Інтелектуальна власність. Юскаєв частина 2 (стр. 2 из 24)
Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.
Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.
Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:
а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;
б) право перешкоджати якому-небудь посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.
До майнового права належать:
а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;
г) інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.
Суттю майнових прав є одержання комерційної вигоди.
На відміну від особистого немайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.
1.2 Об’єкти права інтелектуальної власності
У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
З наведеного переліку об'єктів цивільного права зупинимося на результатах інтелектуальної діяльності. Цим поняттям охоплюються будь-які результати творчості. Об'єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об'єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний.
Отже, поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Поняття “результати інтелектуальної діяльності” охоплює ряд конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виконання фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям. Перелічені об’єкти права інтелектуальної власності, як правило, розділяють на три основні групи (див. табл. 1): об’єкти авторського та суміжного права, об’єкти промислової власності та інші об’єкти.
Отже, слід відрізняти об'єкти цивільного права, об'єкти права інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об'єкта інтелектуальної власності чи об'єкта правової охорони.
Таблиця 1 - Об’єкти права інтелектуальної власності
1.3 Суб’єкти права інтелектуальної власності
У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: “Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин”.
Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи - носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає людини, яка б не була суб'єктом права. Безправних суб'єктів не буває.
Суб’єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи. Перша група - це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи - люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.
Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.
1.3.2 Автори - творці об'єктів права інтелектуальної власності
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін “автори” буде вживатися в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.
Автором може бути лише людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перелічити авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте у такому перерахуванні немає потреби.
Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За Цивільним Кодексом (ЦК) України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.
Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, - це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.
Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але здебільшого властиве науково-технічній творчості;
б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.
Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови:
1) творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства;
2) спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує - це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу, - креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо;