Р Е Ф Е Р А Т
Об’єднання підприємств.
План:
1. Вступ
2. Поняття та ознаки
3. Види господарських об’єднань
4. Функції та компетенції господарських об’єднань
5. Висновки
6. Список літератури
1. Вступ
Як відомо основними „трьома китами” ринкової економіки є вільна конкуренція, свободі вибору та приватна власність. Якщо ці три складові є присутніми на ринку, то у цій країні має місце ринкова економіка. Якщо хоч одна із складових порушується, тоді відбувається дестабілізація та реорганізація ринку.
Час плинний, із виникненням нових товарів та розвитку ринків, ускладнюються і умови гри на ринку.
Для того, щоб успішно існувати в умовах ринкової конкуренції, як однієї із складових „трьох китів” вільного ринку, підприємства прагнуть об’єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи.
Такі групи підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об’єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об’єднаннями.
Саме господарські об’єднання мають таку особливу рису як тяжіння до монополії. Через це вони і отримують згоду Антимонопольного комітету на їх створення. Саме Антимонопольний комітет і здійснює над господарським об’єднанням контроль по дотриманню вимог антимонопольного-конкурентного середовища.
У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний нормативний акт, який містив би норми про господарські об’єднання. Загальними для всіх видів об’єднань актами є: Закон України „Про підприємства в Україні” (стаття № 3), що визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове становище підприємств-членів об’єднання; Закон України „Про власність”, у статті 20 якого визначено господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності, у статті 21 зазначено підстави виникнення цього права.
Правове становище Господарських об’єднань визначається у Господарському Кодексі України в статтях 118 – 124, законами „Про банки та банківську діяльність” у статті 26, „Про кооперацію” статті 30 – 33, „Про сільськогосподарську кооперацію” у статті 26 та інших нормативно-правових документах.
Оскільки, створення господарських об’єднань не може суперечити законодавству про захист економічної конкуренції, законодавство про господарські об’єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України „Про захист вільної конкуренції”.
2. Поняття та ознаки
Господарське об’єднання – це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об’єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.[1]
Господарське об’єднання являє собою один із видів суб’єктів господарського права, і як суб’єкт права має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємництва:
1. Підприємництва консолідуються у групи – об’єднання на основі економічних, спільних та інших інтересів;
2. Це об’єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання з централізацією управлінських, координаційних функцій;
3. Матеріальні інтереси об’єднання як основа визначаються у договорі або статуті, який укладають між собою підприємства-засновники;
4. Об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об’єднання;
- основні фонди і оборотні кошти, передані йому на його баланс членами об’єднання;
- майно, набуте об’єднаннями в результаті господарської діяльності;
- майно, створених об’єднаних підприємств;
- майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання[2];
5. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а вони не відповідають за зобов’язаннями об’єднання;
6. Майно, яке залишається після задоволення вимог кредитора, розподіляється між його колишніми членами;
7. Централізація в руках об’єднання функцій і повноважень його членів;
8. Особлива правосуб’єктність. ЇЇ особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства – юридичні особи, кожне з яких при входженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі Закону України „Про підприємництво”. Цим об’єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права. Водночас об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права. З точки зору правосуб’єктності, об’єднання становить собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує обєднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, в теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.
9. Необхідність отримання згоди від Антимонопольного комітету;
10. Членами об’єднання є лише юридичні особи, кожна з них, входячи до об’єднання, зберегла свої права юридичної особи і діє на підставі Закону „Про підприємництво в Україні”;
11. Об’єднання створюється і діє на основі договору або статуту, володіє відособленим майном, має самостійний зведений і спільний для членів баланси, розрахунковий та інший рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою і є юридичною особою.[3]
Отже, господарське об’єднання являє собою складну господарську організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств – учасників, діє на підставі договору або статуту і реєструється як юридична особа.
3. Види господарських об’єднань
Господарські об’єднання класифікуються за певними матеріальними та юридичними критеріями.
Матеріальним критерієм є основа їх створення: досягнення спільних матеріальних та інших інтересів, координація їх діяльності, централізоване виконання виробничих та інших функцій тощо.
Юридичним критерієм класифікацій на види є правовий режим членства учасників об’єднання.
Відповідно за ознакою обов’язкового установчого документа розрізняють договірні та статутні об’єднання.
Договірними є асоціації та корпорації, статутними – концерни та консорціуми. Законом передбачено, що підприємства можуть об’єднуватись і в інші структури за галузевим чи територіальним принципом.
За галузевою ознакою – галузеві, тобто господарські об’єднання підприємств певної галузі, та міжгалузеві, до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки.
За територіальною ознакою поділяються на республіканські, обласні, міські тощо.
З договірних об’єднань найпоширенішими є корпорації державних підприємств.
Корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.[4]
Асоціація – це також вид договірного об’єднання, створений з метою постійної координації господарської діяльності.[5] Централізація управління в асоціації відсутня. Правлінню не дозволяється втручатись у виробничу та комерційну діяльність підприємств.[6]
Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками можуть бути підприємства усіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах, на підставі багатосторонніх установчих договорів.
Щоб створити корпорацію необхідна згода трудових колективів підприємств, які об’єднуються. Підприємства добровільно входять в об’єднання як засновники або члени. Підприємства – члени мають право вийти з об’єднання. У разі виходу залишаються чинними взаємні зобов’язання і укладені договори.
Право виходу не поширюється на чотири категорії суб’єктів:
- самостійні підприємства, що увійшли до складу об’єднання до 07.02.91 року, тобто до введення в дію Закону „Про підприємництво в Україні”, можуть вийти за згодою власника майна і за участі трудового колективу;
- підприємство, яке створене об’єднанням, згідно статті 27 Закону „Про власність”;
- підприємства, які обмежені декретами КМУ – галузеві об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики.
Щодо статутних об’єднань, то основним видом є концерн, у який входять промислові, будівельні, транспортні, торгові підприємства, наукові організації, банки та інші державні корпорації, хоча за законом вони є договірними об’єднаннями.[7]
Особливостями статутних об’єднань є:
1) Засновниками і власниками є власники та уповноважені органи, а не самі підприємства – державні концерни та корпорації.
Корпорації та концерни України, які засновані на загальнодержавній власності, створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів України, тобто їх декретами та постановами.
Склад членів і статути цих об’єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і державні комітети безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Міністерством Фінансів України та Міністерством Економіки.
Статутні об’єднання галузевого напрямку створюють галузеві міністерства і держкомітети.
Територіальні статутні об’єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів чи державними адміністраціями.
2) Статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів.