· сприяння розвитку експорту, використання експортного потенціалу як головного регулятора національного платіжного балансу з метою урівноваження експорту та імпорту, забезпечення в стратегічному плані випереджувального зростання експорту наукомісткої продукції;
· поглиблення інтеграції в загальноєвропейський науково-технологічний простір, розширення в національних інтересах співробітництва з зарубіжними країнами на двосторонній основі.
Програма передбачає відповідні структурні зміни в економіці регіону, державний вплив на науково-технічний розвиток у країні, розвиток національної науково-технічної системи, розрахунок показників впливу НТП на соціально-економічний розвиток [6, с.243].
У процесі формування індикативного плану регіону прогнозують низку економічних показників. Для цього використовують систему методів:
· метод екстраполяцій, за допомогою якого на перспективу поширюється тенденція розвитку економіки в минулому;
· метод статистичних залежностей, на підставі якого плановий чи прогнозований показник визначають як залежну змінну величину від незалежних чинників, що її формують;
· методи виробничих функцій, що описують статистичну залежність результатів виробництва від витрат живої та уречевленої праці з урахуванням впливу на них науково-технічного прогресу;
· експертний метод, за яким інформаційний масив даних для прогнозу формують шляхом заповнення експертами таблиць і анкет, що відображають ставлення експертів до можливостей розвитку того чи іншого напряму науково-технічного прогресу;
· аналогові та пошукові методи, які передбачають використання досвіду інших країн у галузі розвитку найефективніших напрямів науково-технічних розробок;
· методи оптимального моделювання, за допомогою яких вирішують завдання пошуку максимально можливого рівня прогнозного показника за наявності певних соціально-економічних обмежень для його досягнення в прогнозованому періоді.
Для сучасного перехідного періоду формування ринкових відносин з нестабільною економікою найраціональнішим є метод аналогових пошуків та техніко-економічних розрахунків з урахуванням факторів формування економічних показників. Методи і важелі державного впливу на розвиток економіки регіону передбачають розробку системи регуляторів для процесів, що не належать до сфери прямого державного (регіонального) контролю. Ці регулятори повинні підтримувати стабільний характер економічного розвитку. Ними є: кредитно-грошова політика, податки, дотації, принципи і методи ціноутворення, митні правила тощо[11, с.511]. Законом про місцеве самоврядування передбачено, що на рівні сіл, селищ, міст також розробляють індикативні плани, які називаються програмами економічного, соціального і культурного розвитку села, селища, міста[4, с.6]. Залежно від визначених цілей та фінансових можливостей такі програми розробляють на коротко- (1-2 роки), середньо- (3-5 років) та довготерміновий (понад 5 років) періоди. Під час розробки програм враховують економічну діяльність усіх суб'єктів господарювання, що розташовані на території регіону, незалежно від форм власності і підпорядкування. До складу цієї комплексної програми повинні входити найважливіші завдання і показники, цо визначені у національних, державних галузевих, державних регіональних та місцевих (локальних) цільових програмах. Головні показники програм соціально-економічного розвитку регіонів використовує Міністерство економіки України для розробки державної програми економічного і соціального розвитку України з виділенням найважливіших показників цієї програми стосовно регіонів.
5. Удосконалення регіональної структури економіки та шляхи вирішення проблем регіональної політики України
У Державній програмі «Україна-2010» зазначено, що метою регіональної політики повинно стати забезпечення економічних правових та організаційних умов для проведення муніципальної та адміністративної реформ, оптимізації виробничої структури регіонів, усунення диспропорцій між їхнім соціальним та виробничим розвитком, поліпшення екологічних умов проживання людей, вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів. Головні напрями регіональної політики передбачають, насамперед, створення ефективних регіональних структур економіки. Основний наголос у «Програмі» зроблено на структурну перебудову старих промислових центрів, заохочення розвитку регіонів з експортними та імпорто-замінними потенціалами, створення спеціальних (вільних) економічних зон. Структурна перебудова дасть змогу поступово усунути диспропорції між регіонами, стабілізувати виробництво, особливо сільськогосподарське, забезпечити єдині соціальні стандарти для населення [5, с.4]. Для Донецького та Придніпровського регіонів пріоритетними будуть паливно-енергетична, чорна і кольорова металургія, хімічна, автомобільна, аерокосмічна промисловість, важке машинобудування. Значну увагу приділятимуть конверсії оборонних підприємств, заходам щодо забезпечення зайнятості населення, поліпшенню екологічної ситуації. У Східному регіоні структурна перебудова спрямована на переоснащення та підвищення ефективності роботи підприємств тракторного та сільськогосподарського машинобудування, електронної, автомобільної, електротехнічної, харчової промисловості. Тут збільшуватимуться обсяги видобутку газу, нафти та продуктів їх переробки. У Центральному регіоні на першому місці прискорений розвиток агропромислового комплексу, сфера послуг, харчова та легка промисловості, а також галузі авіабудування, машинобудування, радіотехніки та електроніки. Відбуватиметься реконструкція та технічне переоснащення підприємств хімічної промисловості, розвиток наукомістких виробництв на базі науково-технічного потенціалу Києва. У Поліському регіоні зберігатиметься спеціалізація за такими напрямами, як сільськогосподарське машинобудування, видобуток і переробка мінералів, приладобудування, легка та харчова промисловість. Особливу увагу приділятимуть, зокрема, вирощуванню районованих культур та їхній переробці, розвитку лісового господарства, деревообробки, промисловості будівельних матеріалів. Частину підприємств Подільського регіону потрібно перепрофілювати на випуск техніки для агропромислового комплексу, медичних препаратів, товарів широкого вжитку. Як і раніше, головними тут будуть енергетика, сільськогосподарське машино- та приладобудування, електронна і харчова промисловість. АПК більше спеціалізуватиметься на вирощуванні та переробці цукрових буряків, зернових культур, м'яса та молока. Структурна перебудова Карпатського регіону орієнтована на розвиток сільськогосподарського та автомобільного машинобудування, сучасних електроніки та електротехніки. Передбачена масштабна реконструкція хімічних та нафтохімічних виробництв, інтенсифікація лісового господарства, легкої і харчової промисловості. Формуватиметься високорозвинутий рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекс загальнодержавного та міжнародного значення. У Причорномор'ї пріоритети віддано розвитку морегосподарського комплексу - суднобудування та судноремонту, рибного та портового господарств, машинобудування для АПК, освоєнню нафтогазових родовищ шельфової зони Чорного моря. Важливим напрямом є створення сучасної індустрії туризму та оздоровлення у Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Проте серед названих у «Програмі» регіонів України найбільший потенціал, як і найболючіші проблеми, мають східні регіони України. Тут розвинуті галузі промисловості і забруднене довкілля, є військово-промисловий комплекс, що відроджується, і вугільні шахти. Зокрема, на частку Сумської, Полтавської, Харківської областей припадає 20% усього національного машинобудування. Дніпропетровська і Запорізька області - другий індустріальний район України, особливе місце в якому посідають важка індустрія та харчова промисловість, що мають непогану інвестиційну привабливість і вдало доповнюють металургійну інфраструктуру, де створені холдинги (завод ім. Петровського, ім. Комінтерну, «Криворіжсталь», «Запоріжсталь»), морські порти на Азовському узбережжі, які виконують головні експортні перевезення металопродукції, а також такі підприємства, як «Дніпроспецсталь», Запорізький алюмінієвий комбінат, «АвтоЗАЗ». Донецька і Луганська області є найбільшим індустріальним районом України де, окрім вугільних підприємств, широко представлена кольорова металургія, великі хімічні виробництва, машинобудування, легка промисловість; інвестиційна привабливість району, незалежно від галузі, зумовлена урядовою політикою реформування вугільної промисловості і створенням у регіоні великої кількості вільних економічних зон [2, с.15].
Висновки
Усе вищевикладене дає підстави для наступних висновків. Регіональна політика держави - це сукупність економічних, правових, організаційно-управлінських рішень, спрямованих на гармонійне поєднання інтересів держави й окремих регіонів, створення сприятливих економічних та правових засад для національного використання місцевих ресурсів і виробничого потенціалу. Головні проблеми сучасної регіональної політики України такі: формування регіональної соціально-економічної політики на засадах програм розвитку території з орієнтацією на конкурентоспроможність продукції та максимальну зайнятість населення; конкретизація пріоритетів та економічної доцільності формування в окремих регіонах держави вільних економічних зон; економічні і правові механізми забезпечення розвитку регіонів. Слід зауважити, що однією з найважливіших регіональних проблем залишається забезпечення продовольством регіонів України. На фоні зменшення споживання основних видів продуктів харчування в Україні відбувається процес збільшення диференціації по регіонах, у процесі чого в ряді з них споживання продуктів харчування на душу населення зменшується катастрофічними темпами (Луганська, Донецька та інші області). Занепокоєність викликає й та обставина, що внаслідок погіршення інтеграційних зв’язків намітилася тенденція визначення розміру споживання не величиною доходів, а кількістю продуктів, що вироблялися в регіоні. Це гостро ставить проблему міжрегіональних переміщень продовольства і сировини. Насамперед - продукції тваринництва та окремих видів продукції рослинництва. Особливу увагу заслуговує розгляд питань, пов'язаних із функціонуванням ОПГ населення, розвиток яких можливо розглядати як одне з джерел поповнення продовольчих ресурсів України. Через відповідну систему моделей потрібно стежити за процесом формування та розподілу грошових ресурсів регіону, аналізувати різні ситуації, які виникають у разі використання керованих змінних, що забезпечить низку додаткових можливостей з застосування різних сценаріїв взаємодії та розвитку окремих галузей регіонального господарства і всієї регіональної соціально-економічної системи в цілому, з метою підвищення загального соціально-економічного, політичного, виробничого потенціалів, вирішення сучасних регіональних проблем, як окремих регіонів, так і України в цілому.