Повна матеріальна відповідальність без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником, передбачена ст. 134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну
відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини
підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією
відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий
договір про взяття на себе працівником повної матеріальної
відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших
цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт
за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь,
переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним
зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому
числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних
приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих
підприємством, установою, організацією працівникові в
користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну
матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству,
установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або
переведенні працівника на іншу роботу.
Поряд з договорами про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівників чинне трудове законодавство передбачає можливість укладення письмового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежуватиматеріальну відповідальність кожного працівника, укладаються договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Вводиться колективна (бригадна) матеріальна відповідальність власником або уповноваженим ним органом за узгодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП). Оскільки колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється за згодою всіх членів колективу (бригади), при включенні до складу бригади нових членів, а також при призначенні її керівника враховується думка колективу бригади. Відповідно до Типового договору в договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визначаються взаємні права й обов'язки власника (уповноваженого ним органу) і бригади. Так, кожний член бригади має право брати участь у прийманні матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль за роботою по зберіганню, обробці (відпуску), перевезенню або застосуванню в процесі виробництва цінностей, брати участь в інвентаризації цінностей, що передаються колективу, в необхідних випадках вимагати проведення інвентаризації, заявляти про відведення окремих членів бригади, якщо вони, на його думку, не можуть забезпечити збереження ввірених бригаді цінностей тощо.
Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996 p. №43. У Перелік включені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення платежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.
Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на посадах і роботах, не передбачених Переліком, позбавляє його юридичної сили.
Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При встановленні безпосереднього винуватця — члена бригади, що заподіяв шкоду, обов'язок його відшкодування покладається на цього конкретного працівника, тобто у такому випадку відшкодування провадиться за правилами індивідуальної матеріальної відповідальності.
Якщо в незабезпеченні збереження матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), з якими укладено договір, винні посадові особи, суд обговорює питання про залучення їх до участі в справі як співвідповідачів і визначає розмір збитку, який відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір збитку, належного відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на них покладається. Інша шкода розподіляється між членами бригади відповідно до Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.
Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування
Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди
визначається за фактичними втратами, на підставі даних
бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості
(собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно
з установленими нормами.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного
зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за
цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
На підприємствах громадського харчування (на виробництві та
в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної
розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за
цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і
товарів.
Законодавством може бути встановлено окремий порядок
визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у
кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі,
організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або
втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих
випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний
розмір.
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує
середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням
власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств,
установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням
вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із
заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або
вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не
пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і
звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про
це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його
розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку,
передбаченому законодавством (ст.136 КЗпП).
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання
власником або уповноваженим ним органом позову до районного
(міського) суду.
У роки незалежності України проблемами матеріальної відповідальності в трудовому праві займалися В.С. Венедиктов, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, В.І. Прокопенко, В.Г. Ротань, М.П. Стадник, Л.І. Суровська та ін.
Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми юридичної і матеріальної відподальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися. Донині залишається спірним питання щодо поняття юридичної відповідальності взагалі та матеріальної відповідальності зокрема. Крім того, залишаються дискусійними окремі питання відповідальності, які хоч і достатньо висвітлювались у літературі, проте не знайдено єдиного підходу щодо їх вирішення. Як відомо, думок багато, а істина одна. Завдання полягає в тому, щоб знайти цю істину. Так, потребує свого уточнення поняття юридичної відповідальності, його двоаспектне розуміння. Виходячи з положення, що юридичну відповідальність слід розглядати через призму позитивного і негативного аспектів відповідальності, багато авторів характеризує юридичну відповідальність як особливий правовий стан, який передбачає наявність обов'язку, закріпленого в законі, і розуміння необхідності його виконання, а також можливість настання несприятливих наслідків у випадку порушення обов'язку. У зв'язку з цим виникає проблема дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою виявлення в ній наявності не лише негативного, а й позитивного аспекту.
Ще і досі чітко не визначені критерії відмежування об’єктивної і суб'єктивної матеріальної відповідальності, не дано розмежування активної і позитивної, активної і пасивної матеріальної відповідальності, необхідно також розрізняти поняття ретроспективної і негативної відповідальності, в тому числі матеріальної, перспективної або «проспективної» і позитивної матеріальної відповідальності. Розмежування цих понять дасть змогу чітко визначити поняття юридичної відповідальності та матеріальної відповідальності в трудовому праві. У чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України не досягнуто балансу однакового захисту прав як працівника, так і роботодавця (в індивідуальному трудовому правовідношенні), як роботодавця, так і колективу працівників (у колективному трудовому правовідношенні). Ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового право відношення. В новому Трудовому кодексі України при врегулюванні питань матеріальної відповідальності слід враховувати вплив закону вартості на трудові відносини, а також при формулюванні норм щодо розміру та порядку відшкодування заподіяної шкоди, які виконують захисну функцію в трудовому праві, виходити з принципу рівного захисту матеріальних прав сторін трудового договору, який вимагає в ринкових умовах не тільки захисту трудових прав та інтересів працівника, а й роботодавця.
У зв'язку з цим чекають свого нового вирішення питання щодо розмірів і порядку відшкодування сторонами заподіяної шкоди, врегулювання строків позовної давності з питань матеріальної відповідальності та ін.
Актуальним залишається на сьогодні і дослідження підстави матеріальної відповідальності в трудовому праві, якою традиційно вважається майнове трудове правопорушення, оскільки виникає питання, наскільки ця точка зору є аксіомною і непорушною в зв'язку з появою матеріальної відповідальності за заподіяння немайнової або так званої «моральної» шкоди сторонам трудових правовідносин, подальшого дослідження вимагають і такі елементи підстави — трудового правопорушення, як вина, яка має свої особливості в трудовому праві; пряма дійсна шкода, оскільки це поняття чітко не визначено ні в теорії трудового права, ні в законодавстві, ні в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України.