3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку — виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.). Єдиним засобом виживання і розвитку правопорядку є його вдосконалення.
Принципи правопорядку — це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.
До принципів правопорядку можна віднести принципи законності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостійною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні принципи.
1. Принцип конституційності — підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя.
2. Принцип законності — створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність — головна умова встановлення правопорядку.
3. Принцип системно-структурної організації — наявність цілісності і структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави.
4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування — виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.
5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності — виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує, і особливо суб'єктів правотворчості за допомогою соціальних, головним чином правових, норм. Правова нормативність є основою і засобом упорядкування.
6. Принцип справедливості і гуманізму — базується на високих моральних підвалинах, поважанні прав людини, її гідності і честі;
7. Принцип підконтрольності — наявність повсюдного, загального та універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.
8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту — виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод, обов'язків та ін.
Правопорядок, законність і демократія є взаємозалежними.
Правопорядок — це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною. В Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Законність — засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рівень правопорядку [1, ст. 19].
Правопорядок — основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебічного зміцнення законності. Рівень розвитку правопорядку — мірило свободи особи, гарантованості її прав, свобод, законних інтересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності. Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демократичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам можна легітимне змінювати нормативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок.
Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, принципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це вінець (кінцевий результат) дії права [7, ст. 370-371].
Розділ ІІІ. Роль держави в підтриманні законності та правопорядку в суспільстві
3.1. Державна дисципліна
Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються:
1) вимоги суспільства до індивідів і колективів;
2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі. Види дисципліни:
• державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;
• трудова — обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;
• військова — додержання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами;
• договірна — додержання суб'єктами права договірних зобов'язань;
• фінансова — додержання суб'єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень;
• технологічна — додержання технологічних розпоряджень у
процесі виробничої діяльності та ін [8, ст. 209].
Державна дисципліна — це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, який ґрунтується на вимогах до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі.
Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов'язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без додержання і виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку.
Однак між законністю і дисципліною є відмінності у змісті та місці в системі правового регулювання.
З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна — не тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і неухильне додержання закону, то дисципліна припускає ще й активність, ініціативу в роботі.
Поняття дисципліни ширше за поняття законності щодо нормативного забезпечення. Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни лежать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них обов'язків.
Дисципліна і законність мають різні результати дії. Результат законності — правопорядок. Результат дисципліни — громадський порядок.
Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функцій держави, її органів, установ, підприємств, її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін.
Трудова дисципліна — показник як ставлення громадянина до виконання службових обов'язків, так і роботи кожної з державних структур. У чинному трудовому законодавстві передбачені загальні вимоги дисципліни, пов'язаної з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку: своєчасно приходити на роботу, додержуватися встановленої тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві визначається додаткове коло обов'язків працівників, що пов'язані з додержанням технологічної дисципліни.
Для підвищення ефективності дисципліни важливими є: застосування заходів заохочення з метою розвитку спонукальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна винагорода); накладення заходів юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.).
3.2. Зміцнення законності у правозастосовчому процесі
Реформування правової системи України, зокрема її законодавства, вимагає подальших теоретичних досліджень, ключових категорій у юридичній науці. Зокрема, це стосується дальшого аналізу проблеми співвідношення законності і правозастосовної діяльності. Цим проблемам у юридичній науці приділено досить значну увагу. Однак останнім часом, незважаючи на значні зміни у правовій системі України, вказане питання стало менше цікавити дослідників. Завданням даної статті є спроба розкрити окремі теоретичні проблеми забезпечення законності у правозастосовному процесі. Адже завдання демократизації Української держави, подальший розвиток ринкових відносин, формування правової держави передбачають інтенсивну роботу, пов'язану з вдосконаленням законодавства та практикою його застосування, де основним принципом цієї діяльності є законність. Законність належить до основних категорій юридичної науки, займає провідне місце у її понятійному апараті. Значення даного поняття у тому, що воно припускає прямий, безпосередній вихід теоретичних досліджень на практичний рівень [2, ст. 61].
Законність у юридичній літературі визначається по-різному: як суворе, неухильне дотримання і виконання законів всіма органами держави, всіма установами і громадськими організаціями, посадовцями і громадянами; як режим неухильного виконання законів і заснованих на них правових актів, що виражають волю суспільства; як принцип права, що полягає у вимогах суворого і неухильного дотримання всіма суб'єктами законів і заснованих на них підзаконних актів; як відповідність нормам права діяльності учасників суспільних відносин тощо.