юридичне значення провадження у справах, порушених у іноземних судах.
Іноді питання, пов'язані з розглядом спорів арбітражем, визнанням та виконанням, у т. ч. примусовим, його рішень, можуть аналізуватися окремо, оскільки вони є специфічними за своїм змістом. Арбітраж (міжнародний третейський суд) є органом, який визнають юрисдикційним органом держави (органом влади), що санкціонувала його владні повноваження. Можна говорити про "національний статус" суду, або "наднаціональний", беручи до уваги його ставлення до імперативних норм певного правопорядку. Проте у будь-якому випадку арбітраж як юрисдикційний орган застосовує процесуальні норми. Навіть внутрішній регламент, яким керуються арбітри, вирішуючи спори, є аналогом процесуальних норм. Арбітражний процес є різновидом цивільного судочинства й охоплюється його системою. Про це свідчить, наприклад, поділ компетенції між цивільним і арбітражним судочинством у нормативно-правових актах, зокрема, у ст. 24 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЩІК) України і ст. 1, 12 Арбітражного процесуального кодексу (далі — АПК) України, який грунтується тільки на розмежуванні суб'єктного складу правовідносин, а також можливість втручання судів загальної юрисдикції у діяльність міжнародного комерційного арбітражу у випадках, передбачених національним законодавством (п. З ст. 16, п. 2 ст. 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 p.).
Таким чином, дебати про міжнародний цивільний процес, його місце, зміст і співвідношення з традиційними галузями чи інститутами права не завершені. Мабуть, ці норми все ж таки належать до цивільного процесуальногоправа як галузі права. Проте вивчати їх зручніше у науці міжнародного приватного права.