При цьому необхідно зазначити, що оцінка діяльності органів управління різними суб’єктами здійснюється з різних позицій. Так, громадянина цікавлять результати цієї діяльності; законо-
давця — досягнуті результати та характер виконаної роботи для виділення коштів з бюджету; керівника органу, державного службовця — досягнення цілей, що поставлені перед органом.
Це обумовлює диференційований підхід до оцінки функціонування державного апарату як з погляду суб’єкта оцінки, так і з погляду об’єкта оцінки, а саме функціональної оцінки, тобто оцінки соціальних наслідків діяльності державного апарату, та оцінки витратної складової.
Функціональна оцінка в даному разі являє собою соціально-економічну категорію, що розкриває взаємозв’язок між результатами управлінської діяльності, вираженими соціальними ефектами і техніко-економічними показниками, та затратами управлінської праці (живої та матеріалізованої). Такою категорією може бути визнана категорія «результативності» (в іноземній спеціалізованій літературі — «еffісіеnсу»).
Проблема полягає в тому, що для державного апарату, як і для його складових — органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та державної служби розроблення критеріїв оцінки їх функціонування пов’язане із суттєвими труднощами, які обумовлені невизначеністю як отриманих соціальних результатів, так і витрат на їх досягнення (останнє пов’язане з тим, що об’єкт управління також несе певні витрати, які не завжди можна порахувати). При цьому необхідно мати на увазі таке: по-перше, загальний соціальний ефект створюється не тільки суб’єктами управління, а й об’єктами управління; по-друге — поряд з державним апаратом в управлінні суспільними процесами беруть участь і інші суб’єкти механізму держави, а саме органи самоврядування, громадські об’єднання тощо. Це підтверджує, що із загального соціального ефекту необхідно виокремити соціальний ефект, отриманий за рахунок активності об’єктів господарювання (що для ринкових умов може становити визначальну частину), соціальний ефект, створений іншими суб’єктами управління, і тільки залишок можна співвідносити з діяльністю конкретного органу управління.
При такому розгляді соціальний ефект являє собою інтегрований критерій. Це фактично є результат, що отримує суспільство як в умовах споживання матеріальних, соціальних і духовних цінностей, так і в процесі їх виробництва. Соціальний ефект отримується протягом і внаслідок усього життєвого циклу виробу, ідеї, організаційної форми тощо, завдяки раціональній організації суб’єкта управління, оптимального функціонування об’єктів управління, узгодженості їх активності та діяльності із закономірностями соціально-економічного стану суспільства, відповідності потребам, інтересам і спроможності громадян. Наведені ознаки раціональності, оптимальності, узгодженості та відповідності є характерними для прояву позитивного соціального ефекту.
При цьому останній має бути сталим, прогресуючим, містити в собі джерело і засіб майбутнього розвитку.
З цього погляду неможливо визнавати соціально ефективними ті випадки, коли певний економічний, а ще гірше виробничий ефект досягається шляхом погіршення окремих факторів суспільного добробуту. Не заслуговують на увагу й короткострокові ефекти, що здобуті нерідко шляхом застосування неадекватних досягненню ресурсів.
Критерії функціональної оцінки покликані віддзеркалювати здатність забезпечувати необхідне регулювання суспільними процесами. Поряд з цим вони можуть застосовуватися для аналізу функціонування як усього державного апарату, так і його окремих складових. Тобто ці критерії мають бути універсального характеру, гармонійними для будь-яких організаційно-правових рівнів органів, бути зрозумілими та сприйнятими широкими верствами населення. Також необхідно, щоб між критеріями оцінки функціонування різних органів була певна узгодженість, за якою оцінка на місцевому або локальному рівні сприяла отриманню оцінки більш високого рівня, а остання сприяла отриманню локальної.
Основне призначення державного апарату полягає в забезпеченні високого рівня здоров’я, освіти, безпеки та добробуту населення. Оцінювання таких показників може здійснюватися за певний період діяльності органу або виборної особи, порівняно з іншими регіонами, країнами тощо. Тим самим обумовлюється використання замість критерію «результативності» критерію «ступеня досягнення цілей» або «міри результативності» («реrfоrmаnсе»), тобто ступеня досягнення певних показників добробуту населення.
Для конкретного органу державної влади цей критерій оцінюватиме адекватність наданих послуг потребам населення, суспільства, особистості. За цим критерієм можна оцінити і ступінь використання наявних ресурсів шляхом визначення відношення результатів, фактично отриманих з наявних ресурсів, до максимальних результатів, що можливо було б отримати з цих ресурсів. При цьому він набуває ознаки ступеня результативності, тобто постає безрозмірною величиною, яка надає можливість здійснювати порівняльну оцінку діяльності як різних органів влади з однаковим організаційно-правовим статусом (наприклад: обласні (районні) державні адміністрації, органи місцевого самоврядування), так і їх структурних підрозділів.
Також критерій «ступінь досягнення» може використовуватися як інструментарій щодо правильної оцінки потенціалу управління та міри його використання.
Зазначені критерії «результативність» та «ступінь досягнення» є інтегрованими критеріями, що описують функціональну оцінку діяльності суб’єктів державного апарату.
Для оцінки діяльності органів державного апарату великого значення набуває чіткий опис витрат. Разом з тим оцінювати ефективність шляхом виміру тільки витрат — недостатній метод, бо він не враховує соціальну значущість, якість надання послуг тощо. Використання обсягу виробництва, виконаної роботи та надання послуг як критерії оцінки функціонування державного апарату та його складових без урахування соціального ефекту, суспільної корисності від цієї діяльності також може завести в «оціночний глухий кут», який не кваліфікує соціальну потребу в такій діяльності.
Витратна складова оцінки функціонування державного апарату та державної служби зафіксована такими критеріями, як ефективність («еffесtіvеnеss»), продуктивність («рrоduсtіvіtу») та робоча норма («wоrklоаd») .
Певним чином ці критерії можна назвати вторинними, тому що вони фактично оцінюють внутрішню діяльність органу влади чи його структурного підрозділу.
Ці критерії перебувають під впливом двох груп чинників. Перша — чинники, пов’язані з організацією управлінського процесу. До них можна віднести: доцільність надання органу (його структурному підрозділу) певних повноважень щодо вироблення певних управлінських рішень, відповідність структури органу, його штатного розпису та штату наданим повноваженням, оптимальність технології управління чи регулювання та прийняття управлінських рішень, раціональність нормативного врегулювання управлінської діяльності тощо.
Друга група чинників інтегрує питання організації трудової діяльності державних службовців. Вона включає формування персонального складу органу кадрами необхідної кваліфікації, створення необхідних соціальних, матеріальних, інформаційних, психологічних умов для продуктивної праці тощо.
Треба зазначити, що для оцінки діяльності органу влади, а також формування умов праці, формування та реалізації державно-службових відносин державних службовців розроблятимуться та вдосконалюватимуться норми та стандарти надання послуг, професійно-кваліфікаційні характеристики посад та посадові інструкції, досліджуватимуться норми часу (наприклад, у Федеративній Республіці Німеччина унормована вся діяльність державних службовців не тільки в часовому вимірі, а й у вартісному), досліджуватимуться процедурні, процесуальні, технічні та інші проблеми прийняття рішень і контролю за їх виконанням. Тим самим окремі напрями оцінювання діяльності органу управління можуть
замінюватися систематичним контролем за ефективністю його діяльності.
При цьому оцінюванню підлягатимуть: витрати, зусилля, робота та результати. Витрати визначатимуть ресурси, що виділя-
ються для отримання необхідного результату. Зусилля — це фактично трудові затрати. Робота — це процес досягнення необхідних результатів, що визначається певними засобами, метода-
ми тощо.
Цілі діяльності органу чи його структурного підрозділу реалізуються шляхом запровадження певної діяльності, що оцінюється завдяки використанню конкретних вимірювальних показників,
а саме: показників загальної мінімізації витрат, показників недопущення витрат. Відповідно до прийнятої класифікації ці показники можна віднести до робочих норм («wоrklоаd»).
Таке чітке, пунктуальне визначення цілей значно збільшує кількість показників, що відповідають різним якісним характеристикам досягнення результату.
Поряд з визначеними раніше критеріями функціональної та витратної спрямованості доцільно виокремити критерії спеціальної соціальної ефективності державного апарату та державної служби. Ця група критеріїв має віддзеркалювати організацію та функціонування певної підсистеми державного апарату. До неї можна віднести такі критерії:
1) цілеспрямованість організації і функціонування певної підсистеми державного апарату та її структур, що полягає у відповідності їх управлінських впливів цілям, які об’єктивно формують-
ся суспільством. Аналіз цілеспрямованості підсистеми чи органу влади передбачає: виявлення та нормативне закріплення суспільно актуальних цілей і повноважень; моніторинг їх реалізації з урахуванням змін потреб та інтересів; вимірювання досягнення цілей і коригування діяльності залежно від ступеня їх досягнення;