регистрация / вход

Банківське кредитування фізичних осіб

ДИПЛОМНА РОБОТА з банківської справи Банківське кредитування фізичних осіб Зміст Вступ. Економічний зміст кредитних відносин. 3 І розділ. Організація кредитної діяльності банку.

ДИПЛОМНА РОБОТА

з банківської справи

Банківське кредитування фізичних осіб

Зміст

Вступ. Економічний зміст кредитних відносин. 3

І розділ. Організація кредитної діяльності банку.

1.1. Розробка кредитної політики банку. 7

1.2. Сутність, види, принципи банківського кредитування. 11

1.2.1. Споживчий кредит. 17

1.2.2. Кредитний ліміт. 21

1.3. Ліміти повноважень в процесі кредитування фізичних осіб. 24

1.4. Правове регулювання та нормативи кредитної діяльності. 30

1.5. Порівняльний аналіз споживчого кредитування в банках

США, Франції та України. 36

ІІ розділ. Практика банківського кредитування фізичних осіб.

2.1. Етапи кредитного процесу. 41

2.2. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника. 45

2.3. Форми забезпечення повернення банківських позик. 50

2.4. Процентні ставки за кредитами. 59

2.5. Бухгалтерський облік споживчих кредитів. 65

2.6. Робота з проблемними кредитами. 69

2.7. Практичні аспекти кредитування населення.

2.7.1. Технологія видачі кредитів населенню для купівлі житла. 74

2.7.2. Технологія видачі кредитів населенню для купівлі 78

автомобілів.

2.7.3. Технологія видачі кредитів населенню для купівлі

товарів довгострокового користування. 81

2.8. Кредитний ризик. Заходи щодо мінімізації втрат від

кредитного ризику. 83

2.9. Контроль кредитної діяльності банку. 91

ІІІ розділ. Шляхи покращення банківського кредитування

фізичних осіб.

3.1. Розмежування функцій в кредитному процесі. 96

3.2. Рекомендації щодо застави. 100

3.3. Іпотека в Україні, перспективи розвитку. 105

3.4. Концепція кредитування фізичних осіб під заставу

дорогоцінних металів за участю ломбарду. 110

3.5. Споживчий кредит та забезпечення житлом населення

України. 114

Висновки. Необхідність споживчого кредитування. 119


Вступ

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит.

Кредит (від лат. creditum – позика, борг) – одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого – такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин – це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року нової редакції Закону. "Про банки і банківську діяльність" та підготовка низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону "Про банківський кредит", який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

Кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є| вельми проблематичним: якщо він саме і як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків. Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше – її терміном, по-друге – умовою цільового використання.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми". Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов’язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі, що не суперечать йому.

Організація кредитування позичальників комерційними банками насамперед залежить від кредитної політики, яку проводить держава в особі своєї головної кредитної установи – центрального банку, і лише в другу чергу – від тактики і стратегії банку-кредитора. З огляду на це принципи організації кредитування, відображаючи суб'єктивний підхід центрального банку країни, змінюються відповідно до кредитної політики останнього.

Таким чином, як економічна категорія кредит – це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі.

Об'єкт кредитної угоди – позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника – покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Отже, з урахуванням цих важливих аспектів дійдемо висновку, що кредит – це насамперед економічна категорія, якою передбачається акумулювання тимчасово вільних коштів бюджету, централізованих державних позабюджетних фондів, суб'єктів господарювання і населення, які потім надаються позичальникам (державі, юридичним і фізичним особам) на засадах повернення, строковості, сплати, цільового використання та реального забезпечення.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами. Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів мас цілу низку переваг перед іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

- акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

- розподілення залучених коштів між позичальниками;

- емісійну;

- контрольну та ін.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ “Про кредитування”, затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., кредит – це позичковий капітал банку у грошовій форм,, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.


І розділ. Організація кредитної діяльності банку

1.1. Розробка кредитної політики банку

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

Як відомо, стратегічне управління банком передбачає наявність довгострокового бачення пріоритетів його розвитку, вироблення концепції, дальності у тому числі й у сфері кредитної діяльності. Банки, котрі культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власну внутрібанківську культуру кредитування і на її основі вибудовують методологію й процедуру роботи. Цю культуру чи, краще сказати, філософію кредитної діяльності, називають кредитною політикою банку.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика визначає структуру управління, а також порядок і правила здійснення кредитної діяльності банку. Кредитна політика визначає:

1. Цілі кредитної діяльності. Провідною метою кредитування слід вважати забезпечення достатнього рівня прибутковості банку від операцій із надання кредитів.

2. Принципи кредитування. Крім традиційних принципів поворотності, строковості, забезпеченості, платності, у сучасних умовах особливої важливості набувають принципи дотримання цільового характеру використання позики, обережності й здорового глузду.

3. Пріоритети банку в кредитній діяльності. У цьому контексті важливо задекларувати:

- цільові групи при наданні кредитів. Зокрема, банк серед своїх пріоритетів може визначити кредитну підтримку вітчизняних великих чи середніх підприємств або ж окреслити як важливий сегмент ринок кредитування фізичних осіб, малого бізнесу.

- преференції щодо кредитування окремих позичальників критеріїв визначення. Йдеться про клієнтів, які належать до категорії VIР чи так званих системних клієнтів.

- Об’єкти і суб’єкти, які не підлягають кредитуванню банком. Недоцільно надавати кредитні послуги клієнтам, проти яких порушено справу про банкрутство, які мають прострочену заборгованість за кредитами й сплатою процентів, майно яких перебуває у податковій заставі.

4. Політику у сфері забезпечення наданих кредитів. Як відомо, жодна із форм забезпечення позик не може повністю захистити банку від можливих втрат. На нашу думку, внаслідок тих умов, які склалися в економіці України, та зважаючи на наявні проблеми із захистом прав кредиторів перевага при кредитуванні має надаватися заставі рухомого і нерухомого майна Кредитна політика окреслює чинники, котрі впливають на розмір процентної ставки за наданими банком кредитами, а також розподіл повноважень у процесі кредитного ціноутворення. Як відомо, процентна ставка за кредит складається із ставки залучення ресурсів чи базової ставки, а також надбавки за ризик. Право визначення розміру надбавки доцільно делегувати керівникам територіальних структурних підрозділів банку, виходячи із конкретних умов позики, тоді як мінімальний розмір процентної ставки має доводитися комітетом з управління активами та пасивами банку (у деяких банках це є компетенцією правління).

Нині загальноприйнятою є думка, що перегляд кредитної політики має здійснюватися не рідше як один раз на рік. Насправді умови роботи українських банків змушують їх вдаватися до коригування своєї кредитної політики значно частіше. Це зумовлює необхідність створення в банку спеціальної структури – комітету з кредитної політики, підпорядкованого спостережній раді банку.

Серед внутрішніх документів, котрі регламентують діяльність банку у сфері кредитування, особливе місце належить інструкціям (положенням), які визначають послідовність здійснення процедури кредитування, порядок проведення роботи з позичальниками й розподіл обов'язків між підрозділами банку в процесі надання, супроводу і повернення кредиту. Подібний документ, який можна умовно назвати положенням про кредитування, фактично визначає систему реалізації завдань, окреслених у меморандумі про кредитну політику.

Кредитна інструкція – це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно зробити кроки з відстежуванням кредитної історії або яких заходів необхідно вжити для мінімізації частки проблемних кредитів у портфелі банку.

Іншим внутрішньобанківським документом, який визначає методи реалізації кредитної політики є стандарти кредитування.

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

- порядок збирання та аналізу фінансової інформації;

- вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительства;

- правила організації кредитного процесу;

- порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

- вимоги щодо оформлення кредитної документації;

- зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Суттєве значення має організація робіт з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.


1.2 Сутність, види принципи банківського кредитування

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

1. За терміном використання розрізняють кредити:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові – понад три роки. З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є поточні грошові надходження. З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника.

2. За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів – стандартні і з підвищеним ризиком. До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними. Кредити з підвищеним ризиком це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

4. За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички – це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта. Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Гарантовані позички бувають двох видів:

- з попередньо обумовленою датою видачі;

- з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов’язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

5. Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

- поступово (в розстрочку);

- водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

- на вимогу кредитора;

- з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії. Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок. На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку. З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

6. За строком повернення банківські позички поділяються на:

- строкові;

- до запитання;

- прострочені;

- відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Відстрочені, або пролонговані – це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

7. За характером визначення процента банківські позички бувають:

- з фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

8. За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

- з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

- з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це – звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички.

9. За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

- надаються одним банком;

- є синдикованими (або консорціальними);

- є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком. Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:

1. Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички.

2. Принцип забезпеченості позичок означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

3. Принцип платності. Означає, що віддача позикових коштів здійснюється на визначених кредитним договором умовах оплати банку процентного доходу за користування кредитними ресурсами. Вартість, надана кредиторам у позичку, має зростати, створюючи його прибуток. Зазначений прибуток кредитора у вигляді позичкового відсотка і є платою позичальника за надану йому в тимчасове користування позичку.

4. Принцип повернення кредиту. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов’язується в обумовлений термін повернути позичені кошти в повному обсязі, включаючи плату за користування ресурсів і всі можливі нараховані штрафні санкції.

5. Принцип цільового використання. Цільове кредитування передбачає наявність об’єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Для фізичних осіб це потреби:

1. Купівля товарів довгострокового користування (меблі, побутова техніка);

2. Купівля транспортних засобів;

3. Купівля товарів народного споживання;

4. Цільові потреби (лікування, навчання, відпочинок);

5. Будівництво;

6. Благоустрій дачних ділянок, житлових будинків, квартир);

7. Купівля

- індивідуальних житлових будинків;

- дач;

- гаражів;

- квартир.

8. Реконструкція і капітальний ремонт:

- індивідуальних житлових будинків;

- гаражів;

- дач.

9. Купівля обладнання для інженерного обладнання будинку, квартири;

10. На освоєння землі.

6. Принцип територіальності. При кредитуванні фізичних осіб використовується територіальний принцип, згідно з яким рішення про видачу кредиту (встановлення кредитного ліміту) приймається на уповноваженому рівні, а виконання рішення здійснюється на локальному рівні в підрозділах банку.

Фізичним особам кредити надаються у 2-ох формах:

1. Споживчий кредит.

2. Кредитний ліміт.


1.2.1 Споживчі кредити

Споживчі кредити є однією з форм надання кредитів фізичним особам. Споживчий кредит видається лише в національній валюті фізичним особам-резидентам України для купівлі споживчих товарів і послуг і повинен бути повернутий відповідно до умов кредитного договору. При цьому споживчі кредити поділяють:

1. Кредити на поточну діяльність.

2. Кредити в інвестиційну діяльність.

Схема 1.


Комерційні банки України кредитують населення, розробляючи свої положення про споживчий кредит. Розміри кредитів визначаються, виходячи з вартості послуг та товарів, що є об'єктами споживчого кредитування. Процентна ставка залежить від ринку позикових капіталів, облікової ставки НБУ, процентної ставки, що нараховується при формуванні банком кредитних ресурсів. Питання, пов'язані з видачею кредитів населенню, вирішуються на підставі кредитних договорів, які укладаються індивідуальними позичальниками з банком за місцем постійного проживання, за винятком кредитів на будівництво і купівлю житлових будинків, які видаються за місцем забудови чи місцезнаходженням будинку.

Кредити на будівництво, капітальний ремонт, купівлю житлових будинків, садових будиночків надаються в розмірі 75% їх кошторисної вартості в межах розмірів, що встановлюються банками України залежно від рівня цін, на термін, що не перевищує 10 років.

Для одержання кредиту позичальник подає такі документи:

• індивідуальна заява;

• паспорт або документ, що його заміняє;

• довідка з місця праці (пенсіонер – пенсійне посвідчення) та інші документи для визначення кредитоспроможності;

• документи, що підтверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку, договір страхування або застави майна);

• документ, що підтверджує право на пільговий безпроцентний кредит;

• інші документи, які вимагають банки, щоб зменшити кредитний ризик.

Разом з тим, для одержання кредиту:

• на будівництво індивідуального житлового будинку позичальник подає завірений у встановленому порядку витяг із рішення місцевих органів влади про виділення земельної ділянки під забудову, проект будівництва з кошторисною вартістю, що завірений архітектором;

• на будівництво надвірних будівель – довідку місцевої адміністрації про те, що позичальник є власником житлового будинку без надвірних будівель;

• на будівництво, капітальній ремонт садових будиночків – довідку з правління садівничого кооперативу про членство в ньому;

• на придбання квартири в житловому кооперативі – довідку про членство в житловому кооперативі.

Рішення про видачу кредиту приймається на засіданні кредитного комітету і оформляється протоколом. Після одержання дозволу з позичальником укладається кредитний договір. У кредитному договорі вказують: статус обох сторін, мету і суму кредиту, умови його видачі і погашення, форми забезпечення кредиту, розмір процентної ставки за кредит та порядок її сплати, перелік звітних документів, права та обов'язки обох сторін.

Банки при кредитуванні населення охоче приймають, як форму забезпечення, заставу майна позичальника. Майно, прийняте в заставу, має бути власністю клієнта і страхується за рахунок позичальника. Договір застави завіряється нотаріально. Формами забезпечення споживчого кредиту також можуть виступати: застава цінних паперів, емітованих банком, гарантія і порука іншої фізичної чи юридичної особи.

Погашення основного боргу і процентів за кредитом здійснюється позичальником у терміни, встановлені строковим зобов'язанням, що оформляється клієнтом при одержанні кредиту. Сума погашення повинна надходити в банк до 15 числа платіжного місяця погашення кредиту. Розмір щомісячного платежу заборгованості розраховується як відношення суми кредиту до терміну користування ним за договором. Проценти за користування кредитом погашаються, виходячи з фактичної суми процентів, розрахованих на залишок боргу за час користування кредитом, і погашаються щомісяця, одночасно з черговим платежем.



Крім інвестиційних кредитів, установи комерційних банків надають населенню кредити на поточні потреби для:

• придбання предметів тривалою користування (меблі, побутова техніка);

• оплати лікування, навчання відпочинку;

• купівля товарів народного споживання;

Кредитний договір і строкове зобов'язання оформляються після подання протоколу із засідання кредитного комітету.

1.2.2 Кредитні ліміти

Кредитні ліміти установлюються фізичним особам за умови дотримання принципів забезпеченості, поверненості, терміновості і платності. Кредитні ліміти надаються у формі поновлюваної кредитної лінії, тобто сума ліміту може бути використана частинами.

Взаємини сторін регламентуються "Договором про відкриття та обслуговування картрахунку", а також додатковими угодами. Рішення щодо надання кредитного ліміту приймається органом керівництва банку (кредитним комітетом) у межах делегованих йому повноважень.

Основою погашення кредитного ліміту є поточна і майбутня фінансова стабільність клієнта (стабільність рівня доходів).

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:

— комісії, яка стягується з торговельної організації при сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

— щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

— процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування.

Банк жадає від Позичальника забезпечення кредитного ліміту відповідно до законодавства Україну й у прийнятній для банку формі. Як забезпечення Банк приймає заставу, поручительство й інші форми зобов'язань, прийняті банківською практикою. Банк як забезпечення кредитних лімітів розглядає наступні види забезпечення:

• Застава майнових прав за договором про депозитний внесок (фінансове покриття);

• Гарантії і поручительства платоспроможних підприємств;

• Застава нерухомості, транспортних засобів;

• Застава майнових прав;

Банк може встановити кредитний ліміт на картку клієнта при наявності:

- коштів клієнта на депозитному рахунку в банку;

- коштів поручителя на депозитному рахунку в банку;

- ощадного сертифікату банку.

Банк і володар депозитного рахунку оформляють договір застави майнових прав на депозит і договір-доручення, в якому власник депозиту доручає банку у випадку непогашення заборгованості по кредитному ліміту здійснити погашення заборгованості з коштів, що знаходяться на депозитному рахунку. При наявності сертифікату Банк та клієнт підписують договір про передачу на збереження сертифіката і договір-доручення.

Погашення кредитного ліміту здійснюється клієнтом шляхом внесення коштів на картку в готівковому чи безготівковому вигляді.


Встановлення кредитного ліміту

Звертання в банк


-доведення до відома

клієнта вимог банку


Надання в банк

необхідних

документів

-Аналіз кредитоспроможності,

забезпечення,

попереднє заключення

Узгодження (при необхідності)

з: юридичною службою

безпеки

Кредитним відділом

Узгодження (при недостатності повноважень)

-Прийняття рішення

в межах повноважень


Службова записка

на ДПК про

встановлення ліміту


Встановлення ліміту в

карточній системі

Моніторинг кредитного ліміту

Контроль за виконанням -Нарахування і списання

клієнтом правил плати за користування

користування картою лімітом, інших комісій

-Розподіл доходу між

Головним банком і

Філіалом.

-Представлення щомісячних

виписок по рахунку

“Безнадійні” рахунки

Підготовка матеріалів по Узгодження і закриття

закриттю за рахунок страхового заборгованості за рахунок

резерву резерву

Отже, як бачимо, використання кредитних лімітів є досить простим і зручним для клієнтів банку.

1.3 Ліміти повноважень в процесі кредитування фізичних осіб

Повноваження можуть делегуватися наказом (розпорядженням) по Головному офісу. Під делегуванням розуміється передача повноважень на прийняття рішення по проведенню банківських операцій. Люба посадова особа, якій встановлено ліміт повноважень, може передавати частину своїх повноважень своєму підлеглому.

Проте навіть у випадку передачі частини своїх повноважень підлеглій особі відповідальність в повному обсязі лежить на посадовій особі, яка має встановлений ліміт повноважень.

При передачі лімітів повноважень є обмеження:

- передача повноважень підлеглій особі не повинна перевищувати 50 % встановленого ліміту повноважень;

- забороняється передача повноважень на прийняття рішення по операціям, які проводяться з клієнтом вперше;

- забороняється передача повноважень на прийняття рішення по видачі споживчих кредитів, а також порук.

Рівні прийняття рішення.

При проведенні банківських операцій, пов’язаних з ризиком , банк використовує наступні рівні і максимальні ліміти повноважень:

Таблиця 1.




Рівень прийняття рішення комітетами банку

Ліміт повноважень для прийняття рішення

Рада Засновників Банку

> $1000000

Кредитний Комітет Головного Банку під керівництвом Голови Правління

$300000-$1000000

Кредитний комітет Головного Банку під керівництвом Першого Замісника Голови Правління

$300000-$700000

Малий Кредитний Комітет Банку

до $300000

Регіональні структури

Відповідно до таблиці “Ліміти повноважень регіональних структур”

При проведенні банківських операцій, пов’язаних з ризиком, банк використовує наступні рівні і максимальні ліміти повноважень при кредитуванні фізичних осіб.

1. Ліміти повноважень регіональних структур при проведенні банківських операцій, пов’язаних з ризиком при проведенні операцій з фізичними особами під поруку юридичних осіб або фінансове покриття: Таблиця 2.

Рівень прийняття рішення

Регіональні структури відповідно до рейтингу

А

Б

В

Г

Д

Кредитний Комітет за участю Керівника

Н8

Н8

0,9·Н8

0,8·Н8

-

Кредитний комітет без участі Керівника

0,7·Н8

0,6·Н8

0,4·Н8

-

-

Керівник регіонального підрозділу

0,5·Н8

0,5·Н8

0,5·Н8

-

-

Замісник керівника регіонального підрозділу

0,25·Н8

0,25·Н8

0,15·Н8

-

-

де Н8 – норматив НБУ – 25 % від суми власних коштів, але не більше 500000 дол. США.

2. Ліміти повноважень регіональних структур при проведенні операцій споживчого кредитування населення.

Таблиця 3.

Рівень прийняття рішення

Регіональні структури відповідно до рейтингу

А

Б

В

Г

Д

Кредитний Комітет за участю Керівника

0,3·Н8

0,3·Н8

0,27·Н8

0,24·Н8

0,1·Н8

Кредитний комітет без участі Керівника

0,21·Н8

0,18·Н8

0,12·Н8

0,1·Н8

0,05·Н8

Керівник регіонального підрозділу

0,15·Н8

0,15·Н8

0,15·Н8

0,05·Н8

-

Замісник керівника регіонального підрозділу

0,075·Н8

0,075·Н8

0,045·Н8

0,03·Н8

-

Начальник кредитного підрозділу

до $5000

до $3000

до $2500

до $1000

-

Начальник відділу (експерт)

до $1000

до $7500

до $500

до $300

-

У випадку, коли запропонована операція перевищує ліміт повноважень керівника, то він повинен передати рішення питання на проведення операції вищестоячому керівництву. У випадку, коли запропонована операція перевищує ліміт повноважень першого керівника регіонального підрозділу, то рішення питання на проведення операції надається керівництву Головного Банку.

Допускається сумування лімітів повноважень посадових осіб при колегіальному прийнятті ними рішень, але на суму, яка не перевищує ліміт повноважень вищестоячої посади.

Рішення про проведення банківської операції, пов’язаної з ризиком, незалежно від розміру операції, обговорюється колегіально Кредитним комітетом, Малим Кредитним Комітетом, Кредитною комісією і оформляється протоколом.

Відповідальність за проведення банківської операції, пов’язаної з ризиком, оформлення документів відповідно до діючого законодавства, проведення роботи з позичальником щодо повернення кредиту і процентів за його використання, покладається на особу, яка прийняла рішення і підписала кредитний договір та інші документи, пов’язані з проведенням даної операції на основі рекомендацій Кредитного Комітету.

Рішення про проведення операції приймається керівником відповідно до ліміту повноважень, на основі рекомендацій Кредитного Комітету, якщо за нього проголосувало більшість присутніх членів Комітету. У випадку якщо кількість голосів розділилась порівну, то вирішальним являється голос Голови Комітету. Всі члени Комітету при голосуванні мають по 1 голосу, за винятком Голови, який має 2 голоси.

В протоколі Комітету фіксується інформація про:

- прийняття рішення на проведення банківської операції, пов’язаної з ризиком (назва позичальника, сума кредиту, термін операції, ставка кредитування);

- посадову особу, яка уповноважена підписувати кредитний договір, ордер-розпорядження та інші фінансові документи, а також договори, що забезпечують кредитний договір.

У випадку, коли власний ліміт керівника, якому доручено підписання договору, є недостатнім для здійснення операції, керівник може надати йому повноваження на підписання конкретного договору та фінансових документів на основі довіреності.

Банк, в особі Голови правління (керівника регіонального управління чи філіалу), може доручати право підписання фінансових та інших документів, пов’язаних з прийняттям рішення про проведення банківської операції, пов’язаної з ризиком, надаючи постійне доручення для осіб, уповноважених на підписання, а в окремих випадках може надавати і разове доручення.

Перелік документів у відповідності до лімітів повноважень керівника по прийняттю рішення про кредитування, підписання договорів та інших документів, які візуються уповноваженими особами вказано у додатку 1.

Структура Кредитного Комітету Банку включає в себе:

- Кредитний комітет Головного Банку – це найвищий орган прийняття рішення по всім питанням, які стосуються кредитування. Кредитний Комітет створений з метою здійснення стратегії Банку в області кредитування, координації дій різних підрозділів, формування збалансованого диверсифікованого кредитного портфелю. Малий Кредитний комітет Головного банку – це орган оперативного управління процесом споживчого кредитування в регіональних структурах, у відповідності до делегованих йому повноважень.

Малий Кредитний Комітет створюється при індивідуальному бізнесі, як орган ухвалення рішення з питань споживчого кредитування фізичних осіб. Основними задачами Малого Кредитного Комітету є:

- Формування пропозицій по своєчасній актуалізації Кредитної політики Індивідуального бізнесу.

- Забезпечення конкурентноздатності банку і завоювання лідируючих позицій на ринку банківських кредитів фізичним особам.

- Розгляд, оцінка і визначення припустимого рівня кредитних і інших банківських ризиків, що входять у компетенцію Комітету.

Основною функцією Комітету є моніторинг реалізації кредитної політики Індивідуального бізнесу, а саме:

- контроль дотримання вимог Положення НБУ "Про Кредитування";

- огляд цінової політики фінансового ринку;

- визначення пріоритетів кредитної політики Регіонального підрозділу;

- контроль рівня ризиків кредитного портфеля фізичних осіб;

- твердження і контроль виконання заходів щодо зниження частки проблемних кредитів.

Рішення Комітету являються правомірними, якщо в роботі засідання приймають участь не менше 2/3 складу і за нього проголосувало не менше 2/3 присутніх членів Комітету. Члени Комітету несуть персональну відповідальність за позицію, зайняту ними при обговоренні (голосуванні) певних питань.

Склад Комітету:

1. Голова Комітету - Керівник індивідуального бізнесу;

2. Заступник Голови Комітету - Заступник Керівника індивідуального бізнесу;

3. Відповідальний секретар - Начальник відділу споживчого кредитування й активних операцій;

4. Начальник підрозділу заощаджень й кредитування приватних осіб;

5. Начальник відділу кредитних карт підрозділу пластикових карт;

6. Співробітник департаменту безпеки.

7. Юрисконсульт.

Обов’язкові теми засідань.

1. Огляд динаміки й тенденцій до зміни процентних ставок й котирувань при кредитувань фізичних осіб.

2. Моніторинг кредитного портфеля:

- Зміна стану крупних й довгострокових кредитів:

1.4 Правове регулювання та нормативи кредитної діяльності.

Парадоксально, але факт: головна сфера банківської діяльності – кредитування – в Україні фактично не має спеціального законодавчого забезпечення. Нині правовідносини в галузі кредитування регулюються окремими положеннями глав 32 і 33 Цивільного кодексу України та підзаконними актами, зокрема Положенням "Про кредитування", затвердженим постановою Правління Національного банку України № 246 від 28 вересня 1995 р. Також кредитна діяльність банку регулюється різного роду інструкціями.

Зокрема, в указі Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України ті підвищення її ролі у процесах економічних перетворень", прийнятому 14 липня 2000 року, Кабінету Міністрів України (за участю Національного банку) було доручено розробити і внести до 1 грудня 2000 року на розгляд Верховної Ради України законопроект про кредитування, в якому рекомендувалося передбачити механізми захисту прав та інтересів кредиторів, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання своїх зобов'язань.

Серед основних чинників, які зумовлюють необхідність невідкладного прийняття Закону "Про банківський кредит” виділяють такі:

- в Україні триває процес "розбудови" правової держави та громадянського суспільства, економічною підвалиною яких може бути лише ринкова еко­номіка. Одним із її пріоритетів якраз і є створення законодавчої бази для розвитку ринку кредитних ресурсів, а також сприятливих умов для залучення коштів у економіку України;

- у процесі трансформації української економіки введено в дію чимало норма­тивно-правових актів щодо кредитування. Деякі з них недостатньо обґрунтовані, а деякі – суперечать один одному;

- за міжнародними зобов'язаннями, зокрема, згідно з Угодою про партнерство і співробітництво України з Європейським Союзом, наша країна має узгодити вітчизняне чинне законодавство, у тому числі регулювання кредитних відносин, із європейськими стандартами. Пропонований законопроект у цілому наближає регулювання кредитних правовідносин в Україні до європейського.

Основу законопроекту становить принцип законодавчих гарантій і юридичних умов захисту прав кредитодавців (тобто банків). Реалізація цього принципу може створити передумови для досягнення стратегічної мети – забезпечення захисту прав вкладників, поліпшення юридичних умов для розвитку – ринку кредитних ресурсів, удосконалення державного регулювання та контролю за наданням банківських кредитів.

Зокрема, законопроектом передбачено встановити кваліфікаційні вимоги до суб'єктів кредитних відносин, у тому числі стосовно кредитоспроможності кредитодавця та платоспроможності позичальника. Згідно з проектом банківський кредит може надаватися лише за умови дотримання цих вимог. Окреслено також вимоги щодо переддоговірних відносин між кредитодавцем і позичальником, які, зокрема, стосуються таких зобов'язань суб'єктів кредитних відносин, як реалізація комплексу заходів із перевірки платоспроможності позичальника, зобов'язання кредитодавця щодо запобігання кредитних ризиків, перевірка наявності реального та адекватного забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань згідно з кредитним договором, обмеження надання пільгових умов кредитування.

У законопроекті чітко визначено механізми надання банківського кредиту, контролю за його цільовим використанням та погашення кредиту, а також процедуру стягнення заборгованості позичальника за кредитним договором.

Ще одним законом, який регулює кредитні відносини і стосується забезпечення наданих банком кредитів являється закон України “Про заставу”.

Чималу роль в процесі кредитування відіграє Постанова Правління НБУ “Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” і звичайно, закон України “Про банки і банківську діяльність”.

Нормативи діяльності комерційних банків – сукупність законодавчих та підзаконних актів, виданих Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів та НБУ.

Норма – відносна величина, що показує питому вагу одного показника щодо іншого.

Норматив – абсолютна величина, вторинна щодо норми. Вона визначається розміром встановленої норми та обсягом діяльності певного об'єкта. Вимоги до нормативів кредитної діяльності комерційних банків:

• нормативи кредитної діяльності мають бути гнучкими, зважаючи на сам характер кредитних операцій;

• нормативи повинні захищати банки від критичного перевищення лімітів залучення коштів, що майже завжди стає причиною збитків, а часом і банкрутства;

• нормативи мають запобігати локалізації надання кредитів, хоча б у якій формі воно здійснювалося.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи щодо кредитної діяльності:

Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8) розраховують за формулою:

де Зс – сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника на 100 відсотків суми виданих для нього позабалансових зобов'язань; К – капітал банку.Нормативне значення Н8 не повинно перевищувати 25%, тобто загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника (фізичної чи юридичної особи, у тому числі банку) перед банком у результаті надання останнім одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25% капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків (Н9) встановлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу комерційного банку (у відсотках):

,

де Ск – сукупний розмір великих кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Рішення про надання великого кредиту має бути оформлене відповідним висновком кредитного комітету комерційного банку та затверджене його правлінням. Максимальне значення нормативу Н9 не може перевищувати 8, тобто загальний розмір великих кредитів не повинен перевищувати 8-кратний розмір капіталу банку. Якщо сума всіх великих кредитів перевищує 8-кратний розмір капіталу банку щонайбільше на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються (до 16%). Якщо ж відсоток такого перевищення перевищує 50%, то вимоги потроюються, тобто значення показника платоспроможності банку має бути щонайменше 24%.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручництв, наданих одному інсайдеру (Н10), розраховують за формулою:

,

де Рк – сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі міжбанківських), поручництв, врахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо одного інсайдера комерційного банку. Максимальне значення нормативу Н10 може перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручництв, наданих усім інсайдерам (Н11), розраховують за формулою:

,

де РК – сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі міжбанківських), поручництв, урахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо всіх його інсайдерів. Максимальне значення цього нормативу не повинно перевищувати 40%, тобто сукупний розмір наданих банком позик, поручництв, урахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо всіх його інсайдерів не повинен перевищувати 40% капіталу банку.

Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12) розраховують за формулою:

,

де МБн — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик. Максимальне значення цього нормативу не повинно перевищувати 200%.

Норматив рефінансування (Н13):

,

де МБо – загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських кредитів; ЦК – загальна сума залучених централізованих коштів. Максимальне значення цього нормативу не повинно перевищувати 300%.

Норматив інвестування (Н14|) характеризує використання капіталу банку для придбання часток акціонерних товариств, підприємств, недержавних боргових зобов'язань і розраховується за формулою:

,

де Кін – кошти комерційного банку, які інвестуються на придбання часток акціонерних товариств, підприємств, недержавних боргових зобов'язань; ЦП – цінні папери в портфелі банку, призначені на інвестиції; Ва – вкладення в асоційовані компанії. Максимальне значення цього нормативу не повинно перевищувати 50 % капіталу банку.

1.5 Порівняльний аналіз споживчого кредитування в банках

США, Франції та України

У банках ринкових країн набув широкого розвитку споживчий кредит, який прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень. Суб'єктами кредитування є фізичні особи. У ролі кредиторів виступають комерційні банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства і організації. Об’єкти споживчою кредитування – це витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення для купівлі товарів в особисту власність, а також виграти інвестиційного характеру на будівництво і підтримку нерухомості.

Грошові споживчі кредит за термінами погашення класифікуються на:

• кредити на виплати;

• револьверні (відновлювальні) кредити;

• кредити одноразового погашення.

Кредити на будівництво житла виділені в окрему категорію і мають назву іпотечних кредитів, надаються вони під заставу нерухомості. Кредит на виплат платежу передбачає погашення його процентів за ним щомісяця рівними частинами. Терміни погашення таких кредитів – від двох до п'яти років, суми кредиту залежать від об'єкта кредитування, кредити надаються під забезпечення гарантів. У країнах Західної Європи і США кредити на виплат поділяються на прямі і непрямі банківські споживчі кредити. При прямому кредитуванні укладається договір між банком і позичальником. При непрямому – посередник має договір з банком, одержує кредит від банку та передає його споживачеві.

У групу револьверних кредитів включають кредити, надані позичальником за єдиним активно-пасивним поточним рахунком у вигляді овердрафту чи кредитною карткою. Надання овердрафту здійснюється під забезпечення ощадним вкладом чи цінними паперами або без забезпечення шляхом видачі чекової книжки.

Схема 2.

Кредитні відносини при наданні револьверного кредиту


Доходи за цей кредит банки отримують із процентів, що стягуються з торгівельних підприємств за оплату торгівельних рахунків, процентної суми за кредит і плати за картку.

Третя група кредитів кредити одноразового погашення характерні тим, що погашення боргу і процентів за ним здійснюється одночасно. Ці кредити називаються бриджинг-позики.

Крім вказаних кредитів, індивідуальним позичальникам надають також обліковий короткостроковий кредит (дисконт векселя), кредит з індивідуальними умовами для придбання дорогих товарів, навчання дітей, персональні позики студентам тощо.

Банкам України доцільно використовувати досвід зарубіжних країн для здійснення споживчого кредитування.

Метою аналізу кредитоспроможності приватних позичальників є оцінка кредитних ризиків, які дещо відрізняються від ризиків при кредитуванні юридичних осіб. Більшість споживчих кредитів невеликі за розмірами, у той же час собівартість операцій відносно висока, тому банки змушені збільшувати кількість позичальників, щоб покрити власні витрати на кредитування.

У США й інших ринкових країнах існують спеціальні юридичні норми і правила, що регулюють використання споживчих кредитів. Кредитори не мають права здійснювати дискримінацію потенційних позичальників: за расовими, релігійними ознаками, національністю, сімейним станом, статтю, якщо останні задовольняють основні критерії відносно кредитних ризиків. Однак кредит може отримати тільки громадянин даної країни. Найчастіше вивчення кредитоспроможності індивідуальних позичальників здійснюється за бальною системою оцінки надійності клієнтів. У таблицях подано типові для американських, французьких, англійських банків класифікаційні бальні оцінки для визначення надійності позичальника (див. Дод. 2 і Дод. 3). За критеріями першої таблиці відмовляють у кредиті позичальникові, якщо він набрав менше ніж 13 балів. При отриманні ним близько 30 балів розглядають пропозицію про надання кредиту з великим ризиком. За критеріями другої таблиці найвигіднішим є позичальник, який одержує більше ніж 510 балів, а якщо сума балів менша за 380 – то банк відмовляє позичальникові у видачі кредиту.

Зарубіжні банки, вивчаючи репутацію індивідуальних позичальників, використовують метод кредитною скорингу, пристосовуючи його до особливостей банку і характер банківського законодавства країни. Техніка кредитний скоринг була розроблена американським економістом Д. Дюраном на початку 1940-х років і використовує такі коефіцієнти при нарахуванні балів:

1. Вік: 0.1 бала за кожний рік понад 20 років (максимум 0.30);

2. Стать: жінка - 0.40; чоловік – 0;

3. Термін проживання: 0.042 за кожний рік проживання в даній місцевості (максимум 0.42 бала);

4. Професія: 0.55 – за професію з низьким ризиком. 0 – за професію з високим ризиком і 0,16 – для інших професій;

5. Праця в корпорації: 0,21;

6. Стаж: 0,059 - за кожний рік праці в даній корпорації (максимум - 0.59 бала);

7-9. Фінансові показники: 0,45 - за наявність банківського рахунку; 0.35 - за володіння нерухомістю; 0.19 – при наявності страхового поліса із страхування життя.

Межа, що розділяє «добрих» і «поганих» клієнтів, - 1,25 бала. Клієнт, котрий набрав більше ніж 1,25 бала, вважається кредитоспроможним, і – навпаки. Модель скорингу дозволяє провести експрес-аналіз у присутності клієнта за його заявою на кредит.

Кредитний працівник розраховує коефіцієнт платоспроможності фізичної особи за формулою:


Кпл.=

+

Кредити на споживчі потреби не видаються особам, у яких утримання із заробітної плати та за виконавчими листами становлять 50 відсотків заробітку.

Інші комерційні банки України при кредитуванні фізичних осіб основними критеріями кредитоспроможності встановили:

• стабільне працевлаштування;

• постійне професійне зростання і зростаючі доходи;

• наявність депозитних вкладів у банках;

• репутацію позичальника (високі моральні якості, дотримання ділової етики, платіжної дисципліни, достатній майновий стан тощо).

Одночасно банками проводиться перевірка кредитоспроможності як позичальника, так і його поручителя за спеціальною інформаційною карткою.


ІІ розділ. Практика банківського кредитування фізичних осіб

2.1 Етапи кредитного процесу

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій.

І етап. Формування портфеля кредитних заявок. Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної заяви, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо (додаток 4). Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування. До пакета входять, як правило, такі документи:

1. Паспорт громадянина України чи тимчасове посвідчення особи-резидента з вклеєним фото (25, 45 років), з пропискою в межах області, з підписом власника, без виправлень і підтирань.

2. Довідка (можлива копія чи дублікат) про присвоєння ідентифікаційного коду з ДПА. Якщо коду не присвоєно з певних релігійних, культурних мотивів і є відповідний запис у паспорті, довідка не потрібна.

3. Довідка про доходи – з місця роботи, декларації, корінці систем переказу коштів – за останні 6 місяців. При необхідності – довідки членів сім’ї. Довідка повинна бути обов’язково зареєстрована (мати номер і дату), з підписами керівника та головного бухгалтера.

ІІ етап. Безпосередня співбесіда з потенційним позичальником.

Кредитний працівник проводить попереднє інтерв’ю з потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо позики: вона дозволяє не тільки з’ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника. У ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових, ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими групами.

1. Загальні відомості про позичальника;

2. Питання щодо кредиту:

- яку суму клієнт планує отримати у позику;

- на що і як буде використана дана сума;

- процентна ставка;

- засоби надання кредиту.

3. Питання, пов’язані з погашенням кредиту:

- запланована сума заробітної плати;

- чи є особи, готові надати гарантію або поручительство, та який їх фінансовий стан.

4. Питання щодо забезпечення кредиту:

- яке забезпечення може бути передано у застану;

- хто є власником забезпечення;

- де воно зберігається;

- чи знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника;

- як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забез­печення;

- які витрати на зберігання забезпечення.

5. Питання щодо зв'язків клієнта з іншими банками:

- з якими банками співпрацює клієнт;

- чи отримував він кредит від інших банків;

- чи с непогашені позики та який їх характер.

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже на цьому етапі відмовити у видачі кредиту. Якщо пропозиції клієнта не відповідають в якихось аспектах принципам політики та стратегії банку в галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. Якщо ж за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішення щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний кредитний формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.

ІІІ етап. Оцінка кредитоспроможності.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника повністю та у визначений термін розрахуватись за своїми борговими зобов’язаннями. Основними критеріями високої кредитоспроможності фізичної особи є:

- стійкі грошові потоки, які підтверджено документально з врахуванням перспективи на 6 місяців;

- високі моральні якості;

- стабільність відносин у сім’ї та на роботі;

- якісне забезпечення кредиту.

Результатом перевірки фінансового стану клієнта, з точки зору його платоспроможності, повинно бути віднесення позичальника до даного з класів (А, Б, В, Г, Д).

ІV етап . Підготовка до складання кредитного договору.

Четвертий етап можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички. У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо. Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладатись позичені кошти.

V етап. Кредитна угода.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс. У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов'язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періо­дичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування. Уклавши кредитний договір, економіст формує кредитну справу позичальника.

VІ етап. Моніторинг і контроль якості виданих кредитів.

В ході кредитного моніторингу працівники відповідного банківського підрозділу повинні своєчасно розпізнавати та оперативно відстежувати тенденції негативних змін у діяльності позичальника. Найбільш поширеними факторами, що свідчать про погіршення кредитоспроможності позичальника, виступають:

- порушення графіка погашення заборгованості за кредитом та процентів;

- негативні тенденції зміни значень фінансових показників;

- несвоєчасне надання поточної інформації;

У цілому якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною та найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та забезпечення необхідного рівня доходності, платоспроможності й ліквідності банківської діяльності.


2.2 Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників, її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом.

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

У світовій практиці використовується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану позичальника та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. Так, у практиці американських банків застосовується правило «5С» як абревіатура від перших літер базових критеріїв кредитування:

- Character (характер);

- Capacity (спроможності);

- Capital (капітал);

- Collateral (забезпечення);

- Conditions (умови).

«Характер» позичальника – це перш за все його ділова репутація, ступінь відповідальності, спроможність погашати борги. «Спроможності» позичальника визначаються за допомогою глибокого аналізу його фінансового стану, доходів і витрат та перспектив їх динаміки у майбутньому. При цьому особлива увага приділяється тому, що позичальник практично має тільки три джерела для погашення кредиту:

- поточні грошові надходження (cash inflow);

- продаж активів;

- нові позики на грошовому ринку.

Важливе значення має для банку такий критерій, як «капітал» фірми: ретельно аналізується його розмір, структура, співвідношення з іншими статтями активів та пасивів.«Забезпечення» кредиту дослідження конкретних форм і видів забезпечення, визначення його достатності, якості, а також встановлення ринкової вартості та ступеня ліквідності кредитної застави.«Умови» - це загальні економічні умови, що визначають ринкову ситуацію та справляють вплив на становище як банку, так і позичальника: стан економічної кон'юнктури, наявність конкуренції, податкова політика, механізм ціноутворення тощо.

Комерційні банки європейських країн використовують різні системи оцінки кредитоспроможності позичальників, найвідомішими серед яких є системи PARTS, CAMPARI, назви яких також виступають як абревіатури від перших літер слів, що визначають ключові умови кредитування.

Наприклад, «PARTS»:

- Purpose (цілі кредитування);

- Amount (розмір кредиту);

- Repayment (механізм погашення кредиту);

- Terms (строк, на який надається кредит);

- Security (забезпечення кредиту).

Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 6 липня 2000 р. вимоги щодо оцінювання фінансового стану позичальника, рекомендовані НБУ, є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії такої оцінки, що підвищують вимоги до позичальників з метою адекватного оцінювання кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами в минулому.

Основними показниками високої кредитоспроможності фізичної особи являються:

- Стійкі позитивні грошові потоки, які підтверджуються документально, з врахуванням перспективи на 6 місяців Високі моральні якості;

- Стабільність відносин в сім’ї та на роботі;

- Якісне забезпечення кредиту.

Результатом перевірки фінансового стану клієнта є віднесення його до одного з класів:

Клас А – фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень . Забезпечення за кредитною операцією повинне бути першокласним. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова незалежність і в подальшому буде знаходитись на такому невисокому рівні.

Клас Б – фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу А, але ймовірність підтримування її на такому рівні протягом тривалого часу є низькою. Забезпечення кредитної операції має не викликати жодних сумнівів .Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в його діяльності.

Клас В – фінансова діяльність задовільна. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчить про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі й у строки, передбачені договором. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення _фінансового стану позичальника.

Клас Г - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.

Клас Д – фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою або безумовною гарантією; показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника практично відсутня.

Для оцінки фінансового стану аналізують:

1. "Загальні дані";

2. "Фінансові показники";

3. "Характеристики кредиту";

4. "Моральні якості".

Питома вага кожного з розділів у загальному підсумку дорівнює 30, 40, 25 і 5 % відповідно. В залежності від варіанта відповіді по кожному з параметрів формується підсумкова оцінка параметра шляхом множення ваги параметра на бальну оцінку варіанта відповіді.У результаті по конкретному запиті установлюється відповідний ризик кредитування. У залежності від суми накопичених балів приймається один з варіантів рекомендацій з ухвалення рішення:

1. Менше 30 балів - видача кредиту недоцільна - клас “Д”;

2. Від 30 до 45 балів - рекомендується розглянути можливість додаткового високо ліквідного забезпечення кредиту, реалізація якого надалі, можливо, буде служити джерелом погашення кредиту - клас “Г”;

3. Від 45 до 55 балів - фінансовий стан задовільне, інформація вимагає додаткового пророблення, але видача кредиту можлива - клас “В”;

4. Від 55 до 75 балів - фінансовий стан відповідає вимогам банку, видача кредиту можлива клас “Б”;

5. Понад 75 балів - позитивна рекомендація з видачі кредиту, фінансовий стан позичальника не викликає сумніву - клас “А”.

"Загальні дані".

Вік визначає фінансові можливості позичальника, рівень добробуту, стабільність нинішнього стану, його перспективи, мотивації по використанню кредитних засобів. Найбільш сприятливим представляється вік в інтервалі від 30 до 45 років. Час проживання в даній місцевості характеризує ступінь "осілості" позичальника, стабільність його зв'язків із зовнішнім середовищем. Місце роботи є значимим чинником, що визначає фінансові потоки позичальника . Чим вище службове становище, займане клієнтом, тим вище його рейтинг. Спеціальність по диплому характеризує рівень спеціальної підготовки працівника. Сімейний стан є визначальним моментом у мотивації клієнта. Перевага при кредитуванні віддається позичальникам, що мають страховий поліс

“Фінансові показники”

Наявність пластикових карт свідчить про рівень добробуту і позитивному іміджі власника. Вид картки якісно доповнює попередній показник. Наявність цінних паперів говорить про активність клієнта на фондовому ринку. Володіння нерухомістю характеризує позичальника з погляду його забезпеченості і стабільності.

“Характеристика кредиту”.

Термін користування кредитом відбиває ризик,пов'язаний із процесами, що можуть вплинути на виконання своїх зобов'язань позичальником перед банком. Схема погашення характеризує адекватність реального використання кредитів цілям, викладеним у заявці. Для банку з погляду ризиків найбільш прийнятним є графік щомісячного погашення, як суми основного боргу кредиту так і відсотків за користування кредитом.

Моральні якості”.

Комунікабельність відбиває ступінь відкритості клієнта для спілкування. Заповзятливість свідчить про пристосованість до реально існуючих зовнішніх факторів. Зовнішність і вигляд клієнта говорять про рівень його статку і відповідному способі життя.


2.3 Форми забезпечення повернення банківських позик

Під формою забезпечення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

В банківській практиці використовується два джерела погашення позичок – первинні і вторинні. Для фінансове стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в кредитній угоді первинне джерело погашення позички. Але першокласні клієнти не є домінуючими в загальній масі позичальників, тому в більшості випадків банки змушені застосовувати, поряд з первинними, і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.


Схема 3.

Форми забезпечення кредитів


Нематеріальне забезпечення

Матеріальне забезпечення


Згідно із Законом України “Про заставу” застава – це спосіб забезпечення будь-якого зобов’язання. При здійсненні заставних операцій банки керуються законом “Про заставу”, Цивільним кодексом України та іншими нормативними документами. Кредитор, котрий приймає заставу, має право при невиконанні боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати компенсацію з вартості заставного майна шляхом його реалізації.

Предметом застави можуть бути нерухомість, товарно-матеріальні цінності, цінні папери, готова продукція, сировина, прибутки майбутніх періодів, майнові права тощо. Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

- високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошо­ві кошти;

- здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позичкою);

- стабільні ціни;

- низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

- легкий доступ для контролю.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички. Основні засади при кредитуванні під заставу:

- Базою для визначення обсягу кредиту, що надається під заставу, має бути ліквідаційна вартість об’єкта застави;

- Базою для розрахунку ліквідаційної вартості об’єкта повинна бути його ринкова вартість;

- Ліквідаційна вартість об’єкта завжди менша, ніж його ринкова вартість.

Одним із найефективніших способів забезпечення зобов'язань є іпотека – застава нерухомості. Об'єкти нерухомості мають, як правило, значну вартість. Крім того, вони пов'язані із землею, а отже, їх неможливо сховати, таємно перемістити в інше місце чи якимось іншим способом вивести з-під контролю заставодержателя. Позичальник одержує кредит на тривалий період, причому має змогу зберегти за собою заставлену нерухомість, не ризикуючи іншим майном. Кредитор же отримує безпрограшний варіант відшкодування позики. Важливою передумовою іпотеки є об'єктивна оцінка майна, вартість якого зазначається і в договорі, і в заставній. Порядок оцінювання майна визначається, як правило, сторонами договору про іпотеку.

Одним із фундаментальних принципів є необхідність державної реєстрації іпотеки за місцем знаходження її предмета. Незареєстрована іпотека недійсна. Державна реєстрація носить і публічний, відкритий характер Для кожного цілісного об’єкта нерухомого майна у спеціальній установі повинна вестися книга реєстрації прав на майно чи поземельна книга, де записується все, що стосується речових прав на нього. Чинним законодавством України не передбачено єдиного порядку реєстрації землі та нерухомого майна. Повноваженнями з реєстрації різних видів нерухомості наділені різні органи:

- місцеві ради, які видають Державні акти на право власності на землю;

- місцеві органи Держкомзему, які ведуть Земельний кадастр;

- місцеві відділення Бюро технічної інвентаризації (БТІ), які реєструють будівлі;

- органи Фонду державного майна України, які реєструють зміну права власності в процесі приватизації.

Іпотека може оформлятися у вигляді заставної – іменного цінного папера, який засвідчує право власника вимагати виконання грошового зобов'язання, забезпеченого іпотекою майна, а в разі його невиконання вимагати звернення і стягнення на заставлене майно. Заставна дає змогу здійснити своєрідну інтеграцію ринку нерухомості та фондового ринку.

Витрати на оцінку повної вартості і нотаріальне оформлення застави по кредиту Позичальник бере на себе. Банк як забезпечення кредиту розглядає наступні основні види забезпечення:

- договір застави майнових прав на внески фізичних осіб, ощадні і депозитні сертифікати

- житлові будинки, квартири і гаражі;

- нерухомість, чи устаткування товари юридичних осіб (додаток);

- акції, облігації й інші цінні папери ;

- автотранспорт;

- будь-яке інше майно споживчого і виробничого призначення, крім окремих видів майна, застава якого заборонений законом;

- поручительство фізичних і юридичних осіб . У цьому випадку банк повинний чітко розуміти, що поручительство повинне бути обґрунтоване розрахунком фінансового ліміту поручителя, при необхідності підкріплено заставою майна поручителя.

У договорах застави (додаток 5) необхідно обов'язково вказувати:

- П. І. П. позичальника;

- місце його проживання;

- суть забезпеченого заставою вимоги, його розмір і термін виконання зобов'язань (відповідно до умов кредитного договору - сума кредиту, термін повернення, розмір процентної ставки за користування кредитом і термін сплати відсотків, розмір підвищеної процентної ставки і термін сплати, розмір неустойки).

При прийнятті в заставу майна, останнє повинно бути застраховане, якщо це передбачено чи законом договором. Якщо закладене майно залишається у володінні Заставника, то останній зобов'язаний застрахувати його на користь банку у страховій компанії за узгодженням з банком до висновку кредитного чи договору до видачі кредиту. При висновку договору застави рухомого майна обов'язково виробляється реєстрація такого забезпечення в Державному реєстрі. При цьому реєстрація застави рухомого майна виробляється за рахунок засобів Позичальника, що вказується в договорі застави. При цьому необхідно зажадати від реєстратора Державного реєстру виписку про чи наявність відсутності в ньому записів про закладене рухоме майно Позичальника (Заставника).

Основні вимоги при оформленні договору застави:

1. Укладаючи договори застави, необхідно дотримувати вимоги ст. 11 Закону України "Про заставу" у частині обов'язкової згоди відповідних органів на заставу майна (у тому числі вимога про узгодження договорів застави майна з Фондом держмайна по підприємствах, що знаходиться в процесі приватизації).

2. У договорі застави відбивати, що на вибір Банку у відповідності зі ст. 20 Закону України "Про заставу" звертання стягнення на предмет застави і його реалізація можуть бути зроблені шляхом відчуження у власність Банку в рахунок погашення боргових зобов'язань.

3. Передбачати в договорах застави майна (за винятком договорів застави товарів в обороті, а також нерухомості) наступні пункти:

а) У випадку порушення позичальником зобов'язань, забезпечуваних договором застави, заставник зобов'язується передати майно заставоутримувачу в заставу по акті прийому-передачі майна, що підписується сторонами.

б) При заставі заставоутримувач зобов'язаний:

- уживати заходів, необхідні для збереження предмета застави;

- негайно повернути предмет застави

в) При заставі Заставоутримувачу надається право:

- користатися предметом застави;

- вимагати заміни предмета застави при виникненні загрози загибелі, чи ушкодження зменшення вартості предмета застави, при відмовленні заставника виконати ця вимога – достроково звернути стягнення на предмет застави.

4. Документи по забезпеченню: при заставі квартири (житлового будинку) фізичною особою:

1. Заява від клієнта.

2. Документ, що підтверджує право власності (договір купівлі-продажу, договір доручення чи інший документ).

3. Технічний паспорт.

4. Справка-характеристика (з печаткою БТІ).

5. Реєстраційне посвідчення (з печаткою БТІ).

6. Договір страхування об’єкта нерухомості на користь банку і платіжне доручення про сплату страхового внеску.

7. Рішення опікунської ради (якщо прописані неповнолітні).

8. Згода дружини (чоловіка) на передачу майна в заставу (нотаріально засвідчена) або особиста присутність при заключні договору застави.

9. Якщо один з власників помер, необхідно надати нотаріусу свідоцтво про смерть.

10. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій знаходиться предмет іпотеки (рішення розпорядження) місцевих органів виконавчої влади, державні акти на право користування землею.

11. Довідка з державної нотаріальної контори по місцю знаходження майна про відсутність заборони на відчуження майна.

12. Акт експертної оцінки вартості об’єкту нерухомості (по окремій вимозі банку.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банкові належних до сплати рахунків за поставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги).

Забезпечення шляховими документами найчастіше використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій.

У разі заставляння цінних паперів обов'язковою умовою є їх висока ліквідність, тому банки в заставу приймають державні цінні папери і папери відомих корпорацій.

Заставою можуть бути монети, зливки дорогоцінних металів, вироби із золота, срібла, платини, коштовні камені та ін., але цей спосіб забезпечення кредиту використовують рідко.

Гарантія як спосіб забезпечення кредиту - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника при настанні гарантійного випадку (гарантійний випадок виникає тоді, коли позичальник сам не може погасити заборгованість і проценти за кредит).Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформляється у вигляді гарантійного листа, де вказуються:

• назва організації-гаранта;

• назва банку-кредитора;

• назва організації позичальника;

• розмір, термін, призначення кредит):

• процентна ставка за користування кредитом;

• номер поточного рахунку організації-гаранта і в якому банку цей рахунок відкрию.

Банк, що обслуговує гаранта, оформляє відмітку про прийом гарантійного листа і зобов'язується з поточного рахунку гаранта списати в порядку встановленої черговості платежів відповідну суму боргу і проценти за нею. Кредитування позичальника, забезпечене гарантією, здійснюється після того, як банк-кредитор отримає гарантійний лист із відповідною відміткою банку гаранта.

Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки (дод. 6) між банком-кредитором та поручителем про відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов'язань позичальника. Банк-кредитор перед укладенням договору поруки ретельно аналізує фінансовий стан і платоспроможність поручителя на основі документів, що подані банку-кредиторові, а також довідкових та архівних даних.

Страхування кредитів проводиться комерційними банками з 1990 року у двох формах:

• добровільне страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів;

• добровільне страхування ризику непогашення кредитів.

У першому випадку страхувальником є позичальник, об'єктом страхування є відповідальність перед банком, що видав кредит, за своєчасне і повне погашення боргу і процентів за ним. У другому випадку страхувальник - банк, а об'єкт страхування – відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту та процентів за ним.

Перелік документів складає страховик. Основна мета подання документів – визначення ступеня страхового ризику. Вивчивши клієнта, страховик встановлює страхову премію (внесок) у відсотках до страхової суми і залежно від терміну наданого кредиту. Договір страхування вступає в силу після сплати страхової премії, яка найчастіше сплачується одноразово і не пізніше дати видачі кредиту. Найбільш важливим моментом у страхуванні є встановлення розміру відповідальності, яку бере на себе страховик, визначення страхового випадку і відшкодування збитків.


2.4 Процентні ставки за кредитами

Серед найважливіших факторів впливу на соціально-економічний стан та інвестиційний клімат у країні – рівень банківських кредитних ставок. Незважаючи на те, що Національний банк України протягом 2002 року чотири рази знижував свою облікову ставку (у січні вона становила 12.5%, у грудні - 7.0 %) кредитні ставки комерційних банків на небанківському ринку залишаються зависокими: в середньому близько 20%.

Основним видом плати за користування банківським кредитом є процент. Процентами або прирівняними до них доходами називається будь-яка винагорода за надання коштів та зобов'язання їх надати, а також за прийняття кредитного ризику контрагента, і яка розраховується пропорційно часу та сумі коштів, які є об'єктами кредитної операції. Поряд з процентом банки можуть установлювати комісію, що застосовується як додатковий елемент ціни банківського кредитування. Рівень процентної ставки залежить від таких факторів:

- облікова ставка центрального банку;

- рівень інфляції;

- строк позички;

- ціна сформованих ресурсів:

- ризик;

- розмір позички;

- попит па банківські позички:

- якість застави;

- зміст заходів, що кредитуються;

- витрати на оформлення позички і контроль;

- ставка банку-конкурента;

- характер відносин між банком і клієнтом;

- норма прибутку від інших активних операцій.

Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Грошово-кредитна політика центрального банку може бути спрямованою або на експансію, або на рестрикцію кредиту. Проводячи політику експансії, центральний банк зменшує облікову ставку, а при політиці рестрикції – підвищує її.

Рівень інфляції впливає як на облікову ставку Центрального банку, так і на ставки процента за позичками комерційних банків. Незважаючи на те, що Центральний банк встановлює позитивну процентну ставку (тобто з урахуванням інфляції), комерційні банки також враховують інфляційний фактор.

Фактор терміну кредиту прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за позичками банку. Чим триваліший термін користування, тим дорожчим для позичальника є кредит. Ціна сформованих банком ресурсів безпосередньо впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Вона складається з депозитного процента й інших видів плати за куплені кредитні ресурси. Чим дорожче обходяться банку ресурси, тим, за інших рівних умов, вища норма позичкового процента.

Подальше розширення кредитних відносин залежить ще й від вирішення низки питань на законодавчому рівні, спрямованих перш за все на захист інтересів кредитора. Ризик неповернення також становить значну частину банківської "премії за ризик" та істотно збільшує кредитну ставку. Розмір позички зворотно впливає на рівень процентної ставки. Звичайно її рівень нижчий при більших позичках, оскільки відносні витрати, пов'язані з кредитною послугою, тут нижчі.

Попит на позички прямо впливає на рівень процентної ставки. Зростання попиту зумовлює підвищення процентної ставки за позичками. Якість застави зворотно впливає на рівень процентної ставки за позичками. Чим вона вища, тим, за інших рівних умов, відносно нижчою може бути процентна ставка за позичкою. На рівень процентної ставки впливає зміст заходів, що кредитуються. Так, кредити, що опосередковують витрати, висока рентабельність яких є результатом спекулятивних дій позичальника, коштують дорожче.

Витрати на оформлення позички і контроль прямо впливають на рівень позичкового процента. Чим ці витрати більші за інших рівних умов вища норма процента за позичкою. Ставка банку-конкурента враховується при встановленні півня позичкового процента залежно від характеру процентної політики, яку проводить даний банк.

Види процентних ставок за кредит такі:

• фіксовані – виплати за процентами незмінні протягом усього терміну кредиту;

• плаваючі – ставки за процент коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитного процента, попиту га пропозиції па кредитні ресурси і т. д.;

• базові – середня ставка.

Маржа – це різниця між позиковим і депозитним процентами. Величина маржі призначена для покриття банківських витрат і формування прибутку.

Банк може нараховувати процентні доходи, використовуючи один з двох методів:

• метод простої процентної ставки (метод рівних платежів), згідно з яким сума всіх майбутніх доходів лінійно розподіляється протягом періоду дії кредитної угоди;

• метод фактичної процентної ставки (актуарний метод), згідно з яким береться до уваги фактор часу, в результаті чого абсолютна сума доходу, що нараховується у ближчий період, менша за абсолютну суму доходу, що нараховується в пізніший період.

• Отримання процентів за кредитами з поступовим погашенням номіналу. За такими угодами (наприклад, фінансовий лізинг) позичальник періодично виплачує деяку суму, яка включає погашення номіналу і проценти.

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховується мінімальна норма доходності:

%В – процентні витрати за залученими ресурсами, %

Мпр - мінімальна норма прибутку від кредитної операції, %

Д - мінімально припустимий дохід за позикою як сума процента та комісійних платежів, гр. од.;

В - операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр. од.;

n - термін кредитування, дні;

Кз - основна сума кредиту + відповідна сума обов'язкового резерву на коррахунку банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом розраховується так:

де Д – мінімально припустимий доход;

К – основна сума кредиту;

n - термін кредитування у днях.

Процентну ставку за кредит з урахуванням ступеня ризику за даним видом кредитування розраховують за формулою:

До складу цього інтегрованого показника входять процентна ставка безризикового рівня; процентна ставка безризикового рівня, скоригована на індекс цін (на основі прогнозних даних про рівень інфляції); процентна ставка безризикового рівня, скоригована на рівень ризиковості певного виду кредитування.

У банківській практиці, зокрема й у вітчизняній, доволі поширеною є модель цінової політики, зорієнтованої на витрати, пов'язані зі створенням послуги. Ця модель вважається найпростішою і будується за принципом "вартість плюс прибуток". Нею передбачається, що процентна ставка за кредитом установлюється на основі таких компонентів:

1) Вартість залучення коштів для кредитування позичальників (процентні витрати);

2) Банківські операційні витрати, не пов'язані із залученням коштів, у тому числі заробітна плата працівників кредитного управління та вартість матеріалів і обладнання, необхідних для надання позички та контролю за нею (непроцентні витрати банку);

3) Компенсація за ризик невиконання зобов'язань позичальником, яка може ґрунтуватися на відповідному коефіцієнті резервування за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземній валютах, а також коригуватися з урахуванням індексу інфляції;

4) Бажана маржа прибутку за кож­ним кредитом.

Описану модель можна виразити формулою:

ПСК = ГПВЗККП + ОВБВ + ОМЗБРНЗП + БМПБ,

де ПСК – процентна ставка за кредитом;

ГПВЗККП – гранична процентна вартість залучених коштів для кредитування позичальника;

ОВБВ – операційні витрати банку, відмінні від процентних витрат із залучення коштів (непроцентні витрати);

ОМЗБРНЗП – оцінна маржа для захисту банку від ризику невиконання зобов'язань позичальником;

БМПБ – бажана маржа прибутку банку.

Основною при визначенні рівня процентних ставок по споживчим кредитам являється базова кредитна ставка, затверджена Кредитним комітетом Головного банку. Регіональний підрозділ в залежності від рейтингу має можливість самостійно коригувати рівень процентних ставок за кредитами.

Банк може надати надійними (з рейтингом А і Б) клієнтам кредити (встановити кредитні ліміти) за ставкою, рівень якої нижчий документ них повноважень.

У кредитному договорі передбачена відповідальність позичальника за несвоєчасне погашення кредиту і процентів за час користування кредитом у вигляді підвищеної ставки (як правило, подвійна процентна ставка) і пені за несвоєчасне погашення суми заборгованості по процентах (за кожен день прострочки процентного платежу), нараховується відповідно до діючих тарифів.

Значна вартість кредитів пов'язується з недостатньою капіталізацією вітчизняних банків, на чому наголосив Голова НБУ С.Л.Тігіпко, репрезентуючи проект "Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2003 - 2005 роки", а також із порівняно незначними обсягами залучених депозитів, низькою платоспроможністю позичальників, відсутністю реальних юридичних гарантій щодо погашення боргів за отриманими й неповернутими позиками під заставу майна, що зумовлює велику питому вагу прострочених позичок у кредитних портфелях банків.


2.5 Бухгалтерський облік споживчих кредитів

На основі кредитного договору і у відповідності з аналітикою формування рахунку для кожного клієнта відкриваються наступні балансові і позабалансові рахунки:

2202, 2205, 2210, 2211, 2213, 2214, 2206, 2216, 2217, 2290, 2291, 9611, 9500, 9501, 9502, 9031, 9601, 9819.

Позичковий рахунок і рахунок доходів відкриваються з використанням балансового рахунку “22**”.

В день заключення кредитного договору працівником кредитного підрозділу заноситься угода і у відповідності до умов договору. Працівник служби Back-Office філіалу звіряють умови угоди з договором, який наданий йому кредитним працівником у вигляді копії і відправляє угоду на візування в Back-Office Головного банку.

Видача споживчого кредиту здійснюється на основі розхідного касового ордеру при готівковій видачі або на основі платіжного доручення клієнта при безготівковій видачі.

При цьому здійснюються наступні бухгалтерські проводки:

Д-т 2202, 2205, 2210, 2211, 2213, 2214 “видача споживчого кредиту

К-т 1001, 1002 відповідно до договору №

від ”.

Д-т 2202 (2205, 2210, 2211, 2213, 224) “перерахунок коштів по

К-т 2600, 2620, 2625 кредитному договорі №

від у відповідності до

платіжного доручення

клієнта”.

Погашення кредиту здійснюється на основі прихідного касового ордеру або платіжного доручення клієнта:

Д-т 1001, 1002, 2620 “погашення кредиту по

К-т 2202, 2205, 2210, 2211, 2213, 2214 кредитному договорі від ”

У випадку підписання до кредитного договору додаткової угоди про пролонгацію терміну його дії тіло кредиту переноситься на рахунок пролонгації на основі ордеру-розпорядження, оформленого кредитним працівником:

Д-т 2206

К-т 2202, 2205

Д-т 2216 “пролонгація кредитного

К-т 2210, 2211, 2213, 2214 договору від ”

При несвоєчасному погашенні клієнтом позикової заборгованості на наступний день після дати погашення кредиту, обумовленої у кредитному договорі, тіло кредиту переноситься на рахунок простроченої заборгованості по кредитам:

Д-т 2207 “прострочена заборгованість

К-т 2202, 2205, 2206 відповідно до кредитного

договору № від ”.

Д-т2217

К-т 2210, 2211, 2213, 2214, 2216

Винесення на рахунок простроченої заборгованості здійснюється і в момент непогашення клієнтом частини основного боргу, відповідно до графіка погашення, затвердженого кредитним договором.

Якщо фінансовий стан позичальника погіршився і є рішення кредитного комітету про визнання вказаної заборгованості сумнівною, така заборгованість обліковується на рахунок 2290 і 2291:

Д-т 2290 Д-т 2291 “сумнівна заборгованість по

Кт 2207 К-т 2217 кредитному договору №

від відповідно до рішення

кредитного комітету від ”

Формування резерву здійснюється у відповідності з Положенням про порядок формування і використання резерву для покриття можливих збитків по кредитним операціям банку, затвердженими постановою Правління НБУ №279 від 06.07.200 р.Формування резерву за рахунок витрат в межах 20 % від всієї суми боргових зобов’язань по кредитах, гарантіях і поруках оформляється проводкою:

Д-т 7702к 9273

К-т 2400, 2401

В останній робочий день місяця здійснюється перерахунок страхового резерву і при необхідності сума страхового резерву збільшується або зменшується.

У випадку заключення кредитного договору у вигляді кредитної лінії і якщо зобов’язання банку по договору являються відкличними, необхідно заборгованість банку перед клієнтом на суму невиданого кредиту відображувати на рахунку 9819. В день укладення кредитного договору працівником кредитного підрозділу далі заносяться в комп’ютер.

Проста кредитна лінія (не відновлювана)

В день заключення договору:

Д-т 9819

К-т 9910

В день видачі кредиту, якщо по умовам договору кредитна лінія відзивна автоматично формується проводка по зменшенню зобов’язань банку:

Д-т 2202, 2205, 2210, 2211, 2213, 2214 “списання зобов’язань банку

К-т 1001, 1002, 2620 по кредитному договорі №

від ”.

Коли клієнт повністю використовує суму кредитного ліміту по договору, рахунок 9819=0, Якщо на протязі дії кредитного договору клієнт частково погашував борг, сальдо рахунку 2202 зменшилось, то повторно взяти погашену суму клієнт не має права. Ось чому для перевірки суми заборгованості, що залишилась, необхідно:

Дебетовий оборот 2202 + сальдо 9819 = сума кредитного договору.

Якщо 2202 = сумі договору, то 9819=0.

Поновлювана кредитна лінія.

При частковому погашенні частини кредиту згідно відзивних договірних зобов’язань маємо проводку:

Д-т 100*, 2620

К-т 2202, 2205, 2206, 2207, 2210, 2211, 2213, 2214, 216, 2217, 2290, 2291.

Автоматично формується проводка по відновленню суми зобов’язань:

Д-т 9819 на суму часткового погашення

К-т 9910

Сума, внесена в часткове погашення може бути повторно видана клієнту.


2.6 Робота з проблемними кредитами.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, за яких банк матиме сумнів щодо повернення позики.

Проблемний актив це:

- Прострочена (2**7) і сумнівна (2*9*) кредитна заборгованість;

- Прострочена (2**9) і сумнівна (2480) процентна заборгованість на активу.

- Прострочена вексельна заборгованість.

- Дебіторська заборгованість, яка виникла на основі договору, в т.ч. по картковим рахунком з терміном прострочки більше 90 днів.

- Дебіторська заборгованість, яка виникла на основі договору з терміном знаходження на балансі більше року.

- Виконані банком позабалансові зобов’язання (авалі, гарантії), за які банку не надійну компенсація в термін, визначений договором.

Безнадійний актив – це актив степінь ліквідності якого оцінюється на рівні, близькому до нуля і який відрізняється від інших активів за наступними ознаками:

- В наявності є документи, що підтверджують факт визнання дебітора банкротом.

- Є дані про відсутність дебітора (позичальник ховається чи знаходиться в розшуку, позичальник являється недієздатним чи померлим, виїзд на ПМЖ в іншу країну, ін.).

- Забезпечення відсутність або неліквідне.

Проблемними, насамперед, можуть стати кредити, ризик по яких є підвищеним. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу фінансових труднощів, що зароджуються, та вжити заходів до виправлення ситуації і захисту інтересів банку.

Сигнали раннього попередження про наявність фінансових труднощів у позичальника.

1. Несвоєчасне виконання зобов’язань по позичці.

2. Втрата взаєморозуміння з клієнтом.

3. Не надаються нові дані для актуалізації рахунку фінансового стану, виникають проблеми з перевіркою заставленого майна.

4. Погіршується становище в економіці галузі, де зосереджені джерела доходів позичальника, як фізичної особи.

5. Хвороба (смерть) керівників підприємства, де працює позичальник.

6. Негативні зміни у поведінці, наприклад надмірна віддаленість від справ підприємства, надмірні витрати, подружні проблеми (включаючи розлучення), алкоголізм, схильність до азартних ігор.

7. Несподівані запити на представлення кредитів на необґрунтовані цілі.

8. Зміни у зовнішньому вигляді і іміджі клієнта.

9. Природні катаклізми (пожар, повінь).

10. Катаклізми, що є причиною дії людей.

11. Розслідування, що проводяться податковими органами, по відношенню до клієнта чи підприємству з основним місцем роботи клієнта.

12. Повторні проблеми, які були успішно вирішені.

При наявності вказаних або схожих подій необхідно, щоб співробітник відділу споживчого кредитування ініціював програму активного моніторингу діяльності позичальника.

Під загальною сумою проблемної заборгованості в банку розуміють заборгованість, що відображена на балансових рахунках простроченої та сумнівної заборгованості, а також 50 % від суми заборгованості, що відображена на рахунках пролонгованих позичок.

Потрібно уникати кредити:

- Бланкові.

- Позички під гарантію (забезпечені гарантійними листами чи гарантіями клієнтів, що мають негативні кредитні історії, без забезпечення).

- Позички, забезпечені неліквідним майном чи майном заставодавця, повне право власності якого викликає сумніви.

- Позички для купівлі нерухомості для наступного перепродажу чи спекуляції.

Таблиця 4.

Стадії обробки активів

Стадії обробки кредиту

Дія

Відпові-дальність

Термін

Можлива група ризику

1 стадія – Поточний контроль

1. Бізнес (менеджер) проводить поточний моніторинг активу.

2. При першому порушенні графіка погашення активу (процентів чи кредиту), менеджер вносить заборгованість на рахунки прострочки, з цієї дати активів переходить на 2 стадію обробки.

Бізнес-менеджер

Постійно з моменту порушення графіка

1

2 стадія – Посилений контроль

1. Бізнес фіксує порушення виконання зобов’язань клієнта, встановлює причини порушення і на протязі місяця здійснює дії щодо повернення активу.

2. У випадку відновлення графіка погашення заборгованості справа переходить на 1 стадію обробки активу.

3. Якщо графік виконання зобов’язань продовжує порушуватися, керівник бізнесу службовою запискою інформує керівника безпеки про виникнення проблеми. З дати складання службової записки активів переходить на 3 стадію обробки

Бізнес

Керівник бізнесу

1 місяць

1

2

Бізнес кредитна адміністрація, що здійснює моніторинг активних операцій.

Менеджер – конкретний працівник Бізнесу.

На всіх стадіях обробки всі відповідальні особи заповнюють розділи Паспорта проблемного кредиту (додаток 8).

Основою для списання проблемних кредитів за рахунок страхового резерву є причини:

1. Визнання позичальника банкротом у встановленому законом порядку.

2. недостатність коштів, отриманих банком від реалізації заставленого майна.

3. виникнення безнадійної заборгованості, що виникла в результаті нездатності позичальника почати заборгованість у зв’язку з форс-мажором.

4. У випадку оголошення слідчими органами розшуку позичальника (керівника позичальника) у порядку статтями Кримінального кодексу (якщо на протязі 180 календарних днів з дня оголошення ризику місцезнаходження цієї особи не встановлено).

5. При визнанні судом договорів недійсними з вини дебітора.

6. Визнання в судовому порядку позичальника пропавши безвісті чи померлим.

7. За рішенням Правління банку – за рахунок страхового резерву з прибутку.

У випадку продовження графіка погашення активу (процентів або кредиту) Керівництвом регіонального підрозділу банку приймається рішення про примусове стягнення заборгованості за допомогою:

- стягнення по виконавчому надпису.

- Стягнення через суд.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як переуступлення права вимоги та переведення боргу. Згідно зі ст. 197 Цивільного Кодексу в період дії зобов'язань може відбуватися зміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про переуступлення прав вимоги. Переуступлення прав вимоги оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника. Отже, можна згрупувати методи роботи банку з проблемними кредитами таким чином:

1. Реабілітація.

2. Ліквідація.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Отже, банк повинен діяти швидко, без зволікань, щоб не опинитись у довгій черзі організацій та установ (постачальників, податкової служби, страхових організацій тощо), яким клієнт теж заборгував.


2.7 Практичні аспекти кредитування населення.

2.7.1 Технологія видачі кредитів населенню для купівлі житла.

Останнім часом зростає роль банківського кредитування населення під заставу нерухомості.

Іпотека може бути встановлена на нерухоме майно, яке заставодавець має право продавати або відчужувати в інший спосіб. До об'єктів іпотеки належать:

— підприємства, будівлі, споруди та інше нерухоме майно, що використовується у підприємницькій діяльності;

— житлові будинки і квартири;

— дачі, садові будинки, гаражі й інші споруди споживчого призначення;

— земельні ділянки.

Об'єкт (предмет) іпотеки має належати заставодавцю на правах власності або повного господарського розпорядження. Застава нерухомого майна передбачає укладення угоди про іпотеку у вигляді заставної.

Аванс при кредитуванні нерухомості, як правило, не може бути меншим 50 % вартості нерухомості, що купується. В якості кредитних коштів при іпотечному кредитуванні банк надає кредити або ж встановлює кредитні ліміти на пластикові картки. Кошти надаються перерахуванням на рахунок фізичної особи, яка купує нерухомість або ж безпосередньо фізичній особі, яка її продає. Максимальний розмір кредиту не повинен перевищувати 50 % від ринкової вартості нерухомості, що купується. Ринкова вартість нерухомості визначається експертом кредитного підрозділу банку і фіксується в експертному заключенні.

На даний момент банки надають кредити для купівлі нерухомості в розмірі до 20000 дол. США. Рішення про надання кредиту на суму, що перевищує 20000 дол. США повинне бути погоджене з керівником Індивідуального бізнесу Головного банку.

Процентна ставка встановлюється відповідно до процентних ставок затверджених рішеннями Кредитного комітету Банку.

Забезпеченням повернення позичених коштів являються нерухомість, що купується фізичною особою, а також договір покупця юридичної особи, що здійснює операції з нерухомістю. У відповідності до цього договору юридична особа зобов’язується погасити заборгованість фізичної особи, яка купує нерухомість, перед банком у випадку невиконання фізичною особою своїх зобов’язань.

Погашення кредиту і процентів може відбуватись шляхом внесення готівки в касу банку, перерахуванням коштів з рахунку фізичної особи, яка купує нерухомість, відповідно до умов кредитного договору.

Схема процесу кредитування нерухомості.

1. Юридична особа, що здійснює операції з нерухомістю та Банк заключають договір про спільне обслуговування клієнтів (дод. 10).

2. Юридична особа здійснює підбір клієнтів (покупця і продавця) нерухомості та інформує їх про основні вимоги при наданні Банком іпотечного кредиту та власні послуги.

3. Продавець надає юридичній особі необхідні документи на продавану нерухомість.

4. Юридична особа здійснює оцінку об’єкта нерухомості й експертизу наданих документів.

5. Юридична особа надає у кредитний підрозділ Банку експертну оцінку об'єкта нерухомості.

6. Юридична особа направляє Покупця в Банк. Покупець заповнює заявку встановленого зразка на надання іпотечного кредиту.

7. Відповідальний кредитний працівник Банку здійснює оцінку фінансового стану позичальника на підставі заявки наданої Покупцем. Кредитний підрозділ Банку проводить незалежну експертну оцінку продаваної нерухомості й остаточно визначається із сумою кредиту.

8. Після узгодження видачі кредиту всіма службами банку Протокол узгодження підписує відповідальна особа, що має повноваження щодо ухвалення рішення про видачу кредиту.

9. При прийнятті позитивного рішення про видачу кредиту Банк інформує про це Покупця і юридичну особу.

10. Покупець, Продавець і юридична особа оформляють у нотаріуса договір купівлі-продажу нерухомості між Продавцем і Покупцем. Покупець перед оформленням договору передає Продавцю аванс у розмірі 50% вартості нерухомості.

11. Банк і Покупець оформляють і підписують кредитні документи .

12. Юридична особа підписує тристоронній договір поручительства з Банком і Покупцем про тім що юридична особа є поручителем по фінансових зобов'язаннях Покупця перед Банком.

13. Банк відкриває Покупцю і Продавцю поточні рахунки фізичних осіб у відповідності з встановленим порядком

14. Покупець підписує договір-доручення для перерахування коштів з рахунка Покупця на поточний рахунок Продавця.

15. Оформлений договір закупівлі-продажу реєструється юридичною особою у МБТІ. а також оформляється довідка-характеристика на продану нерухомість для подальшого висновку договору застави.

16. Банк і Покупець оформляють у Нотаріуса договір застави (дод. 11) на придбану Покупцем нерухомість на користь банку.

17. Одночасно з висновком договору застави Покупець зобов'язаний застрахувати придбану нерухомість на суму кредитного договору включаючи відсотки за весь термін користування кредитом на користь банку за умови, що страхова сума не буде перевищувати ринкову вартість нерухомості.

18. Кошти з рахунка Покупця на підставі договору-доручення перелічуються на поточний рахунок Продавця з призначенням платежу переклад засобів фізичній особі.

19. Порядок погашення заборгованості за кредитом.

- відсотки за користування кредитом - щомісяця:

- сума основного боргу щомісяця рівними частками.

Відсотки нараховуються прості на залишок заборгованості за кредитом.

20. У випадку неповернення Покупцем у термін суми основного боргу по кредиту чи відсотках за використання кредиту і прийнятті у встановленому порядку кредитним комітетом рішення про звертання стягнення на предмет застави Банк передає Нотаріусу для здійснення "виконавчого напису наступні документи: розрахунок заборгованості, копію кредитного договору, оригінал договору застави і повідомляє Агента письмово про невиконання фінансових зобов'язань Покупця перед Банком, з вимогою погасити заборгованість.

21. Відповідальний співробітник банку разом з юридичною особою здійснюють наступні заходи:

- звертаються до районного державного виконавця з договором застави на який проставлена виконавчий напис нотаріуса;

- державний виконавець приймає рішення у відповідності зі

22. Після реалізації закладеного майна погашається заборгованість Покупця перед Банком у повному обсязі включаючи заборгованість по сумі основного боргу, відсотки за користування кредитом (кредитним лімітом), штрафи і пені.

23. При повному погашенні заборгованості за кредитом до закінчення терміну дії термінового депозиту юридична особа може затребувати засоби що знаходяться на внеску.

2.7.2 Технологія видачі кредитів населенню

для купівлі автомобілів

Для отримання кредиту фізична особа повинна надати в банк такі документи:

Документи надані Покупцем разом із Продавцем:

1) Анкета-заява на надання кредиту/установлення кредитного ліміту.

2) Копія паспорта.

3) Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

4) Договір закупівлі-продажу.

Після одержання Повідомлення Банку про згоду надання засобів і перерахування згідно договору закупівлі-продажу:

1) Свідчення про реєстрацію автомобіля в органах ДАІ.

2) Договір страхування автомобіля (поліс) на користь Банку, як предмета застави і документ, що підтверджує оплату страхових платежів.

3) Документ, що підтверджує внесення часткового платежу (авансу).

Документи надані Покупцем:

1) Довідка з місця роботи про доходи за останні 6 місяців.

2) Згода чоловіка(дружини) на передачу автомобіля в заставу Документи заповнювані Банком:

1) Розрахунок Банком фінансового стану Покупця.

2) Письмове повідомлення Банку про можливість надання засобів Покупцю і їхнє перерахування в оплату за договором купівлі-продажу автомобіля.

3) Кредитний договір / Договір про відкриття картсчета і встановленні кредитного ліміту..

4) Договір застави.

СХЕМА КРЕДИТУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ДЛЯ ПРИДБАННЯ АВТОМОБІЛІВ

10

Продавець

“Банк”

1

3


8 2 7 3 5 4 11 6


ДАІ

9 6

Страхова компанія


1. Банк укладає з Продавцем договір про співробітництво.

2. Покупець заповнює заявку на надання кредиту. Банк розглядає можливість кредитування (установлення кредитного ліміту).

3. При позитивному рішенні про видачу кредиту Банк інформує про це Покупця і Продавця офіційним повідомленням.

4. Покупець і Продавець укладають договір закупівлі-продажу. Позичальник-покупець здійснює авансовий (частковий) платіж Продавцю.

5. Продавець укладає з Покупцем договір на збереження автомобіля до повної оплати цю вартості.

6. Продавець разом з Покупцем реєструє автомобіль в органах ДАІ.

7. Покупець і Банк укладають кредитний договір з умовою видачі кредиту після висновку договорів: застави автомобіля в забезпечення зобов'язань за кредитним договором, а також Договору страхування автомобіля на користь Банку і надання Банку доказу сплати страхового платежу.

8. Позичальник-покупець і Банк укладають договір застави і засвідчують його в нотаріуса.

9. Полягає договір страхування автомобіля на користь "Приватбанку".

10. Банк робить видачу кредиту. Покупець робить повний розрахунок із Продавцем за автомобіль.

11. Продавець передає автомобіль Покупцю зі збереження по акті прийому-передачі.

Як правило, максимальна сума кредиту на одного позичальника не повинна перевищувати 20000 дол. США. Розмір авансу коливається від 30 % до 70 %. Кредитні кошти надаються Покупцю шляхом перерахування їх на рахунок Продавця або ж встановлення кредитного ліміту на пластикову карту.

Погашення Покупцем заборгованості по кредиту здійснюється:

- відсотки за користування кредитом - щомісяця

- сума кредиту (кредитного ліміту) щомісяця рівними частками

Відсотки нараховуються прості на залишок заборгованості за кредитом. Для стимулювання менеджерів автосалонів передбачається виплата винагороди в розмірі 1 % річних, що становить 0,79 % від суми кредиту.

2.7.3 Технологія видачі кредитів населенню

для купівлі товарів довгострокового користування

Останнім часом продаж товарів в кредит стає дуже популярним. На відміну від попередніх видів кредитування, продажі товарів в кредит розрахований для середнього класу.

Термін кредиту, як правило, становить 1 рік. Покупець отримує кредит для купівлі товару в розмірі не більше як 50 % його вартості.

Порядок взаємодії клієнта, продавця і банку: при кредитуванні:

• Банк укладає з Продавцем договір про співробітництво

• Покупець вибирає потрібний йому товар, знайомиться з умовами розстрочки і переліком документів для банку, резервує обраний товар терміном на два банківських дні. Покупцю видасться договір купівлі продажу (додаток 12) у 3-х екземплярах не підписаний продавцем, і довідка з торгової крапки з підписом і печаткою (необхідна для підтвердження того, що даний клієнт зарезервував товар з умовою оплати в плині не більш 2-х банківських днів по прикладеному договорі купівлі-продажу);

• Покупець з документами звертається в прилегле відділення банку, що здійснює операції кредитування і заповнює заявку.

• Для підтвердження даних про себе позичальник представляє довідку з місця роботи, у якій зазначена його заробітна плата.

• Здійснюється розрахунок фінансового стану позичальника, і при дотриманні умови, коли платіжний баланс родини з урахуванням кредиту й інших обов'язкових платежів залишається позитивним, оформляється договір застави товару, що здобувається, що нотаріально не завіряється і кредитний договір.

• Позичальнику відкривається поточний рахунок, на який він вносить наявними свій внесок. Кредитні засоби також вносяться у виді наявних на цей рахунок, і здійснюється оплата товару на розрахунковий рахунок продавця

• Позичальник з копією платіжного доручення, на якому коштує оцінка "проведено банком, дата, ФИО виконавця направляється до продавця і закінчує оформлення документів у торговій точці(договір купівлі продажу, дата даного договору - не пізніше дати договору застави.

Враховуючи, що при кредитуванні фізичних осіб для купівлі товарів довгострокового користування основною умовою являється щомісячне погашення рівними частинами основної суми кредиту і процентів, необхідно ретельно стежити за всіма платежами клієнта по погашенню боргу і у випадку затримки платежу на термін більше 30-ти днів і одразу ж реагувати шляхом отримання назад товару, передачі його продавцю та реалізації на комісійній основі.


2.8 Кредитний ризик. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику.

Кредитна діяльність насамперед пов’язана з ризиком. Для того, щоб вміти вибрати оптимальне співвідношення ризик/прибуток банки повинні вміти визначати якісно ризиковий компонент.

В якості основних видів ризику, які бере на себе банк при здійсненні операцій споживчого кредитування виступають кредитний ризик, портфельний ризик і процентний ризик.

Портфельний ризик – це ризик, пов’язаний зі структурою кредитного портфеля банку і структури забезпечення.

Процентний ризик – це невизначеність, пов’язана з часом і тенденціями у зміні процентних ставок в майбутньому.

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) обов’язків по кредитним операціям, тобто ризик того, що виплата позичальником процентів і кредиту буде проводитись з відхиленням від умов кредитного договору, або взагалі не буде здійснюватись.

У процесі управління кредитним ризиком комерційного банку слід визначити такі етапи:

— розробка цілей і завдань кредитної політики банку;

— створення адміністративної структури управління кредитним ризиком і системи прийняття адміністративних рішень;

— вивчення фінансового стану позичальника;

— вивчення кредитної історії позичальника, його ділових зв'язків; розробка і підписання кредитної угоди;

— аналіз ризиків неповернення кредитів;

— кредитний моніторинг позичальника і всього портфеля позичок;

— заходи з повернення прострочених і сумнівних позичок і з реалізації застави.

До чинників, які збільшують ризик кредитних операцій комерційного байку, належать:

— надмірна концентрація – зосередження кредитів в одному із секторів економіки, виді кредиту;

— надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки та видів кредиту:

— валютний ризик кредитного портфеля:

— структура кредитного портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

— рівень кваліфікації персоналу банку.

При визначенні ріння кредитного ризику враховуються:

— репутація клієнта;

— можливість клієнта щодо погашення боргу;

— капітал клієнта;

— умови, в яких знаходиться позичальник;

— застава.

Оцінка рівня ризику здійснюється у відповідності до порядку, встановленого НБУ. Резерв на покриття можливих втрат банку по позичках ділиться на резерви під стандартну й нестандартну заборгованість по кредитним операціях. Резерви під нестандартну заборгованість формуються по кредитним операціях, класифіковані як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні’’ й “безнадійні”.

Стандартні кредитні операції – це операції по яким кредитний ризик незначний й складає 2 відсотки від чистого кредитного ризику.

Під контролем – це кредитні операції, за якими кредитний ризик незначний, але є ймовірність його збільшення внаслідок несприйнятливих обставин для позичальника. Ризик складає 5 процентів від чистого кредитного ризику.

Субстандартні – це кредитні операції, за якими кредитний ризик значний і, внаслідок несприйнятливих для позичальника обставин, може зрости. Ризик складає 20 процентів від чистого кредитного ризику. Є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості.

Сумнівні – це операції, за якими виконання зобов’язань позичальником у певному обсязі, з врахуванням фінансового стану і рівня забезпеченості під загрозою. Ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і складає 50 процентів від чистого кредитного ризику.

Безнадійні – це кредитні операції, при яких ймовірність виконання зобов’язань позичальником практично відсутня. Ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості по операції.

Досвід роботи багатьох банків свідчить, що оптимальним можна вважати кредитний портфель, в якому консолідована заборгованість за позичками розподілена так:

- стандартні позички – 22 %;

- під контролем – 38 %;

- субстандартні – 30 %;

- сумнівні – 5 %;

- безнадійні – 5 %.

З метою розрахунку обсягу резерву, який створює банк для покриття кредитного ризику, а також визначення чистого кредитного ризику банк зобов’язаний здійснювати аналіз кредитного ризику.

НБУ встановив вимоги щодо визначення рейтингу клієнтів – “Положення про порядок формування та використання резерву для покриття можливих збитків по кредитним операціям комерційних банків”, яке затверджено постановою Правління НБУ від 06.07.2000 № 279, де відображено основні критерії оцінки кредитних ризиків.

Фінансовий стан позичальника визначається згідно внутрішній методиці банку, яка відображає основні фінансові показники діяльності фізичної особи. За результатами оцінки фінансовому стану позичальника присвоюється певний клас:

• клас «А» — фінансова діяльність дуже добра і є можливість утримувати її на такому рівні надалі;

• клас «Б» — фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає надто великих перспектив;

• клас «В» — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення:

• клас «Г»— фінансова діяльність погана;

• клас «Д» — фінансова діяльність збиткова.

Погашення позичальником кредитної заборгованості по основному боргу і процентах за користування кредитом рахується:

Гарним – якщо

- заборгованість за кредитом і відсотки по ньому погашаються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- чи кредит пролонгований без зниження класу позичальника і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- чи кредит пролонгований зі зниженням класу позичальника до 90 днів і відсотки по ньому виплачуються у встановлений термін чи з максимальною затримкою до семи календарних днів;

Слабим – якщо

- прострочена заборгованість за кредитом складає від 8 до 90 днів і відсотки по ньому виплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

- чи кредит пролонгований зі зниженням класу позичальника на термін від 91 до 180 днів, однак відсотки виплачуються в термін чи з максимальною затримкою до 30 днів;

Незадовільним – якщо

- прострочена заборгованість за кредитом складає більш 90 днів;

- чи термін повернення кредиту пролонгований зі зниженням класу позичальника більш 180 днів.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Таблиця 4

Погашення заборгованості

добре

слабке

недостатнє

Фінансовий стан (клас)

“А”

“Б”

“В”

“Г”

“Д”

Стандартний

Під контролем

Субстандартний

Сумнівний

Безнадійний

Під контролем

Субстандартний

Сумнівний

Безнадійний

Безнадійний

Субстандартний

Сумнівний

Безнадійний

Безнадійний

Безнадійний

Способи (методи), які доцільно й необхідно застосовувати з метою зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та внутрішні зазначено на схемі 5.


Схема 5


Зовнішні способи зниження ступеня ризику здійснюються, по-перше, шляхом адміністративного та економічного регулювання банківських ризиків з боку держави, а, по-друге, банк здійснює передачу (повністю чи частково) комусь іншому, наприклад, страховій компанії тощо.

Внутрішні способи досить різноманітні й реалізуються адекватними внутрішньобанківськими засобами менеджменту і маркетингу.

Потрібно також наголосити, що на практиці комерційні банки використовують не окремі способи (методи) зниження ступеня кредитного ризику, а раціональну комбінацію (суперпозицію) їх, послуговуючись відповідним інструментом, використовуючи економіко-математичні моделі та методи, а також спираючись на власний досвід та Інтуїцію фахівців.

Ліміт може встановлюватися по кредитах окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Кредитна лінія — це юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому впродовж певного терміну позичку у межах узгодженої суми. Кредитна лінія встановлюєть­ся при тривалих стосунках між банком і позичальником.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитних ресурсів серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Формуючи кредитний портфель, слід додержуватись певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури.

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик, банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризикованою частиною активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний рівень ризикованості активів.

При цьому може страхуватися відповідальність клієнта перед банком щодо погашення кредиту. В цьому випадку клієнт подає до банку страхове свідоцтво або інші документи, які підтвер­джують факт страхування клієнтом кредитної операції.

Одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики.

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку.

Ризик є джерелом прибутків і збитків у банківському бізнесі. Високі прибутки, пов'язані з великим ризиком, можуть вплинути на платоспроможність банку в майбутньому.

Отже, завдання банку – відпрацювати дійовий механізм страхування від можливих втрат внаслідок ризикової діяльності.

2.9 Контроль кредитної діяльності банку

Кожен комерційний банк повинен дотримуватися збалансованості між обережністю і ризикованістю в кредитній політиці, враховуючи прямо пропорційну залежність між доходами і ризиками банківських операцій. Контроль за виконанням умов кредитного договору повинен здійснюватись протягом усього процесу кредитування

Внутрішній контроль – це система організації роботи банку, яка охоплює всі заходи, що вживаються ним для контролю за своїми активами, запобігання шахрайству, зведення до мінімуму помилок, перевірки точності й достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, забезпечення ефективності операцій, а також дотримання положень і виконання вказівок керівництва. Такий контроль здійснюється радою банку, його керівництвом, а також працівниками різних рівнів.

Система внутрішнього контролю – це не просто процедури або внутрібанківські положення, які в певний час повинні виконувати спеціально створені відділи чи підрозділи. Вона охоплює всі механізми контролю у банку, діє постійно і на всіх рівнях. Суб'єктом такого контролю є кожний працівник і всі підрозділи банку.

Внутрішній контроль дає керівництву впевненість у тому, що:

- фінансова та управлінська інформація у його розпорядженні є надійною і повною;

- налагоджено належне управління ризиками;

- банк дотримується чинних нормативних актів, внутрішніх положень, процедур, планів; охорона активів достатня; ресурси використовуються раціонально та економно;

- цілі та завдання, намічені у планах розвитку банку, реальні та можуть бути досягнуті.

Робота системи внутрішнього контролю загалом будується за "принципом єдиного банку" та охоплює:

- контроль за дотриманням законів та вимог нормативно-правових актів виконанням бюджету;

- періодичну звітність про здійснення операцій;

- економічний аналіз і використання його результатів;

- незалежні перевірки діяльності відділів (підрозділів) та окремих працівників;

- періодичну звірку даних балансу з фактичною наявністю активів;

- розподіл обов'язків (наприклад, право надання дозволу на операцію, реєстрацію операції тощо);

- перевірку доступу посадових осіб до активів;

- ревізії документації за конкретними операціями.

Внутрішній контроль передбачає дії, спрямовані на дотримання зовнішніх та внутрішніх нормативно-правових актів для забезпечення стабільного функціонування і розвитку банку.

Система внутрішнього контролю налічує такі складові:

- середовище контролю (адміністративний контроль);

- система обліку (бухгалтерський контроль);

- процедури розробки та впровадження системи внутрішнього контролю.

Адміністративний контроль налічує такі складові:

- політика менеджменту щодо планування, операційної діяльності, ризиків, виконання бюджету й отримання прибутку;

- діяльність ради директорів;

- правила визначення повноважень і відповідальності посадових осіб;

- методи контролю, використову­вані керівництвом;

- контроль за персоналом (включає політику щодо наймання на роботу, навчання та просування по службі).

Здійснюючи адміністративний контроль, важливо делегувати повноваження керівникам підрозділів, тобто залучати їх до процесу контролю, адже:

1) керівництво банку не може і не повинно володіти всіма знаннями, необхідними для прийняття певних рішень;

2) приймаючи рішення, доцільно врахувати пропозиції та зауваження керівників різних рівнів;

3) участь працівників у процесі прийняття рішень сприяє їхньому професійному зростанню.

Бухгалтерський контроль становить низку дій, спрямованих на захист активів та забезпечення точності й достовірності фінансової інформації. Мета бухгалтерського контролю – гарантувати, що:

- операції санкціоновано керівництвом банку;

- операції обліковуються відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та нормативно-правових актів НБУ з точки зору змісту, повноти, своєчасності запису тощо;

- доступ до активів та цінностей можливий лише з дозволу керівництва;

- облікові дані стосовно активів та цінностей регулярно зіставляються з відомостями про існуючі активи і в разі виявлення розбіжностей керівництво банку вживає відповідних заходів;

- проводиться періодична звірка вартості і наявності активів.

Сукупність принципів, методів і процедур, застосовуваних банком для визначення, накопичення й запису всіх здійснених операцій, має відповідати вимогам Положення "Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України", затвердженого постановою Правління НБУ від 30 грудня 1998 р. № 566.

Бухгалтерський контроль ґрунтується на положенні про облікову політику банку, тоді як розділ положення про облікову політику банку є обов'язковим та загальним для всіх типів банківських операцій і налічує, крім контролю за операцією, такі складові:

- загальні положення;

- економічна сутність операції та процес її здійснення;

- принципи оцінки операції;

- облікова модель операції.

У внутрібанківському контролі кредитної діяльності можна виділити такі складові:

- перевірка якості кредитного портфеля;

- оцінка управління кредитною діяльністю банку;

- перевірка виконання внутрішніх положень і процедур кредитування та їх відповідності вимогам чинного законодавства;

- перевірка виконання рекомендацій внутрішнього аудиту, наданих за результатами попередніх перевірок;

- цільові перевірки.

Здійснюючи внутрішній контроль за кредитною діяльністю банку, необхідно звернути особливу увагу на дотримання нормативів, зокрема з'ясувати таке:

1. Чи зростає відношення суми активів з негативною класифікацією до суми капіталу?

2. Чи відбулося значне збільшення суми неприбуткових кредитів?

3. Чи спостерігається тенденція до значного зростання прострочених кредитів і нарахованих, але не отриманих відсотків?

4. Чи погіршилася загальна якість кредитного портфеля, і які фактори це спричинили?

Перевірка управління кредитною діяльністю банку полягає у з'ясуванні того, чи виконуються ці функції банку та наскільки ефективно. У ході перевірки кредитних справ розглядаються основні функції управління кредитною діяльністю банку, такі як розробка та запровадження внутрішніх положень про прийняття рішень щодо надання кредитів, вимоги до документації про заставу, моніторинг кредитів, процедури стягнення боргів, контроль за пролонгованими кредитами.

Якщо рада банку та його правління не впровадили положень про кредитування, не визначили порядок їх виконання, а також не здійснюють належного управління кредитною діяльністю банку, це може призвести до значних проблем.

Незважаючи на те, що кредит є найризикованішим і найскладнішим банківським продуктом, питома вага доходів від кредитування в загальних процентних доходах банків становить приблизно 80%.

Аналіз ситуації свідчить, що останніми роками у структурі кредитних портфелів банків простежується негативна тенденція до збільшення частки проблемних кредитів.

Тому для підвищення якості активів банкам необхідно вдосконалити внутрібанківський контроль кредитної діяльності, створивши ефективну систему управління кредитним ризиком, а саме:

- здійснювати єдину кредитну політику;

- кредитувати пріоритетні галузі економіки з низьким рівнем ризику; застосовувати політику ціноутворення на кредити;

- постійно проводити фінансовий моніторинг позичальників, перевірки наявності та стану заставленого майна;

- постійно аналізувати і перевіряти ;1 стан грошових потоків позичальника;


ІІІ розділ. Шляхи покращення банківського

кредитування фізичних осіб

Розділ 3.1 Розмежування функцій в кредитному процесі

Нині в переважній більшості банківських установ (особливо в структурних підрозділах банків – філіях, відділеннях тощо) кредитний процес на всіх його етапах здійснюється в межах одного кредитного підрозділу (додаток 13).

Досвід свідчить, що організаційна структура, за якої функції кредитного процесу зосереджені в одному підрозділі, не здатна забезпечити ефективної системи організації та внутрішнього контролю за проведенням кредитних операцій – насамперед через відсутність розмежування функцій аналізу та подальшого супроводження кредитних проектів.

Нещодавно Національним банком України розроблено проект Положення "Про організацію операційної роботи банків" (надалі – Проект), який базується на принципах розмежування функцій. Проект містить такі поняття, як "фронт-офіс" та "бек-офіс", які поки що не мають широкого застосування у вітчизняній банківській практиці. Під фронт-офісом розуміють підрозділ банку, який виконує роль його представника перед клієнтом та виступає ініціатором операції. Структурний підрозділ, що забезпечує продовження операції, розпочатої фронт-офісом шляхом здійснення реєстрації, перевірки, звірки, обліку та контролю всіх операцій, у Проекті названо бек-офісом.

Мета діяльності фронт-офісу – отримання прибутку, мінімізація впливу ризиків фінансового ринку, протидія конкурентному середовищу, підтриманні ліквідної позиції та розширення спектра банківських послуг і банківських продуктів. Суб'єктами його діяльності є клієнти (юридичні та фізичні особи), установи банків, небанківські установи, уряд. Фронт-офіс, з огляду на результати роботи всіх підрозділів, відноситься до центру прибутків. Він відповідає за розвиток банківських продуктів, ліквідність і виконання нормативів.

Згідно з Проектом отримані від фронт-офісу документи працівники бек-офісу перевіряють, реєструють вводять всю необхідну інформацію в автоматизовану систему обробки даних і в подальшому контролюють виконання операції.

Суб'єктами діяльності бек-офісу є підрозділи фронт-офісу, установи банків, податкові, судові та правоохоронні органи, уряд, контрагенти, статистичні органи тощо. Бек-офіс, з огляду на результати його роботи, відноситься до центру витрат. Він забезпечує дотримання прийнятих стандартів, виконання відповідних процедур обліку та контролю.

Банки повинні розробити такі процедури виконання операцій, за якими:

- відповідальність за облік і зберігання активів, санкціонування операцій та прийняття зобов'язань, укладення угод, а також загальний контроль за операціями й зобов'язаннями банку несли б різні особи;

- обов'язки розподілялися б таким чином, щоб ніхто не міг незаконно привласнювати активи, давати недостовірні цапі про зобов'язання, неправильно реєструвати операції;

- зобов'язання приймалися б згідно з намірами і повноваженнями керівництва;

- дотримувалися б правила санкціонування, в яких зазначено межу загальних і спеціальних санкцій, прізвище уповноваженої особи, відповідальної за виконання певних повноважень, та визначено обставини, за яких тим чи іншим посадовим особам надаються спеціальні (більші, ніж зазвичай) повноваження.

Кредитний процес є досить специфічним і багатоетапним. На відміну від інших операцій, виконання розпочатої фронт-офісом кредитної операції не обмежується здійсненням реєстрації, перевірки, звірки, обліку та відповідного контролю, воно потребує також спілкування із клієнтом, регулярного моніторингу кредитного ризику шляхом аналізу діяльності позичальника, відображеного у його фінансовій та бухгалтерській звітності в процесі супроводження кредитного проекту. Відтак виникає об'єктивна потреба у створенні, так би мовити, проміжної ланки - мідл-офісу .

Для надання кредитних послуг на фронт-офіс могли б бути покладені такі функції: залучення клієнтів, попередній розгляд кредитного проекту, аналіз кредитоспроможності позичальника й ефективності проектів, визначення ступеня кредитного ризику та формування кредитних пропозицій. Залучення клієнтів окремим структурним підрозділом сприятиме нарощенню обсягів кредитування та відповідно збільшенню доходів.

На зниження ефективності кредитних операцій впливає частина кредитних проектів, які пройшли процедуру розгляду, але з різних причин не були реалізовані (негативні результати аналізу, відхилення кредитним комітетом пропозиції надати позичку тощо). Ретельніший, кваліфікованіший попередній аналіз малоперспективного кредитного проекту фронт-офісом мінімізує вірогідність його подальшого розгляду, що позбавить банк і його фахівців від невиправданих витрат часу та коштів.

Однією з основних причин виникнення проблемних кредитів є помилки, допущені фахівцями банку на стан аналізу кредитоспроможності потенційних позичальників та їх проектів. Тому цілком логічним було б виконання мідл-офісом функції контролю кредитних пропозицій, по даних фронт-офісом. Тобто мідл-офіс проводить незалежне визначення адекватності оцінки кредитного ризику зробленої фронт-офісом, спеціалісти якого, розглядають проект, можуть проявити суб'єктивізм під впливом безпосереднього спілкування з клієнтом. Таке вдосконалення системи внутрішнього контролю за здійсненням кредитних операцій дасть змогу знизити рівень проблемної заборгованості за позичками.

При розробці даної схеми організаційної структури кредитного процесу враховано також іншу суттєву причину виникнення проблемної заборгованості, а саме: невиконання фахівцями банку в ході супроводження кредитного проекту всіх необхідних заходів. Аби запобігти цьому обов'язки щодо супроводження проектів та контролю за виконанням позичальниками умов договорів пропонується викласти на окремий структурний підрозділ банку — мідл-офіс. Регулярний та незалежний моніторинг ризиків на етапі супроводження кредитного проекту підвищить ефективність контролю за ними.

Віднесення обліку кредитних операцій до функцій бек-офісу відповідає принципам розподілу обов'язків. Такий розподіл має поліпшити систему внутрішнього контролю операційним ризиком, а відтак – сприяти зниженню рівня кредитного ризику.

Запропонована організаційна структура кредитного процесу, заснована на розмежуванні функцій аналізу, супроводження кредитних проектів та їх обліку між окремими структурними підрозділами, є дієвим засобом підвищення ефективності кредитних операцій. З її упровадженням, по-перше, очікується збільшення обсягу кредитних операцій, по-друге – суттєво вдосконалиться система внутрішнього контролю за всіма притаманними кредитним операціям ризиками, що в свою чергу дасть змогу знизити їх рівень, а отже, поліпшити структуру кредитного портфеля та зменшити частки проблемної заборгованості. Це сприятиме скороченню витрат банків на формування резервів для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями.


3.2 Рекомендації щодо застави

Забезпеченість припускає наявність у позичальника матеріальних гарантій повернення отриманого кредиту. Цивільне законодавство (ст. 178 ЦК України) передбачає як правове забезпечення повернення кредиту:

- неустойку (пеню, штрафи);

- гарантію;

- поруку;

- заставу.

Бажання банку одержати забезпечення не є вираженням недовіри. Добре забезпечений кредит надає й клієнтові великої впевненості в можливості тривалого користування, на відміну від погано забезпеченого або незабезпеченого кредиту. У світовій банківській практиці існують засоби, що дають змогу найбільш повно і надійно захистити інтереси кредиторів: зміна платоспроможності майнового становища боржника практично не може вплинути на задоволення його вимог. До них належать:

— порука (банківські, фірмові й особисті гарантії);'

— страхування комерційних ризиків;

— банківські вексельні й чекові авалі;

— сертифіковані банком чеки;

— гарантії урядів та урядових органів;

— безвідкличний і підтверджений першокласним банком акредитив;

— застава і іпотека нерухомості;

— передача права власності;

— платіж до відвантаження товарів;

— факторинг та інші засоби.

Ефективність забезпечення ілюструє таблиця3.Найбільшу кількість балів, а це означає найбільшу ефективність, мають: іпотека (одна з форм застави) і застава внесків. У цих випадках спостерігається порівняно високий розмір максимальної суми кредиту щодо наданого забезпечення кредиту. Разом з тим, складність оцінювання іпотеки знижує максимальний рівень кредиту.

Таблиця 5.

Диференційована оцінка ефективності забезпечення

повернення кредиту

Форма забезпечення повернення кредиту

Кількість балів

Максимальна сума кредиту у відсотках до забезпечення

1. Іпотека

3

60-80

2. Застава внесків, що знаходяться в банку

2

100

3. Порука (гарантії

2

Залежно від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) – до 100

4. Застава цінних паперів

2

Цінні папери, що приносять твердий прибуток 70-80, акції – 50-60

5. Уступка вимог із постачання товарів або надання послуг

1

20-40

6. Передача права власності

1

20-50

Предметом застави має бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на правах власності, а також майнові права, за винятком випадків, передбачених у ст. 4 Закону України "Про заставу".

Державні підприємства й організації, майно яких належить їм на праві повного господарського розпорядження, самостійно здійснюють заставу цього майна, за винятком цілісних майнових комплексів підприємства, його структурних підрозділів, будинків і споруджень, застава яких здійснюється з дозволу й на умовах, узгоджених з органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном. При подачі в банк такого дозволу особливу увагу слід звертати на те, чи є в цьому дозволі не тільки право на передачу майна в заставу, а й дозволи на наступну можливу реалізацію закладеного майна у разі неповернення кредиту. У протилежному випадку може виникнути неможливість реалізації названого вище закладеного майна.

Не можна приймати в заставу майно, що раніше було передане заставодавцем в оренду третій особі, бо навіть у тому разі, коли банк за договором застави набуває право на таке майно, він буде зобов'язаний здати кого в оренду цій третій особі (тому що договір оренди зберігає свої дії для нового власника, ст. 268 ЦК України).

З метою повернення кредиту, відсотків за користування ним, а також компенсації витрат, пов'язаних із реалізацією закладеного майна, необхідно, щоб загальна заборгованість за кредитом (основний борг разом із відсотками) не перевищувала 70-75 % реальної вартості закладеного майна. Якщо ж суми, отриманої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право одержати задоволення з іншого майна боржника (ст. 24 Закону "Про заставу").

Перед упорядкуванням договору застави майна, що залишається у володінні заставодавця, необхідно вимагати надання копії договору страхування майна, страхового полісу (або засвідчення), а також копії документа про перерахування страхового внеску. При настанні страхового випадку заставодержатель має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

Невиконання вимог щодо форми договору застави і його нотаріального засвідчення призводить до недійсності договору з наслідками, передбаченими законодавством України (повернення предмета застави заставнику). Проте якщо банк у судовому порядку доведе, що заставодавець ухилився від нотаріального посвідчення договору застави, договір може бути визнано дійсним (ст. 47 ЦК України). Такий договір подальшого нотаріального посвідчення не потребує.

У разі неповернення кредиту або відсотків за користування ним, чи в разі несплати пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором (залежно від того, як це написано в договорі застави) виникає необхідність реалізації предмета застави. Реалізації предметів застави відповідності до ст. 20 закону "Про заставу" має передувати звернення стягнення па закладене майно. Звернення стягнення на закладене майно здійснюється за рішенням арбітражного суду, якщо інше не передбачено законом, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса (в тому разі, якщо договір застави був нотаріально завірений). З метою прискорення звернення стягнення і в подальшому реалізації закладеного майна рекомендується використовувати такий порядок:

- банк звертається до позичальника з письмовою претензією, в якій зазначається факт непогашення заборгованості за кредитом або відсотками (з визначенням суми заборгованості), а також пропонується дати дозвіл на реалізацію предмета застави;

- позичальник дає позитивну відповідь на претензію банку; у відповіді дається дозвіл банку на реалізацію предмета застави відповідно до умов договору застави і чинного законодавства (у зв'язку з неможливістю самостійно розрахуватися за наданий кредит або відсотки за користування ним).

У разі нотаріально завірених договорів застави, при неотриманні дозволу заставника на реалізацію закладеного майна банк звертається в нотаріальну контору або до приватного нотаріуса за одержанням виконавчого напису на договорі застави для одержання права на реалізацію предмета застави.

При зобов'язальних відносинах між сторонами, в тому числі при впорядкуванні договору застави, сторони мають право самостійно встановлювати договірну ціну предмета застави. Побічно про це говориться й у ст. 10 Закону "Про заставу". Нормативними актами визначено лише порядок оцінювання державного майна, що підлягає приватизації або відчуженості іншим засобом. Сторони договору застави, особливо коли мова йде про недержавну форму власності, домовляються про ціну предмета застави на свій розсуд.

Як бачимо, розмаїтість та складність заставних відносин визначають велику кількість форм прояву цього інструменту забезпечення банківських кредитів. Разом з тим слід пам'ятати, що існують безліч узаконених засобів ухилень від сплати позичок, починаючи від дроблення підприємств-боржників із перенесенням боргів на неплатоспроможне підприємство, до надання в заставу майна, яке вже перебуває в заставі іншого банку чи юридичної особи. Це підтверджує актуальність зосередження уваги фахівців на подальшому аналізі законодавства про заставу як ефективного засобу забезпечення захисту економічних інтересів комерційного банку.

3.3 Іпотека в Україні, перспективи розвитку.

У світі іпотеку прийнято вважати "кредитами для заможних". Таку неофіційну назву цей вид кредитування одержав тому, що для отримання іпотечної позики позичальник повинен мати відповідний майновий статус і, як правило, досить високий рівень доходів. Основою його майнового статусу є об'єкт чи об'єкти нерухомості, які він повинен заставити у вигляді гарантії повернення отриманої іпотечної позики. Доходи позичальника мають забезпечувати його достатню кредито- і платоспроможність. Це, так би мовити, первинні умови, необхідні для того, щоб іпотечна угода відбулася.

Споживачами іпотечних кредитів за кордоном є переважно представники середнього класу. Його частка в економічно розвинутих суспільствах становить 60-80 відсотків. Саме наявністю такого потужного прошарку заможних громадян і пояснюється активний розвиток іпотечного кредитування. (Щоправда, до цього слід додати й активне сприяння держави іпотечному кредитуванню, однак це інша тема).

Оскільки йдеться про позику на придбання помешкання, то її сума має становити значиму частку його ціни. Якщо ця частка незначна, позичальник не зацікавлений у позиці. Та й банку невигідно надавати іпотечні позики на малу суму, оскільки, як відомо, їх оформлення – складна й клопітна кредитна процедура. Досвід країн, де іпотечне кредитування добре розвинуте, свідчить, що, як правило, частка іпотеки у ціні помешкання, яке купується становить від однієї до двох третин. У деяких країнах іпотека сягає 90 відсотків від ціни придбаного житла. Це залежить від низки чинників і, насамперед, від форм і розмірів державної підтримки іпотечного кредитування.

Про необхідність упровадження іпотечного кредитування, його благотворний вплив на розбудову ринкової економіки в Україні говорять давно. Нині існує кілька законодавчих і нормативних актів, які так чи інакше стосуються іпотечного кредитування. Деякі банки використовують окремі елементи іпотеки у своїй кредитній діяльності. Серед них – банк "Аркада", який порівняно давно використовує елементи житлової іпотеки. Певний досвід цільового кредитування з використанням елементів іпотеки має Ощадний банк України, який упродовж кількох років надає громадянам кредити на будівництво житла. В обох випадках ідеться про житлову іпотеку, яка, зважаючи на стан забезпечення населення житлом, має в Україні найбільшу перспективу. Втім, ідеться саме про окремі елементи іпотечного кредитування, оскільки умов для застосування повноцінної іпотеки в Україні нема.

Відомо, що іпотека належить до системних банківських продуктів, отож її впровадження потребує системного підходу. Як правило, коли мовиться про проблеми впровадження іпотечного кредитування в нашій країні, насамперед вказують на відсутність правової бази для такого кредитування.

Це справді надзвичайно складна проблема. ЇЇ особливість полягає у тому, що деякі засадничі моменти створення необхідного правового поля для іпотеки лежать у політичній площині. Утім, окрім законодавчо-правових, не менш важливими є економічні чинники, які безпосередньо впливають на успішне запровадження і розвиток іпотеки. Зважаючи на нинішній стан економіки держави, ці проблеми можуть надовго загальмувати розвиток іпотечного кредитування в Україні. Навіть за умови, що необхідний пакет законодавчих актів для правового регулювання іпотеки буде прийнято. Про що йдеться?

За офіційними даними, вартість новозведеного житла у країні нині становить у середньому 1500 гривень за квадратний метр загальної площі. (Слід зазначити, що залежно від регіону, комфортності житла і якості будівельних матеріалів коливання цін – разюче). Для родини з трьох чоловік загальна площа помешкання, враховуючи існуючі норми, має становити не менше 60 квадратних метрів. Отже, вартість такого житла дорівнюватиме 90 000 гривень. Нехай частка іпотечної позики у його ціні становитиме всього одну третину. Відтак сума позики має дорівнювати 30 000 гривень. За умови, що іпотечну позику надано на строк 30 років під 10.5 відсотка річних, сума щомісячних виплат у погашення основного боргу становитиме 84 гривні. До цієї суми слід додати виплату відсотків за кредит, які за простої схеми виплат (без застосування схеми "відкладених платежів") у перші роки погашення позики значно перевищуватимуть суму щомісячних виплат основного боргу. Проте навіть за найсприятливішої схеми виплат, яку може застосувати банк, відсотки за кредит не можуть бути нижчими від операційних витрат банку (3-4% річних). Отже, сума відсотків у перші роки два-три рази перевищуватиме суму виплат основного боргу, відтак загальна сума виплат становитиме близько 350 гривень.

Тепер порівняємо результати цих розрахунків із середнім рівнем доходів в Україні. За офіційними даними, середньомісячна номінальна заробітна плата за 9 місяців поточного року становила 213 гривень. Відповідно середній дохід родини з трьох чоловік дорівнював 426 гривень. Отже, виплати у погашення іпотечного кредиту становитимуть понад 80 відсотків номінального місячного доходу середньостатистичної української родини. Проводити подальші розрахунки немає сенсу, бо загальновідомо, що виплати у погашення будь-якої позики мають становити не більше 25-30 відсотків від доходу родини. При перевищенні цього показника позичальник переходить до категорії неплатоспроможних, а кредит відповідно – до безнадійних.

В Україні середній клас, безумовно, також існує. Але, як свідчать результати досліджень, стан його майновитості переважно не виходить за межу бідності. Тому вітчизняні представники цього класу не можуть претендувати на використання іпотечних позик для примноження своїх статків, зокрема, для поліпшення житлових умов. Заможна ж частина нашого суспільства, як свідчать ті ж дослідження, по-перше, становить усього 1.5-2 відсотки, а по-друге, представники цього надзвичайно тонкого прошарку, як правило, не потребують іпотечних кредитів для зміцнення свого добробуту.

Отже, в Україні сьогодні немає достатньо численної верстви населення, спроможної брати іпотечні позики. Ця прикра соціально-економічна обставина загострює проблему впровадження іпотеки. А саме вона є одним із важливих чинників, який безпосередньо сприяє зростанню майновитості громадян, зниженню диференціації доходів різних верств населення, розширенню зайнятості у реальному секторі економіки (завдяки розвитку будівництва та суміжних галузей), зростанню сукупного попиту і, зрештою, послабленню соціальної напруги у суспільстві. Цей величезний розрив між потребою суспільства в іпотеці і реальною можливістю її використання можна ліквідувати, якщо вжити серйозних системних заходів.

Насамперед необхідно реорганізувати систему заробітної плати. Про необхідність цього дискусії точаться вже давно. Однак реально нічого не зроблено. По-друге, слід запровадити систему державного сприяння розвитку іпотечного кредитування. У Росії, наприклад, прийнято Концепцію розвитку системи іпотечного житлового кредитування, де передбачено низку заходів (зокрема щодо гарантій із боку держави), податкових пільг, відсоткової політики, грошових компенсацій тощо. Програма державного сприяння розвитку іпотеки успішно діє у Чехії, Словаччині, Угорщині та інших країнах Центральної Європи.

Звичайно, щоб ужити таких заходів та отримати реальні результати, потрібно кілька років. Це підтверджує і досвід упровадження іпотечного кредитування в країнах Центральної Європи, і досвід Росії, де іпотека робить практично перші кроки. Щоб прискорити процес; паралельно з іпотечним кредитуванням можна запровадити систему житлових заощаджень. Практика західноєвропейських країн, зокрема Німеччини, свідчить, що поєднання іпотеки із системою житлових заощаджень є досить ефективним. У цій країні середнє співвідношення коштів у вартості придбаного помешкання є таким: іпотека – 5050-60 відсотків, житлові заощадження – близько 30 відсотків, решта – власні кошти родини.

За умови паралельного впровадження іпотеки й системи житлових заощаджень через 5-6 років можна було б вийти на приблизно таке ж співвідношення коштів на придбання житла і в Україні. Це, на мою думку, мінімальний строк, оскільки період накопичення житлових заощаджень триває не менше 5-6 років. Підвищити ж заробітну плату до рівня, що дав би змогу широкому загалу громадян брати іпотечні позики у розмірах понад 30 відсотків від вартості житла, навряд чи реально.

Впровадження іпотечного кредитування має стати важливою складовою державної соціально-економічної політики. Насамперед слід сформувати відповідні макроекономічні умови та інституціональне середовище, які б сприяли підвищенню доступності іпотечних позик для широкого загалу населення. Для цього необхідно вжити комплекс заходів, які забезпечували б стабільність національної валюти, прогнозованість показників інфляції, надійний контроль за динамікою обмінного курсу, зниження відсоткових ставок.

З огляду на це в Україні, за прикладом Росії, а також деяких інших країн із перехідною економікою, почати цю роботу можна було б із розробки концепції розвитку іпотечного кредитування, яка б визначала основні його цілі та принципи формування з урахуванням особливостей соціально-економічної ситуації в нашій країні.

3.4 Концепція кредитування фізичних осіб під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду.

Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій фінансово-кредитних установ країн із ринковою економікою. Така статистика, на жаль, не характерна для українських комерційних банків. Вони працюють переважно з юридичними особами. Однак у процесі подальшого розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами неодмінно зростатиме, тож фінансово-кредитні установи нашої держави мають це враховувати.

Адаптуючись до нових економічних умов, вони вже сьогодні відчувають гостру потребу в розширенні клієнтської бази. Один із перспективних шляхів до вирішення цієї проблеми пролягає через опанування ринку кредитів фізичним особам, зокрема, під заставу дорогоцінних металів.

Залучення та розміщення грошових коштів населення регламентовано Законом України "Про банки і банківську діяльність". Зрозуміло, що кожний банк, керуючись загальними нормами законодавства, розробляє свою процедуру видачі кредитів та перевірки платоспроможності клієнтів. Але по суті більшість із цих процедур ідентичні й найчастіше зводяться до надання кредитів під заставу. Недосконалість українського законодавства щодо механізмів реалізації застави нерідко призводить до збитків для кредиторів. З огляду на це надання кредитів під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду має певні переваги.

Золото завжди вважалося ознакою влади та багатства. За всю історію людства його видобуто приблизно 120 тисяч тонн. Одна третина золотих ресурсів світу – це запаси держав, третина – приватних компаній та осіб, ще третина – ювелірні та зубопротезні вироби. Як бачимо, накопичення приватних осіб значні, принаймні цілком достатні для повноцінного функціонування ринку кредитів під заставу дорогоцінних металів.

Є три основні моделі такого кредитування.

- Модель 1 – ломбард самостійно надає кредити під заставу дорогоцінних металів;

- Модель 2 – банк самостійно надає зазначені вище кредити;

- Модель 3 – кредити під заставу дорогоцінних металів надає банк за участі ломбарду.

Аналіз переваг і недоліків кожної з моделей подано у таблиці.

Нині в Україні сповна не застосовується жодна з них. Українські ломбарди надають кредити фізичним особам, проте їм бракує обігових коштів. Тож наші ломбарди вимушені звертатися до банків. Ті, у свою чергу, надають їм позики під заставу ліквідного майна.

Надавати фізичним особам кредити під заставу дорогоцінних металів у нашій країні мають право і банки. Проте цим правом вони практично не користуються через обтяжливість механізму його реалізації. По-перше, банк повинен одержати ліцензію на використання таких операцій. По-друге, він змушений утримувати відповідних спеціалістів-оцінювачів. По-третє, банківська установа у разі надання кредитів під заставу дорогоцінних металів зобов'язана укладати спеціальну угоду із Державною скарбницею НБУ.

Одне слово, справа клопітна і недуже приваблива як для кредиторів, так і для клієнтів.

Щоб розширити спектр банківських послуг населенню з метою кращого задоволення потреб людей у товарах народного споживання, в Україні доцільно було б створити систему банківського кредитування фізичних осіб під поруку ломбарду.

Основними її інструментами могли б стати: угода між комерційним банком і ломбардом про спільну діяльність; договір між ломбардом і фізичною особою про оцінку та зберігання майна; кредитна угода між банком і фізичною особою.

Схема функціонування системи може бути такою.

Схема 6

Аналіз переваг і недоліків основних моделей кредитування під заставу дорогоцінних металів.

Модель

Переваги

Недоліки

Модель 1 (ломбард самостійно надає кредити під заставу дорогоцінних металів)

· Наявна інфраструктура, створена ломбардом:

- кваліфікований персонал;

- обладнані пункти прийому дорогоцінних металів;

- сховище.

· Великий попит на послуги ломбарду

· Високі доходи для ломбарду

· Доступність послуг ломбарду для широкого кола клієнтів

· Дефіцит кредитних ресурсів

· Не перевіряється репутація клієнта

· Недостатній рівень сервісу при наданні послуг

· Кримінальні елементи можуть використати ломбард із метою шахрайства

· Дуже високі відсотки

Модель 2 ( банк самостійно надає кредити під заставу дорогоцінних металів)

· Наявність власних ресурсів

· Кваліфікований персонал

· Високий рівень сервісного обслуговування

· Брак спеціалістів з оцінки дорогоцінних металів

· Брак відповідної матеріальної бази (зокрема, депозитних сховищ) у більшості банків

· Відсутність у більшості банків необхідних угод із Державною скарбницею НБУ

Модель 3 (банк спільно з ломбардом надає кредити під заставу дорогоцінних металів)

· Ломбард не має потреби позичати фінансові ресурси в банках

· Банки не мають потреби витрачатися на оцінювання та зберігання дорогоцінних металів

· Низькі відсотки за отриманий кредит, які має сплачувати клієнт

· Можливість створення торгівельної мережі для продажу коштовностей

· Менша ймовірність зловживання послугами ломбарду з боку кримінальних елементів

· Вимушена реалізація не викуплених дорогоцінних металів як лому

Фізична особа, яка бажає одержати кредит і володіє цінностями у вигляді виробів із дорогоцінних металів, укладає з ломбардом договір про оцінку та зберігання. Ломбард оцінює, приймає, зберігає і на передбачених договором умовах повертає цінності, прийняті від клієнта.

Банк на підставі договору про оцінку і зберігання майна, а також за наявності відповідної квитанції надає фізичній особі позику. Кредитування здійснюється у звичайному порядку – на підставі укладеної між банком і клієнтом кредитної угоди. Очевидно, сума позики не повинна перевищувати 15% від установленої оцінювачами вартості майна оптимальний термін надання кредиту – 30 днів. Можлива пролонгація до 30 днів, але лише за умови сплати відсотків за фактичний час користування кредитом.

Якщо кредит повернуто, відсотки за нього, а також роботи, пов'язані з оцінкою і зберіганням майна, оплачено, ломбард повертає його фізичній особі. Уразі неповернення кредиту поручитель реалізує майно, яке зберігається у нього, Державній скарбниці НБУ і повертає банкові суму кредиту та обумовлених відсотків за рахунок коштів, одержаних у результаті реалізації.

Отже, запропонована нами схема найближча до третьої моделі кредитування фізичних осіб під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду вона влаштовує всіх учасників процесу ломбард виконує свої функції і має прибуток; банк одержує процентні доходи; клієнт отримує потрібний йому кредит. Вважаємо, що така система має перспективи для впровадження у кредитних установах нашої країни.


3.5 Споживчий кредит та забезпечення житлом

населення України

Середня забезпеченість населення України житлом становить 20.1 кв. м. загальної площі на одну особу, що удвоє менше, ніж у розвинутих країнах світу. Обсяги будівництва житла за останні роки знизилися більш як у 2.5 рази і сягали 1998 року 5.85 млн. кв. м, з них лише 3.5% споруджувалося за рахунок централізованих капіталовкладень. За 1999 рік в Україні було збудовано квартир загальною площею понад 6 млн. кв. метрів. Набагато менше зводять їх тепер підприємства та організації, у 10-12 разів скоротилося кооперативне будівництво. Іншою стала структура введеного в експлуатацію житла, змінилися джерела фінансування. За власні кошти населення нині зводиться 57% загального обсягу житла. Однак невирішеною залишається проблема забезпечення ним громадян, які потребують соціального захисту.

Житлову проблему вирішують по-різному, враховуючи низку суттєвих факторів, а саме: джерела фінансування будівництва; кількість соціальне незахищених громадян, які очікують на квартири; регіон країни, а також те, споруджуватиметься нове, чи реконструюватиметься наявне житло. Пріоритетним стане фінансування житлового будівництва за рахунок заощаджень населення, спеціалізованих державних та недержавних фондів, надання цільових кредитів.

Зауважимо, що фінансують житлове будівництво, часом комбінуючи різні джерела надходження коштів. Щоб стимулювати використання з цією метою заощаджень населення, доцільно встановити пільги з оподаткування як для інвесторів, так і для будівельних компаній. Зокрема, Законом України "Про податок на додану вартість" від обкладання податком на додану вартість звільняється виконання робіт (вартість робіт) із будівництва житла, що здійснюється за рахунок коштів фізичних осіб із наступною передачею такого житла у власність цим фізичним особам.

Із прийняттям 2 березня 2000 року Верховною Радою Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від обкладання податком на додану вартість звільняються операції із продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання.

В економічно розвинутих країнах безоплатно житло отримують лише найбільш незахищені верстви населення, у майбутньому так буде і в нас. Однак порядок надання соціального житла слід законодавче врегулювати. У разі, коли матеріальний стан громадян змінюється і вони купують власне житло, звільнене повинно залишатися соціальним.

Необхідно фінансувати та кредитувати придбання житла на первинному та вторинному ринках. Надання кредитів населенню на купівлю житла на вторинному ринку передбачає, що громадянин самостійно та/або із рієлтерською фірмою підшукує квартиру, яка відповідає його критеріям. Фірма її ретельно перевірне, тобто здійснює так звану рієлтерську експертизу. Краще зупинили вибір на "чистій", тобто приватизованій квартирі, придбаній чи одержаній іншим законним шляхом, яка після цього не продавалася. Чим частіше змінювався її власник, тим більша вірогідність того, що на якомусь етапі угода може стати недійсною, оскільки строк позовної давності – 3 роки. В цілому можна зробити висновок, що кредити під заставу житла в умовах законодавчого неврегулювання низки юридичних норм для банків є справою вельми ризиковою.

Якщо рієлтерська експертиза дала позитивну оцінку, громадянинові рекомендують купити квартиру, а комерційному банку, з яким існує попередня домовленість, - надати кредит. Громадянин купує та оформляє на себе квартиру тоді, коли він сплатив із власних коштів більшу частину її вартості (зазвичай не менше 50%). На решту вартості банк надає кредит, уклавши з покупцем кредитний договір. Банки різними способами прагнуть знизити кредитний ризик. Так, після укладення договору купівлі-продажу та реєстрації його в бюро технічної інвентаризації (БТІ) клієнт і банк укладають договір застави квартири, який засвідчується но­таріусом. Строк кредиту, як правило, не перевищує одного року. В окремих регіонах України, зважаючи на фактичний стан справ на ринку житла, частка покупця при придбанні квартири може бути іншою, а строк погашення наданого банком кредиту – тривалішим.

Одним із напрямів кредитування будівництва житла на первинному ринку є молодіжне пільгове кредитування. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 року № 1352 "Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики" молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, які перебували в черзі на житло та мали змогу сплатити початковий" внесок, могли одержати державний довгостроковий пільговий кредит на будівництво (реконструкцію) житла строком до 30 років. Вік старшого члена сім'ї або одинокого молодого громадянина не повинен був перевищувати 28 років. Кредит надавався банком за місцем постійного проживання (про­писки) позичальника у розмірі не більш як 95% вартості будівництва (реконструкції) житла на момент укладення договору. Розмір кредиту обчислювався, виходячи із норми 21 кв. м загальної площі на одного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю і включав витрати на його страхування в період будівництва. При цьому вартість 1 кв. м загальної площі житла не повинна перевищувати середньої вартості, що склала ся у регіоні, де будується житло. Кредит пільговий – під 3% річних для позивальників, які не мають дітей. Якщо позичальник має одну дитину, він звільняється від сплати відсотків за користування кредитом. Позичальникові, який має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 % суми зобов’язань за кредитом, трьох – 50 %. Джерелом зазначених кредитів є кошти бюджету. Сума вноситься позичальником на рахунок двома частками: не менш як 5% - безпосередньо до укладення кредитної угоди; решта – під час остаточного розрахунку за будівництво при отриманні документів на право користування житлом. Вік позичальника, визначений у 1999 році, - від 28 до 30 років.

Однак сучасний стан економіки нашої країни не налаштовує на здійснення зазначеного кредитування. Так, 1998 року в Києві власниками квартир за такою схемою фінансування будівництва власного житла стали 125 сімей.

Інший напрям фінансування придбання житла використовує Головне управління житлового забезпечення міста Києва – схему "50 на 50". Суть полягає в тому, що 50% вартості квартири оплачується з міського бюджету, 50% - громадянином, який перебуває на квартирній черзі в райадміністрації і має пільги. За цією схемою 1997 року в столиці вдалося збудувати 18 тис. кв. м житла, а в 1998 і 1999 роках – по 19 тис. кв. м. Зазначена схема у цілому дає змогу оперативніше вирішувати проблем забезпечення житлом громадян, які перебувають на квартирному обліку, оскільки стан бюджетів усіх рівнів залишає бажати кращого.

Трохи докладніше стосовно придбання житла із розстрочкою платежу. В такому випадку при укладенні угоди квартира відразу закріплюється за клієнтом, який робить початковий грошовий внесок не менш як 30% від вартості її загальної площі. Причому клієнт сам вибирає квартиру із запропонованих. Залишок вартості він сплачує поетапно, як правило, аж до планового строку введення будинку в експлуатацію. Однак можливі й інші строки. Одним з недоліків цієї системи є те, що замовникові не дають гарантії, що будинок буде своєчасно введено в експлуатацію, до того ж укладеними інвестиційними угодами не передбачено за це конкретної економічної відповідальності будівельних організацій.

Іншою схемою фінансування придбання житла на його первинному ринку передбачається стимулювання розвитку житлового будівництва шляхом залучення коштів громадян та підприємців із довгостроковим кредитуванням будівництва житла для населення під його заставу. Щоб одержати кредит, фізична особа повинна проінвестувати встановлену мінімальну частку загальної житлової площі, розмір якої залежить від строку, що залишився до запланованої дати введення будинку в експлуатацію. Нині мінімальна частка – не менше 40% договірної вартості житла (за рік до планового строку). Однак що ближче до наміченої дати, то дорожче коштує один квадратний метр загальної площі та вищий початковий внесок (60%, якщо залишається 2 місяці).До здачі будинку позичальник повинен сплачувати відсотки за користування кредитом, а після зазначеної дати – ще й рівномірно погашати основну суму боргу.

З огляду на ситуацію у державі запроваджувати іпотечне кредитування в Україні сьогодні надто ризиковано. Комерційні банки не мають ніякого або мають незначний досвід іпотечного кредитування. Право приватної власності та інші питання, пов'язані з іпотечним кредитуванням, недостатньо захищені та врегульовані чинним законодавством України. Необхідно прийняти окремий Закон "Про іпотеку".

Таким чином, описаною схемою придбання житла із залученням власних коштів населення та банківського кредиту передбачається, що фізична особа, вселившись у квартиру, з трьох складових права власності (володіння, розпорядження та користування) має лише право користування. Погасивши основну суму кредиту та відсотки, вона стає повноправним власником квартири. Водночас за цією схемою сплачені відсотки за кредит та комісії за його оформлення суттєво підвищують вартість квартири. У ряді випадків окремі категорії громадян неспроможні скористатися кредитом, особливо коли термін погашення незначний. Фактично йдеться про доцільність подовження строків користування кредитом до 30 років: чим триваліший строк погашення кредиту, тим простіше позичальникові його повернути.

З огляду на це зазначимо, що використання адаптованих до реалій України та окремих її регіонів різних схем фінансування придбання або будівництва житла, дасть змогу узагальнити діючу практику, створити законодавчу базу, якою регулюється і стимулюється вирішення житлової проблеми. Від цього виграють не лише окремі громадяни або їх групи, а й населення та економіка України в цілому.


Висновки

Надання кредитів фізичним особам банками набуває широкого характеру. Щоб уникнути помилок, банки повинні діяти відповідно до вимог: кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом, кредитною комісією тощо) і оформляється протоколом.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків капіталу банків, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати його восьмикратного розміру.

Кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України і Положенням Національного банку «При кредитуванням і відповідного внутрішнього Положення.

Основну частину доходів банки одержують від кредитних операцій, у здійсненні яких велику роль відіграє кредитний персонал.

Кредитування позичальників має здійснюватися додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку із кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо.

Дуже важливим в кредитній діяльності банку є планування і прогнозування. Важливість прогнозу важко переоцінити, ураховуючи, що саме він є основою для складання перспективних планів кредитної діяльності банку. Добір методу прогнозування залежить від кількох важливих факторів:

• мети та завдань прогнозу;

• ступеня деталізації інформації про кредитну діяльність;

• обсягів прогнозу;

• періоду прогнозу (місяць, квартал, півріччя, рік і т. ін.).

За термінами планування кредитної діяльності розрізняють такі прогнози:

• оперативний (до 6 місяців);

• короткостроковий (на один рік);

• середньостроковий (до 5 років);

• довгостроковий, або перспективний (понад 10 років).

За видом подання прогнозних показників розрізняють такі прогнози:

• точковий, коли прогнозне значення подається у вигляді окремого числового значення прогнозованого параметра;

• інтервальний, коли прогнозне значення подається у вигляді інтервалу, до якого належить значення прогнозованого параметра;

• багатоваріантний, коли прогнозне значення подається у вигляді множини можливих числових значень прогнозованого параметра.

Для вдосконалення діяльності банківської системи необхідні сприятливіші умови кредитування. Доцільно розробити законопроект про кредитування, в якому передбачити ефективний захист прав та інтересів кредиторів, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання ними зобов'язань; удосконалити порядок реалізації заставленого манна з метою захисту інтересів кредиторів, стимулювати зростання обсягів грошових вкладів населення для створення міцної клієнтської бази.

Необхідно також удосконалювати банківський менеджмент, підвищувати рівень професіоналізму кадрів, перепідготовки кадрів, використовуючи на це асигнування комерційних банків і міжнародну технічну допомогу.

Дуже корисним для роботи банків може бути створення загальної системи інформації щодо клієнтської бази, якою міг би користуватися будь-який банк.

Слід також зауважити: для забезпечення успішної діяльності банку необхідні політичні і інституційні реформи, які б зменшували негативний вплив зовнішніх факторів на кредитну діяльність банків.

Останнім часом все більш важливого значення набуває споживче кредитування населення, особливо іпотека. В розвинутих країнах схеми надання кредитів населенню є, звичайно більш досконалими, орієнтовані на довші терміни кредитування.

Потрібно створити механізм довіри клієнта банкові і навпаки. Фізичні особи, маючи розрив між їхніми можливостями і бажанням купити, з радістю беруть кредит в банках і особливо на довгі терміни. Банки, хоча і з радістю отримують проценти за надані кредити, все ж ризикують. Отож, схема надання кредитів потребує вдосконалення.


Додаток 1.

Документ

Співробітник відділу, який підготовив документ

Керівник відділу, який підготовив документ

Начальник управління (департаменту), який підготовив документ

Юридичний департамент

Головний бухгалтер

Замісник керівника регіонального підрозділу

Керівник регіонального підрозділу

Кредитний договір і додаткові угоди до нього

+

+

+

+

-

+

+

Ордер-розпорядження

+

+

+

-

+

+

+

Договори, які забезпечують кредитний договір (договір застави, договір поруки). Готує підрозділ, який забезпечує активні операції

+

+

+

+

-

+

+

Договір обліку векселя

+

+

+

-

-

+

+

Договір купівлі-продажу векселя

+

+

+

-

-

+

+

Акт прийому-передачі векселя

+

+

+

-

-

+

+

При оформленні заборгованості векселями, додаткова угода до кредитного договору або окремий договір про оформлення заборгованості векселями

+

+

+

+

-

+

+


Додаток 2.

Бальні критерії для визначення кредитоспроможності позичальників у банках США

Критерії

Бали

Критерії

Бали

1. Рід занять

Лікар-стоматолог

Бізнесмен

Викладач коледжу

Вчений

Державний службовець

Фермер

Медична сестра

Кваліфікований робітник

Журналіст

Особи вільних професій

Прибиральник сміття

Слюсар

Поліцейський

Перукар

Портовий вантажник

Буфетник

Працівник гаража

Музикант

Художник

Працівник сфери послуг

Сільськогосподарський робітник

Таксист

2. Стаж праці

Теперішня праця – мене ніж 2 роки, попередня менше ніж 10 років

Теперішня праця – 7 років і більше, попередня менше ніж 10 років

3. Житлові умови

Є власний будинок

Орендує квартиру

Проживає з батьками

Орендує кімнату

7

7

7

6

6

6

5

5

5

3

3

4

4

3

2

2

2

1

1

1

0

0

2

5

5

3

3

0

4. Тривалість проживання у даній місцевості

Більше ніж 5 років

205 років

Менше ніж 2 роки

5. Сімейний стан

Одружений

Вдівець

Одинока жінка

Одинокий чоловік

Розлучена жінка

Розлучений чоловік

6. Тижневий заробіток у доларах

Понад 200

101-200

91-100

76-90

61-75

7. Банківський рахунок

Поточний і нагромаджу вальний

Нагромаджу вальний

Поточний

8. Кредитні рекомендації

Володіє двома кредитними картками

Дві кредитні картки універсального магазину

Гарантії фінансової компанії

Гарантії ювелірного магазину

Рекомендації двох фінансових компаній або двох ювелірних магазинів

3

2

1

5

5

4

3

2

0

5

4

3

2

1

6

3

2

4

2

2

2

4

Додаток 3

Критерії для визначення кредитоспроможності позичальників у банках Франції

Критерії

Бали

Критерії

Бали

1. Ціль кредиту

Грошова позика

Купівля автомобіля

2. Участь клієнта при фінансуванні угоди

Оплата готівкою менше 10 % суми

Від 10 до 45 % суми

Більше 45 % суми

3. Сімейний стан

Розлучені пари

Пари, які мають троє дітей

4. Володіння нерухомістю

Оренда квартири

Власний будинок

5. Термін кредиту

Менше ніж 1 рік

Більше ніж 2 роки

0

100

0

30

50

0

60

0

80

140

0

6. Вік

Особи віком до 25 років

Особи віком понад 65 років

7. Професія

Студенти

Державні службовці

8. Стаж праці

Менше ніж 1 рік

Більше ніж 4 роки

9. Чистий річний дохід

До 60 тис. франків

Понад 160 тис. франків

10. Банківський рахунок

Залишок менше ніж 5000 франків

Залишок більше ніж 5000 франків

0

100

0

100

0

100

0

100

0

150


Додаток 4

ЗАЯВКА НА ВІДКРИТТЯ КРЕДИТНОГО ЛІМІТУ

№_____________

Я,______________________________________________________________________________________

прошу відкрити мені кредитний ліміт у вигляді кредитної лінії в сумі: ________________

на термін___________міс. Термін дії картки__________________

ВІДСОТКОВА СТАВКА__________________МІСЯЧНИХ.

ЦІЛЬ КРЕДИТУВАННЯ:___________________________________________________________

ЗАПЛАНОВАНИЙ ГРАФІК ПОГАШЕННЯ - У ВІДПОВІДНОСТІ ДО УМОВ НАДАННЯ КРЕДИТНОГО ЛІМІТУ,

В ЯКОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОЖУ НАДАТИ:______________________________________________________

ПРО СЕБЕ МОЖУ ПОВІДОМИТИ НАСТУПНЕ:

Адреса, _____________________________________________________

телефон :_____________________________

ВКАЖІТЬ РІК НАРОДЖЕННЯ; З ЯКОГО ЧАСУ ПРОЖИВАЄТЕ В ДАНІЙ МІСЦЕВОСТІ:_______________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________

ЯКЩО ТЕРМІН ПРОЖИВАННЯ МЕНШЕ ТЬОХ РОКІВ, ТО ВКАЖІТЬ ПОПЕРЕДНЮ АДРЕСУ.

Паспортні дані ___________ серія_________________ номер________________

ким і коли виданий :_______________________________________________________________________

Прописка:_______________________________________________________________________________

Місце роботи, яку посаду займаєте, телефон:___________________________________________________

Стаж роботи на даному підприємстві:______________________________________________________

Чи військовозобов'язаний:________________________________________________________________

Освіта:____________________________________________________________________________________

Назва і рік закінчення учбового закладу, спеціальність по диплому.________________________________ _________________________________________________________________________________________

Сімейний стан:________________________________________________________________________________

Діти:___________________________________________________________________________________________

НАЯВНІСТЬ РАХУНКІВ В БАНКУ (ЯКЩО "ТАК" - ВКАЖІТЬ: НОМЕР РАХУНКУ, ДАТУ ОФОРМЛЕННЯ)_

Чи е ви власником цінних паперів (якщо "Так" - вкажіть : яких і на яку суму)___________________________

Чи є ви власником інших кредитних карток (якщо "Так" - вкажіть: назву пластикової системи, вид картки, банк-емітент).

Платіжний щомісячний баланс сім'ї в доларовому еквіваленті

(середній показник за останні 3 місяці) Сукупний дохід сім'ї (відмітьте на інтервал перекреслюванням квадратика, який відповідає рівню доходу

Вашої сім'ї): ___________________________

< $ 1000 ____________ $2000-5000 _____________________ $ більше 10000 ________________

$1000-2000___________________ $5000-10000_____________________

Сокупний дохід сім'ї:

ЗАРОБІТНА ПЛАТА_______________________________________________________________________________

СОЦІАЛЬНІ ВИПЛАТИ (ПЕНСІЇ, ДОПОМОГИ)___________________________________________________

АЛІМЕНТИ________________________________________________________________________________

ДИВІДЕНДИ ПО АКЦІЯМ, ЦІННИМ ПАПЕРАМ,

ДЕПОЗ. ВКЛАДАМ____________________________________________________________________________

ДОХІД ВІД ДОДАТКОВОГО ЗАРОБІТКУ_________________________________________________________

Витрати Вашої сім'ї в доларовому еквіваленті йдуть на:

КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ(ГАЗ, ВОДА.СВІТЛО, ПЛАТА ЗА

ЗЕМЛЮ, ТЕЛЕФОН)_________________________________________________________________________

АРЕНДНА ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ, НЕРУХОМІСТЬ__________________________________________________

НАЙМ ЖИТЛА____________________________________________________________________________

ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА. СПОЖИВАННЯ___________________________________________________

ВИТРАТИ НА УТРИМАННЯ АВТОМОБІЛЯ________________________________________________________

ОПЛАТА ЗА НАВЧАННЯ, ВИТРАТИ НА ВІДПОЧИНОК___________________________________________

АЛІМЕНТИ НА ДІТЕЙ_______________________________________________________________________

% ПО РАНІШЕ ОТРИМАНИМ КРЕДИТАМ______________________________________________________

ІНШІ ВИТРАТИ_______________________________________________________________________________

Чи є Ви власником нерухомості?

Якщо "Так" - вкажіть конкретно який район, житлову і загальну площу, орієнтовну ринкову вартість, умови

володіння (одноосібно чи спільно). У випадку спільного володіння вкажіть Вашу частку:____________________ _______________________________________________________________________________________________

Чи є Ви власником автомобіля?

Якщо "Так" - вкажіть: конкретно якої(их) марки(ок), рік випуску, пробіг, орієнтовну ринкову вартість, умови

володіння (одноосібно чи по генеральній довіреності). _______________________________________________ _______________________________________________________________________________________________

Чи є Ви власником фірми?

Якщо "Так" - вкажіть: конкретно якої(их), рік відкриття, оплачений статутний фонд, капітал, щомісячний

грошовий оборот, умови володіння (одноосібно чи спільно). У випадку спільного володіння вкажіть Вашу частку:

Дата " " 2003 року Підпис позичальника

__________


Додаток 5.

Вимоги при оформленні застави



Додаток 6

ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ №_______

м._______________ " " 200_р.

______________(Найменування Продавця)___________, в особі директора

______________________, що діє на підставі _______________________, іменована надалі

"Повірник", з одного боку,

і_____________________________(найменування покупця)________________________, в особі

_____________________________________________________________, що діє на підставі

________________________________________________, іменоване надалі "Довіритель", з іншого

боку, уклали договір про наступний (керуючись ст.386, 368, 391-393 Цивільного кодексу України):

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Довіритель доручає, а Повірник зобов'язується робити від імені Довірителя і за його рахунок

наступні дії (надалі - "Доручення"):

1.1.1 Зареєструвати в____________________(найменування органа реєстрації транспортних

засобів) на ім'я Довірителя автомобіль_____________(марка автомобіля)______________________,

кузов №______________________, № двигуна _____________ відповідно до чинного

законодавства.

1.1.2. Взяти участь в оформленні договорів застави і страхування зазначеного автомобіля на користь

Приватбанку (пред'явити Свідчення про реєстрацію транспортного засобу нотаріусу і

страховій компанії, а також автомобіль у разі потреби).

1.1.3. Зберігати автомобіль і Свідчення про реєстрацію транспортного засобу, до зарахування

коштів на поточний рахунок Повірника в рахунок остаточного розрахунку за зазначений

автомобіль, за договором збереження. Після закінчення збереження автомобіля видати

Свідчення про реєстрацію транспортного засобу Довірителю.

1.1.4. Одержати номерні знаки і талон про проходження державного технічного огляду.

1.1.5. Зняти автомобіль з реєстрації у ______________________(найменування органа реєстрації

транспортних засобів)_______________(при відмовленні Довірителя укласти з банком-кредитором

договори Застави і страхування автомобіля на користь банку-кредитора).

1.2. Повірник виконує доручення на підставі Доручення, виданої Довірителем.

2. ДОВІРИТЕЛЬ ЗОБОВ'ЯЗУЄТЬСЯ

2.1. Видати чи Повірнику працівнику Повірника, Доручення на здійснення дій, зазначених у п.1.1., терміном дії на 1 місяць, засвідчену нотаріусом, із правом передоручення

працівникам Повірника, що не пізніше випливає робочого дня після укладання даного договору.

2.2. Оформляти виконання Доручення шляхом складання з Повірником акта виконаних

робіт.

2.3. Брати участь із представником Повірника при реєстрації і знятті з обліку автомобіля в ;

ДАІ, виконувати всі необхідні дії і формальності відповідно до діючого

Законодавством України, здійснювати за свій рахунок оплату усіх витрат, зв'язаних з реєстрацією

і зняттям з обліку автомобіля в ДАІ.

3. ПОВІРНИК ЗОБОВ'ЯЗУЄТЬСЯ

3.1. Виконувати Доручення відповідно до даного договору.

3.2. Оформляти виконання Доручення шляхом складання з Довірителем актів

виконаних робіт.

4. ТЕРМІН ДІЇ ДОГОВОРУ

4.1. Даний договір вступає в дію з моменту його підписання і діє протягом

одного місяця.

4.2. Суперечки за даним договором по місцезнаходженню Повірника.

4.3. Даний договір складений у двох екземплярах, по одному для сторін.

5. РЕКВІЗИТИ СТОРІН:

ПОВІРНИК ДОВІРИТЕЛЬ


М.П. М.П.


Додаток 7.

Стадія обробки кредиту

Дія

Відповідальний

Срок

Можлива група ризику

1 стадія -

Особ ливи й контроль

1. Після одержання службової записки від Бізнесу Департаментом безпеки проводиться службове розслідування, і разом з Бізнесом, по їхніх службових записках приймаються міри до погашення проблемного активу відповідно до заходів щодо примусового стягнення заборгованості

2. Якщо заборгованість після місяця перебування в 3-й стадії не погашається, Бізнесом і Департаментом безпеки проблемний актив і результати спільної роботи з погашення заборгованості, а також висновок Департаменту безпеки розглядаються на Кредитному комітеті, що приймає рішення:

- або про залишення активу у виробництві Бізнесу ще на 1 місяць з визначенням групи ризику активу;

- або про передачу його у виробництво Департаменту безпеки з визначенням групи ризику активу.

3. В випадку, якщо проблемний актив залишається у виробництві Бізнесу, через 1 місяць (у цілому 3 місяці з моменту виникнення проблеми), проводиться повторний розгляд справи на Кредитному комітеті, де також може бути прийнято два рішення:

- передати у виробництво ДБ із визначенням групи ризику активу,

- в особливих випадках, що явно вказують на можливість погашення заборгованості, Кредитний комітет може залишити актив у виробництві Бізнесу до дати визначеної Кредитним комітетом з визначенням групи ризику активу. Після витікання зазначеної дати і при непогашенні заборгованості, актив у безперечному порядку передається у виробництво Департаменту безпеки без додаткового розгляду на Кредитному комітеті

4. Якщо в результаті спільних заходів графік погашення відновлюється, актив переходить на 2 стадію відпрацьовування, і Департамент безпеки не включається в процес моніторингу кредиту. Після закінчення 3-х місяців, якщо графік погашень не порушується, актив переходить на 1 стадію

5. З дати ухвалення рішення Кредитним чи комітетом після витікання дати, визначеної Кредитним комітетом, проблемний актив переходить на 4 стадію.

Бізнес і напрямок "Юридична підтримка і безпека"

Бізнес і напрямок "Юридична підтримка і безпека"

1 місяць

1 місяць

1 місяць

До дати, встановленої Кредитним комітетом

3

4

3

1-2

2 стадія -

Надзвичайний контроль

1. З дати передачі проблемного активу у виробництво Департаменту безпеки, установленої кредитним комітетом, копія кредитної справи й інші необхідні матеріали не пізніше 3-х робітників днів передаються Бізнесом у Департамент безпеки. Співробітниками безпеки розробляється план заходів щодо організації роботи з боржником, приймаються міри до погашення.

2. При надходженні клопотання від чи Бізнесу керування ризиками про списання активу за рахунок страхового резерву напрямок "Юридична підтримка і безпека" готує висновок про можливість списання активу за рахунок страхового резерву , що розглядається на Кредитному комітеті. При ухваленні рішення Кредитним комітетом про списання, актив переходить на V стадію.

Напрямок "Юридична підтримка і безпека

До повного погашення

4-5

3 стадія – Особливі дії

1. Після прийняття рішення про списання проблемного активу за рахунок страхового резерву копію справи разом з довідкою-меморандумом про зроблені дії передається у відділ по роботі з проблемними активами, що списані за рахунок страхового резерву, де аналізується зроблена робота, складається план наступних дій.

2. По закінченню строку позивної давності (3 роки) і при неможливості наступного погашення, актив переходить на 6 стадію.

Направлення “Юридична підтримка і безпека”

3 роки з моменту списання за рахунок страхового фонду

5

4 стадія – Завершальні дії

1. Відділ по роботі з кредитами, що погашені за рахунок страхового резерву, готує заключення про зупинення дій і зняття активу з позабалансового обліку, яке затверджується керівником банку.

2. Копія заключення передається в бухгалтерію для наступного зняття з позабалансового обліку.

Направлення “Юридична підтримка і безпека”

По закінченні 3-х років

-


Додаток 8.

ПАСПОРТ ПРОБЛЕМНОГО КРЕДИТУ

Позичальник _____________________________________________________________________

адреса: ___________________________________________________________________________

за Додатковою угодою №1 від "29" вересня 1999 року до договору № 0159-Л від "23" вересня 1999 року.+

Сума кредиту: 6 200,00 доларів США. Дата повернення згідно договору: "25" березня 2000 року

І. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ І ЗАБОРГОВАНІСТЬ

1.1. Заборгованість за кредитним договором (заповнюється кредитним працівником)

1 . Відповідальний співробітник _____________________________________ бізнесу

(найменування)

______________________________________ тел.____________________________________

(посада, П. І. Б.)

2. Прострочена заборгованість по кредиту____________________________________

станом на по відсотках_____________________________

“___”_________2000 р. ______________________________________________

3. Дата виникнення існуючої просроченої заборгованості “___”____________________________

200___р.

4. Прийняті заходи для ______________________________________________________

погашення просроченої _____________________________________________________________

заборгованості ______________________________________________________

5. Результат, досягнутий після _______________________________________________

проведенім усіх вищевказаних ______________________________________________________

заходів щодо стану .кредиту на _______________________________________________________

“___”____________200___р.

6. Дата надсилання _______________________________________________

повідомлення про ______________________________________________________

необхідність сприяння у ______________________________________________________

службу безпеки,

короткий зміст

7. Дата передачі розрахунку _______________________________________________

заборгованості в юридичну _______________________________________________

службу (термін - 1 день ______________________________________________________

8. Дата розгляду на Кредитному__________________________________________________

Комітеті. Прийняте рішення _______________________________________________

1.2. Забезпечення кредиту (заповнюється співробітником заставного відділу)

1. Відповідальний співробітник ______ бізнесу ________________________________________

(найменування) (Посада, П.І.Б)

тел.____________.

2. Забезпечення кредитного __________________________________________

договору, застава (дата заключення _________________________________________________

договору, застава.дата закдючення, __________________________________________

найменування, сума) __________________________________________

3. Порука (назва, П.І.Б., телефон) ____________________________________________ __________________________________________________________

1.3. Реєстр проблемної заборгованості і реалізованих застав (заповнюється співробітником, відповідальним за ведення і внесення змін до реєстру)

1. Відповідалнийц співробітник _____________бізнесу____________________________________

(найменування) (Посада, П.І.Б.)

тел. _______________________

2. Відомості про внесення _____________________________________________________

заборгованості чи предмету _____________________________________________________

застави до реєстру _______________________________________________________

(внесений, не внесений)

ІІ. ПРЕТЕНЗІЙНО-ПОЗОВНА РОБОТА

1. Відповідальний юрист юридичної служби_________________________тел.

(П.І.Б.)

_______________

2. Пред'явлення претензії _____________________________________________________

(дата, сума) термін – 5 днів з _____________________________________________________

3. Відповідь на претензію (термін) ________________________________________________

4. Пред'явлення позову ____________________________________________________

(дата, сума), термін-10 днів з________________________________________________________

моменту одержання розрахунку _____________________________________________________

5. Визначення про порушення______________________________________________________

справи (термін- 5 днів із дім_________________________________________________________

поступлення позову)________________________________________________________________

6. Відкликання па позов (дата, результат)_____________________________________________

термін 3 дні з дня одержання визна-___________________________________________________

чення ______________________________________________

7. Розгляд справи о судових інстанціях:

• у суді (термін - 22 дні від пос- ______________________________________________

тупления позову)

• у касаційній інстанції ______________________________________________

(термін законодавче не встанов- ______________________________________________

лено, на практиці не менш 1 місяця) ______________________________________________

• у наглядовій інстанції _______________________________________________

(термін законодавче не установ- _______________________________________________

лено, на практиці не менш 1 місяця) _______________________________________________

8. Сума вимоги .. ________________________________________

(пред'явленої на підставі ________________________________________

відповіді на претензію суду) _______________________________________________

9. 3ведення про виконання _______________________________________________

вимоги _______________________________________________

10. Виниклі ускладнення ________________________________________

(дати, перелік) _______________________________________________

11. Здійснення заходів щодо усклад- _______________________________________________

нень (перелік заходів, _______________________________________________

дата) ________________________________________

III. ВИКОНАВЧЕ ВИРОБНИЦТВО

1 .Виконавчий документ _____________________________________________________________

(дата видачі, сума) ______________________________________________________

2. Дата передачі виконав- ______________________________________________________

чого документа в державну _______________________________________________

виконавчу службу _______________________________________________

3. Дата винесення постанови _______________________________________________

про відкриття виконав- ______________________________________________________

чоговиробництва (у випад- _______________________________________________

ку відмови - дата і причи- _______________________________________________

иа відмовли) термін 3 дні _______________________________________________

4. Темін для добровільного ______________________________________________________

виконання (термін 7 днів із дня ______________________________________________________

виинесення постанови по п.З) ______________________________________________________

5. Опис і арешт майна _______________________________________________________

(дата, перелік, сума), термін _____________________________________________________

по закінченню терміну по п.4 _____________________________________________________

6. Реалізація арештованого _____________________________________________________

майна (термін - 2 міс. із дня _____________________________________________________

накладення арешту) _______________________________________________

7. У тому числі проведення аукціону

- Оголошення (дата, орган)термін ___________________________________________________

15(30) днів до проведення аукціону __________________________________________________

- Дата проведенім аукціону (термін_____________________________________________

через 15(30) днів після ___________________________________________________________

оголошення) _________________________________________

Результат _________________________________________

Повторний аукціон (дата, резуль- _________________________________________

тат) через 1 міс після проведення _________________________________________

першого) _________________________________________

8. Затвердження акту про проведення__________________________________________

аукціону і видача _________________________________________

нотаріусом свідоцтва (термін ________________________________________________

20 днів після проведення аукціону) _____________________________________________

9. Виниклі ускладненім _________________________________________

(дати, перелік) _________________________________________________

10. Здійснення заходів щодо ускладнен-________________________________________

нь (перелік заходів, _________________________________________

дата) _________________________________________

11. Реалізація майна ____________+____________________________

(сума, дата зарахування на рахунок______________________________________________

банку) _________________________________________

ІV. ЗАХОДИ ДЕПАРТАМЕНТУ БЕЗПЕКИ

1. Відповідальний співробітник служби безпеки_________________________тел.______________

(посада, П.І.Б.)

2.Дата проведення службового __________________________________________________

розслідування (пояснення, _________________________________________________

позичальника, стану застави, _________________________________________________

пропозиції) _________________________________________________

3. Дата розгляду на КК і ________________________________________________________

прийняте рішення) _______________________________________________________

4. Перелік прийшлих заходів ______________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________

5. Виникнення ускладнень _________________________________________________

(дата, перелік) _________________________________________________

6. Здійснення заходів щодо ______________________________________________________

ускладнень, (дата, перелік) ______________________________________________________

7. Направленім матеріалів _______________________________________________________

у правоохоронні органи ________________________________________________________

(дата, результат _______________________________________________________

8. Дата списання за боргова- ______________________________________________________

ності за рахунок страхового резерву ______________________________________________________

V ДОДАТКОВІ ДАНІ

(ОСНОВНІ ПРИЧИНИ НЕПОГАШЕННЯ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ)

_____________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________

ПРИМІТКА:

І розділ, заповнює відповідальний співробітник у бізнесі

П розділ заповнює юрист юридичної служби

Ш, IV і V розділи заповнює

Додаток 9.

Захід

Відповідальний

Термін

Стягнення по виконавчому написі

1.

Менеджер надає в Юридичну службу РП розрахунок заборгованості і документи (кредитний договір, договір застави, договір поручительства і т.п.), необхідні для здійснення виконавчого напису.

Бізнес

1 день

2.

Юридична служба подає документи нотаріусу для здійснення виконавчого напису

Юридична служба РП

5 днів

3.

Виконавчий напис після здійснення нотаріусом необхідних процедур подається в державну виконавчу службу для примусового стягнення.

Юридична служба РП

Юридична служба РП,

1 день

В день здійснення напису

4.

Після подачі виконавчого напису в державну виконавчу службу Банк сприяє виконавчій службі (і здійснює контроль над її діями) у процесі примусового стягнення на користь Банку.

Юридична служба РП,

До повернення виконавчого напису банку

5.

Після повернення виконавчого напису банку, Керівник РП приймає рішення про стягнення шляхом повторної подачі виконавчого напису (п. 3-4 стягнень по виконавчому написі) чи шляхом звертання в суд.

1 день

Стягнення шляхом звернення в суд

1.

Менеджер надає в Юридичну службу розрахунок заборгованості і документи (кредитний договір, договір застави, договір поручительства і т.п.), необхідні для складання позовної заяви

Бізнес

1 день

2.

Підготовка позовної заяви Позичальнику і Поручителю згідно ЦПК України.

Юридична служба

5 днів

3.

Напрямок позовної заяви в суд

Юридична служба

5 днів

4.

Інформування бухгалтерії для податкового обліку.

Юридична служба, Бізнес

У день напрямку позову

5

Забезпечення участі представника банку в судовому розгляді позовної заяви і захист інтересів банку (у т.ч. клопотання про збільшення позовних вимог, якщо судовий розгляд тривало за часом чи неоднокартно переносилися терміни розгляду позовних заяв, з виконанням п. п. 6-7 дійсних заходів).

Юридична служба

У період розгляду справи в суді

6.

Проведення заходів щодо виконання рішення суду.

Юридична служба, Бізнес, Департамент безпеки

До можливого стягнення заборгованості


Додаток 10

ДОГОВІР

м.Івано-Франківськ " 18" вересня 2001 р.

Банк, в особі директора Івано-Франківської філії Банку ___________________, що діє на підставі Доручення, іменований надалі "Банк", і підприємець ___________________, іменована надалі Агент, з іншого боку, уклали даний договір про наступне.

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ.

1.1. Даний договір регулює відносини Банку й Агента в частині обслуговування клієнтів для реалізації програми "Житло в кредит".

2. ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН.

2.1. Агент зобов'язаний:

2.1.1. Здійснювати залучення фізичних осіб для реалізації програми "Житло в кредит".

2.1.2. Надавати консультації і послуги клієнтам Банку в здійсненні операцій з нерухомістю по програмі "Житло в кредит".

2.1.3. Проводити експертизу об'єктів нерухомості і документів клієнтам Банку.

2.1.4. За) узгодженням сторін разом з Банком здійснювати перевірку переданих в заставу об'єктів нерухомості.

2.1.5. По письмовому повідомленню Банку докласти всіх зусиль по реалізації спільно з відповідальним співробітником Банку в термін ЗО днів з моменту подачі письмового повідомлення об'єкт нерухомості, переданий клієнтом у заставу Банку.

2.1.6. У випадку ухвалення рішення про свою ліквідацію повідомити про це Банк.

2.1.7. Проводити рекламну кампанію про спільне обслуговування фізичних осіб по програмі "Житло в кредит".

2.1.8. Використовувати тільки ті рекламні, інформаційні і інші матеріали, що погоджені з Банком.

2.1.9. Інформувати Банк про всі зміни, пов'язані з зміною реквізитів.

2.1.10. Дотримуватись конфіденційності інформації про клієнтів Банку згідно діючого законодавства України.

2.1.11. Реєструвати в ОБТІ договір купівлі-продажу нерухомості й оформляти довідку-характеристику на дану нерухомість, в межах програми "Житло в кредит". Термін реєстрації 14 днів.

2.1.12. Укласти договір з державною виконавчою службою про оцінку і реалізацію заставленого майна.

2.2. Банк зобов'язаний:

2.2.1. Вчасно надавати Агенту рекламні, інформаційні й інші матеріали необхідні для здійснення діяльності по залученню фізичних осіб для придбання нерухомості по програмі "Житло в кредит".

2.2.2. Надавати клієнтам повний комплекс банківських послуг, що сприяють реалізації програми "Житло в кредит".

2.2.3. У випадку своєї ліквідації сповістити про це Агента.

3. ПРАВА СТОРІН.

3.1. Агент має право:

3.1.1. Вимагати від Банку одержання необхідних консультацій і своєчасної інформації по послугам, що надаються Банком фізичним особам.

3.1.2. Вимагати від Банку дотримання прийнятих на себе згідно даного договору зобов'язань.

3.2. Банк має право:

3.2.1. Вимагати від Агента дотримання прийнятих на себе згідно даного договору зобов'язань.

3.2.2. Відмовити клієнту в наданні кредитних коштів у випадку, якщо Банк не згідний із проведеною Агентом експертною оцінкою нерухомості.

4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН.

4.1. У випадку невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків однією зі сторін інша сторона має право вимагати від винної сторони виконання прийнятих на себе зобов'язань, а також відшкодування заподіяних їй збитків.

4.2. Банк не несе відповідальності за дії Агента в випадку його несумлінного відношення до зазначених в цьому договорі обов'язків.

4.3. Агент не несе відповідальності за дії Банку в випадку його несумлінного відношення до зазначених в цьому договорі обов'язків.

5. ТЕРМІН ДІЇ ДОГОВОРУ.

5.1. Даний договір складений у двох екземплярах, що мають однакову юридичну силу по одному для кожної зі сторін і набирає сили з моменту його підписання.

5.2. Договір укладений по "31" грудня 2005 р. з можливістю пролонгації після закінчення терміну дії договору, якщо жодна зі сторін не побажає розірвати даний договір по закінченні терміну, договір вважається пролонгованим на тих же умовах.

6. ФОРС-МАЖОР.

6.1. Сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання стало наслідком заборонних мір держави, місцевих органів чи влади обставин непереборної сили, до яких відносяться події, на які сторони не можуть впливати і не несуть відповідальності за їхнє виникнення, наприклад: пожежа, повінь, землетрус, воєнні дії і т.д.

7. ЗМІНИ ДОГОВОРУ.

7.1. Зміни і доповнення до даного договору оформляються у вигляді додаткової угоди і набирають сили з моменту її підписання обома сторонами. Суперечки за даним договором вирішуються у встановленому законом порядку.

РЕКВІЗИТИ СТОРІН

БАНК: АГЕНТ:

____________________________ ______________________________________

Додаток 11

ДОГОВІР ЗАСТАВИ НЕРУХОМОГО МАЙНА

Місто ________________________, _______________ дві тисячі третього року

Ми, що нижче зазначені:_______________, проживає в м. , надалі "Заставодавець",

та Банк, в особі ___________________, що діє на підставі ______________, надалі "Заетаводержатель", уклали даний договір про наступне:

ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1. Цей договір забезпечує виконання зобов'язань , що випливають з кредитного договору № _______ від ___________200 року (надалі - Кредитний договір) з:

- повернення кредиту у сумі ( ) _______ у термін(и) ;

- сплати відсотків за користування кредитом у розмірі ________% (________) відсотків річних, у термін(и)______________;

- сплати відсотків за користування кредитом, у разі несвоєчасного погашення кредиту, у розмірі_____________ у терміни ____________;

- сплати неустойки:

- пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, або прострочення термінів повернення кредиту, або комісійної винагороди за відкриття позичкового рахунку - у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

2. В забезпечення виконання Заставодавцем (Позичальником) зобов'язань за Кредитним договором Заставодавець надав в заставу належне йому на праві власності майно (далі - Майно):

житловий будинок, що знаходиться в м. __________ за № __. Вище зазначене майно належить заставодавцю (Позичальнику) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ___________________________.

Предметом застави є також земельна ділянка (далі - Земельна ділянка) площею ______, яка належить Заставодавцю на праві власності на підставі ________________ . На використання Заставодавцем земельної ділянки або її частини обмежень не встановлено.

3. На строк дії цього договору Майно залишається у володінні та користуванні Заставодавця. На момент укладення цього договору Майно знаходиться в технічно справному стані, придатне до експлуатації,

4. Сторони дійшли до згоди, що заставна вартість Майна і Земельної ділянки складає _____________________ (_________________), що відповідає результатам незалежної оцінки майна.

5. Заставодавець засвідчує, що на момент укладення цього договору:

5.1. Майно нікому не заставлене, в тому числі не знаходиться в податковій заставі, не подароване, не продане, в суперечці та під арештом не перебуває.

5.2. На підставах, передбачених чинним законодавством, він має право відчужувати Майно та Земельну ділянку;

5.3. На підставах, передбачених чинним законодавством, на Майно та Земельну ділянку може бути звернене стягнення;

5.4. Майно не занесене і не підлягає занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

5.5. До Заставодавця не пред'явлені і не будуть пред'явлені майнові вимоги, пов'язані з вилученням Майна та Земельної ділянки;

5.6. Майно та Земельна ділянка не знаходиться у спільній (колективній) власності; не є часткою, паєм (їх частинами) у статутному фонді інших підприємств; не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність;

5.7. Відповідно до Майна не укладено угод про передачу в оренду, лізинг, у безоплатне користування іншим особам.

6. Заставодавець свідчить також, що ним надані всі необхідні документи, що стосуються предмета застави.

7. Ризик випадкової загибелі Майна несе Заставодавець.

8. Заставодавець після укладення цього договору має право відчужувати Майно та Земельну ділянку тільки за письмовою згодою Заставодержателя. Наступні застави Майна та Земельної ділянки, що вказані в п.2 цього Договору, на строк дії цього договору та всіх додаткових угод до нього, не допускаються.

9. При частковому виконанні Заставодавцем зобов'язань за Кредитним договором застава зберігається у початковому обсязі.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

10. Заетаводержатель має право:

10.1. В будь-який час (починаючи з моменту укладення Кредитного договору до повного виконання зобов'язань) перевіряти документально і фактично наявність, розмір, стан і умови зберігання Майна, а також виконання зобов'язань за п.п. 12.2, 12.3, а Заставодавець зобов'язаний надати Заставодержателю необмежені можливості для таких перевірок.

10.2. При перешкоді Заставодавцем проведенню перевірки Майна, порушенні умов Кредитного договору чи цього договору Заетаводержатель має право за власним розсудом виставити охорону предмета застави як своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Витрати, пов'язані з охороною Майна, несе Заставодавець.

10.3. Вимагати від Заставодавця вжиття заходів, необхідних для зберігання Майна.

10.4. Вимагати від Заставодавця проведення поточного та капітального ремонту Майна у встановлені відповідними нормативами строки.

10.5. У випадку пошкодження, або знищення, або втрати (повністю або частково), або псування Майна - вимагати від Заставодавця відновлення Майна, або заміни іншим майном не меншої вартості, а якщо це не зроблено - вимагати виконання забезпечених заставою зобов'язань, або звернути стягнення на заставлене майно, незалежно від терміну повернення кредиту.

10.6. При настанні страхового випадку Заставодержатель має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

10.7. З метою задоволення своїх вимог:

10.7.1. Звернути стягнення на Майно та Земельну ділянку у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані.

10.7.2. Звернути стягнення на Майно та Земельну ділянку до настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках:

- порушення Заставодавцем (Позичальником) якого-небудь із зобов'язань, передбачених умовами Кредитного договору;

- порушення Заставодавцем якого-небудь із зобов'язань за цим договором;

- виявлення Заставодержателем погіршення стану Майна, або зменшення його вартості понад

- нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності Майна;

- смерті Заставодавця (Позичальника);

- встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі;

10.7.3. Сторони дійшли згоди, що Заставодержатель має право звернути стягнення на Майно та Земельну ділянку і в разі дострокового розірвання Кредитного договору, при наявності невиконаних зобов'язань на момент розірвання.

10.7.4. У разі звернення стягнення на Майно та Земельну ділянку згідно з п.п. 10.5, 10.7.1, 10.7.2, 10.7.3, 12.8.2 цього договору Заставодержатель має право задовольнити за рахунок заставленого майна свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, комісійні винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойку, витрати на утримання Майна, а також на здійснення забезпечених заставою вимог.

10.7.5. Достроково стягнути наданий під заставу кредит та відсотки, винагороди за користування ним при настанні якої-небудь із умов, передбачених п. 10.7.2 цього договору.

11. Заставодавець має право користуватися Майном та Земельною ділянкою згідно до їх призначення.

12. Заставодавець зобов'язується:

12.1. Застрахувати Майно на користь Заставодержателя на випадки:____________ , у термін________днів з моменту укладення цього договору, а також надати Заставодержателю договір страхування та доказ сплати страхового платежу.

12.2. Забезпечити схоронність Майна; знаходження його в обсязі та стані згідно з п.2; запобігати його пошкодженню, знищенню, втраті або псуванню, або зменшенню вартості; утримувати та експлуатувати його відповідно до призначення, а також протипожежних, технічних і санітарних норм. Проводити, у разі необхідності, поточний ремонт, а також капітальний ремонту встановлені відповідними нормативами строки.

12.3. У разі пошкодження, або знищення, або втрати (повністю або частково), або псування Майна - у термін не пізніше трьох днів від дня, коли це відбулось, - відновити Майно або замінити його іншим майном не меншої вартості, за узгодженням із Заставодержателем; або - незалежно від настання строків виконання зобов'язань за Кредитним договором, виконати їх у повному обсязі або у відповідній частині, за узгодженням із Заставодержателем.

12.4. У випадку виникнення загрози втрати, пошкодження, знищення або псування Майна - негайно повідомити про це Заставодержателя.

12.5. У випадку пред'явлення до Заставодавця іншими особами вимог про визнання за ними права власності або інших прав на Майно, про вилучення (витребування) або про обтяження Майна вимогами, задоволення яких може спричинити зменшення його вартості, Заставодавець зобов'язується негайно повідомити про це Заставодержателя.

12.6. Не передавати Майно у заставу, оренду (майновий найом), у лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження Майном без письмової згоди Заставодержателя.

12.7. Нести витрати з оформлення цього договору.

12.8. У випадку порушення Заставодавцем (Позичальником) зобов'язань за Кредитним договором, Заставодавець зобов'язується передати Майно Заставодержателю в заклад за актом прийому-передачі, що підписується сторонами. При оформленні закладу у вигляді твердої застави, предмет застави залишається у Заставодавця під замком і .печаткою Заставодержателя, а також, за вибором Заставодержателя, - з охороною згідно з п. 10.-2. Доступ до предмета закладу дозволяється під контролем Заставодержателя матеріально відповідальній особі Заставодавця і особі, яка здійснює охорону зі сторони Заставодержателя.

12.8.1. При закладі Заставодержатель зобов'язаний:

- вживати заходів, необхідних для збереження предмета закладу;

- негайно повернути предмет закладу після виконання Заставодавцем чи третьою особою забезпечених закладом зобов'язань.

12.8.2. При закладі Заставодержателю надається право:

- користуватися предметом закладу;

- вимагати заміни предмета закладу при виникненні загрози загибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмета закладу. При відмові Заставодавця виконати цю вимогу - достроково звернути стягнення на предмет закладу, незалежно від настання строків виконання зобов'язань за Кредитним договором.

12.9. При переході Майна у заклад умови цього договору зберігають чинність для сторін, за винятком права користування Майном.

13. У разі порушення Заставодавцем будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 12.2, 12.3 12.6, 12.8 цього договору, останній сплачує Заставодержателю штраф у розмірі 100% від заставної вартості Майна, зазначеній у п.4.

14. У випадку порушення Заставодавцем будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 12.1, 12.4, 12.5, 12.7 останній сплачує Заставодержателю штраф у розмірі 25 % від заставної вартості Майна, зазначеній у п. 4.

15. У випадку встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в цьому договорі, або порушення Заставодавцем договірних зобов'язань, останній відшкодовує Заставодержателю пов'язані з укладенням Кредитного договору збитки у повному обсязі.

ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ МАЙНА

16. Звернення стягнення на Майно та Земельну ділянку здійснюється у випадках, передбачених п.п. 10.5, 10.7.1 – 10.7.3, 12.8.2. цього договору відповідно до ст. 20 Закону "Про заставу".

17. Реалізація Майна, за вибором Заставодержателя, здійснюється будь-яким із способів:

- через прилюдні торги;

- через аукціон;

- через комісійні магазини;

- через біржу;

- шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю;

- іншим незабороненим чинним законодавством способом.

Якщо аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, Заставодавець цим Договором надає Заставодержателю право залишити Майно за собою за початковою оцінкою.

18. За вибором Заставодержателя у відповідності до ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на предмет застави, його реалізація можуть бути проведені шляхом відчуження на користь Заставодержателя в рахунок погашення боргових зобов'язань.

19. У випадку, коли суми, вирученої від продажу предмету застави, недостатньо для повного задоволення вимог Заставодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна Заставодавця, у першу чергу перед іншими кредиторами. Реалізація цього майна здійснюється у порядку, передбаченому п.п. 17, 18 цього договору.

20. При реалізації предмету застави відповідно до цього договору для обчислення суми в іноземній валюті, необхідної для задоволення вимог Заставодержателя, застосовується курс НБУ, встановлений для іноземної валюти за Кредитним договором по відношенню до гривні, на день реалізації.

21. Термін дії договору - до повного виконання сторонами зобов'язань за Кредитним договором від______________200___р., та всім додатковим угодам до нього.

22. Застава Майна підлягає реєстрації в Державному реєстрі застав нерухомого майна.

23. Усі суперечки і розбіжності, що виникають з цього договору, підлягають розгляду у відповідності з чинним законодавством України.

24. Даний договір підлягає нотаріальному посвідченню з покладенням витрат на Заставодавця згідно з п. 12.7.

25. Оригінали правовстановлюючих документів на предмет застави залишаються в Заставодержателя до повного виконання Заставодавцем зобов'язань за кредитним договором.

Підписи сторін : ЗАСТАВОДАВЕЦЬ______________________

ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ__________________
Додаток 12

ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

м. Івано-Франківськ "14"травня 2003 року.

______________________, іменований надалі Продавець, діючий на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію та статті 191 Цивільного Кодексу України, з однієї сторони і , іменований надалі Покупець, з іншого боку, уклали даний договір про нижченаведене:

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Продавець зобов'язується передати Покупцю у власність, а Покупець - прийняти й оплатити на умовах даного договору наступний товар:

№ п/п

Назва товару

Заводський номер

Кількість, шт.

Ціна за одиницю, грн.

1

Телевізор FILIPS 2 1/1 866

1

1310.00

2

-------------------------------

3

----------------------------

-----------------------------

-----------

------------

4

--------------------

----------------------------

-------------

-------------

1.2. Переданий товар по своїй якості і комплектності повинний відповідати технічним умовам заводу-виготовлювача.

1.3. Гарантійний термін на товар установлюється згідно гарантійного талону на товар, виданого Продавцем.

2. ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ ЗА ТОВАР

2.1. Покупець зобов'язується зробити оплату за даним договором у наступному порядку: повну оплату за договором зробити не пізніше 3 днів із дня укладення даного договору.

2.2. Право власності на товар, що здобувається по дійсному договорі, переходить з моменту сплати Продавцю Покупцем суми 1310,00 ( Одна тисяча триста десять),що складає 100 %ціни.

З. ПОРЯДОК ПЕРЕДАЧІ І ПРИЙМАННЯ ТОВАРУ

3.1. Продавець зобов'язується передати товар Покупцю по накладній після сплати йому суми!310,00 ( Одна тисяча триста десять)гривень що складає 100 % ціни.

3.2. Оформлення документів і видача товару проводиться щоденно з 11.00 год. до 13.00 год. крім неділі.

4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

4.1.Жодна зі сторін не має права передавати свої права й обов'язки за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

5. ВРЕГУЛЮВАННЯ РОЗБІЖНОСТЕЙ І РОЗГЛЯД СПОРІВ

5.1. Усі суперечки і розбіжності, що виникають за даним Договором чи в зв'язку з ним, будуть вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. Якщо Сторони не прийдуть до згоди, суперечки і розбіжності підлягають розгляду в порядку, встановленому чинним законодавством України.

6. ТЕРМІНИ ДІЇ ДОГОВОРУ Й УМОВИ ЙОГО ПРИПИНЕННЯ

6.1. Даний договір складений у двох екземплярах, що мають однакову юридичну чинність, по одному для кожної зі сторін, і набирає сили з моменту його підписання.

6.2. Даний Договір припиняє свою дію після сплати покупцем 100% вартості отриманого товару по накладній.

7. ІНШІ УМОВИ ДОГОВОРУ

7.1. Усі зміни і доповнення до даного договору оформляються в письмовій формі і набирають сили з моменту підписання.

8. ФОРС-МАЖОР

8.1. Сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання пов'язань за цим договором, якщо це невиконання з'явилося наслідком заборонних мір держави, місцевих органів влади обставин нездоланної сили до яких відносяться події, на які Сторони не можуть зробити впливу і не несуть відповідальності за їхнє виникнення, а саме: пожежа, землетрус, повінь, зсув воєнні дії, страйк і т.п.

8.2. При настанні форс-мажорних обставин, сторона, для якої наступили такі обставини, повинна повідомити іншу сторону про це протягом 3-х днів із дня настання форс-мажорної обставини. Належним підтвердженням настання форс-мажорної обставини є довідка Торгово-Промислової палати України.

8.3.При настанні форс-мажорної обставини термін виконання зобов'язань сторонами за даним договором відсувається відповідно до терміну дії таких обставин.

Цей договір складений у 2 екземплярах, що мають рівну юридичну чинність.

ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН

ПРОДАВЕЦЬ: ____________________________

ДИРЕКТОР: ___________________________

" " Р-

М.П.

Схема. Варіант розмежування функцій кредитного процесу. Додаток 13


Список використаної літератури

1. Положення “Про кредитування”.

2. Закон України “Про заставу”.

3. Положення “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями”.

4. Керівництво по кредитним процедурам для обслуговування фізичних осіб.

5. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

6. Антонов Н. Г., Пессель М. А. Грошовий обіг, кредит та банк. – М.: Фінстатінформ, - 1995.

7. Гроз’єан Р. К. Як працювати з банком. / Пер. з нім. Е. Кротова. – К.: Основи, - 1999.

8. Вступ до банківської справи: Навч. Посібник. / Відп. ред. М. І. Савлу. – К.: Лібра, - 1998.

9. Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях: Навч. посібник / За ред. Б. Л. Луці ва. – Тернопіль: Вид-во “Карт-блант”, - 2000.

10. Збірник ситуацій з навчальної дисципліни “Банківські операції”. Авт.: А. М. Мороз, М. Д. Олексієнко, М. Ф. Пудовкіна та ін.; Ред. О. П. Бондаренко, - К.: КНЕІ, - 1999.

11. Шевченко Р. І. Кредитування і контроль: Навч. – метод. посіб. – К.: КНЕІ, - 2002.

12. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. – 2-е вид., випр. і дон. – К.: Знання. – 2002.

13. Головач А. В. Та ін. Статистика банківської діяльності: Навч. посіб. – К.: МАУП, - 2001.

14. Гроші і кредит / Підручник / Ред. Б. С. Івасіва. – Тернопіль: в-во “Карт-бланш”, - 2000.

15. Операції комерційних банків: Навч. посіб. – 2-е вид., дон. – Л.: ЛБІНБУ, - 2001.

16. Банківські операції: Підруч. – 2-е вид., випр. і доп. / За ред. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, - 2002.

17. Гриджук, Олійник. – Забезпечення кредитних зобов’язань у діяльності банків. – К.: Істина, - 2001.

18. Лагутін – Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. – 2-е вид., - К.: Знання. – 2001.

19. Галас юк В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ, 2002 № 7, - с. 38-44.

20. Рябініна Л. Теорія і практика кредитних відносин в Україні // Вісник НБУ – 2002 № 1, - с. 26-29.

21. Умутова І Оцінювання і прогнозування фінансового стану позичальника // Банківська справа. – 2001. № 2. – с. 20-22.

22. Шелудько Н. М. Проблемні кредити і фінансова стійкість банківської сфери // фінанси України, 2000, № 1, - с. 25-18.

23. Пуховкіна М. Основні напрямки регулювання кредитного ризику // Вісник НБУ. = 2000. - № 4. – с. 20-24.

24. Карапетян Т. Кредитоспроможність позичальника та методи її оцінки // Вісник НБУ. – 2000 № 8. – с. 30-35.

25. Пернарівський. Оцінка кредитоспроможності позичальника // Фінанси України 2001 // Візник НБУ. – 2000. - № . с. 42-43.

26. Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні / Вісник НБУ. – 2000. № 2. с. 42-43.

27. Чайка О. Шляхи зниження процентних ставок за банківськими кредитами в Україні // Вісник НБУ. – 2002 - № 8. – с. 24-30.

28. Зітлінський, Тернавський ,Баранова. Оцінка кредитоспроможності позичальника і ризику банку // Фінанси України. – 2001, № 2. – с. 91-102.

29. Березовик В. Проблеми правового регулювання кредитних операцій // Вісник НБУ, 2001 - №7. – с. 29-30.

30. Галасюк. Оцінка кредитоспроможності позичальників. Що оцінюють? // Вісник НБУ, - 2001. № 5, с. 54-56.

31. Голуб. Меморандум кредитної політики комерційного банку // Фінанси України, 2001 № 12, с. 121-127.

32. Євнух. Банківський моніторинг кредитування нерухомості // Фінанси України, - 2002, № 3. – с. 112-119.

33. Гуцаль І. Р. Процентні ставки за кредитами // Фінанси України. – 2002. - № 11. – с. 100-106.

34. Орел Д. В. Проблемні кредити комерційних банків ./ Актуальні проблеми економіки. – 2002. - № 12. – с. 48-53.

35. Туник Г. М. Регулювання кредитної діяльності банку // Фінанси НБУ, - 2002 - № 4. – с. 119-125.

36. Стельник К. Підвищення ефективності кредитування // Вісник НБУ, - 2002. - № ст. 30.

37. Економіка. Фінанси. Право. – 2000. - № 9. – с. 33-37.

38. Закон і бізнес. – 2002. – 23 лист. – с. 30.

39. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа, - 2001. - № 1. с. 13-17.

40. Корнієнко. Методика визначення пласту позичальника для розрахунку розміру резерву відшкодування втрат за кредитними операціями // Вісник НБУ, - 2000, - № 3, - с. 35-37.

41. Матвієнко, Ковальчук. Застава як засіб забезпечення банківських кредитів // Банківська справа, - 2000, - № 5. – с. 45-48.

42. Кириченко. Іпотечне кредитування // Вісник НБУ. – 2002. - № 1. с. 33.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий