатів, встановлюючи для всіх учасників

процесу рівний проміжок часу, який оголошується на початку

судового засідання.

У своїх поясненнях сторони, інші особи, які беруть участь у

справі, та прокурор вправі наводити тільки ті доводи, які

стосуються підстав касаційного розгляду справи.

Після пояснення осіб, які беруть участь у справі, чи

прокурора суд касаційної інстанції ухвалює рішення у відсутності

осіб, які беруть участь у справі.

У разі необхідності при розгляді справи в касаційному порядку

може бути оголошена перерва або розгляд її відкладено. Новий

розгляд справи в касаційному порядку після її відкладення

починається заново.

Стаття 332. Відмова позивача від позову і укладення мирової

угоди сторін в суді касаційної інстанції

Позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають

право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього

Кодексу, незалежно від того, хто подав касаційну скаргу.

Стаття 333. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції

норм матеріального або норм процесуального права і не вправі

встановлювати або вважати доведеними обставини (факти), що не були

встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про

достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про

перевагу одних доказів над іншими.

Якщо судові рішення, постановлені з порушенням закону, на які

не було посилання в касаційній скарзі, то суд касаційної інстанції

застосовує відповідний закон.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень

лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 334. Повноваження суду касаційної інстанції

Суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги,

касаційного подання прокурора;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування

оскаржуваного судового рішення і направити справу на новий розгляд

у суд першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування оскаржуваного рішення і

залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом

апеляційної інстанції;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити

провадження в порушеній цивільній справі або залишити заяву без

розгляду;

5) змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий

розгляд.

Стаття 335. Підстави для відхилення касаційної скарги,

касаційного подання прокурора

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу,

касаційне подання прокурора, якщо визнає, що судові рішення

постановлені з додержанням вимог матеріального і процесуального

права.

Стаття 336. Підстави для скасування судових рішень і

передачі справи на новий розгляд

Судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на

новий розгляд, якщо:

1) справа розглянута неправомочним суддею або складом суду;

2) рішення постановлено чи підписано не тим складом суддів,

які розглянули справу;

3) справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які

беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового

засідання;

4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не

були притягнуті до участі в справі.

Інші випадки порушення або неправильного застосування норм

процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення

суду першої інстанції лише за умови, якщо ці порушення призвели до

неправильного вирішення справи.

У випадках, коли зазначені в частині першій цієї статті

порушення закону допущені судом першої інстанції і не були усунені

судом апеляційної інстанції або одночасно допущені судом

апеляційної інстанції після скасування судових рішень, справа

направляється на новий розгляд суду першої інстанції. При

допущенні цих порушень лише судом апеляційної інстанції справа

направляється на новий апеляційний розгляд.

Стаття 337. Обов'язковість висновків і мотивів

касаційної інстанції

Висновки і мотиви суду, який розглянув справу в касаційному

порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції

при повторному розгляді справи.

Стаття 338. Підстави для скасування судового рішення

апеляційної інстанції та залишення в силі

судового рішення, що помилково скасовано

Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної

інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, якщо

постановлене у відповідності із законом рішення суду першої

інстанції було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Стаття 339. Підстави для скасування рішення із закриттям

провадження в справі або залишенням заяви без

розгляду

Судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із

закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду з

підстав, передбачених статтями 227, 229 цього Кодексу.

Положення частини першої цієї статті не застосовується до

випадків, коли після ухвалення рішення судом першої або

апеляційної інстанції у справі, в якій фізична особа - сторона в

спірних правовідносинах померла після ухвалення рішення, внаслідок

чого не може бути здійснено правонаступництво.

Стаття 340. Підстави для скасування чи зміни судового рішення

Суд касаційної інстанції має право скасовувати або змінити

судове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і

правильно, але порушено або неправильно застосовано закон, який не

поширюється на дані правовідносини, або не застосовано закон, який

підлягав застосуванню.

Стаття 341. Порядок постановлення ухвал та рішень

судом касаційної інстанції

Суд касаційної інстанції постановляє ухвали та рішення

відповідно до цього Кодексу.

Судове рішення постановляється в порядку, передбаченому

статтею 17 цього Кодексу. Жоден із суддів не має права

утримуватися від висловлювання думки щодо обговорюваних питань та правильності оскаржуваного рішення.

Рішення або ухвала суду касаційної інстанції виготовляється

суддею-доповідачем і підписується головуючим та

суддею-доповідачем.

Судді не мають права розголошувати обговорення суті справи у

нарадчій кімнаті.

Стаття 342. Ухвала суду касаційної інстанції

За результатами розгляду справи суд касаційної інстанції

постановляє ухвалу про:

1) відхилення касаційної скарги, подання і залишення судового

рішення без зміни;

2) скасування судового рішення із направленням справи на

новий розгляд;

3) скасування судового рішення закриттям провадження в справі

або залишенням заяви без розгляду;

4) скасування судового рішення і залишення в силі судового

рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Стаття 343. Зміст ухвали суду касаційної інстанції

В ухвалі суду касаційної інстанції зазначається:

1) час і місце її постановлення;

2) назва суду, прізвище та ініціали головуючого та суддів;

3) особи, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанції;

6) узагальнені доводи касаційної скарги, подання;

7) мотиви суду з посиланням на закон, яким він керувався;

8) наслідки розгляду касаційної скарги, касаційного подання

прокурора, які формулюються у резолютивній частині.

При відхиленні касаційної скарги, касаційного подання

прокурора в ухвалі зазначаються мотиви відхилення касаційної

скарги, касаційного подання прокурора.

У разі скасування судових рішень і направлення справи на

новий розгляд в ухвалі зазначається, в чому полягала

неправильність судових рішень.

Стаття 344. Зміст рішення суду касаційної інстанції

У рішенні суду касаційної інстанції зазначається:

1) час і місце його постановлення;

2) назва суду, прізвище і ініціали головуючого та суддів;

3) особи, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанції,

встановлені факти і визначені відповідно до них правовідносини;

6) узагальнені доводи касаційної скарги, касаційного подання

прокурора;

7) мотиви скасування або рішення;

8) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт

закону (стаття 9 цього Кодексу), норми процесуального закону,

якими суд керувався;

9) висновок суду про скасування або зміну рішення,

задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково,

вказівку на розподіл судових витрат.

Стаття 345. Проголошення ухвал та рішень

суду касаційної інстанції

Ухвалені судом касаційної інстанції рішення та ухвали

проголошуються за правилами, встановленими статтею 212 цього

Кодексу.

Стаття 346. Порядок розгляду касаційної скарги,

касаційного подання прокурора, що надійшли

до суду касаційної інстанції після закінчення

касаційного розгляду справи

У разі подання касаційної скарги, касаційного подання

прокурора на судові рішення в установлені строки, але якщо вони

надійшли до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного

розгляду справи або коли строки на подання касаційної скарги,

касаційного подання прокурора були поновлені, суд касаційної

інстанції розглядає скаргу, касаційне подання прокурора за

правилами цієї глави.

Залежно від обгрунтованості зазначеної в частині першій цієї

статті скарги суд постановляє ухвалу або рішення відповідно до

статті 334 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути

скасована ухвала або рішення суду касаційної інстанції.

Стаття 347. Чинність рішень і ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалені судом касаційної інстанції рішення або ухвали

набирають чинності після їх ухвалення і оскарженню не підлягають.

Стаття 347-1. Повернення справ

Після закінчення касаційного провадження справа направляється

в суд першої інстанції, який відкрив провадження у справі.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий