Смекни!
smekni.com

Підприємницьке право (стр. 36 из 95)

4.4. Правові засоби запобігання банкрутству суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація боржників

Однією з новацій Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є введення процедури досудової санації боржника. Знаходячись окремо від господарського провадження у справах про визнання банкрутом, вона дозволяє уникнути несприятливої для боржника господарської процедури банкрутства та подальшої ліквідації.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" досудовою санацією є система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.
Крім Закону, специфіку інституту досудової санації державних підприємств визначено Порядком проведення досудової санації державних підприємств, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. № 515.
Рішення про проведення досудової санації державних підприємств приймається одноособово власником майна боржника або уповноваженим ним органом у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства. Кредитори повідомляються про прийняте рішення керівником державного підприємства в п'ятиденний термін. Ініціаторами досудової санації державних підприємств можуть виступити уповноважений орган, підприємства, кредитори або інші особи. Причому інвестори, що виявили бажання взяти участь у досудовій санації, залучаються до розробки пропозицій, а кредитори можуть бути і не запрошені до розробки умов досудової санації.
Для здійснення досудової санації державних підприємств утворюється робоча група для підготовки плану досудової санації на чолі з керівником підприємства та за участю представника уповноваженого органу, інвесторів у разі надходження від них пропозицій, а також можуть залучатись кредитори.
Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців, але в окремих випадках він може бути подовженим не більш як на 6 місяців.
План санації, підготовлений робочою групою, передається на затвердження уповноваженому органу (власнику), який у місячний строк затверджує або відхиляє запропонований роботою групою план.
Чинне законодавство не дає відповіді на питання, чи можливе порушення провадження у справі про банкрутство підприємств, які перебувають в стадії досудової санації. По-перше, господарські суди можуть бути не повідомлені про початок досудової санації, оскільки обов'язку такого повідомлення законодавством не передбачено. По-друге, якщо кредиторам відомо про початок досудової санації підприємств, в тому числі і державних, вони не мають обмежень щодо порушення провадження у справі про банкрутство за наявності ознак банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, може скластися ситуація, коли один з кредиторів бере участь в оздоровленні державного підприємства, тобто додатково вкладає свої гроші, інші ж ініціюють процедуру банкрутства підприємства, а після визнання його банкрутом - інвестовані в оздоровлення гроші першого кредитора разом із майном підприємства будуть перерозподілені між іншими кредиторами і державою.
Що ж до кредиторів, які зацікавлені в придбанні майна свого боржника, то вони не братимуть участі у санації, тому що у такий спосіб вони можливо будуть самі для себе підвищувати викупну ціну, оскільки підприємство, що працює, коштуватиме дорожче за неспроможне. Водночас проведення санації може стати основою для відновлення платоспроможності боржника, в тому числі для державного підприємства. В ряді випадків санація може стати прихованою формою приватизації державного підприємства, на роздержавлення якого, скажімо, Фонд державного майна України не дав згоди. І при цьому слід зважити на те, що чинне законодавство не визначає, як саме має придбаватися державне майно під час проведення процедури досудової санації.
Судове рішення про санацію суб'єктів підприємництва. Керуючий санацією
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація визначається як система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Рішення про проведення санації боржника приймається господарським судом за клопотанням комітету кредиторів, про що суд виносить ухвалу та призначає керуючого санацією. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути призначено особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівника підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів.
Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містить точного визначення інвестора, проте ст. 14 Закону вказує, що ним може бути фізична або юридична особа, яка виявить бажання взяти участь у процедурі санації боржника та відповідно надає допомогу для проведення розрахунків з кредиторами в обмін на прийняття боржником відповідних зобов'язань на користь інвестора. Зокрема, інвестор за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.
Безпосередньо процедуру санації здійснює арбітражний керуючий (керуючий санацією), призначений судом, за планом санації, схваленим комітетом кредиторів та затвердженим господарським судом. Керуючий санацією призначається судом із числа осіб, які отримали ліцензію на даний вид діяльності, яка видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України та відомості про яких надані Вищому господарському суду України у тому ж порядку, який встановлено й для призначення розпорядника майна. Деякою відмінністю є лише те, що кандидатуру керуючого санацією господарському суду пропонує комітет кредиторів.
З дня винесення ухвали про санацію:
- припиняються повноваження керівника боржника (крім випадків, коли керівник боржника призначений керуючим санацією), управління боржником переходить до керуючого санацією;
- припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей;
- арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації.
Для виконання поставлених завдань керуючий санацією може здійснювати самостійне розпорядження майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених законодавством; укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди; відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених п. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Керуючий санацією зобов'язаний:
- прийняти до господарського відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;
- відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків із кредиторами;
- розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом, уповноваженим управляти майном боржника;
- організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;
- вживати заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;
- розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;
- заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;
- звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;
- повідомляти у 10-денний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків.
Процедура санації вводиться на строк, не більший за дванадцять місяців, але за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів його може бути продовжено ще до шести місяців. Як вже зазначалося, для окремих суб'єктів банкрутства законом передбачені дещо триваліші строки проведення такої процедури.
Можна виділити такі етапи проведення санації:
- укладення угоди між боржником та санатором (інвестором) про переведення боргу (за умови згоди кредиторів);
- погодження всіх умов реструктуризації боржника з метою повної або часткової заміни власника юридичної особи - боржника на користь санатора;
- виплата санатором боргу кредиторам у погоджені терміни та послідовності.
Санаторами можуть виступати також декілька осіб одночасно, які діють на підставі угоди між собою, приймають на себе зобов'язання боржника в певних частках і пропонують умови реструктуризації, погоджені з комітетом кредиторів та затверджені господарським судом.
План санації боржника та його реалізація
Після прийняття рішення про проведення санації боржника керуючий санацією розробляє план санації боржника, який передає на розгляд комітету кредиторів. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в 4-місячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. Для цього керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення засідання комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.
У разі залучення до санації боржника інвесторів план відновлення платоспроможності боржника розробляється за їх участю. План санації боржника повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань (ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, при цьому платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Одним з шляхів проведення санації та уникнення ліквідаційної процедури є реструктуризація1. План санації боржника може містити положення щодо реструктуризації підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочки та (або) розстрочки платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода; ліквідації дебіторської заборгованості; продажу частини майна боржника; зобов'язань інвестора щодо погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань; продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств); одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який (кредит) відшкодовується за рахунок продажу майна боржника в порядку, передбаченому ст. 31 Закону; звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації та інших способів відновлення платоспроможності боржника.
Взагалі у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін "реструктуризація" взято досить у вузькому розумінні. Всі наведені у ст. 18 Закону заходи входять до складу реструктуризації. Стаття 1 Закону визначає реструктуризацію підприємства як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.
Із указаного вище можна зробити висновок, що реструктуризація може проводитися шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) більш сильної у господарському плані ланки (структурного підрозділу) з передачею їй необхідних ресурсів або шляхом проведення реструктуризації боргових зобов'язань (списання або відстрочення боргів).
Другий шлях санації - проведення реструктуризації боргових зобов'язань (списання або відстрочення боргів). Аналізуючи норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема ст. 1, можна визначити, що реструктуризація боргів - це здійснення фінансово-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення становища боржника шляхом списання або відстрочки сплати боргів. Ініціатива проведення реструктуризації боргових зобов'язань у цьому випадку повинна виходити від підприємства-боржника шляхом подачі заяви. Заява повинна містити положення про мирову угоду, про вид та спосіб надання забезпечення, вказівки на те, що кредитори отримають задоволення у розмірі певного відсотку від суми боргу. Подібна норма міститься у законодавстві Німеччини.
Комітет кредиторів за результатами розгляду плану санації може схвалити його та подати на затвердження господарського суду, або відхилити його і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, або відхилити план санації і звернутися до суду з клопотанням про призначення нового керуючого санацією. В цьому разі на розробку нового плану санації відведено вже не три, а один місяць з дня прийняття рішення про відхилення попереднього плану санації. Після затвердження господарським судом плану санації керуючий санацією розпочинає його виконання, що в кінцевому результаті має завершитись оздоровленням підприємства.
За 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів. До звіту керуючий санацією додає реєстр вимог кредиторів та одночасно вносить на збори кредиторів одну із пропозицій:
- про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;
- про укладення мирової угоди;
- про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації;
- про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Після розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів, які скликаються не пізніше 10 днів після закінчення процедури санації чи появи підстав для її припинення, приймають одне з таких рішень:
- про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;
- про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
- про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
- про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
- про укладення мирової угоди.
Якщо зборами кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в господарський суд протягом 15 днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
За наявності клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також у разі відмови господарського суду в затвердженні звіту керуючого санацією чи неподання такого звіту в установлений строк господарський суд може визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру.
Затвердження господарським судом звіту керуючого санацією є підставою для винесення господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство. Проте за наявності клопотання комітету кредиторів господарський суд може винести ухвалу про встановлення кінцевого строку розрахунків із кредиторами, який не повинен перевищувати шести місяців з дня прийняття зазначеної ухвали. В такому випадку провадження у справі про банкрутство припиняється після закінчення розрахунків із кредиторами. Розрахунки з кредиторами проводяться боржником відповідно до реєстру вимог кредиторів, починаючи з дня затвердження звіту керуючого санацією господарським судом, у порядку черговості, передбаченому ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Якщо в установлені господарським судом строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
4.5. Ліквідаційне провадження
Ліквідаційне провадження відкривається з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та строк якої не може перевищувати 12 місяців, але за наявності поважних обставин строк може бути подовженим на 6 місяців. Для окремих суб'єктів банкрутства законом передбачені більш тривалі строки проведення ліквідаційної процедури.
Стаття 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначає, що з дня винесення постанови про визнання боржника банкрутом підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних із відсудженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань банкрута здійснюється в порядку проведення ліквідаційної процедури.
З дня винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління підприємством та розпорядження майном, якщо цього не було зроблено раніше. Ліквідаційну процедуру здійснює ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому порядку. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна та керуючого санацією. Ліквідатор очолює ліквідаційну комісію, яка призначається господарським судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, де частка державного майна перевищує 25%, господарський суд призначає до складу ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства.
Ліквідатор з дня свого призначення вправі приймати до свого відання майно боржника та вживати заходів щодо забезпечення його збереження; управляти та розпоряджатися майном банкрута; здійснювати інвентаризацію та оцінку майна банкрута; виконувати повноваження керівника банкрута; формувати ліквідаційну масу; пред'являти до третіх осіб вимоги щодо погашення дебіторської заборгованості банкрута; отримати кредит на виплату вихідної допомоги працівникам банкрута, що звільняються у зв'язку з його ліквідацією; заявляти заперечення по заявлених кредиторами вимогах до банкрута; відмовитися від виконання договорів банкрута; вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передавати на збереження документи банкрута, які підлягають обов'язковому зберіганню; реалізувати майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів; вживати інших заходів, спрямованих на досягнення мети ліквідаційної процедури Всі повноваження зі здійснення ліквідаційної процедури належать ліквідатору, а не ліквідаційній комісії, яка є дорадчим органом, що має надавати допомогу ліквідатору у виконанні ним своїх повноважень.
Ліквідатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у 5-денний строк із дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Під час ліквідаційної процедури ліквідатор виявляє ліквідаційну масу, здійснює продаж у встановленому порядку майна банкрута та задовольняє в установленій законом черговості вимоги кредиторів. Під ліквідаційною масою законодавство розуміє усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури (ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Майно, яке є предметом застави, хоч і включається до ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача. Після інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута. Спосіб та порядок продажу майна банкрута визначає комітет кредиторів.
Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором, а залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника, і лише з цього рахунка здійснюються всі виплати ліквідатором. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем.
Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при її проведенні, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.
Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
У першу чергу задовольняються:
1) вимоги, забезпечені заставою;
2) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, що був отриманий на такі цілі;
3) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:
- витрати на оплату державного мита;
- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
- витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
- витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;
- витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;
- витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси.
У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, розмір яких визначається Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 765, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).
У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.
У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок Коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними; також вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна.
У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до державного бюджету України.
Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: дані інвентаризації ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала про його ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність, за винятком випадків, коли вартість майнових активів, що залишилися у банкрута, менша ніж та, що вимагається для його функціонування згідно із законодавством.