Смекни!
smekni.com

Поняття неосудності (стр. 4 из 4)

Особа визнається неосудною, якщо під час вчинення діяння її інтелектуальна (усві­домлювати) чи вольова (керувати) спроможність була відсутня внаслідок хворобли­вого стану психіки, а не якихось інших причин (скажімо, алкогольного сп'яніння). При цьому не вимагається, щоб вчинене неосудною особою діяння перебувало в прямій залежності від її хворобливого стану психіки.

Схема 2

Неосудність, її критерії та ознаки

Для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявнос­ті в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності, обов'язково признача­ється експертиза. Висновок судово-психіатричної експертизи не є обо­в'язковим для слідчих органів, прокурора і суду, а підлягає оцінці. При незгоді з ви­сновком вони повинні мотивувати це у відповідному процесуальному документі.

Частина 3 ст. 19 КК передбачає випадок, коли особа вчинила злочин в стані осудності, але потім, до постановлення вироку, захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Суд, коли ви­знає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя - постанову про застосування до такої особи примусового заходу медичного характеру. Після одужання осо­ба може бути піддана покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави для звільнення від кри­мінальної відповідальності чи покарання: Час перебування у психіатричному закладі особи, до якої було застосовано примусовий захід медичного характеру, зараховуєть­ся в строк відбування покарання, якщо вона засуджується до позбавлення волі або виправних робіт.

В чинному КК в більш загальній формі сформульовано положення (ч. 4 ст. 84) про те, що час, протягом якого до особи застосовувався примусовий захід медичного ха­рактеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 5 ст. 72 КК. А в цій статті йдеться не тільки про позбавлення волі та виправні роботи, а й інші міри покарання, зокрема обмеження волі, громадські роботи. [ 5 ]

У раз припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до встановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст.95 КК)

3.4. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння:

Позиція Кримінального кодексу України щодо відповіда­льності за вчинення злочину в стані сп'яніння або на ґрунті алкоголізму чи наркоманії характеризується такими особли­востями: 1) особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або ін­ших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відпо­відальності (ст. 21 КК); 2) вчинення злочину у стані назва­ного сп'яніння включено до переліку обставин (п. 13 ст. 67 КК), що обтяжують відповідальність, хоч і обумовлено, що суд залежно від характеру злочину може не визнати цю (як і деякі інші) обставину як таку, що обтяжує відпові­дальність (ч. 2 ст. 67). [ 4 ]

У ст. 21 КК йдеться про стан будь-якого сп’яніння: алкогольного, наркотичного (виникає внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), а також токсичного, що зумовлюється вживанням інших одурманюючих засобів, зокрема лікарських, які не належать до числа наркотичних і дозволені в медичній практиці, але можуть викликати одурманювання при передозуванні (димедрол, еленіум, ефедрин, реланіум тощо), предметів побутової хімії (наприклад, ацетон, аерозолі, лаки, фарби), вдихання випарів, які одурманюють.

Вживаючи алкоголь, наркотих чи інший одурманюючий засіб, особа усвідомлює, що вони порушують нормальний стан її психіки, але свідомо припускає чи навіть прагне до настання стану сп’яніння. При цьому особа може переслідувати мету злочину в такому стані злочину, хоча на практиці це трапляється досить рідко. Частіш за все добровільне входження в стан сп’яніння супроводжується лише усвідомленням можливості вчинення аморального поступку чи протиправного діяння, зокрема злочину.[ 5 ]

Систематичне і тривале алкогольне, наркотичне чи ток­сичне сп'яніння часто призводить до сп'яніння патологічно­го — у вигляді білої гарячки, алкогольної галюцинації та марення. Патологічне сп'яніння є однією з форм захворюван­ня з тимчасовим розладом психічної діяльності. Людина в такому стані не спроможна усвідомлювати суспільну небез­печність діяння, яке вона вчиняє, і не в змозі керувати своїми діями. Така людина визнається неосудною, до неї можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру. [ 4 ]


Висновок

Отже, проблема осудності і неосудності – одна з найбільш складних і малодосліджених у кримінально-правовій науці.

Значна увага до проблеми обмеженої осудності ( в першу чергу того кола науковців-працівників, психіатрів, які є прихильниками зазначеного інституту, а не практиків-юристів) ще не означає її розв’язання, незважаючи на її нещодавнє юридичне закріплення в національному кримінальному законі. Сьогодення вимагає ґрунтовного дослідження, законодавчого визначення обмеженої осудності, щоб показати розвиток і характер помилок і запобігти їх повторенню, щоб старі помилки не видавались за нові досягнення.

Проблема кримінальної відповідальності й покарання злочинців із психогенетичними аномаліями та психофізичними особливостями, що не викликають осудності, залишається гостро дискусійною у світовій юридичній і медичній науці більш як півтора століття.

Отже, складність проблеми осудності і неосудності викликає лише необхідність її поглибленого вивчення та розробки. [ 7 ]

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 2001.-№ 25-26. – Ст. 18-22, 65, 67, 72, 84, 93-96, 99, 111, 227, 271, 386.

2. Кримінальне право України. Загал. частина: Підручн. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В.Андрусів, П.П.Андрушко, В.В.Бенківський та ін.; За ред. П.С.Матишевського та ін.- Стер. вид.-К.: Юрінком Інтер, 2000, С. 150-168.

3. Кримінальне право Україн: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. Закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тація.- Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2004. – С. 130-141.

4. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: підр. Для студ. Юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001.- С.122-133.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2005.- С.34-39.

6. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. – К.: Юрінком Інтер, 1988. – С. 94, 106.

7. Лень В. Інститут осудності (неосудності) та обмеженої осудності у кримінальному законодавстві // Прокуратура, людина, держава. – К.: 2004.-№7.


[1]Питання щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб є дискусійним і не знайшло свого вирішення у кримінальному законодавстві тієї або іншої держави. Так, на початку 20 ст. законами США було передбачено кримінальну відповідальність юридичних осіб, винних у злочинних діях у сфері господарювання, з покаранням за такі дії штрафом. У 1978 р. Європейський Комітет з проблем злочинності Ради Європи рекомендував європейським державам визнати юридичних осіб суб’єктами кримінальної відповідальності за екологічні злочини, що давало б змогу судам застосовувати у таких справах покарання не лише у вигляді штрафу, а й у вигляді заборони діяльності підприємств чи інших об’єктів, якщо їхня діяльність завдавала великої шкоди людям, суспільству чи самій природі. Такою рекомендацією скористалися Англія, ФРН і Франція.