Як зазначено в постанові президії обласного суду, кваліфікуючи дії Д. за ч. 2 ст. 117, суд припустився помилки, оскільки виходив з того, що Д. згвалтував потерпілу повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин. Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї ж потерпілої, коли засуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійний злочин. Всі ці дії повністю охоплюються ч. 1 ст. 117 КК.
При вирішенні питання про повторність згвалтування не враховуються ті випадки, коли потерпіла від згвалтування не подавала заяви про притягнення винного до відповідальності.
Не утворюють повторності:
а) згвалтування, за які знята чи погашена судимість; відносно яких уже закінчилися строки притягнення до відповідальності;
б) згвалтування, вчинене особою, яка за попереднє згвалтування була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.
При вчиненні двох і більше згвалтувань, передбачених різними частинами ст. 117, а також при вчиненні в одному випадку замаху на згвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому закінченого згвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів.
Не виникає повторності й тоді, коли потерпіла від першого згвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до кримінальної відповідальності. В такому випадку дії винного кваліфікуються за ч. 1 ст. 117.
Кваліфікуючими ознаками ч. З ст. 117 є: 1) вчинення згвалтування групою осіб, 2) згвалтування неповнолітньої.
Для визнання згвалтування вчиненим групою осіб не вимагається попередньої змови між учасниками злочину.
Згвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинене за таких обставин.
а) Групою осіб відносно однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один із винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чи психічно на потерпілу. При цьому дії осіб, які особисто не мали статевого акту з потерпілою, але під час такого застосували до потерпілої фізичне чи психічне насильство і цим допомогли іншим вчинити злочин, кваліфікуються за ч. З ст. 117 як спів-виконавців, а не як пособників.
Дії особи, яка сама не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою згвалтування її іншою особою, кваліфікуються як співвиконавство у цьому злочині.
Дії учасника групового згвалтування кваліфікуються за ч. З ст. 117 і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності.
б) Групою осіб відносно однієї потерпілої, коли статевий акт вчинили всі чи декілька членів групи.
Згвалтування, вчинене групою осіб, припускає спільні погоджені дії двох або більше осіб, які згвалтували одну потерпілу по черзі кожен окремо без допомоги іншого.
Кваліфікація згвалтування як вчиненого групою осіб має місце в тих випадках, коли особи, які брали участь у насильстві, діяли погоджено відносно потерпілої. Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремо, не виключає того, що вони діяли групою, і містить кваліфікуючу ознаку згвалтування — вчинення його групою осіб.
в) Групою осіб відносно декількох потерпілих, коли кожен із винних згвалтував одну із потерпілих, а їх дії поєднувалися спільністю наміру.
Якщо ж насильство було застосовано хоча і одночасно, в одному і тому ж місці різними винними відносно різних потерпілих без такої єдності наміру, то таке згвалтування не визнається груповим.
Співучасть у згвалтуванні не завжди утворює групу.
Дії особи, яка сприяла вчиненню згвалтування, але сама особисто статевого акту з потерпілою не мала, під час вчинення статевого акту іншою особою не застосовувала до потерпілої ні фізичного, ні психічного насильства, визнаються не співвиконавством, а пособництвом. Таке згвалтування, вчинене з допомогою пособника, не визнається вчиненим групою осіб і не кваліфікується за ч. З ст. 117.
В таких випадках дії виконавця злочину кваліфікуються за ч. 1 чи ч. 2 ст. 117, а дії пособника — за ст. 19 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 117.
Неправильно, наприклад, були кваліфіковані районним судом за ч. З ст. 117 дії А., який в групі з іншими засудженими по цій справі, А-вим і К., згвалтував Л. В постанові по справі президія обласного суду зазначила, що, як свідчать наявні у справі докази, А. безпосередньої участі у згвалтуванні потерпілої не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести Л. до місця згвалтування — до квартири А-ва, фотографував її голу. Коли К. і А-в разом гвалтували потерпілу, А. з приміщення вийшов, що підтвердила і Л. Суд хоча і встановив ці обставини, але всупереч їм кваліфікував дії А. за ч. З ст. 117, фактично визнавши його співвиконавцем злочину.
Враховуючи, що А. особисто статевого акту з Л. не вчиняв і участі у подоланні опору під час її згвалтування групою осіб не брав, а лише сприяв вчиненню злочину іншими особами, президія обласного суду перекваліфікувала його дії на ст. 19 і ч. З ст. 117 КК.
Не визнається згвалтування груповим і в тих випадках, коли під час вчинення статевого акту однією особою інші особи з метою усунення перешкоди в цьому застосовували насильство до того (тих), хто намагався запобігти вчиненню згвалтування.
Згвалтування неповнолітньої, тобто потерпілої, яка не досягла 18-річного віку, має місце, якщо винний знав або міг знати, що вчиняє насильство щодо неповнолітньої, а так само коли він міг і повинен був це передбачати. При сумлінній помилці винного, коли він не знав і не міг знати віку потерпілої, його дії немає підстав кваліфікувати за ч. З ст. 117.
Наприклад, вироком районного народного суду К. засуджено за ч. 3 ст. 117 за те, що, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, він згвалтував неповнолітню П. Як зазначено у вироку, К., зустрівши на вулиці потерпілу з подругами, став до неї чіплятися. Знаючи, що вона неповнолітня, він взяв її за руки і, погрожуючи, силою завів до будинку свого знайомого, де згвалтував її. Проте, як свідчать матеріали справи, висновок суду, що К. знав про неповноліття потерпілої, грунтується на суперечливих доказах. Зокрема, потерпіла давала з цього приводу неоднозначні показання. Так, під час попереднього слідства вона твердила, що говорила К. про свій 16-річний вік, а в інших показаннях — що сказала йому про те, що навчається в технікумі. К. на попередньому слідстві і в суді заперечував, що П. повідомила йому про свій вік, і заявив, що одні тільки розмови потерпілої давали підставу вважати, що їй близько 20 років. Суд не дав відповідної оцінки цим поясненням засудженого, так само як і поведінці потерпілої, яка палила, вживала жаргонні слова і за своєю зовнішністю, за показанням свідка А., виглядала як повнолітня. Крім того, суд послався у вироку на такі показання К. на попередньому слідстві, яких він насправді не давав. Таким чином, ні слідством, ні судом не встановлено достовірних доказів того, що К. знав про неповнолітній вік потерпілої або міг передбачати це. Тому президія обласного суду його дії перекваліфікувала з ч. З ст. 117 на ч. 2 цієї статті.
Неповнолітніми потерпілими від згвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років.
Кваліфікуючими ознаками ч. 4 ст. 117 є: 1) вчинення згвалтування особливо небезпечним рецидивістом (ст. 26), тобто особою, яка вже до вчинення цього злочину була визнана судом особливо небезпечним рецидивістом;
2) спричинення згвалтуванням особливо тяжких наслідків;
3) згвалтування малолітньої потерпілої.
Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 117, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок згвалтування.
За ч. 4 ст. 117 згвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачати.
Згвалтування чи замах на згвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю ч. 1 ст. 101 і ч. 1 ст. 117.
Якщо потерпіла при згвалтуванні була поставлена в загрозу зараження її вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, проте захворювання не настало, то дії винного кваліфікуються за сукупністю ст. 117 і ч. 1 ст. 108 або ч. 1 ст. 1082.
Заподіяння при згвалтуванні чи замаху на згвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. "ж" ст. 93 та ч. 4 ст. 117. Якщо смерть була заподіяна необережно, то все скоєне охоплюється ч. 4 ст. 117. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 98 буде зайвою.
У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок згвалтування її, а внаслідок того, що вона була залишена винним в небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність і кваліфікуються за ч. 1 ст. 117 і ч. 2 ст. 111.
Згвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14-ти років, кваліфікується за ч. 4 ст. 117 лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачати. Якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, то його дії не можуть кваліфікуватися за ч. 4 ст. 117 КК.
Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в цьому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 117. Заподіяння малолітній потерпілій при згвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, кваліфікується за сукупністю злочинів за ч. 1 ст. 101 та ч. 4 ст. 117.