Вина як ознака субєктивної сторони злочину (стр. 3 из 10)

1 - якщо кримінально – правова норма передбачає наявність певної форми вини, то посягання може кваліфікуватися за статтею КК, що виражає цю норму, лише за наявності «потрібної» форми вини, а у певних випадках і відповідного умислу;

2 - відсутність форми вини, необхідної для певного злочину, не виключаючи того, що скоєне повинно кваліфікуватися за статтею, яка передбачає іншу форму вини;

3 - діянні вчинене без вини, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Тому вина є поняття оціночним. Оцінка вини залежить від особи, яка представляє правосуддя і яка бере участь в оцінці доказів по конкретній кримінальній справі.

Отже, кожна з категорій, що характеризують поняття вини, має важливе кримінально - правове значення та відіграє провідну роль у визначенні кваліфікації злочину, диференціації кримінальної відповідальності та призначенні покарання.

Сутність вини відображає тяжкість вини особи, що вчинила злочин, перед суспільством

Форма вини відмежовує злочинну поведінку від незлочинної, відіграє головну роль при індивідуалізації покарання та диференціації кримінальної відповідальності, визначає кваліфікацію злочину.

Вид вини класифікує форми вини, що безпосередньо впливає на кваліфікацію злочину .

Зміст вини відображає психічне ставлення особи до настання суспільно небезпечних наслідків діяння.

Ступінь вини здійснює вплив на призначення виду і розміру покарання, а також на розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у справах, пов’язаних із спричиненням майнової шкоди.

Обсяг вини встановлює конкретні межі вини у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні.

2. Зміст умислу, його види

Суспільно – небезпечні діяння, вчинюються умисно, становлять абсолютну більшість (понад 80 %) складів злочинів серед передбачених нормами Особливої частини Кримінального кодексу. Як свідчать численні дослідження, у реальному житті питома вага умисно вчинених злочинів складає 90-92 % від загальної кількості вчинених злочинів. Це зумовлює особливу увагу до умисних злочинів в процесі досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ. Наприклад, Пленум Верховного Суду України в Постанові № 8 від 26.06.92 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» націлив суди на необхідність ретельного дослідження суб’єктивної сторони складу злочину (наявність умислу при посяганні на життя працівника правоохоронного органу саме у зв’язку з їх професійною діяльністю) при здійсненні кваліфікації дій винного.

Для розуміння умислу необхідно з’ясувати його зміст, який характеризується відображенням у психіці винного об’єктивних характеристик учиненого діяння та його наслідків.

При умислі інтелектуальна сфера визначається усвідомленням всіх фактичних та соціальних обставин, які так чи інакше характеризують суспільно небезпечні діяння та його наслідки.

З точки зору обсягу усвідомлення соціальних обставин слід зазначити, що вони насамперед, належать до розуміння основної матеріальної ознаки злочину – суспільної небезпеки.

Як відомо, суспільна небезпека діянні полягає у його здатності спричинити шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, благам та інтересам. Тому людина повинна усвідомлювати характеристики складу злочину на загальному рівні.

Приміром, обсягом свідомості не повинно обов’язково охоплюватись характеристики родового і безпосереднього об’єктів злочину. Однак винний повинен усвідомлювати загальні ознака безпосереднього об’єкта, без чого неможливе ставлення у вину та відповідна кваліфікація діяння. Так, при вимаганні із застосуванням насильства до потерпілого суб’єкт повинен усвідомлювати, що об’єктом злочинного посягання є життя та здоров’я особи. При цьому він не повинен розуміти, що вчинене ним діяння охоплюється ознаками відповідної статті (ст. 189) КК, яка передбачає посягання на здоров’я особи. Обсягом свідомості повинні охоплюватись всі фактичні характеристики об’єктивної сторони складу злочину – діянні, наслідки, причинний зв’язок (останні дві стосується злочинів з матеріальними складами злочинів), а також інші властивості злочину(час, місце, спосіб, обстановку, знаряддя, засоби вчинення злочину. Скажімо при вчиненні вбивства при обтяжуючих обставинах, передбаченого ст.. 115 ч.2 п. 5 КК), винний повинен усвідомлювати, що він діє загально небезпечним способом.

Що стосується питання про усвідомлення характеристик суб’єкта злочину, то воно охоплює розуміння можливості притягнення до кримінальної відповідальності – досягнення певного виду або наявності відповідних характеристик спеціального суб’єкта злочину, які дають підстави притягнути до кримінальної відповідальності за конкретне діяння. Складніша справа з усвідомленням характеристик суб’єктивної сторони складу злочину. Особа, здійснюючи умисний злочин діє цілеспрямовано і відповідно ставиться до настання суспільно небезпечних наслідків. Однак при цьому відсутнє спеціальне розуміння характеру поведінки, оскільки це перебуває у сфері мотивів та інтересів і більше проявляється на рівні підсвідомості. Отже, умисний злочин - діяння, вчинене особою, яка усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності) та передбачала суспільно небезпечні наслідки і бажала їх, або хоча і не бажала, але свідомо допускала.

Кримінальний закон визначає поділ умислу на прямий і непрямий (ст. 24 Кримінального кодексу). Важливу кримінальну правову роль такий поділ відіграє при кваліфікації злочину, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, а також, зокрема для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

З таким поділом погоджувалися ще науковці Російської імперії другої половини ХІХ-ХХ ст. і тому також поділяли умисел на два види – прямий (злочинець мав на меті наслідок діяння) та непрямий (злочинець не мав чіткої уяви про наслідок діяння).Останній мав такі відтінки: а)злочинець передбачав можливість декількох шкідливих наслідків свого діяння; б)коли злочинець зовсім не бажав шкідливих наслідків діяння, але передбачав, що вони мають обов’язково настати; в) коли злочинець не бажав шкідливих наслідків, але передбачав, що вони можуть настати і, незважаючи на це, вчиняв діяння

Наука кримінального права виділяє ознаки умислу, як форми вини. Як було сказано в першому розділі, форма вини - це співвідношення вольового та інтелектуального елементів і різна їх комбінація утворює форми і види вини. Отже, умисел характеризують інтелектуальна та вольова ознаки, і вони ж дозволять виділити прямий та непрямий умисли.

Отже, розглянемо елементи умисних злочинів

Інтелектуальна ознака - усвідомлення суспільно небезпечного характеру власної поведінки (дії чи бездіяльності) та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Дане визначення є спільним як для прямого так і непрямого умислу, хоча на теоретичному рівні деякі вчені визнають наявність розбіжностей. Приміром, прийнято вважати, що при прямому умислі особою усвідомлюється протиправний, суспільно небезпечний характер власного діяння та передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. В обмежених випадках, на думку деяких вчених, інтелектуальна ознака може бути охарактеризована як усвідомлення реальної можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Але такий підхід суперечить законодавчому визначенню поняття прямого умислу.

Вольова ознака – бажання чи свідоме допущення настання суспільно небезпечних наслідків поведінки. Саме за цією ознакою проводиться розподіл умислу на прямий та непрямий. Бажання, як вольовий момент умислу, є тоді, коли злочинні наслідки є метою злочинної діяльності суб’єкта. Тому злочин з прямим умислом вчинюється тоді, коли злочинні наслідки є метою його діяння. Коли ж винна особа прагне досягти іншої мети, допускаючи і настання побічних наслідків, то такий злочин треба визнавати як вчинений із побічним умислом щодо цих побічних наслідків. З прямим умислом злочин вчинюється тоді, коли суб’єкт бажає заподіяти шкоду у сфері об’єкта посягання, тобто у сфері тих суспільних відносин, які охороняються законом від цього посягання.. В усіх інших випадках злочин вчинюється з побічним умислом.

Ці теоретичні положення мають важливе практичне значення, тому що при дотриманні їх у практичній діяльності може сприяти правильному встановленню виду і форми вини у вчиненому особою злочині і забезпеченню законного ставлення у вину особі. На цьому ґрунті можна убуде уникнути помилок у ставлення особі у вину того, що вона вчинила, - навмисного злочину, при вчиненні необережного замаху, при вчиненні закінченого злочину. Забезпечити суб’єктивне обвинувачення певного, конкретного діяння, яке особа вчинила, - це важливе практичне завдання. Чітко визначене суб’єктивне обвинувачення згідно із законом може бути забезпечене лише на ґрунті повного і методично точного аналізу всіх ознак суб’єктивної сторони злочину. Розглянемо детально види умислу.

Прямий умисел (dolusdirectus) - має місце, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала суспільно небезпечні наслідки та бажала їх.

Формула прямого умислу – «усвідомлює передбачає, бажає»

Інтелектуальний елемент складається з усвідомлення суспільної небезпечності свого діяння (дії чи бездіяльності) і передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Усвідомлення особою суспільної небезпечності діяння означає, що вона:

- усвідомлює суспільну цінність блага, на заподіяння якої спрямовує зусилля;

- усвідомлює тяжкість заподіюваної шкоди;