регистрация / вход

Загальні засади та нормативно правова база організації навчального

Київський національний університет імені Тараса Шевченка РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: “Загальні засади та нормативно - правова база організації навчального процесу.”

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“Загальні засади та нормативно - правова база організації навчального процесу.”

Виконав: ___________ Кураєв О . В.

2001 рік


Зміст

1. Загальні засади управління освітою…………………..3

2. Органи управління освітою, їх повноваження…….. 6

3. Структура вищого навчального закладу.

Загальна характеристика основнихструктурних

підрозділів ВНЗ.......................................................10

4. Нормативно-правова база організації

навчального процесу................................................... 12

5. Джерела...................................................................15


І. Загальні засади управління освітою.

Перш ніж вести мову про управління в галузі освіти необхідно з‘ясувати, що ми розуміємо під термінами “освіта” та “управління”. Так згідно з роз‘ясненнями “Радянського енциклопедичного словника”, освіта – це процес та результат засвоєння систематичних знань, умінь та навиків, необхідна умова підготовки людини до життя та праці.

Законом України “Про освіту” визначено, що освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта – це соціальна система , що функціонує і розвивається за власними законами, які характеризуються такими ознаками, як скажімо, цілеспрямованість цілісність взаємодія з іншими системами. Сучасна система освіти є однією з важливих підсистем суспільства. І тому якість управління кадровими ресурсами більшою мірою ніж інші елементи впливає на рівень і результативність освіти. Управління як і будь-яка форма людської діяльності, є конкретизацією загальних філософсько-методологічнх закономірностей цієї діяльності, тобто основні категорії управління, їх взаємозв’язок значною мірою визначається філософським світоглядом управлінців. Це стосується як мети управлінської діяльності, так і методів оптимізації досягнення цієї мети, зокрема і у галузі освіти.

Основна мета сучасної освіти, як говориться у законі України “Про освіту”, полягає у формуванні всебічно розвиненої людини як вищої цінності суспільства. Але сучасна світова система освіти не задовольняє цим вимогам. Як відомо, сучасна наука вступила у суттєво новий етап свого розвитку, який отримав назву “посткласичного” і ядром якого є синергетика, загальні закономірності якої втілились у нову наукову методологію, на яку повинна спиратись і сучасна система управління освітою. Зокрема це стосується співвідношення стандартів освіти з вільним вибором змісту навчання, його методу, репродуктивних і творчих процесів педагогічної діяльності, централізованих і децентралізованих форм управління усією системою освіти.

Інформаційна керованість у системі управління сучасною освітою може бути досягнута за рахунок зменшення “розсіювання” знань, невпорядкованості соціальних підсистем та їх неузгодженості між собою.

Проблема управління освітою на рівнях системи країни, окремого навчального закладу, академічної групи завжди була досить актуальною, а у наш складний час значно загострилась. Це пов‘язано з наявністю довготривалого перехідного періоду, коли усталена система управління, що функціонувала значною мірою зруйнована внаслідок нестачі коштів. Нові економічні важелі управління ще не працюють, що створює певний “вакуум управління”.

Останнім часом набуває поширення стратегічний менеджмент, в основі кого лежить системний підхід. Будь-яке явище чи об‘єкт освітянської сфери розглядається як сукупність взаємоповзаних елементів, що мають “вхід”(мету), зв‘зок із зовнішнім середовищем, зворотний зв‘язок – “вихід”. “Вхід” системи характеризується параметрами проблеми, яку необхідно вирішити за даних умов. На “виході” системи постає рішення, яке має проявлятися якісно або кількісно, мати певну міру адекватності і вірогідності реалізації, міру ризику дсягнення запланованого результату. До компонентів “зовнішнього середовища” системи належать:

- інфраструктура регіону

- соціально - демографічний стан

- фінансовий стан

- конкретні зв‘зки закладу (установи) освіти з іншими об‘єктами

- культурий фактор

Зворотний зв‘язок характеризує різноманітну інформаію, яка надходить до того, хто приймав рішення. Оримання зворотної інформації зумовлються неякісним рішенням, додатковими вимогами до його уточнення чи доопрацювання, появою нововведень та іншими факторами.

Процес прийняття рішеня включає такі операції:

- отримання сигналу щодо наявності освітянської проблеми

- її виявлення

- формулювання цілей

- пошук інформації, її обробка

- виявлення можливостей ресурсозабезпечення, ранжування цілей

- формування завдань

- оформлення необхідних документів

- реалізація завдань

Застосування основних принципів стратегічного менеджменту в освіті щодо процесу прийняття управлінського рішення дозволяє чітко визначити структуру проблеми, послідність її вирішення, встановити взаємозв‘язки компонентів системи, черговість їх вдосконалення.

У процесі розробки управлінського рішення, насамперед, слід чітко сформулювати мету (тобто що потрібно отримати) і розкрити параметри бажаного рішення.

До параметрів якості управлінського рішення належать:

- кількісний показник невизначеності освітянької проблеми

- ступінь доцільності витрат (матеріальних, фінансових, у часі, людських)

- імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат, і термінів

- ступінь відповідності прогнозу теоретичної моделі фактичним даним, на основі яких вона була розроблена.

Після попередньої регламентації параметрів управлінського рішення та їх ефективності аналізуються фактори “зовнішнього середовища”, що впливають на якість та ефективність рішення, а також параметри “входу” для поліпшення якості вхідної інформації.

Наступною дією є моделювання “технології прийняття” управлінського рішення, що зумовлює здобуття відповідей на такі запитання: “Що робити? З якими витратами? Як робити (за якою технологією)? Кому робити? Коли робити(терміни)? Для кого робити? Де робити (місце)? Що це дає (ефект)?” Якщо є відповіді на всі запитання і всі елементи пов‘язані в часі, просторі, за ресурсами і виконавцями - це означає, що розроблено технологію прийняття управлінського рішення.

Розробка управлінського рішення має певні етапи:

1. Виявлення управлінської проблеми чи завдання.

2. Попередня постановка мети.

3. Збір необхідної інформації.

4. Аналіз інформації.

5. Визначення вихідних характеристик проблеми з урахуванням наявних обмежень.

6. Уточнення мети і критерію, кінцеве їх формулювання.

7. Побудова і обґрунтування формалізованої моделі проблемної ситуації.

8. Розробка альтернативних варіантів проблеми.

9. Вибір методу рішення.

10. Всебічне обґрунтування вибраного рішення.

11. Погодження проекту рішення з органами освітянського управління, виконавцями.

12. Кінцеве оформлення і затвердження рішення.

13. Організація виконання рішення.

14. Контроль за виконанням рішення.

15. Стимулювання ефективності роботи.

16. Встановлення зворотного зв‘язку з особою відповідальною за прийняття рішення, корекція мети і завдань(за умови необхідності).

Кожний із вищезазначених етапів передбачає ряд операцій. Наприклад, виявлення управлінської проблеми потребує таких операцій:

аналізу ситуації об‘єкта за якісними та ресурсними показниками, порівняння діяльності установи закладу освіти з кращими напрацюваннями аналогічних установ;

визначення розходження у показниках аналізованих об‘єктів;

аналізу науково – методичної літератури, публікацій з даної проюлеми, довідок, звітів, зауважень і пропозицій аналізу організаційного, навчально - методичного, кадрового, матеріального рівня визначення напрямків розвитку об‘єкта тощо.

Процес розробки управлінського рішення належить до розряду управлінських процесів і відповідно поділяється на основний, допоміжний та обслуговуючий. Якщо дія спрямована на зміну певного параметру управлінського предмета праці, то це є основний процес; до обслуговуючого процесу належить контроль, накопичення інформації; до допоміжного – всі ті процеси, що створюють сприятливі умови для протікання основних та обслуговуючих процесів у галузі освіти.

До процесу розробки управлінського рішення ставиться вимога забезпечити його високу якість та ефективність. До основних умов, що забезпечують здійснення цієї вимоги, належать:

- застосування до розробки управлінського рішення наукових підходів менеджменту;

- забезпечення тих, хто розробляє рішення, якісною об‘єктивною інформацією, що характеризує параметри “входу”, “виходу”, “зовнішнього середовища”, “процесу” системи розробки управлінського рішення;

- застосування методів системного структурного, морфологічного аналізу, прогнозування, моделювання і обґрунтування кожного рішення;

- структуризація проблеми і побудова “дерева цілей”;

- забезпечення порівняльності варіантів рішення;

- забезпечення багатоваріативності проектів рішення;

- правова обґрунтованість рішення, що приймається;

- розробка і функціонування системи відповідальності і мотивації якісного і ефективного рішення;

- наявність механізму реалізації рішення.

Поєднання державного управління і громадського самоврядування визнано одним з основних принципів освіти, а підтримка і розуміння громадських організацій визначена серед основних управлінських функцій Міністерства освіти. Як сказано в статті 10 ЗУ “Про освіту”: “в Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.”

ІІ. Органи управління освітою, їх повноваження

До державних органів управління освітою в Україні належать:

- Міністерство освіти України;

- міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти;

- Вища атестаційна комісія України;

- Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

- місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Міністерство освіти України:

- бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти;

- встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;

- визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти;

- здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування;

- забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати;

- формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою;

- розробляє умови прийому до закладів освіти;

- забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури;

- розробляє проекти положень про заклади освіти, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;

- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;

- разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності та підпорядкування;

- здійснює керівництво державними закладами освіти.

Міністерство освіти України забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу і в позанавчальний час.

Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, є обов'язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника.

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі освіти полягають у встановленні мінімальних нормативів, обсягів бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпеченні фінансування витрат на їх утримання, забезпеченні розвитку мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцненні їх матеріальної бази; господарському обслуговуванні, здійсненні соціального захисту працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створенні умов для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення, організації обліку дітей дошкільного та шкільного віку, а також вони контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти, вирішують порядку питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на управління закладами освіти, що є комунальною власністю.

Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління освітою.

За законом “Про освіту” органи державного самоврядування вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх повноважень питання навчально – виховної, науково – дослідної, методологічної і фінансової діяльності закладів освіти. Поєднання державного управління та громадського самоврядування – це один із шляхів подолання монопольного становища держави в освітній сфері. Така форма управління є найпридатнішою для структури навчальних закладів інших форм власності України.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

- загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;

- районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;

- Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності закладів освіти.

Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає в межах чинного законодавства Міністерство освіти України за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об'єднань.

Самоврядування закладів освіти передбачає їх право на: самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності; прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод підприємств, установ, організацій, громадян; прийняття на роботу педагогічних та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за контрактами; здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в закладах освіти.

Громадським об‘єднанням навчальних установ інших форм власності є Асоціація навчальних закладів України недержавної форми власності, що об‘єднує самостійні навчальні структури України, що мають ліцензію на право освітньої діяльності або домагаються такого права. Вона представляє їх інтереси в державних органах та громадських організаціях України, бере участь в роботі експертних комісій з ліцензування та акредитації, підготовці проектів законів та рішень з питань освіти, прагне забезпечувати юридичний захист своїх членів.

Звичайно ж кінцевою і, водночас, не менш важливою ланкою в складному процесі управління освітою є керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо) закладу освіти.

Керівники закладів освіти, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані Міністерству освіти України чи іншим міністерствам і відомствам України, обираються за конкурсом і призначаються на посаду Міністерством освіти України або за попереднім погодженням з Міністерством освіти України) шляхом укладання з ними контракту.

Керівники закладів освіти, заснованих на комунальній власності та інших формах власності, призначаються Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою чи їх засновниками за попереднім погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Організація та управління здійснення навчального процесу у закладах освіти неможлива без підкріплення його діяльністю, яка пронизує безпосередньо як навчальний процес так і всі сфери життєдіяльності освітян. Якщо держава піклується про свій завтрашній день у ХХІ ст., вона не може не задумуватися над питанням, хто і як буде жити і творити в майбутній державі. Адже студентство – це завтрашня еліта держави, її передова, авангардна, інтелектуально і творчо розвинута частина молоді. І від її уміння, досвіду залежить майбутнє країни. Тому дуже важливо, які якості будуть властиві сучасному фахівцю, який його професійний та духовно – моральний потенціал. Сьогодні належить серйозно задуматися над цими питаннями. Необхідно розробити філософію управлінської діяльності для освіти, вибудувати ланки цього процесу, щоб він сприяв формуванню сучасного фахівця, який міг би не тільки принести найбільшу користь державі, а й розкрив би свій духовний потенціал, одержав задоволення від своєї роботи.

Таким чином пріоритетними напрямками системи управління освітою в межових умовах українського державотворення виступають:

- поєднання традиційного раціонального характеру управління навчальними закладами та підрозділами освіти з властивостями екзистотенціального менеджменту;

- індивідуалізація навчання та посилення самостійної роботи студентів. Головна мета освіти вбачається в тренуванні інтелекту, логічного мислення людини.

ІІІ. Структура вищого навчального закладу. Загальна характеристика основних структурних підрозділів ВНЗ

Структура вищого закладу освіти визначається відповідно до Положення та його Статуту. Основними структурними підрозділами вищого закладу освіти третього і четвертого рівнів акредитації є:

- інститути,

- факультети,

- кафедри,

- курси тощо.

Основними структурними підрозділами вищого закладу освіти першого і другого рівнів акредитації є відділення.

Інститут є навчально-науковим або науковим структурним підрозділом і може створюватись у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації з метою більш ефективної реалізації статутних завдань закладу. Навчально-науковий інститут об'єднує споріднені факультети, кафедри і створюється органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти. Керівництво навчально-науковим інститутом здійснює директор інституту, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом керівника вищого закладу освіти. Функціональні обов'язки директора інституту визначаються ректором відповідно до Статуту вищого закладу освіти.

Науково-дослідний інститут об'єднує споріднені наукові лабораторії, центри і створюється наказом ректора (якщо діяльність інституту фінансується з державного бюджету, - органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти). Директор науково-дослідного інституту призначається на посаду і звільняється з посади наказом керівника вищого закладу освіти (якщо науково-дослідний інститут створюється органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти, кандидатура директора погоджується з керівництвом органу управління).

Факультет є навчально-науковим структурним підрозділом вищих закладів освіти третього та четвертого рівнів акредитації, що здійснює підготовку студентів, аспірантів та докторантів із споріднених спеціальностей. Факультет об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Керівництво діяльністю факультету здійснює декан, який призначається на посаду з числа професорів або найдосвідченіших доцентів у порядку, встановленому Статутом вищого закладу освіти, і звільняється з посади керівником вищого закладу освіти.

Структура факультету, порядок призначення заступника декана, обов'язки і відповідальність декана визначаються Статутом вищого закладу освіти. Факультет створюється, ліквідується та реорганізується органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти.

Кафедра є основним навчально-науковим структурним підрозділом вищих закладів освіти третього та четвертого рівнів акредитації (філіалів, факультетів), що провадить навчальну, методичну та науково-дослідницьку діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Кафедра створюється наказом ректора за поданням декана факультету та за рішенням вченої ради факультету, погодженим з органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий заклад освіти, за умови, що обсяги навчальної роботи дають змогу сформувати викладацький склад у кількості не менш як 5 штатних одиниць. У вищих закладах освіти мистецтва, як виняток, за погодженням з органами управління, у підпорядкуванні яких перебуває вищий заклад освіти, можуть створюватися кафедри чисельністю не менш як 3 штатні одиниці.

У разі потреби для забезпечення розвитку нового напряму навчальної, методичної і наукової діяльності при кафедрі може бути створена секція. Посаду завідуючого кафедрою може займати, як правило, особа, яка має вчене звання професора або науковий ступінь доктора наук.

У структурі вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації можуть створюватися відділення, які об'єднують навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі підрозділи, необхідні для виконання покладених на відділення завдань.

У вищих закладах освіти першого і другого рівнів акредитації можуть створюватися предметні (циклові) комісії, що провадять навчальну та методичну діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Предметна (циклова) комісія створюється у разі, коли обсяги навчальної роботи дають змогу сформувати викладацький склад у кількості не менш як 3 особи.

Перелік предметних (циклових) комісій, кандидатури їх голів та персональний склад затверджуються наказом директора вищого закладу освіти терміном на один навчальний рік.

Вищі заклади освіти у своєму складі можуть мати: підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, бібліотеки, навчально-методичні кабінети, обчислювальні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена чинним законодавством. Вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації можуть також мати аспірантуру, докторантуру, науково-дослідні установи.

Вищий заклад освіти може створювати навчальні підрозділи: курси, факультети суміжних і додаткових професій та інші підрозділи, що надають платні освітні послуги. Такі підрозділи підпорядковані безпосередньо ректору (директору) вищого закладу освіти, який відповідно до його Статуту призначає керівника підрозділу, визначає напрями їх основної діяльності, порядок фінансово-господарської діяльності, структуру управління та умови використання матеріально-технічної бази, що належить базовому вищому закладу освіти.

Вищий заклад освіти має право створювати у своєму складі заклади післядипломної освіти, які на базі вищої освіти у скорочені терміни готують фахівців з нових перспективних напрямів науки і техніки. Порядок створення цих закладів регулюється нормативними актами, які затверджує Міносвіти за погодженням з Мінфіном.

Для обміну досвідом з питань навчально-методичної роботи при провідних вищих закладах освіти можуть створюватися науково-методичні лабораторії, центри, експериментальні майданчики. Порядок їх створення встановлюється органами управління, у підпорядкуванні яких перебувають вищі заклади освіти.

IV . Нормативно-правова база організації навчального процесу

Навчальний процес організується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвитку в соціально-культурній сфері, в галузях техніки, технологій, системах управління та організації праці в умовах ринкової економіки.

Навчальний процес визначається освітньо-професійною програмою підготовки, структурно - логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого навчального закладу.

Освітньо-професійна програма підготовки - це перелік нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Зміст освіти складається з нормативної та вибіркової частин.

Нормативна частина змісту освіти визначається відповідним державним стандартом освіти. Вибіркова частина змісту освіти визначається вищим навчальним закладом.

Отже нормативно-правова база організації навчального процесу у вищих навчальних закладах базується на Законі України "Про освіту", державних стандартах освіти, інших актах законодавства України з питань освіти.

Державний стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього (кваліфікаційного) рівня.

Складові державного стандарту освіти:

- освітня (кваліфікаційна) характеристика;

- нормативна частина змісту освіти;

- тести.

Кваліфікаційна характеристика - це основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконання професійних обов'язків.

Тест - це система формалізованих завдань, призначених для встановлення відповідності освітнього (кваліфікаційного) рівня особи до вимог освітніх (кваліфікаційних) характеристик.

Організація навчального процесу здійснюється навчальними підрозділами вищого навчального закладу (факультетами, кафедрами, відділеннями, предметними або цикловими комісіями тощо). Основним нормативним документом, що визначає організацію навчального процесу в конкретному напрямку освітньої або кваліфікаційної підготовки, є навчальний план, тобто нормативний документ вищого навчального закладу, який складається на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми та засоби проведення поточного і підсумкового контролю. Навчальний план затверджується керівником вищого навчального закладу.

Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план. Нормативні навчальні дисципліни встановлюються державним стандартом освіти. Дотримання їх назв та обсягів є обов'язковим для навчального закладу.

Вибіркові навчальні дисципліни встановлюються та розробляються вищим навчальним закладом.

Місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і вмінь визначаються навчальною програмою дисципліни. Навчальна програма нормативної дисципліни є складовою державного стандарту освіти.

Для кожної навчальної дисципліни, яка входить до освітньо-професійної програми підготовки, на підставі навчальної програми дисципліни та навчального плану вищим навчальним закладом складається робоча навчальна програма дисципліни, яка є нормативним документом вищого навчального закладу.

Робоча навчальна програма дисципліни містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення та їх обсяг, визначає форми та засоби поточного і підсумкового контролю.

Структурні складові робочої навчальної програми дисципліни:

- тематичний план;

- засоби для проведення поточного та підсумкового контролю;

- перелік навчально-методичної літератури.

Навчання студента здійснюється за індивідуальним навчальним планом. Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та частину вибіркових навчальних дисциплін, вибраних студентом з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки. Індивідуальний навчальний план складається на кожний навчальний рік і затверджується в порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

Вибіркові навчальні дисципліни, введені вищим навчальним закладом в освітньо-професійну програму підготовки і включені до індивідуального навчального плану студента, є обов'язковими для вивчення.

За відповідність рівня підготовки студента до вимог державних стандартів освіти відповідає керівник навчального структурного підрозділу (факультету, відділення, кафедри, предметної або циклової комісії тощо).

За виконання індивідуального навчального плану відповідає студент.


Використані джерела

1. Наказ Міністерства Освіти N161 від 02.06.93р.„Про затвердження Положенняпро організацію навчальногопроцесу у вищих навчальнихзакладах”.

2. Постанова КМУ від 05.09.96р. N 1074 „Про затвердження Положення про державний вищий заклад освіти”

3. Указ Президента від 14.01.2000р. N 64/2000 „Про Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка”.

4. Закон „Про освіту” від 23.05.91р. N 1060-XII.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий