регистрация / вход

Досудове врегулювоння господарських спорив

ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ 4 години План лекції: Поняття та загальні положення досудового врегулювання господарських спорів Поняття, склад, строки, порядок та результати розгляду претензії.

ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ .

4 години

План лекції:

  1. Поняття та загальні положення досудового врегулювання господарських спорів
  2. Поняття, склад, строки, порядок та результати розгляду претензії.
  3. Врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення, зміни та розірвання певної категорії господарських спорів.

Мета лекції: розкрити знання поняття та ознаки інституту досудового врегулювання господарських спорів, господарської діяльності, визначити види господарських процесуальних правовідносин, навчити відрізняти досудове врегулювання господарських спорів від судового, визначити суб’єктів інституту досудового врегулювання господарських спорі та основні механізми, які застосовуються в господарських процесуальних правовідносинах.

До теми 1

Нормативні акти

1. Конституція України від 28 червня 1996р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. №1798 – ХІІ (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №6. – ст.56.

3. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – Х.: “Одіссей”, 2000.

Книжкові видання

4. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: (зі змінами і допов.): Наук. – практ. комент. – Видання друге. – К.: Видавництво „Юстініан”, 2006. – 672с.

5. Васильев С.В., Хозяйственное судопроизводство Украины, 2-е издание. – Х.: «Эспада», 2004. – 245с.

6. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування процесуальних норм / Відп ред.. І.Б. Щицький. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2005. – 219с.

7. Осетинський А.Й. Правові позиції Вищого господарського суду України з питань застосування податкового законодавства: Навч.-практ. посіб. – К.: Концерт „Видавничий дім „Ін Юре”, 2005. – 198с.

8. Хозяйственное процессуальное право Украины: Учебник /Харитонов Е.О., Харитонова Е.И., Коссак В.М. и др. Под ред. д.ю.н., профессора Е.И.Харитоновой. – Х.: Одиссей, 2007. – 440с.

9. Хозяйственный процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под ред.. д.ю.н., профессора Е.И.Харитоновой . – Х.: Одиссей. – 464с.

10. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та інш. Господарське процесуальне право України: Підручник: За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331с.

Вступна частина:

- перевірити підготовку аудиторії до проведення лекції;

- перевірити кількісний склад слухачів;

- довести до відома студентів тему, план лекції, та список додаткової літератури;

- визначити мету лекції;

- проаналізувати зв’язок теми лекції з попередніми темами та іншими галузями права.

Основна частина:

ВСТУП

Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Від досудового порядку врегулювання спору слід відрізняти позасудові процедури захисту прав та вирішення спорів, які передбачені деякими законодавчими актами.

Так, відповідно до п. 5.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»[1] , у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги — до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

1. Поняття та загальні положення досудового врегулювання господарських спорів.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України, та коли для деяких конкретних видів господарських відносин встановлено чинним, наприклад транспортним, законодавством України інший порядок досудового врегулювання, то застосовується цей спеціальний порядок.

ГПК визначено перелік спорів, на які не поширюється порядок досудового врегулювання спору. Цей порядок не поширюється на спори про:

а) визнання договорів недійсними;

б) визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;

в) стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

г) стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;

д) звернення стягнення на заставлене майно.

Ці категорії виділено за предметом спору незалежно від суб'єктного складу учасників спору.

Таким чином, підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії. Тобто у випадку порушення майнових прав і законних інтересів інших підприємств та організацій порушник зобов'язаний вжити заходів до усунення порушення.

Висновок. Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

Справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі — акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Вимоги щодо досудового врегулювання спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також спори про звернення стягнення на заставлене майно. Справи порушуються господарським судом незалежно від ужиття заходів досудового врегулювання за позовною заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Відповідно до ч.2 ст. 6 ГПК визначено вид документа, з яким підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, звертаються до порушника цих прав. Метою такого звернення є безпосереднє врегулювання спору з порушником. Звернення відбувається у вигляді претензії. Претензія повинна бути направлена в письмовій формі.

Отже, згідно зі ст. 6 ГПК досудове врегулювання спорів здійснюється шляхом звернення з письмовою претензією, яка надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Слід пам’ятати, що в будь-якому разі необхідно залишати докази подання претензії. Таким доказом має бути копія претензії та документ, що підтверджує надсилання претензії іншої сторони, поштова квитанція, копія списку за формою, встановленою поштовими правилами, або виписка з нього, посилання на номер та дату поштової квитанції. Коли претензія здається під розписку, то особа, яка її приймає, повинна мати на це повноваження і написати на другому примірнику розписку (вказавши посаду і прізвище) про прийняття претензії, вказати дату її прийняття і поставити печатку організації. Якщо документ, який під­тверджує надсилання претензії, не доданий до позовної заяви, така позовна заява підлягає поверненню на підставі п. 7 ст. 63 ГПК, як не подано доказів ужиття заходів досудового врегулювання спору.

2. Поняття, склад, строки та результати розгляду претензії

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює строку звернення з претензією до порушника майнових прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів, але претензія повинна бути пред’явлена в межах позовної давності з урахуванням часу, наданого законом на розгляд претензії і надання відповіді на неї. Строки подання претензії в певних галузях (транспортних, зв’язку та ін.) мають свої, встановлені відповідним законодавством, строки.

Зміст і основні реквізити, які мають бути зазначені у претензії, чітко зафіксовані в правових нормах, а саме:

— повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства й організації, яким претензія пред’являється. Таким чином, в претензії потрібно викласти повні та вичерпні дані про учасників спору. Заявник претензії зобов’язаний навести точні дані свої і другої сторони. Повне найменування, поштові й банківські реквізити заявника можуть міститися на фірмовому бланку листа, якщо такий є, або в кутовому штемпелі. Якщо таких даних бракує, в тексті претензії слід навести недостатні дані;

— дата пред’явлення та номер претензії;

— обставини, на підставі яких пред’явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні нормативні акти;

— вимоги заявника. Їх необхідно точно і конкретно сформулювати;

— сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

— перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії із зазначенням про це у претензії.

Претензія повинна бути підписана повноважною особою підприємства, організації. Претензія також може бути підписана представником. У цьому випадку до претензії слід додавати копію довіреності представника.

При підписанні претензії обов’язково вказуються посада особи, яка ставила підпис, та її прізвище. Якщо претензія підписана особою, перед найменуванням посади якої проставлена риска або прийменник «за», то це слугує підставою для того, щоб її не розглядати

Право на пред’явлення претензії є суб’єктивним правом юридичної особи, але порядок та строк розгляду претензії, якщо вона вже заявлена до підприємства, організації, є обов’язком господарюючого суб’єкта. Статтею 7 ГПК передбачена необхідність розгляду одержаної претензії в місячний термін — загальний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

Право на пред’явлення претензії є суб’єктивним правом юридичної особи, але порядок та строк розгляду претензії, якщо вона вже заявлена до підприємства, організації, є обов’язком господарюючого суб’єкта. Статтею 7 ГПК передбачена необхідність розгляду одержаної претензії в місячний термін — загальний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

Законодавством встановлено і спеціальний строк розгляду пре­тензії. У випадках, коли обов’язковими для сторін правилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, по­в’язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Як зазначалось, до поданої претензії додаються необхідні документи, але коли їх недостатньо для її розгляду, інша сторона може попросити заявника надати додаткові документи для розгляду претензії по суті. Для подання цих документів заявнику встановлюється визначений термін — залежно від їх складності й кількості, але не менше п’яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. У такому випадку перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними докумен­тами. Іноді виникає потреба у спільних зусиллях для розгляду претензії по суті: звірити розрахунки, провести експертизу, вчинити інші дії.

Закон зобов’язує підприємства та організації, що одержали претензію, задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Це зобов’язання частіше не виконується, ніж виконується.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі. Стаття 8 ГПК містить вимоги до змісту відповіді на претензії, в якій зазначаються:

— повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дає відповідь, та підприємства чи організації, якій надсилається відповідь;

— дата і номер відповіді;

— дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

— (коли претензію визнано повністю або частково) — визнана сума, номер, дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

— мотиви відхилення (коли претензію відхилено повністю або частково) —з посиланням на відповідні нормативні акти й документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

— перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинні бути повернуті оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Терміни пересилання поштової кореспонденції в межах України встановлено наказом Міністерства зв'язку України від 5 серпня 1994 р. № 115 «Про Нормативи і основні контрольні строки у поштовому зв'язку».

Якщо у відповіді про визнання претензії не повідомляється про перерахування визнаної суми, то через 20 днів після її отримання така відповідь є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». До заяви про порушення виконавчого провадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то додається також копія претензії.

Установи банку зобов’язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

Частина 1 коментованої статті зобов'язує отримувача претензії повідомити заявника претензії про результати розгляду претензії у письмовій формі.

У частині 2 коментованої статті зазначається, що результат розгляду претензії викладається у вигляді відповіді на претензію.

Відповідно до частини 3 коментованої статті у випадку, якщо отримувач претензії відхилив її повністю або частково, він зобов'язаний повернути заявникові оригінали документів, одержаних ним разом із претензією. Окрім того, до відповіді на претензію слід додати документи, на підставі яких ґрунтуються доводи про відхилення претензії, якщо ці документи відсутні в заявника претензії.

Частина 4 коментованої статті вимагає, що відповідь на претензію повинна бути підписана повноважною особою підприємства, організації. Відповідь на претензію також може бути підписана представником. У цьому випадку до відповіді на претензію слід додавати копію довіреності представника.

У частині 5 коментованої статті встановлюється порядок дій заявника претензії у випадку, якщо претензію задоволено повністю або частково, однак у відповіді на претензію не повідомлено про перерахування суми претензії, яка визнана отримувачем претензії. В цьому випадку заявник претензії через 20 днів після отримання відповіді на претензію, якщо протягом цього часу зазначена сума не надійшла на банківський рахунок заявника претензії, має право звернутися до державної виконавчої служби з метою примусового виконання. Відповідь на претензію, в якій зазначено про повне або часткове задоволення претензії, є підставою для примусового стягнення суми, яка визнана, державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. З Закону України «Про виконавче провадження»[2] підлягає виконанню, зокрема, визнана в установленому порядку претензія.

До заяви про порушення виконавчого провадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то додається також копія претензії.

Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону. Але перелік виконавчих документів, зазначених у ст. 18 цього Закону, не містить визнаної претензії.

Частина 6 коментованої статті містить правило, яке зобов'язує установи банку приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить із різних причин не стягувати з нього визнану суму. Втім ця норма зараз не застосовується, оскільки існуючі види розрахункових операцій, встановлені нормативними актами, не передбачають безспірного примусового списання коштів з рахунку платника.

З цієї ж причини не застосовується й норма, викладена в частині 7 коментованої статті, яка містить санкцію за необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми: винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

Правила пред’явлення і розгляду претензій, що пов’язані з автомобільними перевезеннями, передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем позову на перевізника обов’язково необхідно пред’явити йому претензію.

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред’явлення перевізнику претензій мають :

• вантажовідправник або вантажоодержувач — у випадку втрати вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної з підписом водія (експедитора перевізника) про прийняття ним вантажу для перевезення;

• вантажоодержувач — у випадках недостачі, зіпсуття або ушкодження вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної із відповідними записами в ній або акта встановленої форми, якщо такий акт складався;

• вантажоодержувач — у випадку прострочення доставки вантажу;

• вантажовідправник — при незбереженні або простроченні доставки вантажу, якщо перевезення виконувалось у попутному напрямку.

Претензії, які виникають із перевезення вантажів, включаючи повну або часткову втрату вантажу, порушення строків чи інших умов доставки вантажу, пред’являються перевізнику, з яким укладено договір на перевезення.

Право на пред’явлення претензій вантажовідправником або вантажоодержувачем може бути передане юридичній або фізичній особі за довіреністю.

Передача права на пред’явлення претензії засвідчується написом на товарно-транспортній накладній про його поступку такого змісту: «Право на пред’явлення претензії передане (довірена особа)». Напис про переуступку права на пред’явлення претензії має бути засвідчений підписами керівника, головного (старшого) бухгалтера і печаткою підприємства, яке робить цей напис.

Претензії на відшкодування збитків за втрату, недостачу, псування або ушкодження вантажу пред’являються по кожному відправленню окремо.

Претензію, що пред’являється, викладають письмово із зазначенням всіх відомостей, потрібних для її розгляду і вирішення.

У претензії не можна об’єднувати вимоги, для розгляду яких потрібні товарно-транспортні накладні, з вимогами, для яких ці документи не потрібні.

Товарно-транспортні накладні та акт, що засвідчують обставини, відповідно до яких настає матеріальна відповідальність, подаються в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях.

До претензії на недостачу вантажу додається розрахунок суми претензії, який слід виконувати з урахуванням норми природних втрат маси вантажу при перевезенні, якщо вона встановлена для такого вантажу. Додавання розрахунку суми необов’язкове, якщо цей розрахунок зроблений у самій претензії.

До претензії на недостачу вантажу, по якому розрахунки між вантажовідправником і вантажоодержувачем провадяться з урахуванням нормованої і фактичної вологості, додається також документ (якісне посвідчення, сертифікат тощо), який підтверджує вологість вантажу при його відправленні, і дані аналізу про вологість прибулого вантажу, якщо такий аналіз проводився.

До претензії на зіпсуття швидкопсувного вантажу, при видачі якого у пункті призначення проведено зниження ціни або понижено сортність, торгуюче підприємство зобов’язане подати довідку про ціну такого реалізованого вантажу або проведену переоцінку, якщо вантаж ще не реалізовано, а також про зміну маркування вантажу на відповідний сорт. Довідка має бути засвідчена підписами керівника, головного (старшого) бухгалтера і печаткою підприємства. До претензії на втрачений, відсутній, зіпсований вантаж, крім документів, які підтверджують право на пред’явлення претензії, додається документ, яким засвідчується кількість і вартість відправленого вантажу. Документом, який підтверджує оплату вантажовідправником вартості вантажу, може служити документ банку або довідка, підписана керівником і головним (старшим) бухгалтером підприємства, яке заявило претензію, відносно того, за яким рахунком і в якій сумі, коли і кому була проведена оплата вартості вантажу. Ця довідка має бути засвідчена печаткою.

Днем пред’явлення претензії вважається день здачі її на пошту або безпосередньо Перевізнику під розписку про її одержання. Якщо термін на пред’явлення претензії закінчується у святковий або вихідний день, то днем закінчення його вважається перший наступний за ним робочий день.

Якщо до претензії не були додані необхідні документи, то така претензія повертається перевізником замовнику не пізніше10-денного терміну від дня одержання із зазначенням причин її повернення.

Якщо у 10-денний термін претензія не була повернута заявникові, то вона вважається прийнятою до розгляду.

Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про її задоволення або відхилення протягом трьох місяців.

При частковому задоволенні або відхиленні претензії перевізник у повідомленні про це повинен вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи (в тому числі й інші додані докази) у 10-денний термін.

У разі задоволення претензії у повному обсязі додані до неї документи (інші докази) не повертаються.

Якщо сторони не дійдуть згоди, спори вирішуються згідно з чинним законодавством України.

Пред’явленню залізниці позову, який випливає із Статуту залізниць України, має обов’язково передувати пред’явлення до неї претензії.

Правила пред’явлення і розгляду претензій до залізниці передбачені Статутом залізниць України.

Претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу можуть бути заявлені залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії).

Претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються:

залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;

• іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт.

Претензії вантажовідправників щодо штрафів заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів - залізниці призначення.

Заявлення і розгляд претензій з приводу платежів, зборів і штрафів, пов’язаних з перевезенням пасажирів, багажу і вантажів, здійснюється за загальними правилами.

Укрзалізниця може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам.

Не допускається пред’явлення вимог вантажовідправників, вантажоодержувачів і залізниць, що випливають із Договорів перевезення, на суму менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладною, за винятком претензій від громадян.

Передача іншим організаціям або громадянам права на пред’явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником чи вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред’явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи — довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб.

Зазначені терміни обчислюються:

з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу

— для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу; через 30 діб з дня закінчення терміну доставки — для претензій про відшкодування за втрату вантажу;

- через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення — для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;

• через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу — для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;

• від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу

— для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;

• після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, — для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;

• з дня отримання заявником претензії копії платіжного доручення (рахунка) залізниці про нарахування плати — для претензій про повернення плати за користування вагонами і контейнерами;

• з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, — в усіх інших випадках.

Залізниця зобов’язана розглянути заявлену претензію і повідомити заявнику про результати її розгляду в такі терміни з дня отримання претензії:

• протягом 3 місяців — претензії, що виникли внаслідок перевезень у залізничному сполученні;

• протягом 6 місяців — претензії, що виникли внаслідок перевезень у прямому змішаному сполученні;

• протягом 45 діб — претензії про сплату штрафів. У разі часткового задоволення або відхилення претензій у повідомленні мають бути зазначені підстави рішення залізниці з посиланням на відповідні статті Статуту залізниць України. У цих випадках подані з претензією документи повертаються заявникові.

Якщо у процесі розгляду претензії буде встановлено, Що вантаж переадресовано або видано іншому одержувачу на законних підставах, така претензія відхиляється з повідомленням заявникові про те, де, коли, кому і за чиєю вказівкою видано вантаж, для безпосереднього розрахунку з фактичним одержувачем або з тим органом, за вказівкою якого було переадресовано чи видано вантаж.

Позови до залізниць, що випливають зі Статуту залізниць України, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію чи у разі неодержання від залізниці відповіді в установлений термін.

Позови подаються до арбітражного суду або до суду за місцем знаходження залізниці, якій була пред’явлена претензія, у двомісячний термін з дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до арбітражного суду або до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Претензії і позови, що випливають з морських перевезень

Правила пред’явлення і розгляду претензій, що виникають з торговельного мореплавства, регламентуються Кодексом торговельного мореплавства України.

Право на заявлення претензій і позовів, що випливають з торговельного мореплавства, мають:

у разі неподачі судна або подачі його із запізненням — відправник вантажу;

• у разі втрати вантажу — його одержувач або відправник за умови представлення коносамента;

• у разі нестачі або пошкодження вантажу — одержувач або відправник за умови подання коносамента, а також комерційного акта або відповідного документа, складеного за правилами, що існують в іноземному порту;

• у разі прострочення доставки або затримки видачі вантажу — одержувач за умови представлення коносамента;

• у разі втрати або прострочення доставки багажу — пред’явник багажної квитанції, а у разі нестачі або пошкодження багажу пред’явник комерційного акта;

• у разі перебору провізних платежів — відправник або одержувач вантажу за умови надання коносамента.

Якщо пред’являються претензії, що виникли внаслідок морського перевезення вантажів, яке здійснювалося за морською накладною (накладною), замість коносамента подається накладна, а якщо втрачено вантаж, що перевозиться за накладною, — квитанція.

Відсутність комерційного акта не позбавляє права на пред’явлення претензії і позову, якщо буде доведено, Що у складанні акта було відмовлено і ця умова була оскаржена.

Передача іншим організаціям або особам права на заявлення претензій і позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права відправником одержувачу вантажу і навпаки, а також одержувачем або відправником вантажу — органу, до сфери управління яких вони належать, транспортно-експедиторській організації або страховику.

Передання права на заявлення претензії або позову засвідчується переуступним написом на коносаменті, накладній або квитанції.

Обставини, що можуть бути підставою для майнової відповідальності перевізника, відправника, одержувачів вантажу і пасажирів, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми. В іноземному порту такі обставини засвідчуються за правилами, що існують у цьому порту.

Комерційний акт складається для засвідчення :

невідповідності між найменуванням, масою або кількістю місць вантажу або багажу в натурі і даними, зазначеними у перевізному документі;

• пошкодження або зіпсуття вантажу чи багажу;

• виявлення вантажу або багажу без документів, а також документів без вантажу або багажу;

• повернення перевізнику викраденого вантажу або багажу.

Форма актів, порядок їх складання і порядок засвідчення обставин, які не потребують складання актів, встановлюються правилами, що видаються Міністерством транспорту України.

У разі відшкодування вимог, що випливають з торговельного мореплавства, на сплачувану суму нараховуються відсотки у розмірі середньої ставки банківського процента, що існує в місці знаходження кредитора.

Відсотки нараховуються з дня заявлення письмової вимоги про оплату відповідної суми по день сплати.

Такі правила не застосовуються до вимог про плату за простій суден і премії за дострокове навантаження і розвантаження вантажів, про збитки, заподіяні у зв’язку з не подачею або несвоєчасною подачею судна, непред’явленням чи несвоєчасним пред’явленням вантажів, а також про збитки, що відшкодовуються у порядку розподілу загальної аварії.

Заявлення претензії

До вчинення перевізнику вантажу позову, що виникає з морського перевезення вантажу, обов’язковим є заявлення йому претензії.

Претензії заявляються перевізнику, який здійснював морське перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійснено, — перевізнику, який згідно з договором морського перевезення вантажу повинен був здійснити перевезення.

Претензії, що виникають з перевезення багажу, можуть бути заявлені перевізнику або порту відправлення чи призначення за розсудом заявника претензії.

Претензії, що виникають з морського перевезення вантажів у прямому змішаному і прямому водному сполученні, заявляються тому перевізнику, транспортним засобом якого вантажі були доставлені або повинні бути доставлені у порт призначення.

У тих випадках, коли кінцевим пунктом транспортування є залізнична чи автомобільна станція або аеропорт, претензія заявляється відповідному перевізнику за правилами, встановленими для цього виду транспорту (див. вище).

Претензія повинна бути заявлена у письмовій формі.

До претензії мають бути додані документи, що її підтверджують. Перевізні документи подаються в оригіналі.

До претензії про нестачу, пошкодження або зіпсуття вантажу, крім документів, що підтверджують право на заявлення претензій (ст. 380 Кодексу торговельного мореплавства України), повинен бути доданий документ, що засвідчує вартість відправленого вантажу.

Претензії до перевізника, що випливають з договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученнях.

Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні, — протягом шести місяців.

З дня заявлення перевізнику претензії збігання терміну позовної давності припиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

До вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк позовної давності незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученнях.

Термін позовної давності обчислюється:

за вимогами щодо відшкодування збитків від втрати вантажу після закінчення тридцяти днів з дня, коли вантаж повинен бути виданий, а при перевезенні у змішаному сполученні — після закінчення чотирьох місяців з дня приймання вантажу до перевезення;

• за вимогами щодо відшкодування збитків від нестачі або пошкодження вантажу, щодо прострочення доставки або затримання з видачею вантажу і щодо повернення перебору або відшкодування недобору провізних платежів — з дня видачі вантажу, а якщо вантаж не було видано — з дня, коли повинен був бути виданий;

• за вимогами щодо нестачі масових однорідних вантажів, що перевозяться наливом, навалом або насипом, у випадках, передбачених угодою сторін, — з дня підписання ними акта щорічної інвентаризації;

• за вимогами щодо відшкодування збитків за не подачу судна або його подачу із запізненням, щодо плати за простій судна, а також премій за дострокове навантаження або вивантаження вантажу — з дня закінчення місяця, що настає за тим, у якому почалося або повинно було початися перевезення;

• у решті випадків — з дня настання події, що стала підставою для заявлення вимоги.

До вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, зіткнення суден, здійснення рятувальних операцій, застосовується дворічний строк позовної давності.

Цей строк позовної давності обчислюється:

за вимогами, що виникають з договору перевезення пасажирів і багажу: стосовно пасажира — з дня, коли пасажир залишив або повинен був залишити судно, а якщо вимога заявлена у зв’язку із заподіянням під час перевезення шкоди здоров’ю пасажира, що спричинила його смерть, — з дня смерті пасажира, але не більше трьох років з дня, коли пасажир залишив судно; стосовно багажу — з дня видачі багажу або з дня, коли він мав бути виданий;

• за вимогами, що виникають з договору фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг, морського страхування, угод, укладених капітаном в силу наданим йому законом правам (статті 58, 68, 69 Кодексу торговельного мореплавства України), — з дня виникнення права на позов;

• за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення суден, — з дня зіткнення суден;

• за вимогами щодо проведення рятувальних операцій — з дня закінчення рятувальної операції. За зворотними вимогами одного (чи декількох) судновласників, у випадку солідарної їх відповідальності перед третіми особами за збитки, що виникли внаслідок смерті або ушкодження здоров’я людей, застосовується річний строк позовної давності, обчислюваний з дня сплати відповідної суми.

До вимог про відшкодування шкоди від забруднення з суден і ядерної шкоди застосовується трирічний строк позовної давності.

Цей строк обчислюється з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися, що йому заподіяна така шкода, але не більше шести років з дня події, що спричинила забруднення, і п’ятнадцяти років — з дня події, що викликала ядерну шкоду. Якщо відповідальність оператора ядерного судна згідно із законодавством держави, яка видала дозвіл на експлуатацію такого судна, або спеціальною постановою цієї держави, прийнятою у зв’язку з конкретним інцидентом, застрахована або забезпечена у фінансовому відношенні іншим способом на строк, що перевищує п’ятнадцять років, вимога про відшкодування шкоди задовольняється після закінчення строку, на який відповідальність була фактично забезпечена.

До вимог, для яких строки позовної давності не передбачені Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються загальні строки позовної давності, встановлені цивільним законодавством України, якщо у міжнародних договорах України для цих вимог не встановлені інші строки давності.

Якщо обчислення суми вимоги залежить від розрахунків у зв’язку з загальною аварією, збігання строку позовної давності припиняється із дня винесення диспашером постанови про наявність загальної аварії і до дня одержання диспаші (розрахунок по розподілу загальної аварії) заінтересованою особою.

Строки позовної давності встановлені для вимог, передбачених Кодексом торговельного мореплавства України, продовжуються до трьох років у випадку, якщо судно, якого стосуються ці вимоги, протягом строку позовної давності не могли застати у водах України.

Отже , претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.

Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

3. Врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення, зміни та розірвання певної категорії господарських спорів.

Укладання договору складається з певних етапів: пропозиції укласти договір (оферта) і прийняття цієї пропозиції (акцепт). Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Можливі випадки, коли умови договору, пропоновані однією стороною, не відповідають бажанням другої, тому між ними можуть виникнути розбіжності, які розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами.

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Відповідно до ст. 10 ГПК , спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Коментована стаття допускає передання спорів, що виникають при укладенні господарських договорів, на вирішення господарського суду. ГПК не обмежує можливості передання спору, що виник під час укладання господарських договорів, предметом договору. При цьому слід ураховувати норму ч. 3 ст. 5 ГПК, яка встановлює, що порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо іншого порядку не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Загальний порядок укладання господарських договорів викладено у ст. 181 ГК. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. Двадцятиденний строк для відповіді на пропозицію про зміну чи розірвання договору відліковується від дати отримання пропозиції.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона — виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Окрім того, відповідно до ст. 187 ГК спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Як зазначається у ст. 183 ГК, ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, у тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Деякими законодавчими актами передбачено обов'язкове укладання договору. Так, ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна»[3] передбачено, що при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. Згідно зі ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»[4] у разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду, арбітражного суду.

ВИСНОВКИ

Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

В свою чергу, підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Тому, у господарських правовідносинах, контрагенти за згодою між собою, якщо це обумовлено договором, а також у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин та допомагає учасникам господарських правовідносин зберегти свій час та поновити порушене право без звернення до суду.

До теми 2

Нормативні акти

1. Конституція України від 28 червня 1996р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. №1798 – ХІІ (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №6. – ст.56.

3. Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120 // Вісник господарського судочинства. – 2007. - №4. – С.33-35.

Книжкові видання

1. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: (зі змінами і допов.): Наук. – практ. комент. – Видання друге. – К.: Видавництво „Юстініан”, 2006. – 672с.

2. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування процесуальних норм / Відп ред.. І.Б. Щицький. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2005. – 219с.

3. Роїна О.М. Господарський процес: Практичний посібник / 3-е вид., доп. І перероб./ - К.: КНТ, 2007. - 180с.

4. Хозяйственное процессуальное право Украины: Учебник /Харитонов Е.О., Харитонова Е.И., Коссак В.М. и др. Под ред. д.ю.н., профессора Е.И.Харитоновой. – Х.: Одиссей, 2007. – 440с.

5. Хозяйственный процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под ред.. д.ю.н., профессора Е.И.Харитоновой . – Х.: Одиссей. – 464с.

6. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та інш. Господарське процесуальне право України: Підручник: За заг. ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331с.


[1] Відомості Верховної Ради України, 2001, № 10, ст. 44.

[2] ВідомостіВерховноїРадиУкраїни, 1999, № 24, ст. 207.

[3] ВідомостіВерховноїРадиУкраїни, 1992, №24, ст. 348.

[4] ВідомостіВерховноїРадиУкраїни, 1992, №30, ст. 416.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий