Структура правової культури досить умовна. Проте в неї входять наступні елементи:
I. Рівень розвитку всієї системи джерел права – текстів документів, у яких виражається і закріплюється право в даному суспільстві.
II. Рівень розвитку правосвідомості населення. Даний елемент складається з наступних компонентів:
1. Глибина освоєння населенням правових феноменів.
2. Глибина інформованості населення в правовому відношенні.
3. Глибина емоційного ставлення населення до закону, суду тощо.
III. Рівень розвитку правової діяльності. Складається з наступних видів діяльності:
1. Теоретична – діяльність учених-юристів.
2. Освітянська – діяльність студентів і слухачів юридичних шкіл, вузів тощо.
3. Практична – правотворчість, правореалізація і застосування права.
Правове виховання.
Правова культура формується до допомогою правового виховання.
Правове виховання – це цілеспрямована діяльність по трансляції (передачі) від одного покоління до іншого правової культури, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів розв’язання конфліктів у суспільстві.
Правове виховання тісно пов'язано з правовим навчанням: виховання не може відбуватися без навчання, а навчання так чи інакше робить і виховний ефект.
Антиподи правової культури.
Антиподами правової культури є правовий нігілізм та правовий ідеалізм.
Правовий нігілізм – це негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин.
Класифікації правового нігілізму.
I. За проявами:
1. Навмисне порушення законів та підзаконних нормативно-правових актів.
2. Масове недотримання і невиконання юридичних розпоряджень.
3. Видання суперечливих правових актів.
4. Підміна законності доцільністю.
5. Конфронтація представницьких і виконавчих структур.
6. Порушення прав людини.
7. Теоретична форма правового нігілізму.
II. За формою:
1. Пасивна форма нігілізму – байдужне ставлення до права, явна недооцінка його ролі і значення.
2. Активна форма нігілізму – усвідомлено вороже ставлення до права.
Правовий ідеалізм – перебільшення реальних регулятивних можливостей правової форми.
Одним з основоположників правового ідеалізму був Платон. Правовим ідеалістом був Петро I. Його законами наказувалося ткати полотна визначеної ширини, під страхом каторги заборонялося виробляти шкіру дьогтем, жати наказано не серпами, а косами і т.п.
3. Законність, правопорядок і дисципліна
Законність – це правовий режим у державі, за якого діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону.
Принципи законності – це основні ідеї, засади, що виражають зміст законності.
Існує 4 принципи законності:
1. Верховенство законності – верховенство закону в системі нормативно-правових актів.
2. Єдність законності (загальність) – єдина спрямованість правотворчості і правозастосування в територіальному і суб'єктивному плані.
3. Доцільність законності – необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, відповідаючих цілям і завданням суспільства варіантів здійснення правотворчої і правозастосовчої діяльності (поведінки).
4. Реальність законності – це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень в усіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їхнє порушення.
Законність виконує ряд функцій:
1. Регулятивна – законність вказує, якою саме повинна бути поведінка в процесі правотворчості та правореалізації.
2. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина – законодавець зобов'язаний спрямовувати свою діяльність тільки на розширення прав і свобод.
3. Забезпечення принципу верховенства права і правового закону – видання правомірних індивідуально-правових актів.
4. Правова соціалізація людини – виховання у громадян законослухняної поведінки.
5. Гуманізація суспільних відносин – непримиренність громадян до свавілля і беззаконня з боку органів державної влади.
Велике значення для законності має презумпція невинуватості – закріплене в праві припущення, відповідно до якого кожен обвинувачуваний у скоєнні злочину вважається невинуватим, доки його вина не буде доведена в передбаченому законом порядку і установлена вироком суду, що вступив в законну силу.
В результаті виконання вимог законності складається правопорядок.
Правопорядок – це певний стан урегульованості суспільних відносин, що виник внаслідок суворого і неухильного виконання і дотримання норм права.
Якщо законність, як режим правомірності, означає вимогу дотримання, виконання правових норм і сам процес їх реалізації, то правопорядок – це фактичний стан упорядкованості суспільних відносин.
Правопорядок є частиною суспільного порядку, але складається він у результаті регулятивної дії не всіх соціальних норм, а лише норм права.
Дисципліна – це точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.
Дисципліна може бути державною, громадською, партійною, договірною, технологічною, військовою тощо. Особливий інтерес в рамках теорії держави і права являє собою дисципліна державна.
Державна дисципліна – це точне і неухильне дотримання всіма органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, посадовими і службовими особами, а також громадянами встановлених державою правил поведінки, діяльності, стосунків, а також своєчасне виконання державних завдань та зобов’язань.
Говорячи про співвідношення законності і правопорядку, важливо мати на увазі наступне:
1. Неможливо домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання і забезпечення законності.
2. Зміцнення законності неминуче і закономірно приpводить до зміцнення правопорядку.
3. Конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності.
Різниця в змісті законності і правопорядку залежить від її елементів (сторін):
1. Предметної (носії законності – те, що повинно відповідати правовим вимогам).
2. Суб'єктної (склад суб'єктів, на яких поширюється право вимагати дотримання правових розпоряджень від інших осіб і обов'язок такого ж дотримання).
3. Нормативної (коло правових розпоряджень є обов'язковим для виконання).
Гарантії – комплекс засобів і способів, спрямованих на забезпечення суворого і неухильного дотримання і виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин.
Види гарантій:
I. Загальні.
1. Економічні – юридична рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин.
2. Політичні – розвинута система народовладдя, свобода самовизначення особистості, об'єднання громадян в організації за різними інтересами.
3. Ідеологічні – комплекс морально-правових уяв про необхідність і користь законослухняної поведінки.
II. Спеціально-юридичні – система правових засобів і інститутів права, за допомогою яких забезпечується дотримання і виконання законів.
1. Обов'язок держави та інших суб'єктів суспільних відносин строго дотримувати і виконувати закони при здійсненні своєї діяльності.
2. Нормативне роз'яснення законів.
3. Норми, що регулюють державний примус.
4. Норми, що передбачають юридичні санкції.
5. Індивідуально-правові акти.
6. Конституційно-правові засоби. До таких засобів відноситься наявність Конституційного суду, а також принцип “Конституція – закон прямої дії”.
Зміцнення законності – умова для формування правової держави і демократії. Прогнози розвитку законності в умовах формування правової держави.
I. Послідовне розширення предметного боку законності, тобто кола тих об'єктів, що придбають властивості законності. Мається на увазі, що принцип «Дозволяється все, що законом не заборонено» буде розширено до меж. Це означає, що буде розроблено певний перелік заборон. Все, що не ввійде до цього переліку, стане дозволеним, а отже законним.
II. Зміна в суб'єктному боці законності – абсолютна (тобто для усіх) реальність права вимагати дотримання законності від інших і обов'язок строго дотримувати правові розпорядження. Мається на увазі, що кожен матиме право вимагати дотримання правових розпоряджень від будь-якого суб’єкта права.
III. Удосконалювання нормативного боку законності буде здійснюватися в трьох напрямках:
1. Зміст законодавства все більшою мірою буде відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства. Зараз Україна формує демократичну, соціально-правову державу, здійснює адміністративну реформу, йде шляхом формування постіндустріального громадянського суспільства. В минуле йде адміністративно-командна система. Тому зміст законодавства повинен відповідати тим тенденціям, що відбуваються сьогодні в Україні.
2. Буде поліпшуватися сам правотворчій процес, що пов'язано, насамперед, з його демократизацією, участю в ньому широких верств громадськості, з розширенням наукової бази. Принципи науковості, використання правового досвіду та демократизму виявляють, що підготовка і прийняття проекту нормативно-правового акта здійснюється за участю представників різних наук, а будь-який знову розроблений нормативний акт повинен спиратися на уже відомий позитивний досвід держави і цивілізації в цілому. При цьому все більшою мірою виявляється прагнення і воля народу.
3. Докорінно зміниться структура законодавства: основним джерелом справді стане закон. Правда, це не означає, що зникнуть підзаконні нормативно-правові акти. Мова йде про те, що закон, який регулює найважливіші сторони життя суспільства стане основним джерелом права, якому повністю відповідатимуть підзаконні акти. Останні ж будуть конкретизувати закони.