Зі змісту концепції розрізнення, що викладається, і співвідношення права і закону випливає, що навіть сама коротка дефініція простішого поняття такого позитивного права (правового закону) повинна містити в собі, як мінімум, два визначення, перше з який містило б одну з характеристик права в його розрізненні з законом, а друге — характеристику права в його збігу з законом. З обліком цього можна сформулювати ряд відповідних дефініцій [12, c. 274]. Так, позитивне право, що відповідає об'єктивним вимогам права (закон у його збігу з правом), можна визначити (тобто дати коротку дефініцію його загального поняття) як загальнообов'язкова формальна рівність; як рівну міру (чи масштаб, форму, норму, принцип) свободи, що володіє законною силою, як справедливість, що має силу закону. У більш розгорнутому виді (з обліком усіх субстанціальних характеристик права) загальне поняття такого позитивного права (правового закону) можна визначити як загальнообов'язкову форму рівності, свободи і справедливості Те ж саме юридичне праворозуміння на більш звичному для легізму мові можна виразити як загальнообов'язкову систему норм рівності, свободи і справедливості.
Усі ці (і можливі в цьому ряді інші) дефініції по своєму змісті рівноцінні, оскільки визначають те саме поняття позитивного права, що відповідає об'єктивній природі і вимогам права. Розходження цих дефініцій (акцент на тих чи інших субстанціальних визначеннях права), найчастіше диктовані актуальними цілями і конкретним контекстом їхнього формулювання, не торкаються суті справи, тим більше що одні субстанціальні визначення права (і відповідні дефініції) мають на увазі і всі інші, прямо не згадані [16, c. 153].
Не слід забувати, що мова йде лише про короткі дефініції, а не про повне і усебічне вираження поняття права, на що може претендувати лише вся наука про право.
Важливо, що ці дефініції виконують своє основне призначення, включаючи в загальне поняття позитивного права субстанціальні характеристики права й у його розрізненні з законом, і в його збігу з законом.
Приведені дефініції носять загальний характер і поширюються на всі типи і системи позитивного права (минулі і сучасні, внутрішньодержавне і міжнародне), щоправда, лише в тій мірі й остільки, у який і оскільки останні відповідають об'єктивній природі і вимогам права і дійсно позитивують право, а не сваволя. Тому дані дефініції виступають також як масштаб і критерій для перевірки й оцінки правової якості різних практично діючих систем і типів позитивного права, для визначення того, чи дійсно в них мова йде про позитивації права чи форми права і закону використовуються в антиправових цілях, для прикриття сваволі і насильницьких установлень тиранії, деспотизму і тоталітаризму.
Розділ 2. Основні ознаки права
Можна виділити три основні фази в розвитку права. Перша - фаза зародження, відноситься по перевазі до тих суспільствам, де відбувається лише становлення виробляючих форм економіки. Друга фаза знаменує оформлення даного шару регулятивної системи в деяку систему правил (норм). Ця фаза погоджується з такими суспільствами, де в наявності повна перемога різних форм виробляючої економіки. І, нарешті, третя фаза зв'язана з письмовою кодификацією права в ряді ранньодержавних утворень [2, c. 147].
Узагальнюючи розвиток права, його відмінність від інших соціальних норм, можна сформулювати ознаки права, тобто ті істотні характеристики права, що дозволяють стверджувати про його появу і функціонування в суспільстві, про його відмінність від інших соціальних норм. Це наступні ознаки.
Соціальність. Ця ознака характеризує первинний зміст права, що забезпечує загальсоціальну і класову функції: організацію виробництва, розподіл і перерозподіл виробленого чи продукту, що добувається, нормування індивідуальних витрат праці на суспільні нестатки, панування чи класів соціальних груп у суспільстві, розподіл і закріплення соціальних ролей у суспільстві, посад у державі, організацію і здійснення державної влади, регламентацію товарно-грошових відносин і відносин власності, забезпечення експлуатації і привілеїв, а також інші сфери, зв'язані з організаційно-трудовий і соціальний життям суспільства.
Нормативність. Право виступає як система норм (правил поведінки), характеризуемых логічною структурою («інакше»), установленням масштабу, міри поводження, що визначають границі, рамки дозволеного, забороненого, запропонованого (позитивне зобов'язання). Ці властивості регулятивної системи (дозволу, заборони, позитивне зобов'язання) зародилися ще в суспільствах економіки, що привласнює, але на етапі становления права здобувають новий зміст, форми вираження, способи забезпечення.
Обов'язковість. Правові норми забезпечуються можливістю державного примуса, тобто наділяються не тільки ідеологічним механізмом (авторитет, справедливість, релігійна підтримка), але і можливістю несприятливих наслідків при їхньому порушенні, що мають характер майнових обмежень, фізичних, моральних страждань.
Формалізм. Правові норми, як правило, фіксуються в письмовому виді в спеціальній формі: закони і їхні збірники, прецеденти і т.д. Формалізм складає особливу цінність права, захищаючи право від довільної зміни, закріплюючи необхідну суспільству стійкість цього регулятора. Формалізм права визначається порядком створення законів, їхніх змін, скасування, що дійсно «працює» на стабілізацію суспільства, на точність застосування, виконання, дотримання і використання правил поведінки.
Процедурність. Право як система норм містить у собі чіткі процедури створення, застосування, захисту. Процедурні правила, процесуальний порядок - характерна ознака права, що визначає його зв'язок з державним апаратом, насамперед зі спеціалізованими органами: судом, поліцією і т.п.
Неперсоніфікованість. Ця ознака підкреслює та якість права, що його норми не мають, як правило, конкретно визначеного, індивідуального, персоніфікованого адресата, а спрямовані невизначеному, абстрактному колу осіб. Якщо яка-небудь конкретна особа виявляється в умовах, передбачених структурою відповідної норми, він і виявляється адресатом норми. З цією ознакою зв'язана і неодноразовість дії норми права, її довжина в часі.
Об'єктивність. Ця ознака характеризує закономірний характер появи права на етапі переходу суспільства до виробляючого економіці, природний результат внутрішнього розвитку регулятивної системи. Право, таким чином, не дарується якою-небудь зовнішньою силою суспільству, не з'являється по велінню яких-небудь культурних героїв. Воно, також як і держава, одне з умов існування політично організованого суспільства на етапі виробляючої економіки, і також, як держава, має велику соціальну цінність [3, c. 116].
Право в різних теоретико-юридичних концепціях наділяється й іншими ознаками, але теоретично узагальнені нові історичні дані дозволяють саме в системі зазначених ознак визначити право. При цьому варто підкреслити, що правильну характеристику новому основному шарові регулятивної системи ранньокласового суспільства дає тільки вся сукупність цих ознак. Тільки в сукупності вони визначають і соціальну цінність права.
Дійсно, ця закономірність появи і цінність права випливають і з тих функцій, що право виконує вже на найперших етапах свого становлення в ранньокласових суспільствах.
По-перше, право виконує важливу регулятивну функцію, забезпечуючи нормальну організаційно-трудову, виробничу діяльність суспільства, нормальний економічний оборот, виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів (товарів). По-друге, право виконує охоронну функцію, захищаючи державний лад, соціальну структуру суспільства, організацію економічного життя, панування визначених чи класів соціальних груп, ідеологічні основи, життя, волю, власність общинників-хліборобів, інших членів суспільства. По-третє, право виконує гуманістичну функцію, зм'якшуючи протиріччя (шляхом закріплення компромісів), соціальні зіткнення, класову непримиренність, сваволю й інші соціальні напруги в суспільстві. По-четверте, право виконує ідеологічну функцію, вводячи в суспільну свідомість набір представлень про необхідні принципи і правила поведінки, духовних і моральних цінностях. І, нарешті, по-п'яте, право виконує важливу виховну функцію, підготовляючи молоді покоління, і не тільки їхній, до сприйняття правових і моральних цінностей, ідеалів соціального гуртожитку, цілей існування суспільства [11, с.194].
Але виникає дискусійне питання про ще одну функцію права. Як, наприклад, бути з використанням права для обґрунтування і забезпечення панування тиранів, державного, класового насильства, військових захоплень і тому подібних антисоціальних дій? Чи є така спрямованість права також здійсненням його чи функцій це щось відмінне, далеке праву, що перетворює його в неправе?
Це одне з ключових питань появи права, що по-різному зважується в теоретико-правових школах. Його аналіз буде даний нижче, при огляді теорій про сутність права. Тут же слід зазначити, що право вже на етапі свого виникнення виконує і функцію оформлення (забезпечення, обґрунтування) державного, класового насильства, примуса, здобуваючи часом дуже довільні форми створення і здійснення. Безумовно, юридичне оформляється функція насильства - така реальність правового буття. Однак ця функція не характеризує основне соціальне значення і призначення права, вона виникає спонтанно у визначених, як правило, екстремальних, зовнішніх і внутрішніх умовах життя суспільства, її прояв і поява, результат ненормального взаємини правової системи і державної влади, результат дії не тільки об'єктивних, але і суб'єктивних факторів [10, c. 54].