Істина завжди конкретна, оскільки вона заснована на врахуванні обставин справи в певних умовах місця і часу. Це означає, що істина повинна бути завжди одна і та ж, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні.
В процесі застосування правових норм необхідно перевірити. чи діє той чи інший нормативний акт, який потрібно застосувати. Необхідно встановити, чи він не відмінений, чи не змінений частково. Коли суб'єкт правозастосування встановив, що нормативно-правовий акт діє, то потрібно встановити, чи він відповідає офіційному тексту прийнятого нормативного акта, чи немає в ньому граматичних і логічних помилок. Лише після такої перевірки можливе застосування його до конкретної ситуації.
Разом із тим необхідно перевірити, чи діє він в часі і просторі, чи можна його застосувати до конкретної ситуації. Це питання стосується форм права, а також процесу застосування нормативно-правових актів. Тому ефективність застосування правових норм залежить від того, чи знає суб'єкт правозастосування дію нормативного акту в часі і на яку територію він розповсюджує свою дію.
Процес застосування правових норм завершується прийняттям рішень по справі в загальному плані, хоча вони мають різні види і назви. Перш ніж розглянути це питання, потрібно підкреслити, що в теорії і практиці можна зустріти три види різноманітних актів, які мають правовий характер, Всі ці акти охоплюються одним поняттям «правовий акт». В правовій системі до них відносяться: нормативно-правові акти (закони і підзаконні нормативні акти), інтерпретаційні акти (акти тлумачення правових норм) і індивідуальні акти застосування правових норм. Крім того, термін «правовий акт» включає, на думку проф. Алексеева С.С., правомірну дію (поведінку), тобто юридичний факт, який являється основою тих чи інших правових наслідків. Крім актів застосування правових норм він також виділяє акти реалізації прав і обов'язків (договори, інші акти — документи, які виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії, які завершують дію механізму правового регулювання). Таким чином, існує два види нормативно-правових актів і два види індивідуальних актів застосування і реалізації правових норм, які можна віднести до однієї групи — індивідуальні акти реалізації і застосування правових норм.
Рішення по справі можна охарактеризувати з декількох позицій: як формально-логічний процес; як творчий процес; як державно-владна діяльність компетентних органів. З формально-логічної сторони рішення юридичної справи являє собою умовивід, в якому конкретні факти (обставини справи) підводяться до норми права, тобто фактична і юридична основа застосування права співпадають. Норми права являються основною підставою для застосування їх до конкретних обставин справи.
Процес застосування правових норм вимагає, щоб рішення приймались не тільки законними, обгрунтованими, доцільними, але і справедливими. Категорія «справедливість» має не тільки моральний, економічний, політичний, але і юридичний характер. Вона протилежна категорії «несправедливість». В соціальному плані справедливість означає співрозмірний, відповідний до чогось. В правознавстві справедливість означає прийняття рішень таким чином, щоб не ущемляти суб'єктивних прав і законних інтересів громадян. В кримінальних правовідносинах покарання повинно призначатись в рамках закону і бути не тільки доцільним, але і справедливим по відношенню до потерпілих і до звинувачених залежно від форми вини, мотивів, характеристики правопорушника тощо.
Одним із важливих принципів застосування правових норм є гуманізм. В теоретичній літературі по застосуванню правових норм в минулі десятиліття даному принципу приділялось мало уваги. Лише в останні роки він знайшов своє відображення, в першу чергу стосовно функцій правової держави, демократії і права. Гуманізм означає людяний, повага людини до людини, взаємоповага держави і особи громадянина, справедливість, свобода, захист особи. Гуманізм — це загальнолюдська цінність, в якій виражаються принципи християнської моралі: полюби ближнього свого, як самого себе. В праві виражаються загальнолюдські цінності — рівноправ'я всіх людей, соціальна справедливість, свобода особи тощо.
Прийняття рішень на підставі права і з урахуванням принципів справедливості і гуманізму свідчить про високий рівень правосвідомості і правової культури суб'єктів правозастосування, що суттєво буде впливати на стан законності і правопорядку, розвитку правової демократії, становленню правової держави і громадянського суспільства в Україні. В останні роки великий інтерес в суспільному житті набули проголошення основних прав людини і їх юридичний захист. Однак, надзвичайне возвеличення прав окремої людини веде до ущемлення прав держави і всього громадянського суспільства. В процесі правозастосування потрібно враховувати законні інтереси і потреби як окремих громадян, так і всього суспільства. Тільки врахування діалектичної єдності інтересів громадянина, і держави, єдність юридичних прав і обов'язків дозволить приймати гуманні рішення як по відношенню до окремих громадян, так і по відношенню держави і суспільства.
1. Алексеев С. Теория права. - в 2-х Т. - М., 1981
2. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави//Право України. - 2000. - №1. - С. 44
3. Зуев Л. Б. Правоприменения: его механизм и понятия. - Волгоград, 1990
4. Котюк В. Теорія права. - К., 1996
5. Сокуренко В. Право й закон. - К., 1990
6. Харт Х. Концепція права. - К., 1998
[1] Див.: Зуев Л.Б. Правоприменение: его механизм, понятие. — Тезисы докладов Межреспуб. научн. -практич. конференции. «Проблемы обеспечения законности в механизме правоприменения». — Волгоград, 1990. С.9-10.