Смекни!
smekni.com

Запобігання концентраці ЗМІ та забезпечення прозорості відносин власності щодо ЗМІ (стр. 4 из 9)

Пропоноване законопроектом визначення поняття „контролю” не враховує європейського досвіду у сфері захисту економічної конкуренції (який під відповідним поняттям розглядає не лише володіння певним пакетом акцій, паїв суб’єкта господарювання, але і можливість здійснення ним впливу на діяльність суб’єкта через інші механізми – контрактні зобов’язання тощо). Варто відзначити також і те, що український Закон „Про захист економічної конкуренції” містить більш досконале визначення поняття контролю. Так, згідно із статтею 1 цього Закону контроль – це вирішальний вплив однієї чи декількох пов’язаних осіб (фізичних та/або юридичних) на господарську діяльність суб’єкта господарювання чи його частини, якій здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема, завдяки праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання, заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання.

Те ж саме стосується і визначення поняття пов’язаної особи, яке Законом „Про захист економічної конкуренції” визначено, на наш погляд більш досконало: пов’язаними особами за статтею 1 Закону є фізичні та/або юридичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб’єкта господарювання. Зокрема, пов’язаними особами є подружжя, батьки та діти, брати та/або сестри. На наш погляд, існує потреба у розширенні змісту поняття пов’язаних осіб (наприклад, шляхом віднесення до них мачухи та/або вітчима, які передбачено законопроектом), однак відповідні положення варто відобразити у Законі „Про захист економічної конкуренції”, а не в змінах до медійного законодавства, як пропонується проектом.

5. Обмеження часток іноземних власників у статутному капіталі ЗМІ

Законодавство більшості країн Європи не містить будь-яких обмежень щодо участі нерезидентів у статутному капіталі ЗМІ. Винятки з цього правила складають лише деякі країни, зокрема – Австрія, Польща та Сербія, де частка іноземної власності у статутному капіталі мовника не може перевищувати 49% (відповідні положення не поширюються на компанії-нерезиденти, створені в інших країнах-членах Євросоюзу), Франція (частково) та Угорщина, де частка громадян Угорщини або зареєстрованих в Угорщині юридичних осіб в статутному капіталі загальнодержавного мовника не може бути меншою за 26%. Раніше до переліку цих країн входила Естонія, однак у 2000 році до естонського Закону „Про телебачення і радіомовлення” було внесено зміни, які скасували відповідні обмеження. Практика заборони створення телерадіоорганізацій за участі офшорних компаній не практикувалась в жодній країні, за винятком Болгарії, в якій у 2001 році умовою видачі ліцензії на право здійснення цифрового мовлення в м. Софія було визначено відсутність в статутному капіталі учасників тендеру часток офшорних компаній.

Також у більшості європейських країн не практикується обмеження часток фізичних та юридичних осіб у статутному капіталі ЗМІ. Винятки з цього загального правила складають лише деякі країни, наприклад – Албанія, в якій фізичним особам заборонено бути співвласниками телерадіоорганізацій, які охоплюють покриттям понад 200 000 осіб, а юридичним особам – бути власниками понад 40% капіталу загальнодержавних телерадіомовників, Люксембург (частка фізичної або юридичної особи в статутному капіталі мовника не може перевищувати 25%), Словенія (частка власності однієї особи в статутному капіталі обмежується 1/3 статутного капіталу), Франція (частка власності однієї особи у загальнодержавній телерадіоорганізації, яка охоплює покриттям понад 10 000 000 осіб, або місцевій телерадіокомпанії не може перевищувати 49%) тощо.

Відсутність відповідних обмежень обумовлюється декількома причинами: 1) необхідністю створення умов для вільного руху капіталу в межах Євросоюзу (саме тому обмеження часток власників-нерезидентів, розташованих в Євросоюзі, не практикується в Австрії та Польщі); 2) необхідністю створення умов для залучення іноземних інвестицій (саме цим пояснюється відсутність обмежень участі однієї особи у статутних фондах ЗМІ в більшості постсоціалістичних країн Східної Європи); 3) недієвістю відповідних обмежень (зазвичай відповідні обмеження обходяться шляхом створення зацікавленим інвестором декількох підконтрольних компаній, які засновують ЗМІ).

Згідно з частиною третьою статті 12 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” участь іноземних фізичних та юридичних осіб у статутному фонді телерадіоорганізацій регулюється Господарським кодексом України. Проте, у Господарському кодексі України відповідні відносини залишено поза межами правового регулювання. Проектом Закону „Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості відносин власності стосовно засобів масової інформації” до статті 12 Закону „Про телебачення і радіомовлення” пропонується внести зміни, які встановлюють заборону на створення і діяльність телерадіоорганізацій, у статутному фонді іноземні інвестиції становлять понад 35%, а також телерадіоорганізацій, засновниками (співзасновниками), власниками (співвласниками) якої є нерезидент, зареєстрований в одній з офшорних зон, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України[1]. Як відзначалось вище, обмеження участі нерезидентів у створенні та діяльності телерадіоорганізацій є недоцільним, оскільки не дозволяє досягти поставленої мети (відповідні обмеження легко обходяться) та суперечить загальноєвропейській практиці.

Що ж стосується заборони засновництва телерадіоорганізацій офшорними компаніями, то таке обмеження варто встановлювати не на основі визначеного Кабінету Міністрів України переліку, а на основі більш об’єктивних критеріїв, наприклад – в залежності від того, чи передбачає законодавство тієї чи іншої країни надання інформації про бенефіціарних (або як мінімум, номінальних) власників за запитом української сторони. Наприклад, бенефіціарних власників компаній, зареєстрованих в Сінгапурі, Макао, Гватемалі, Гонконгу встановити неможливо, оскільки законодавство цих країн не передбачає відповідної ідентифікації взагалі. У той же час, відповідні країни Кабінетом Міністрів не включено до переліку офшорних зон. Проте, навіть у разі внесення згаданих уточнень до пропонованої законопроектом редакції частини третьої статті 12 Закону „Про телебачення і радіомовлення” (в частині заборони засновництва мовників офшорними компаніями), ефективність відповідного обмеження навряд чи буде високою. Тому від обмежень участі іноземних компаній (у тому числі зареєстрованих в офшорних зонах або країнах, законодавство яких не передбачає розкриття інформації про засновників або бенефіціарних власників за запитом) у статутних фондах мовників варто відмовитись взагалі. Натомість основну увагу слід зосередити на забезпеченні прозорості власності на друковані та аудіовізуальні ЗМІ.

6. Способи забезпечення прозорості власності на ЗМІ в країнах Європи

У більшості європейських країн мінімальним механізмом забезпечення прозорості відносин власності щодо ЗМІ є гарантований доступ до інформації, що міститься в реєстрах підприємств та організацій. Доступ до таких даних зазвичай гарантується законодавством про доступ до інформації (відповідно, у разі звернення особи безпосередньо до ЗМІ останній зобов’язаний надати таку інформацію за запитом), а сама інформація надається або на платній (найчастіше) або не безоплатній основі. В деяких європейських країнах (приміром, в Боснії) на місцевому рівні ведуться реєстри засобів масової інформації, в яких відображено дані про назву, організаційно-правову форму, структуру власності відповідних ЗМІ. Доступ до таких реєстрів здійснюється через Інтернет або на основі запитів. Традиційним механізмом доступу до інформації про структуру власності ЗМІ є також доступ до щорічних фінансових звітів ЗМІ, створених у формі акціонерних товариств, акції яких реалізуються на фондовому ринку.