Контрольна робота
з правознавства
1. Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин.
2. Індивідуальні та колективні трудові спори, порядок їх вирішення.
3. Підприємець фізична особа.
1. Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин.
Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава.
До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.
Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.
Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим).
Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж його життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.
Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за свої дії.
Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: повна дієздатність; часткова дієздатність; мінімальна дієздатність; обмежена дієздатність; визнання громадянина недієздатним.
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.
Правовими ознаками юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність самостійно нести майнову відповідальність.
Юридичні особи наділені цивільною правосуб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації.
Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою).
Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін.
Об'єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.
Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні цінності. До них, зокрема, належать: речі; дії (в тому числі послуги); результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага.
Речі - це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності суспільства.
Речі поділяються на такі види:
• засоби виробництва (сировина, паливо, запасні частини, будівлі, засоби транспорту і зв'язку тощо) і предмети споживання (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту і т. д.);
• речі, що знаходяться в цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо вільної торгівлі; речі, обмежені в цивільному обігу (мисливська зброя, деякі ліки тощо); речі, вилучені з цивільного обігу (наркотичні речовини, дорогоцінні метали й каміння в сирому вигляді і т. ін.);
• індивідуально визначені (картина художника, подарунок тощо) і родові (цукор, мука, цегла і под.);
• замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визначені речі);
• споживні (речі, що після споживання перестають існувати, - продукти харчування і т. ін.) та неспоживні (речі, що служать упродовж тривалого часу, - автомобіль, будинок тощо);
• подільні (речі, які в разі поділу втрачають цільове призначення, - телевізор, автомобіль і т. д.) та неподільні (хліб, цемент, рідина тощо);
• головні й належності (скрипка і футляр до неї, верстат і фреза до нього тощо);
• плоди (плоди фруктових дерев, приплід тварин і т. д.) і доходи (результат експлуатації власником певної речі - гроші та ін.);
• рухомі (транспортні засоби і под.) та нерухомі (земля, будівлі, підприємства і т. ін.);
• гроші й цінні папери (акції, облігації, зобов'язання державної скарбниці, ощадні сертифікати, векселі).
До об'єктів цивільних правовідносин відносять і дії. осіб, що мають правове значення (приміром, дії з відшкодування заподіяних збитків) та відповідні послуги (скажімо, ремонт будинку, автомобіля).
Крім того, до них слід віднести результати інтелектуальної творчості, що охороняються законом (наукові, літературні й художні твори, відкриття й винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).
Одним із об'єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові блага, до яких належать честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо.
2. Індивідуальні та колективні трудові спори, порядок їх вирішення.
Залежно від виду правовідносин українські фахівці з трудового права поділяють трудові спори на дві групи - індивідуальні та колективні, що має значення для встановлення відповідного порядку їх розгляду у певних юрисдикційних органах з огляду на предмет спору. Так, порядок вирішення індивідуальних трудових спорів передбачає можливість їх розгляду таким специфічним для сфери трудових правовідносин органом, як комісія по трудових спорах, що існує поряд із загальним судовим позовним провадженням справи та у порядку розгляду скарги.
Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Цим законодавчим актом передбачається примирно-третеиська процедура і система організаційних структур з належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін. Функціонування таких утворень, як примирна комісія, трудовий арбітраж, участь незалежного посередника, Національної служби посередництва і примирення, а також можливість застосування страйку, як крайнього засобу вирішення спору створює специфіку процесуального забезпечення і захисту окремої сфери суспільних взаємозв'язків, якими є саме правовідносини у сфері застосування праці.
В сучасний період центральне місце у правозахисних відносинах звичайно відведено системі органів правосуддя. Конституційне положення щодо можливих засобів захисту прав і свобод людини і громадянина в першу чергу визначає суд (ст. 55 ч. 1 Конституції України), що, по суті, є загальною і всеохоплюючою інституцією, покликаною забезпечувати суспільний порядок у країні відповідно установленням правової системи. Всі ж наведені вище органи розгляду трудових спорів можна логічно розуміти під «будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи», визначеними ч. 5 ст. 55 основного Закону України.
В Україні також традиційно склалося і нормативно закріплено судовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів у порядку цивільного судочинства. Ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та колгоспних правовідносин, справ, що виникають із адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження. Поряд з цим, враховуючи специфіку останніх, законодавець у цій же статті зазначив існування окремих винятків, встановлених цим кодексом та іншими законами України у загальних правилах.
Варто згадати, що національна теорія права визначає принципові відмінності предмета і методу правового регулювання нормами трудового і цивільного права за рядом наступних ознак.
По-перше, слід зазначити, що предметом правового впливу процесуальних норм у сфері реалізації здатності до праці є саме порядок здійснення і забезпечення трудових прав та інтересів громадян які мають статус працівника з відповідними його характерними рисами (соціальна спрямованість нормативних положень). Відповідно ця сукупність правовідносин виокремлюється такими особливостями, як мета їх виникнення та очікуваний результат від їх встановлення.
У цілому Інститут прав громадян у висвітленні з позиції кожної окремої галузі права є визначальним для характеристики рівня правової захищеності особистості в межах певного державного утворення. Зміст цих прав та їх забезпечення є тією вимогою суспільної необхідності, що передбачає дієвість, специфіку правового регулювання
По-друге, такі складові елементи трудових правовідносин, як сторони трудового договору, мають відповідні особливості правосуб'єктності, що визначають їх модель поведінки, висвітлюють специфіку методу галузі трудового права.
Особливості трудових правовідносин зумовлюють и специфіку процедури розгляду трудових спорів, значною мірою вирізняють трудовий процес у рамках загальноприйнятого цивільного процесу. Однак, як зазначено в ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах у судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України, що діють на час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду.