Заключна частина промови прокурора

Реферат на тему: Заключна частина промови прокурора Заключна частина обвинувальної промови прокуро­ра — факультативний елемент судової промови дер­жавного обвинувача. В справах, які не являють собою великої суспіль­ної небезпеки, судова промова закінчується міркуванням прокуро­ра про міру покарання.

Реферат

на тему:

Заключна

частина промови прокурора


Заключна частина обвинувальної промови прокуро­ра — факультативний елемент судової промови дер­жавного обвинувача. В справах, які не являють собою великої суспіль­ної небезпеки, судова промова закінчується міркуванням прокуро­ра про міру покарання. У справах, які мають особливе суспільно-політичне значення, викликають значний інтерес громадськості, у виїзних засіданнях, ця частина промови дуже бажана.

Державний обвинувач може коротко зупинитися на підсумках судового процесу; висловити впевненість, що справедливий вирок буде сприяти зміцненню законності; висловити все те, що запало в душу прокурора, учасників процесу; вказати на уроки судового роз­гляду справи; закликати присутніх до рішучої боротьби із злочинністю.

Із промови Р. Руденка:

«В їм 'я істинної любові до людства, якою сповнені народи, які принесли величезні жертви для порятунку миру, свободи і культури, в ім 'я мільйонів невинних людей, загублених бандою злочинців, які стали перед Судом передового людства, в ім 'я щастя і мирної праці май­бутніх поколінь — я закликаю Суд винести всім підсудним виняткову міру покарання — смертну кару.

Такий вирок буде схвально зустрінутий всім передовим люд­ством».

Заключна частина промови не повинна бути штучною, необ­хідно пов'язати її з матеріалами справи. Із промови прокурора А. Коні:

«Закінчуючи обвинувачення, я не можу не повторити, що дана справа для свого вирішення вимагає багато зусиль, розуму і совісті. Але я впевнений, ви не відступите перед складністю завдань, як не відступила перед нею обвинувальна влада, хоча, може статися, вирі­шите Ті інакше.

Я знаходжу, що підсудний Емельянов здійснив жахливий злочин, знаходжу, що, постановивши жорстокий і несправедливий вирок над своєю бідною і ні в чому не винною дружиною, він з усією суворістю привів його до виконання.

Якщо ви, панове присяжні, винесете із справи таке ж переко­нання, як і я, якщо мої доводи підтвердять у вас це переконання, то я думаю, що не далі, як через кілька годин, підсудний почує із ваших уст вирок, звичайно, менш суворий, але, без сумніву, більш справедли­вий, ніж той, який він сам виголосив над своєю дружиною» .

Можна і так закінчити обвинувальну промову:

«Я відчуваю, що суд незадоволений моєю промовою і робить мені різного роду жестикуляції. Я прошу відпочинку і води. Я стомився» .

Репліка прокурора

Закон надає прокуророві право після проголошен­ня промов усіма учасниками судових дебатів вис­тупити із реплікою (ст. 318 КПК України).

Репліка — не обов'язкова частина судових дебатів. Вирішити, чи слід її брати, прокурор може лише після виступу всіх учасників судових дебатів. Державний обвинувач, як правило, виступає з реп­лікою, коли учасниками судових дебатів:

• висловлені помилкові твердження;

неправильно тлумачаться норми права;

• перекручені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення;

• допущено грубу поведінку щодо учасників судового розгляду;

• допущено домисли та принципово неправильні судження;

• явно перекручено позицію прокурора, громадського обви­нувача, цивільного позивача;

• дано юридичне неправильну оцінка скоєного тощо.

Репліка, як правило, гостро полемічний виступ. Вона повинна бути короткою, чіткою і зрозумілою. Але її не слід перетворювати у гру слів, використовуючи обмовки інших учасників. Недопустимі не­рвозність, грубість, нетактовність. Прокурор готується до репліки під час виступів інших учасників судових дебатів. Але якщо проку­рору необхідний додатковий час, він може просити суд зробити пе­рерву для підготовки до репліки.

Не слід користуватися реплікою для того, аби змінити щось у виступі, доповнити судові дебати. Ось приклад недоречної репліки. В одній із справ про розкрадання державного майна в особливо ве­ликих розмірах, прокурор попросив 7 років позбавлення волі підсуд­ному. Однак після виступу захисника він ніби схаменувся, попро­сив слово для репліки і почав говорити, що з урахуванням суспіль­ної небезпеки скоєного, просить 14 років позбавлення волі.

Добре сприймається репліка як суддями, так й іншими учас­никами судового засідання, коли прокурор використовує крилаті вирази, афоризми, народну мудрість.

Якось автор цих рядків зустрівся з колишнім випускником уні­верситету, активним учасником художньої самодіяльності. На запи­тання: «Як живете, чи співаєте зараз? той відповів: «Прокурору не до співу. Правда, одного разу в судовому засіданні згадав і про пісню і знаєте, допомогло».

Слухалася справа про згвалтування. Виступив з обвинуваль­ною промовою невдало, ніколи було готуватися. В основному коротко виклав обвинувальний висновок.

Після мене виступає популярний київський адвокат, якого за­просили багаті батьки підсудного. Говорить про вічне кохання, про взаємний потяг, наводить приклади із французьких романів. Бачу, судді посміхаються, поблажливо поглядають на підсудного, «оживають» родичі підсудного.

Добре знаю, що сім'я недобра, знаю, що бідна дівчина буде не­щасливою в цій сім "і, знаю про всі брехливі обіцянки родичів підсудно­го. Відчуваю, щось треба робити, але прямих доказів у мене немає та вже й пізно щось доказувати.

Оскільки захисник явно перекрутив фактичні обставини справи, беру слово для репліки: «Адвокат, як соловей залітний, гарно співав нам про французьке кохання. Можливо, у Франції так і чинять, я проти цього не заперечую. Але у нас в Україні співають по-іншому:

«А козак дівчину та й вірненько любить, а займать не посміє».

Суд виніс вирок: п 'ять років позбавлення волі.

Промова прокурора при відмові від обвинувачення

Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовити­ся від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови (ч. З ст. 264 КПК України).

Розкриваючи поняття відмови прокурора від обвинувачення, Іван Вернидубов зазначає, що за змістом вона виражає негативне рішення прокурора для себе щодо питання про винність підсудного незалежно від того, яке рішення у такому випадку прийме суд. Підкреслюється, що відмова від обвинувачення відображає певний аспект процесуальної самостійності прокурора в суді, реалізує ви­могу наказу Генерального прокурора України № 5 від 4 квітня 1992 року «Про недопустимість нав'язування прокурорам-учасникам судового розгляду позиції, з якою вони не згодні».

Інша річ, що самостійність прокурора не може бути довіль­ною, нічим не зумовленою. Вона має базуватися на сукупності та­ких обставин, які виступають як основа відмови від обвинувачен­ня, що визначає суб'єктивно-правовий характер такої дії. Це озна­чає, що заперечення обвинувачення для прокурора є правовою не­обхідністю, реалізація якої вимагає втілення у конкретній прак­тичній дії — заяві про відмову від державного обвинувачення. Звідси висновок — відмова від обвинувачення не тільки право, але й обо­в'язок прокурора.

Відмовитися від обвинувачення прокурор може лише після того, як досліджено докази, коли закінчено судове слідство. Закон не вказує мотивів і причин відмови прокурора від обвинувачення. Прак­тика показує, що ними найчастіше бувають:

• виявлення в ході судового розгляду нових обставин, які спро­стовують обвинувачення;

• інша оцінка прокурором зібраних у справі доказів.

В основі промови прокурора при відмові від обвинувачення має бути глибокий всебічний аналіз зібраних і перевірених у суді до­казів. Прокурор не може безпідставно, без аргументації заявити суду, що не підтримує обвинувачення і відмовляється від нього.

Відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обо­в'язку розглядати справу далі й на загальних підставах вирішувати питання про винність підсудного (п. 4 ст. 264 КПК). Тому, щоб пе­реконати суд в обгрунтованості і правильності своєї відмови, про­курор має довести, чому підсудний повинен бути виправданий.

Побудова промови, головним чином, повинна бути спрямова­на на обгрунтування мотивів відмови від обвинувачення. Уявляєть­ся, пише І. Вернидубов, що навряд чи доцільним буде тут вступ про суспільно-політичну оцінку інкримінованого злочину, оскіль­ки прокурор перед промовою вже втратив переконання в законності та обгрунтованості обвинувачення. Думається, що при відмові від обвинувачення прокурору доцільно розпочати свою промову з роз'яс­нення суті і значення вимог ч. 2 ст. 36 Закону України «Про проку­ратуру», розкрити роль прокурора в судовому розгляді, його зав­дання.

Далі, виходячи з предмета судової промови, пропонується її структура:

• викладення фактичних обставин справи, як вони були вста­новлені попереднім слідством;

• заява про непідтвердження обвинувачення в суді — про відмову від обвинувачення;

• аналіз та оцінка доказів, зібраних і досліджених під час по­переднього і судового слідства;

• фактичні обставини й юридичні підстави від державного об­винувачення;

• причини необгрунтованого притягнення особи як обвину­ваченого до кримінальної відповідальності, пропозиції щодо їх усу­нення;

• пропозиції з поновлення порушених прав підсудного;

• пропозиції про подальшу долю справи.

Психологічно прокурору важко відмовитися від обвинувачення, особливо тоді, коли він сам затверджував обвинувальний вис­новок, чим і пояснюється та обставина, що на практиці відмов від обвинувачення мало. Частіше прокурори йдуть на компроміс, про­сять суд направити справу на додаткове розслідування, в ході якого закривають справу.

Обгрунтована відмова прокурора від обвинувачення переконує присутніх у залі судового засідання, що прокурор дійсно стоїть на сторожі закону. Обвинувачує тільки винних. Такі прокурори закін­чують свою судову промову словами:

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ