На основі приватної власності на землю громадянам надається можливість створювати приватні (приватно-орендні), спільні підприємства тощо.
Право на майновий пай визначається законодавством України, а саме Законом України “Про власність” і Законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Відповідно до згаданих нормативних актів в майні колективного підприємства визначаються частки членів підприємства, які вони можуть отримати в натурі при виході із нього. Пай є власність члена КСП, а його розмір у відповідності з положенням Закону залежить від трудового внеску члена підприємства.
Право на майновий пай мають члени підприємства і пенсіонери, які залишаються його членами, але на відміну від земельної частки, майновий пай не є рівним для всіх членів КСП, його розмір розраховується за спеціально визначеними методиками на основі трудового внеску кожного члена КСП.
Існують різні методи визначення трудового внеску. Але кожне КСП визначало для себе певний метод, одразу ж після прийняття рішення щодо реорганізації. Найпоширеніші методи:
1. Метод врахування оплати праці – за цим методом пай розраховується на основі того, який розмір заробітної плати та інших видів оплати праці отримував конкретний член КСП за весь період роботи на даному підприємстві.
2. Метод врахування стажу роботи - за цим методом пай залежить від стажу роботи – кількості відпрацьованих років.
3. Метод поєднання – поєднання попередніх 2-х методів, шляхом поєднання загальної суми оплати праці та стажу роботи.
На практиці 3-тій метод використовувався дуже рідко, адже є досить трудомістким. Найбільш поширеним був 1-ший метод.
Паювання майна – це визначення у вартісному виразі розміру пайового фонду і паю в ньому кожного члена КСП.
Пайовий фонд – це вартість активів КСП, зменшена на розмір кредиторської заборгованості та вартості об’єктів соціально-побутового призначення.
Розмір пайового майнового фонду визначається за формулою:
де
П – пайовий майновий фонд;
О – залишкова вартість основних засобів (дані 1 розділу активу балансу, рядок 010);
Н - залишкова вартість нематеріальних активів (дані 1 розділу активу балансу, рядок 020);
Ф – довгострокові фінансові вкладення (дані 1 розділу активу балансу, рядок 040);
Б – вартість незавершеного будівництва (дані 1 розділу активу балансу, рядок 030);
У – вартість невстановленого устаткування (дані 1 розділу активу балансу, рядок 035);
З – запаси і затрати (дані 2 розділу активу балансу, рядки 080-142);
А – фінансові активи (дані 3 розділу активу балансу, рядки 160-310, крім рядка 300);
К – кредиторська заборгованість (довгострокові пасиви, розрахунки та інші пасиви, дані 2, 3 розділів пасиву балансу, рядки 500-520, 600-740);
Р – резерви наступних витрат і платежів (дані 1 розділу пасиву балансу, рядок 460);
С – вартість об’єктів соціальної сфери.
На відміну від сертифікату на право на земельну частку, який є документом загальнодержавного зразка, свідоцтво на право на майновий пай є внутрішньогосподарським документом. Звідси випливає необхідність самостійного виготовлення КСП достатньої кількості бланків свідоцтв.
Свідоцтво на право на майновий пай в обов’язковому порядку повинно включати таку інформацію:
· Прізвище, ім’я, по батькові власника права на майновий пай;
· Назва КСП і його місцезнаходження;
· Дата і номер рішення загальних зборів КСП, на підставі якого видається свідоцтво;
· Розмір майнового паю в грн. та дата, станом на яку його визначено;
· Дата видачі свідоцтва.
Свідоцтво має бути підписаним головою правління КСП, головним бухгалтером та засвідчене печаткою КСП.
Разом з підготовкою свідоцтв готується і книга їхньої реєстрації, вона містить ту ж інформацію, що і свідоцтва, а також серію і паспорт особи, що одержала свідоцтво.
3. Земельні орендні відносини в Україні регулюють Земельний кодекс України, Закон України “Про оренду землі”, Цивільний кодекс України, інші закони України, постанови Кабінету Міністрів України з цього питання, а також договори оренди землі.
В оренду можна передати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальна власність), держави (державна власність).
Маючи державний акт, власник землі може віддати землю в оренду, не змінюючи цільового призначення ділянки.
Договір оренди землі укладають у письмовій формі. Така угода набуває чинності після того, як сторони за взаємною згодою визначили всі умови договору, підписали його, засвідчили у нотаріуса і зареєстрували у виконкомі відповідної ради. До цього документу необхідно додати план (схему) земельної ділянки.
Умовами договору є:
· Місцеположення та розмір земельної ділянки
· Термін дії договору оренди
· Орендна плата
· Цільове призначення землі
· Умови повернення землі орендодавцеві
· Відповідальність сторін.
Термін оренди сторони узгоджують між собою, але є одне обмеження (Закон України “Про оренду землі”) він не повинен перевищувати 50 років. За нинішніх умов найкраще віддавати землю в оренду на час від 3 до 6 років. Практика свідчить, що такий термін влаштовує і власників землі, і орендарів.
Орендар – це особа, яка бере в оренду земельну ділянку, ними можуть бути фізичні і юридичні особи, якщо в їх установчих документах передбачено провадження того виду діяльності якому відповідає земля.
Орендодавець - це особа, яка надає в оренду земельну ділянку.
Права й обов’язки орендодавців та орендарів:
Орендодавець має право висувати до орендаря такі вимоги:
· Використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди;
· Дбати про родючість ґрунтів;
· Вчасно вносити орендну плату.
Орендодавець зобов’язаний:
· Передати орендареві в користування земельну ділянку, придатну до використання за цільовим призначенням;
· Вказати в договорі права інших осіб (якщо є такі) на земельну ділянку;
· Не перешкоджати орендареві користуватися земельною ділянкою.
Орендар має право:
· Самостійно визначати 6напрямки своєї діяльності відповідно до цільового призначення земельної ділянки
· Одержувати продукцію та доходи з цієї ділянки
· За згодою орендодавця зводити житлові споруди насаджувати багаторічні насадження, якщо це не суперечить законодавству
· За згодою орендодавця проводити зрошувальні, осушувальні та інші меліоративні роботи.
Орендар зобов’язаний:
· Використовувати ділянку за цільовим призначенням землі, зберігати родючість ґрунту, вчасно вносити орендну плату
· Виконувати всі зобов’язання визначені в договорі
1. грошима (це форма переважає в більшості країн світу)
2. в натуральній формі (зерном, цукром тощо)
3. різними видами послуг (обробіток землі, ремонт техніки, забезпечення транспортом)
Орендар може передати земельну у суборенду, але лише за обставин:
тимчасової непрацездатності (хвороба)
інвалідність
призов на строкову військову службу
навчання з відривом від виробництва
обрання на виборну посаду, за умови, що орендар не може провадити підприємницьку діяльність і отримувати від цього прибуток.
Договір суборенди земельної ділянки не має суперечити договору оренди.
Питання на семінарське заняття до теми 4.
1. Що визначає Земельний кодекс ?
2. Розкрийте сутність поняття “паювання” землі і майна
3. За яким цільовим призначенням поділяють землі України ?
4. Які форми власності на землю існують в україні і які документи засвідчують право на земельну ділянку ?
5. Хто має право на одержання земельного паю?
6. Які права має власник земельного паю?
7. Що треба знати про землі для ведення фермерського господарства?
8. Хто може укласти договір оренди землі? Хто такі орендодавець і орендар земельної ділянки?
9. Які права і обов’язки мають орендодавці і орендарі?
10. В якій формі вносять орендну плату за землю?
11. Чи можна здавати в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення?