Смекни!
smekni.com

Адміністративна відповідальність 8 (стр. 3 из 4)

Попередження про припинення протиправної поведін­ки провадиться, коли правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної поведінки й у встановле­них законодавством випадках є обов'язковим першим примусовим заходом.

Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний проступок компетент­ним державним органом шляхом винесення спеціальної постанови.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується в порядку ст. 24 КпАП.

Попередження як захід впливу щодо неповнолітніх за­стосовується на підставі постанови у відповідній справі про адміністративне правопорушення, що виноситься згід­но зі ст. 284 КпАП. Ця стаття визначає, що в справі про адміністративне правопорушення може бути винесена од­на з трьох постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбаче­них ст. 24'; 3) про закриття справи. Таким чином, попере­дження, винесене в порядку ст. 24', не є стягненням. Це стягнення (засудження, негативна оцінка) від імені держа­ви особи, яка здійснила адміністративне правопорушення.

Штраф (ст. 27 КпАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністра­тивні правопорушення у випадках, установлених законо­давством України.

Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку (орга­нами адміністративної юрисдикції, повноваження яких визначені статтями 218-220' і 222-2447), або в судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприк­лад, натуральний штраф).

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф — домінуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

Адміністративний штраф не відшкодувальне (компен­саційне) стягнення. За даною ознакою його необхідно від­різняти від цивільно-правового штрафу. Перше (адмініст­ративний штраф) — це захід впливу на психіку і майнове становище правопорушника. Друге — компенсація матері­ального збитку, що заподіяний внаслідок порушення дого­вірних зобов'язань.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Ко­дексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу" від 7 лютого 1997 p., прийнято неоподатковува­ний мінімум прибутків громадян.

Як адміністративно-правова санкція штраф характери­зується:

1) державним примусом;

2) обмеженням майнових інтересів тих, до кого він за­стосовується;

3) одночасним (разовим) стягненням.

Штраф повинен бути сплачений порушником не пізні­ше 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення даного стягнення, а у випадку оскарження або опротестування — 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу у віці від 16 до 18 років, а в нього відсутній самостій­ний заробіток, то штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють.

У випадку несплати штрафу у встановлений термін по­станова про накладення стягнення направляється для ут­римання відповідної суми з грошових прибутків правопо­рушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника. Якщо такого не виявляється, за даним фактом складається акт, що за­тверджує суддя.

З тексту ст. 258 КпАП випливає, що незначні адмініст­ративні правопорушення, такі як пошкодження внутріш­нього обладнання вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів, куріння у невста-новлених місцях у поїздах місцевого і далекого сполучен­ня, а також у метрополітені (ст. 110); пошкодження внут­рішнього обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден (ст. 115); керування річковими або маломірними судами, які зареєстровані в установлено­му порядку або не пройшли технічного огляду; переви­щення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в забо­ронених місцях, недотримання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подача звукових сигна­лів, несення бортових вогнів і сигналів (ст. 116, ч. З, 5); ви­кидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки пасажирів під час висадки і посадки при користуванні річ­ковими і маломірними суднами, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ст. 117, ч. 1, 3) тощо допуска­ється накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення.

Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення пра­вопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91, 153 допускається у випадках, коли його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (ст. 258 КпАП). При стягненні штрафу на місці правопо­рушнику видається квитанція встановленого зразка, що є документом суворої звітності.

Таке стягнення може застосовуватися до осіб, що звіль­нені від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального кодексу України.

Оплатне вилучення (ст. 28 КпАП) застосовується тільки щодо предметів, які стали знаряддям вчинення або безпо­середнього об'єкта адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні предмета, його на­ступній реалізації і передачі колишньому власнику вируче­ної суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться про примусову реалізацію майна, що знаходилося в особистій власності правопорушника. Це стягнення мо­же бути основним або додатковим. Оплатне вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існу­вання. Це стягнення міститься в санкціях статей 121', 130, 133, 1661, 191,193.

Мета сплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж викорис­товуваним з порушенням установлених правил. Дана міра більш м'яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї сплатним характером.

За цільовою спрямованістю дане стягнення відрізняєть­ся від такої міри, як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisi-tum — необхідне) — це вилучення державного майна у власника в державних або громадських інтересах з випла­тою власнику вартості реквізованого майна.

Так, ст. 68 Кодексу "Торговельного мореплавства Ук­раїни" передбачає, що капітан судна у випадку недостачі продовольства, "якщо усі життєві припаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу має право провести реквізицію необ­хідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебу­ває на судні і який може бути використаний для харчуван­ня. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізовано­го продовольства та вантажу відшкодовується судновлас­ником".

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмініст­ративного правопорушення, полягає в примусовій безоп­латній передачі цього предмета у власність держави.

Дане стягнення застосовується органами адміністра­тивної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органа­ми, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46'; 85; 133; 160; 162 та ін.).Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тіль­ки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).

Це не компенсаційний захід. Відшкодування майнового збитку не належить до цілей даного стягнення. Не пов'язана конфіскація і з задоволенням будь-яких державних або громадських інтересів, її мета як адміністративного стягнення полягає в примусі особи до виконання покладе­них на неї обов'язків.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеці­альною (має спеціальний характер). Це означає, що кон­фіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіска­ція провадиться тільки щодо речей, безпосередньо зв'яза­них із проступком і прямо названих у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).

Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП). Даний захід відповідальності встановлено за адміністративні правопо­рушення, що за ступенем громадської безпеки наближа­ється до злочинів. Він є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо за­значає, що адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною пояснюється ви­користання даного стягнення тільки в альтернативних санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до ва­гітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори військо­возобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу ор­ганів внутрішніх справ (ст. 15).

Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість застосування до правопорушника альтернативних заходів впливу старанно вивчена і визнана недо­цільною. У цьому зв'язку характерними є санкції ст. 173 "Дрібне хуліганство"; ст. 178 "Розпивання спиртних напо­їв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді"; ст. 185 "Злісна непокора законному роз­порядженню або вимозі працівника міліції, члена громад­ського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцям; ст. 185' "Порушення порядку орга­нізації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій". У них підкреслюється, що дані проступки тягнуть адміністративний арешт лише в тих випадках, ко­ли з урахуванням обставин справи й особи правопорушни­ка застосування до нього інших заходів впливу визнається недостатнім.