Разом з цим тотожність понятті „об’єкт кримінально-правової охорони” та „об’єкт злочину”, на думку П. П. Андрушка, можна говорити при визнанні об’єктом злочину саме суспільних відносин, а не особистих благ чи інтересів особи, соціальних цінностей. При цьому, „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочину” та „об’єкт злочинного впливу” є різними за змістом і їх ототожненням не є обґрунтованим, П. П. Андрушко констатує, що на рівні конкретної кримінально-правової норми та вчиненого факту діяння, відповідальність за яке передбачена нею, об’єкт кримінально-правової охорони є більш широким поняттям, ніж об’єкт злочину. Кримінально-правовою нормою під охорону може бути поставлено альтернативно декілька видів соціальних цінностей, а конкретним злочином шкода може бути заподіяна лише одній чи декільком із них. На цій підставі вчений вважає, що на рівні юридичного складу злочину, „специфічна” частина якого сформулювала у статті (її частини) Особливої частини КК з урахуванням загальних ознак складу кожного конкретного злочину, викладених у статтях Загальної частини КК, мова може йти про об’єкти кримінально-правових норм, якими передбачені відповідні склади злочину, але не про об’єкт злочину чи про об’єкт злочинного посягання. Про поняття „об’єкт злочину” можна говорити лише щодо діяння, фактично вчинених особою які містять склад конкретного злочину. Тому об’єкт злочину, за його твердженням, - це ті соціальні цінності (чи то суспільні відносини, правовідносини, правові блага тощо з позиції інших концепцій (об’єкта злочину), яким фактично заподіяна шкода чи які поставлені під загрозу заподіяння шкоди)[28].
Врахування наведеного вище розуміння „ураження” компонентів об’єкту злочину дозволяє зробити низку конкретних зауважень і висновків щодо поняття наслідків як кримінально-правового явища.
1. З’ясовуючи співвідношення термінів, зміст явищ позначає поняття наслідків, що є характеристиками певних кримінально-правових категорій, не треба намагатися охопити одне поняття іншим, як це робиться іноді в літературі. наприклад, визначаючи конструктивні ознаки поняття наслідків як результату поведінки особи, переважна більшість авторів обмежується ототожненням наслідків, які настають в результаті злочинного діяння, із змінами у навколишньому світі. Саме такого роду зміни і становлять, за їх твердженням, сутність злочинних наслідків, у зв’язку з чим для позначення їх поняття і використовується характеристика змін в об’єкті злочину як злочину і як змін у навколишньому світі. І не зважаючи на слушність переважної більшості підходів до визначення змісту (характеру, обсягу) таких змін (в об’єкті злочину і в навколишньому світі), не вирішеним й досі залишається питання про підставу визнання змін в об’єкті злочину його наслідками (злочинними та суспільно небезпечними), а також про можливість утворення таких наслідків (у вигляді згаданих змін) в об’єкті кримінально-правової охорони. Утім, слід все ж таки врахувати, що позначене співвідношення має більш складний характер і може бути з’ясоване з урахування взаємозв’язку (взаємодії) окремих елементів механізму кримінально-правового регулювання.
2. При визнанні особливостей такого співвідношення слід уникати позначення одним і тим самим терміном „наслідки” різних за своїм змістом кримінально-правових явищ. Кожне із цих явищ має позначатися окремим терміном, лексична форма якого, по можливості, має хоча б частину відображувати відповідний правовий зміст[29].
3. У теорії кримінального права термін „наслідки” доцільно вважати в кількох різних значеннях:
а) як найбільш загальний за своїм змістом, що позначає результат суспільної небезпечної поведінки (діяння);зміст такої поведінки позначає результат об’єднання всіх виділених різновидів суспільно небезпечного діяння з іншими фактичними обставинами (юридичними фактами);
б) як такий, що позначає результат певного типу суспільно небезпечної поведінки, який визначений законом як злочин певного виду; тобто позначає результат поєднання того типу суспільно небезпечної поведінки, який визнаний законом як злочин певного виду з іншими фактичними обставинами.
в) як такий, що позначує законодавчу модель результату злочину певного виду (як елемент об’єктивної сторони юридичного складу злочину);
г) як такий, що позначує систему конкретних заходів кримінально-правового впливу який застосовується за відповідний тип суспільної небезпечної поведінки.
4. Поєднання діяння, вчинено осудною чи обмежено осудною особою, особою, яка згодом захворіла на психічну хворобу до постановляння вироку чи під час відбування покарання або „перебуває” у стані уявної оборони. А також суспільно небезпечні активності особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, або є неосудною, з іншими фактичними обставинами обумовлює „ураження” відповідних компонентів (елементів) об’єкта злочину, об’єкта посягання, вчиненого особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або не осудною особою, передбачаючи взаємозв’язок з конкретними заходами кримінально правового впливу та визнання такого поєднання (системного уточнення) своєрідною „фактичною конституцією”. Це означає, що кожному конкретному випадку взаємозв’язку конкретних різновидів суспільно небезпечного діяння (або активності) та відповідних заходів кримінально правового впливу потрібна наявність (сукупність) не лише відповідного „набору” юридичних фактів та певних зв’язків між ними, а й „ураження” конкретних компонентів (елементів) фазних вище об’єктів, що є різновидами об’єкта кримінально-правової охорони, яке утворює в них відповідні зміни. Для найменування таких змін як результату взаємодії будь-якого із зазначених різновидів суспільно небезпечного діяння з відповідними заходами кримінально-правового впливу, що є „специфічною частиною названої „фактичної конструкції”, доцільно вживати термінологічний зворот „суспільно небезпечні наслідки”. Зміст такого звороту пов’язаний з конкретними характеристиками суспільної небезпечності вчиненого діяння (або активності), що виділені вище.[30]
Розділ 2 Класифікація та значення кримінально-правових наслідків злочину
2.1 Класифікація суспільно – небезпечних наслідків в кримінальному праві
Будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.
Шкода може бути: а) фізичною (наприклад, при вбивстві (статті 115-119 КК), тілесному ушкодженні (статті 121-125 КК); б) майновою (зокрема, при грабежі (ст. 186 КК), умисному знищенні або пошкодженні майна (ст. 194 КК); в) моральною (скажімо, при незаконному позбавленні волі або викраденні людини (ст. 146 КК), нарузі над могилою (ст. 297 КК); г) політичною (наприклад, при посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. ПО КК), при посяганні на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК)[31].
Шкідливі наслідки настають як від злочинів, що вчинюються шляхом активних дій, так і злочинів, які з об'єктивної сторони характеризуються бездіяльністю (наприклад, залишення людини в небезпеці утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 135 КК, за умови настання в результаті такої бездіяльності смерті потерпілого або інших тяжких наслідків).
Як уже зазначалось у главі VI, залежно від того, обов'язковими чи необов'язковими ознаками об'єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки, тобто залежно від конструкції складу злочину, всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом.
У злочинах із матеріальним складом суспільно небезпечні наслідки передбачені в якості обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину. У законі вони формулюються по-різному:
а) називається сутність злочину, що свідчить про обов'язковість наслідку, наприклад, смерті людини при вбивстві (ст. 115 КК);
б) наслідки перелічуються у диспозиції статті Особливої частини КК - наприклад, у ст. 264 КК (недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів) називаються загибель людей та інші тяжкі наслідки;
в) вказується вид та (або) розмір спричиненої шкоди (наприклад, у ст. 227 КК йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції, якщо такі дії вчинені у великих розмірах; у ст. 367 КК (службова недбалість) - про істотну шкоду).
Усі названі види наслідків мають свої особливості, а тому при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ необхідно детально з'ясовувати їх характер і відповідність описаним у законі ознакам об'єктивної сторони.
Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечного наслідку, який передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК у якості обов'язкової ознаки конкретного злочину. Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин вважається незакінченим, і кваліфікація вчиненого повинна бути з посиланням на відповідну частину ст. 15 КК.[32]
Злочини з формальним складом - це злочини, для визнання яких закінченими достатньо самого факту скоєння суспільно небезпечного діяння. У таких злочинах наслідки не включені в об'єктивну сторону і на кваліфікацію діяння не впливають. Злочини з формальним складом фактично можуть заподіювати суспільно небезпечні наслідки (наприклад, при вчиненні хуліганських дій може знищуватись майно чи заподіюватися тілесне ушкодження), але вони перебувають за межами об'єктивної сторони складу злочину, є факультативними і на кваліфікацію цього діяння не впливають. У таких випадках наслідки можуть враховуватись судом при призначенні покарання як обтяжуюча обставина або ж отримувати самостійну оцінку за іншими частинами цієї статті чи іншими статтями Особливої частини КК.