Реферат
на тему:
Цивільно-правові угоди
План
1. Загальне поняття про цивільно-правові угоди
2. Основні види цивільно-правових угод (договорів)
1. Загальне поняття про цивільно-правові угоди
Цивільно-правові угоди є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.
Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.
Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; правота дієздатності сторін.
Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.
Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору.
Згідно зі ст. 153 ЦК України договір уважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнено згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).
Окрім істотних умов, у договорі можуть бути умови звичайні й випадкові.
До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання договору. Ці умови не обов'язково повинні бути включені до договору. Якщо їх не включено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторони забажають установити інше місце виконання договору, то це має бути обумовлено в договорі.
Випадковими визначаються такі умови договору, які зазвичай у договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін.
Наприклад, винагорода повіреному в договорі доручення за виконання доручених йому дій не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати її виплати. Отже, і випадкова умова, якщо вона включена до договору, має бути виконана.
У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.
Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, за-повіт, відмова від прийняття спадщини, видача реності на вчинення певних дій тощо).
Договори, в яких виявлено волю двох осіб, ваються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).
Договори, в яких беруть участь більш як дві осо-би, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла,; будівництва шляхів, шкіл і под.).
Розрізняють договори реальні й консенсуальні.
Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).
Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).
За формою угоди можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.
За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Однак, у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було укладено в певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він уважається укладеним, доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.
Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-прода-жу за готівку).
Проста письмова форма застосовується в разі укладення між собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більш як один рік).
Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.
Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою нечинність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Договір уважається укладеним, коли сторони до-сягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.
У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс України визначає, з якого моменту договір уважається укладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Коли пропозицію укласти договір зроблено усно без зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір уважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу.
Слід мати на увазі: якщо з одержаної з запізненням відповіді про згоду укласти договір випливає, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізненням. Тоді відповідь уважається новою пропозицією.
Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції та, водночас, новою пропозицією. Одначе, це правило не поширюється на випадки, коли під час укладання договорів між державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями виникають розбіжності, що підлягають розглядові судом, арбітражем або третейським судом.
Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, із якого договір уважається укладеним, про що прямо зазначають у договорі — договір набирає чинності з тако-го-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір ку-півлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління.
Момент набрання договором чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.
Серед зобов'язань, що складають особливу частину зобов'язального права, основне місце належить договірним зобов'язанням. Цивільне законодавство України передбачає понад 20 цивільно-правових договорів, з-поміж яких слід вирізнити купівлю-продаж, міну, майновий найом (побутовий прокат, оренди), найом жилого приміщення, позики, дарування тощо.
2. Основні види цивільно-правових угод (договорів)
Договір купівлі-продажу
Договір купівлі-продажу є одним із найпоширеніших договорів, що укладаються як фізичними, так і юридичними особами.
Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Зокрема, укладаючи такий договір, продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, своєю чергою, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від покупця її передачі.
Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець.
Істотними умовами цього договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження інших умов (строку, місця, способу виконання тощо). Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо стосовно до них за заявою однієї зі сторін належить досягнути згоди.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність, а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації г зафіксованих у них повноважень на можливе отри-, мання майнових вигод (наприклад, зазначених у, цінних паперах). Рівночасно, предметом цього договору не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права.
Ціна як одна з істотних умов визначається угодою сторін; вона залежить від попиту і наявності товару на ринку.
Відповідно до цивільного законодавства форма договору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, що виконуються в момент їх укладення, можуть бути укладені і в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після його укладення, то його належить укласти в письмовій формі, а окремі договори потребують нотаріального посвідчення (наприклад, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин).