Цивільно-правові норми можуть міститися і в нормативних актах міністерств та інших органів виконавчої влади, зокрема в 1993 році був прийнятий Повітряний кодекс України, в якому поряд з іншими галузевими номами, містилися цивільно-правові, в тому числі про страхування цивільної відповідальності повітряного перевізника[5].
Поряд з цим слід відзначити, що міністерства та інші органи виконавчої влади можуть видавати розпорядження, які містять норми цивільного законодавства, у випадках і в межах, передбачених ЦК, іншими законами і правовими актами. Тим самим ЦК суттєво обмежив сферу нормативної правотворчості міністерств та інших органів виконавчої влади.
Нажаль, раніше відомчі нормативні акти досить часто своїм змістом суперечили законам і підзаконним нормативним актам які мали вищу юридичну силу, що було зумовлено, в значній мірі прагненням різноманітних відомств захистити інтереси організацій та установ, що входили у їх структуру, за рахунок обмеження інтересів громадян. Так, встановлені ст. 234 ЦК права покупця в разі продажу йому речі неналежної якості, практично були зведені нанівець Типовими правилами обміну промислових товарів, придбаних в роздрібній та кооперативній торгівлі, затверджені наказом Міністерства торгівлі СРСР і Державного комітету стандартів Ради Міністрів СРСР від 1 лютого 1974 року № 19/19[6]. До прийняття Конституції до числа джерел цивільного права відносились і нормативні акти, які видавали місцеві органи державної влади. Стаття 92 Конституції України визначила, що виключно законами України регулюються цивільно-правові відносини.
4. Цивільне право і норми міжнародного права
Україна є частиною світового співтовариства, і тому цивільне право України, не може не рахуватися з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародними договорами у яких приймає участь Україна. В силу цього частина 1 статті 9 Конституції України зазначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного зоконодавства. Це значить що при регулюванні суспільних відносин, які становлять предмет цивільного права, застосовуються загальноприйняті принципи і норми міжнародного права, а також міжнародні договори України. Міжнародні договори України застосовуються до відносин, що становлять предмет цивільного права, безпосередньо, крім випадків, коли з міжнародного договору випливає, що для його застосування потрібно видання внутрідержавного акту або зміни Конституції ( ч. 2 ст. 9). При цьому вказаним актам, чинним законодавством, надана більша юридична сила, ніж нормативним актам українського цивільного права. Так стаття 572 ЦК України вказує , якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить вітчизняне цивільне законодавство, то застосовуються правила міжнародного договору. Останнє має надзвичайно велике значення для входження України у світове співтовариство та світову економічну систему.
5. Цивільне право і ділові звичаї, звичаї ділового обороту, правила моралі та моральні норми.
Під діловими звичаями розуміють правила поведінки, що склалися в цивільному обороті. Самі по собі ділові звичаї не є джерелами цивільного права. Однак в тих випадках, коли держава правовим актом санкціонує діловий звичай, від набуває юридичниї сили правової норми і входить в систему цивільного законодавства[7]. По діючому законодавству тільки окремі норми права для конкретних випадків передбачають можливість застосування ділового звичаю. Зокрема ст. 161 Цивільного кодексу України передбачає, що забав’язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк на підставі договору та у відповідності з законодавством, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до вимог що звичайно ставляться. Вимоги, що пред’являються здебільшого походять з ділових звичаїв.
Правила моралі та моральні норми самі по собі теж не є джерелами цивільного права. Вказані правила стають джерелами цивільного права тільки тоді, коли вони закріплені в якому-небуть нормативному акті, що входить в систему цивільного законодавства. В цьому випадку правила моралі і моральні норми стають правовою нормою, втіленою в конкретній правовій нормі цивільного права. Так, в ст. 141 ЦК закріплено моральну норму про необхідність повернення найденої речі особі, яка її загубила, або її власнику.Однак, навіть не будучи джерелом цивільного права, правила моралі та моральні норми іноді набувають важливого значення для правильного розуміння цивільного законодавства і правильного розуміння цивільних норм закріплених в ньому.
6. Цивільне право і постанови судових пленумів, судова практика і судовий прецедент.
Пленум Верховного Суду України і Пленум Вищого Арбітражного Суду України розглядаюють узагальнені матеріали і дають в порядку судового тлумачення керівні роз’яснення з питань застосування законодавства. Тлумачення Пленуму Верховного Суду України обов’язкові для всіх судів загальної юрисдикції. Вказані тлумачення є не нормативними актами а актами застосування права. Постанови судових пленумів повинні тільки тлумачити і роз’яснювати суть цивільного законодавства, а не створювати нові норми цивільного законодавства. Тому постанови судових пленумів не є джерелом цивільного права. Поряд з цим суди при вирішенні конкретних спорів громадян, повинні застосовувати конкретні норми цивільного права тільки в тлумаченні, що міститься у постанові відповідного пленуму. Тому учасники цивільних правовідносин керуються постановами пленумів і тоді коли справа недоходить до суду, що має надзвичайно важливе значення для забезпечення єдності розуміння і застосування цивільних законів на території України.
Питання застосування тлумачень судових пленумів є спірним. Деякі юристи вважають, що керівні роз’яснення, які містяться в постановах пленумів судів, слід вважати джерелами цивільного права[8]. Підставою для такого твердження послужила та обставина, що в ряді випадків, пояснюючи зміст діючого законодавства, судові пленуми, фактично формулювали нове правило, яке відрізнялося від того що містилося в нормативному акті. Однак такі випадки траплялися дуже рідко і відносилися до анмальних явищ правової дійсності, на які неможна орієнтуватися при виясненні правової природи тлумачень судових пленумів. Переважаюча більшість згаданих роз’ясненнь по своїй правовій природі є судовим тлумаченням діючого законодавства.
Не є джерелом цивільного законодавства і судова практика, під якою розуміється одинакове, багатократне вирішення судами тої самої категорії справ. Суддя, розглядаючи справу, по якому сформувалася судова практика, може винести і інше рішення, якщо переконаний, що судова практика, що склалася, суперечить закону. Поряд з цим судова практика має велике значення для вироблення одинакового розуміння і застосування судовими органами цивільного законодавства, без чого неможливо забезпечити законністть і правопорядок в суспільстві.
Не відноситься до джерел права і судовий прецедент, під яким розуміють рішення суду по конкретній справі. Таке рішення є обов’язковим для осіб які приймають участь у даній справі. Він не має обов’язкової сили для суддів, які розглядають аналогічну справу.
Таким чином, ми розглянули всі питання пов’язані з джерелами формуванням цивільного законодавства України. Виходячи з вищенаведеного можна зазначити, що другим по значимості джерелом цивільного права України, після Конституції, є закони - нормативні акти видані Верховною Радою України на основі Конституції.
Література.
1. Конституція України. - К., !996.
2. Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 25.
3. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №1.
4. Гражданскоє право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996.
5. Збірник постанов Уряду України. - 1994. - № 10.
6. Передмова до проекту Цивільного кодексу України. - Українське право. - 1996. - число 2. - С. 6-23.
7. Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків(Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472)// Урядовий кур’єр. - 1994. - 28 липня.
8. Сборник нормативных актов по гражданскому законодательству. Ч. 2. - М., 1984.
9. Калмыков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. - Саратов. , 1976.
10.Цивільний Кодекс Української РСР. Затверджений затверджений законом від 18 липня 1963 року. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 4 березня 1996 року // Кодекси України. - 1996. - № 2.
11.Цивільне право. Частина перша. - К.: Вентурі, 1997.
[1] Передмова до проекту Цивільного кодексу України. - Українське право. - 1996. - число 2. - С. 6-23.
[2] Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №1. - С. 96.
[3] Збірник постанов Уряду України. - 1994. - № 10. - С. 96.
[4] Урядовий кур’єр. - 1994. - 28 липня.
[5] Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 25. - С. 576.
[6] Сборник нормативных актов по гражданскому законодательству. Ч. 2. - М., 1984. - С. 8.
[7] Гражданскоє право. Ч. 1. - М.: Тейс, 1996. - С. 33.
[8] Калмыков Ю.Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. - Саратов. , 1976. - С. 31-45.