регистрация / вход

Характеристика інвестиційного законодавства України

Норми права, що регулюють суспільні відносини в сфері інвестування, знаходять своє формальне закріп­лення у відповідних нормативних актах. Сукупність цих норм, закріплених у нормативних актах відпо­відних державних органів, покликана регулювати су­купність складних суспільних відносин, що виникають в процесі інвестування.

Норми права, що регулюють суспільні відносини в сфері інвестування, знаходять своє формальне закріп­лення у відповідних нормативних актах. Сукупність цих норм, закріплених у нормативних актах відпо­відних державних органів, покликана регулювати су­купність складних суспільних відносин, що виникають в процесі інвестування. Законодавство про інвести­ційну діяльність включає в себе видані відповідними державними органами нормативні акти: закони та підзаконні акти (постанови, укази, розпорядження, нака­зи та ін.).

В Україні власне законодавство про інвестиційну діяльність з'явилося після прийняття 24 серпня 1991p. Ак­ту проголошення незалежності України.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 p. є першим нормативним актом, що визначає загальні правові, економічні та соціальні умо­ви інвестиційної діяльності на території України. Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992р. був першим нормативним актом, яким регла­ментовано процес іноземного інвестування в Україні. Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. №55—93 «Про режим іноземного інвестування» зупи­нив його дію. Це було викликано тим, що згаданий за­кон мав ряд недоліків. Зокрема, в ньому не було вста­новлено мінімального розміру та виду іноземних інвестицій, для яких встановлювалися податкові пільги. За період дії цього закону, за деякими підрахунками, до 42 відсотків усіх іноземних інвесторів вклали в еко­номіку України менше ніж 1000 доларів, а зустрічалися спільні підприємства з іноземними інвестиціями розмі­ром 7 доларів США '. Таким чином, закон надавав мож­ливість іноземним інвесторам отримувати податкові пільги на території України, а також обходити податко­ве законодавство і в своїх країнах, в разі існування угод про уникнення подвійного оподаткування між Украї­ною та відповідною країною. Існував завуальований імпорт товарів під виглядом вкладів у статутні фонди спільних підприємств з наступною реалізацією третім особам. Виникла також потреба у диференціації піль­гового режиму для інвестицій у конвертованій валюті, у формі майна, майнових прав, нових технологій тощо. У згаданому Декреті було змінено поняття підприєм­ства з іноземними інвестиціями, до яких стали від­носити підприємства з кваліфікаційними інвестиціями, тобто інвестиціями певних мінімальних розмірів і видів.

19 березня 1996 p. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про режим іноземного інвестування», який відмінив дію вищезазначеного Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. № 55—93 «Про ре­жим іноземного інвестування». В цілому цей закон міс­тить багато положень, які перейшли до нього з цього Дек­рету. Однак, поряд з цим, в ньому міститься також багато якісно нових елементів, не всі з яких можуть отримати позитивну оцінку.

Найважливішою суттєвою рисою нового закону, що відрізняє його від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаче­ними законодавством та міжнародними договорами України. Крім цього в законі містяться положення про те, що під­приємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Проте, у цьому ж законі зазначається, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвести­цій, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий ре­жим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Але ці положення є, щонайменше, декларативними, якщо ма­ти на увазі те, що цим же законом визнається таким, що втратив чинність Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні».

' Урядовий кур'єр. - 1993. — № 87. — Червень.

Окрім того, цим законом були передбачені критерії надання пільг для інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій лише стосовно пріоритетних на­прямків, в яких вони мають здійснюватися. А такі важливі критерії, як обсяг іноземних інвестицій, їх види, на жаль, до уваги не бралися.

Поряд з вищезазначеним, у новому законі міститься ряд нових позитивних положень, яких не було у Декреті Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 55—93 «Про режим іноземного інвестування». Зокрема, чітко визначено момент набуття підприємством статусу під­приємства з іноземними інвестиціями. Таким моментом вважається день зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Одначе, на практиці можуть виникнути складності у разі здійснення іноземного інвестування у вигляді май­нових прав або прав інтелектуальної власності, що, на на­шу думку, вже вимагає внесення відповідних роз'яснень до цього закону.

Позитивним є те, що державна реєстрація іноземних інвестицій за законом здійснюється лише після фактично­го їх внесення, тоді як відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p. № 55—93 «Про ре­жим іноземного інвестування» їх можна було реєструвати і до моменту фактичного внесення (тобто могли реєстру­ватися лише наміри здійснити іноземну інвестицію). Більш чітко визначаються порядок та умови звільнення від обкладення митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду під­приємств з іноземними інвестиціями.

Особливістю правового регулювання інвестиційної діяльності на території України є те, що, поряд із Закона­ми України «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», інвестори мають враховувати також положення цілого ряду інших законів та під-законних нормативних актів. Зокрема, це Закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про власність», «Про банки і банківську діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяль­ність», «Про загальні засади створення та функціо­нування спеціальних (вільних) економічних зон», законо­давство про приватизацію та фондовий ринок тощо. Вза­галі, на сьогодні, із положеннями статей Закону України «Про інвестиційну діяльність» кореспондують положення близько 100 законодавчих та підзаконних нормативних актів України.

§3. Міжнародні договори як джерело інвестиційного права України

При визначенні правового середовища інвестиційної діяльності в Україні не потрібно забувати також про те, що крім внутрішнього українського законодавства існує група міжнародних договорів (угод) України з окремими країнами про заохочення та взаємний захист інвестицій, що є одним із джерел правового регулювання інве­стиційної діяльності в Україні.

Необхідність укладення подібних договорів (угод) вик­ликана наступними чинниками:

1. Завдяки такому договору (угоді) кожна із держав, що уклала його, отримує можливість реалізації прав своїх громадян у іншій країні.

2. Для іноземного інвестора з будь-якої країни, який без сумніву ризикує, принципово важливо, щоб прий­маюча країна надавала належний захист та забезпечувала безпеку його капіталовкладень у цій країні. Наявність та­ких гарантій не лише у національному законодавстві, але і в міжнародній угоді розглядається як прагнення прий­маючої країни забезпечити максимальне збереження іно­земної власності та не застосовувати заходів з її примусо­вого вилучення.

3. Створення 'договірного регулювання дає певну га­рантію застосування передбаченого угодою режиму для інвестиції, незалежно від того, які зміни, в тому числі і за­конодавчі, можуть мати місце у країні-партнері за догово­ром в майбутньому.'

В договорах (угодах) про заохочення і взаємний захист інвестицій, так як і в законодавстві про інвестиційну діяльність, мають знаходити своє відображення основні пріоритети державної політики України щодо залучення іноземних інвестицій до її економіки.

Так, Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» передбачає, що укладені та належ­ним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства Ук­раїни і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Це положення зна­йшло своє закріплення і на конституційному рівні, зокре­ма у ст. 9 Конституції України. В цьому випадку між­народний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її національний закон. Тому Закон України «Про міжнародні договори України» передбачає

'Богуславский М.М. Правовеє положение иностранных инвести­ций.- М.: СОВИНТЕРЮР, 1993.- С. 27-28.

здійснення ратифікації міжнародних договорів (тих, які потребують ратифікації згідно зі ст. 7 цього Закону) не у формі постанови Верховної Ради України, як це було раніше, а шляхом прийняття спеціального Закону про ра­тифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України.

Проаналізувавши зміст ряду міжнародних договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій, сто­роною яких є Україна, можна зробити висновок про те, що вони містять ряд особливих положень, відмінних від положень національного законодавства. В них для іно­земних інвесторів із країн, які є сторонами договору, мо­же встановлюватися більш пільговий, відмінний від на­ціонального правовий режим. Тому, при укладенні між­народних угод, потрібно враховувати реальність їх вико­нання, не включаючи до цих угод положення, які прямо протирічать внутрішньому законодавству країни, яка є стороною такої угоди.

Аналіз показує, що основними положеннями договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій є:

• визначення термінів «інвестиція», «інвестор», «дохо­ди», «територія» та ін.;

визначення сфери застосування цієї угоди;

умови сприяння та захисту іноземних інвестицій;

умови надання іноземним інвестиціям національ­ного та режиму найбільшого сприяння;

порядок компенсації збитків іноземним інвесторам;

умови експропріації;

умови переказу доходів від іноземних інвестицій та інших платежів;

• порядок вирішення спорів між договірною стороною та інвестором іншої договірної сторони та між самими до­говірними сторонами;

• застосування інших правил і зобов'язань та ін.

На теперішній час Україною укладено 40 міжнародних угод про заохочення і взаємний захист інвестицій, а також 38 угод з питань уникнення подвійного оподаткування до­ходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податків.

Із вищазазначених угод з питань заохочення і вза­ємного захисту інвестицій:

1. Набули чинності угоди, які підписані з Великобри­танією, Данією, Польщею, Францією, Чехією, Канадою, В'єтнамом, Китаєм, Фінляндією, Монголією, Естонією, ФРН, Грецією, Литвою, США, Угорщиною, Нідерландами, Швейцарією, Швецією, Аргентиною, Бельгійсько-люк­сембурзьким економічним союзом, Чилі, Індонезією, Іра­ном, Австрією.

2. Ратифіковані Україною, але не набули чинності уго­ди, підписані з Ізраїлем, Болгарією, Вірменією, Казахста­ном, Словакією, Грузією, Молдовою, Італією, Кубою, Рес­публікою Білорусь.

3. Підписані і не ратифіковані Україною угоди із Єгиптом, Киргизстаном, Узбекистаном, Республікою Ко­рея, Хорватією.

Серед угод з питань уникнення подвійного оподатку­вання доходів і майна та запобігання ухиленням від спла­ти податків, що укладені Україною:

1. Набули чинності угоди із Великобританією, Рес­публікою Білорусь, Польщею, Російською Федерацією, Угорщиною, Іраном, Туреччиною, Литвою, Францією, Македонією, Чехією.

2. Ратифіковані Україною, але не набули чинності уго­ди, підписані із США, Узбекистаном, Фінляндією, ФРН, Швецією, Молдовою, Нідерландами, Болгарією, Китаєм, Латвією, В'єтнамом, Вірменією, Індонезією, Бельгією, Да­нією, Естощєю, Казахстаном, Канадою, Норвегією, Ру­мунією, Словакією.

3. Підписані і не ратифіковані Україною угоди з Хор­ватією, Египтом, Австрією, Італією, Люксембургом, Гру­зією.

Крім зазначеного, Україна є стороною ряду багато­сторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укла­дені членами Співдружності Незалежних Держав. Зокре­ма, це Угода про співробітництво в області інвестиційної діяльності, що підписана 24 грудня 1993 р., та Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. в розви­ток указаної Угоди від 24 грудня 1993 p.

Важливим висновком, що стосується підвищення ефективності використання такого засобу правового регулювання іноземного інвестування, як міжнародні договори (угоди) про заохочення і взаємний захист інвестицій, є те, що в Україні необхідно гармонійно по­єднувати положення національного законодавства з по­ложеннями таких угод, щоб створити єдине політико-правове середовище для діяльності іноземних інвесто­рів в Україні. Необхідне чітке визначення і системати­зація пріоритетних напрямків в укладенні міжнародних угод про заохочення і взаємний захист інвестицій. При укладенні таких угод потрібно також дотримуватися принципів додержання національних інтересів та еко­номічної безпеки України.

Нижче наводиться текст типової міжнародної угоди України про заохочення і взаємний захист інвестицій.


УГОДА

між Урядом України та Урядом ________

про заохочення і взаємний захист інвестицій

Уряд України та Уряд ___________ (які надалі іменуються «Договірні Сторони»),

бажаючи посилити економічне співробітництво для взаємної вигоди обох Держав,

маючи намір створити та підтримувати чесні і сприят­ливі умови для інвестицій інвесторів однієї Держави на території іншої Держави,

визнаючи, що залучення і взаємний захист інвестицій, згідно цієї Угоди, будуть стимулювати ділову ініціативу у цій сфері,

домовились про наступне:

Стаття 1. Визначення термінів

Для цілей цієї Угоди:

1. Термін «інвестиція» означає всі види фінансових, ма­теріальних коштів та інших майнових і інтелектуальних цінностей, інвестованих у зв'язку з економічною діяль­ністю інвестором однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони, відповідно до законодавства та правил останньої, включатиме, зокрема, але не виключно:

а) рухоме і нерухоме майно, а також будь-які інші пра­ва, такі як заставні, права на утримання майна за борги, забезпечення по позиці, інші права;

б) акції, облігації, інші цінні папери, паї, а також інші форми участі у підприємствах;

в) грошові вимоги або вимоги стосовно будь-якого ви­конання зобов'язань, що мають економічну цінність і пов'язані з інвестицією;

г) права інтелектуальної власності, включаючи авторські права, патенти, промислові зразки, технологічні процеси, ноу-хау, комерційні таємниці та goodwill ( goodwill - «вар­тість фірми» - репутація та ділові зв'язки фірми, нема­теріальні елементи фірми, включаючи найменування фір­ми, товарні знаки, клієнтуру (прим. автора);

д) будь-які права на здійснення господарської діяль­ності, що надаються законодавством або контрактом чи ліцензією відповідно до законодавства, включаючи права на розвідку, видобування, розвиток та експлуатацію при­родних ресурсів (концесії).

Будь-яка зміна форми, в якій здійснюється інвестиція, не впливатиме на Ті характер як інвестиції.

2. Термін «інвестор» означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка здійснює інвестування на території іншої Договірної Сторони:

а) термін «фізична особа» означає будь-яку фізичну особу, яка має громадянство однієї із Договірних Сторін відповідно до її законодавства;

б) термін «юридична особа» означає у відношенні до кожної Договірної Сторони будь-яке підприємство, установу, організацію, створені відповідно до законо­давства кожної із Договірних Сторін і які мають право здійснювати інвестиції на території іншої Договірної Сторони.

3. Термін «доходи» означає грошові суми, одержані внаслідок інвестиції і включає, зокрема, але не виключно, прибутки, відсотки, приріст капіталу, акції, дивіденди, ав­торські гонорари або винагороди.

4. Термін «територія» означає відносно кожної До­говірної Сторони територію, що знаходиться під її суве­ренітетом, включаючи територію суші, внутрішні води та континентальний шельф, над якими ця Договірна Сторо­на, відповідно до міжнародного права, суверенітет, суве­ренні права або юрисдикцію.

Стаття 2. Застосування цієї Угоди

Умови цієї Угоди застосовуватимуться до всіх інве­стицій, здійснених інвесторами однієї Договірної Сторони як до, так і після набуття чинності цією Угодою.

Стаття 3. Заохочення та захист інвестицій

1. Кожна Договірна Сторона заохочуватиме та ство­рюватиме сприятливі умови для інвесторів іншої Дого­вірної Сторони для здійснення інвестицій на своїй тери­торії та допускатиме такі інвестиції відповідно до її зако­нодавства та правил.

2. Інвестиції інвесторів кожної із Договірних Сторін користуватимуться справедливим і рівним ставленням та повним захистом і безпекою на території іншої Договірної Сторони.

Стаття 4. Національний режим та режим найбіль­шого сприяння

1. Кожна Договірна Сторона на своїй території нада­ватиме інвестиціям інвесторів іншої Договірної Сторони режим, який є справедливим та рівним, та не менш спри­ятливим ніж той, який вона надає інвестиціям своїх влас­них інвесторів або інвестиціям інвесторів будь-якої тре­тьої Держави, якщо це буде більш вигідним відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої здійснюються інвестиції.

2. Кожна Договірна Сторона надаватиме на своїй те­риторії інвесторам іншої Договірної Сторони по відношенню до володіння, управління, використання, отри­мання прибутків та розпорядження своїми інвестиціями режим, що є справедливим і рівним та не менш сприятли­вим, ніж той, який вона надає своїм власним інвесторам або інвесторам будь-якої третьої Держави.

3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не тлумачити­муться з метою зобов'язати одну Договірну Сторону по­ширювати на інвесторів іншої Договірної Сторони вигоду від будь - якого режиму, привілеї та пільги, які можуть по­ширюватися останньою Договірною Стороною, виходячи із її участі в:

а) будь-яких існуючих або майбутніх митних союзах, зонах вільної торгівлі, монетарних союзах або подібних міжнародних угодах, що ведуть до таких союзів, які впли­вають на режим інвестиційного співробітництва, або ін­ших формах регіонального співробітництва, учасником яких будь-яка Договірна Сторона є або може стати;

б) будь-яких міжнародних угодах або домовленостях, які стосуються повністю або в основному оподаткування.

С т а т т я 5. Компенсація збитків

1. Коли інвестиції інвесторів будь-якої Договірної Сторо­ни зазнають збитків через війну, збройний конфлікт, на­ціональний надзвичайний стан, переворот, повстання, зако­лот або інші подібні події на території іншої Договірної Сто­рони, їм надаватиметься останньою Договірною Стороною режим по відношенню до відшкодування, відновлення, ком­пенсації або інших розрахунків з приводу понесення вище­згаданих збитків, не менш сприятливий, ніж той, який ос­тання Договірна Сторона надає своїм власним інвесторам або інвесторам будь-якої третьої Держави.

2. Не перешкоджаючи умовам пункту 1 цієї статті, ін­весторам однієї Договірної Сторони, які під час будь-яких подій, згаданих у цьому пункті, зазнають збитків на території іншої Договірної Сторони, які виникають внаслідок:

а) реквізиції їх власності її силами або владами;

б) руйнування їх власності її силами або владами, яке не було викликане воєнними діями, або не вимагалось не­обхідною ситуацією,— буде надано швидку, адекватну і ефективну компенсацію за збитки, яких вони зазнали під час періоду реквізиції або як результат руйнування влас­ності. Платежі, що виникають, будуть вільно переводитись у вільноконвертованій валюті без затримки.

Стаття 6. Експропріація

1. Інвестиції інвесторів будь-якої Договірної Сторони не будуть націоналізовані, експропрійовані або піддані за­ходам, що мають ефект, еквівалентний націоналізації або експропріації (надалі іменується «експропріація») на те­риторії іншої Договірної Сторони, за виключенням того, коли ці заходи здійснюються в суспільних інтересах або в інтересах держави. Експропріація має проводитися в рам­ках законодавства, на недискримінаційній основі та су­проводжуватиметься умовами про виплату негайної, аде­кватної та ефективної компенсації. Сума компенсації по­винна бути виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, або в іншій валюті, прийнятній для інвестора, згідно з діючим законодавством Договірної Сторони і буде рівна ринковій ціні інвестиції на момент здійснення екс­пропріації, буде включати відсоток з моменту експро­пріації, встановлений на комерційній основі, та буде та­кою, що ефективно реалізується і вільно переказується.

2. Потерпілий інвестор матиме право на негайний пе­регляд судовою або іншою незалежною владою цієї До­говірної Сторони його випадку, оцінку його інвестицій відповідно до принципів, викладених в цій Статті,

3. Положення пункту 1 цієї Статті також застосовува­тиметься тоді, коли Договірна Сторона експропріює акти­ви компанії, яка була зареєстрована або заснована згідно з діючим законодавством на будь-якій частині її власної території, та в якій інвестори іншої Договірної Сторони мають частки (паї, акції і т. д.).

Стаття 7. Перекази

1. Договірні Сторони гарантуватимуть переказ пла­тежів, які стосуються інвестицій та доходів по них від­повідно до чинного законодавства Договірних Сторін. Пе­рекази робитимуться у вільноконвертованій валюті без будь-яких обмежень та затримки. Такі перекази включа­тимуть зокрема, але не виключно:

а) капітал та додаткові грошові суми для підтримки або збільшення інвестицій;

б) прибутки, відсотки, дивіденди та інші поточні до­ходи;

в) надходження, що належать інвестору від продажу чи ліквідації всієї інвестиції чи її частини;

г) фонди по сплаті за позиками, які стосуються ін­вестиції;

д) компенсації, передбачені у Статті 5 та у Статті 6 да­ної Угоди;

е) невитрачена заробітна плата зарубіжного персона­лу, найнятого у зв'язку із здійсненням інвестиції.

2. Для цілей цієї Угоди обмінними курсами будуть офі­ційні курси, відповідно до чинного законодавства Сторін, які дійсні для поточних угод на дату переказу, якщо немає домовленості про інше.

Стаття 8. Суброгація

1. Якщо Договірна Сторона або призначений нею пред­ставник здійснює платежі своїм власним інвесторам згідно гарантій, які вона надала стосовно інвестиції на території ін­шої Договірної Сторони, остання Договірна Сторона визнає:

а) передачу або по закону, або згідно із законною уго­дою в цій країні будь-якого права або права вимоги інве­стора до попередньої Договірної Сторони, або до призна­ченого нею представника;

б) що попередня Договірна Сторона або призначений нею представник отримали право внаслідок суброгації ко­ристуватися правами та висувати вимоги цього інвестора і візьме на себе зобов'язання, пов'язані з цією інвестицією.

2. Отримані внаслідок суброгації права або вимоги не виходитимуть за рамки прав та вимог інвестора.

Стаття 9. Спори між Договірною Стороною та інве­стором іншої Договірної Сторони

1. Будь-який спір, який може виникнути між інвес­тором однієї Договірної Сторони та іншою Договірною Стороною у зв'язку з інвестицією на території цієї До­говірної Сторони, буде предметом переговорів між Сто­ронами у спорі.

2. Якщо будь-який спір між інвестором однієї Дого­вірної Сторони та іншою Договірною Стороною не може бути таким чином вирішений протягом шести місяців з дня пред'явлення письмової вимоги, інвестор отримає право передати цю справу до:

а) Міжнародного Центру для вирішення інвестиційних спорів (ICSID), маючи на увазі відповідні умови Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав, що підписана у Вашінгтоні 18 березня 1965 р., у випадку, коли обидві Договірні Сторони є учасниками цієї Конвенції, або

б) арбітра або міжнародного adhok (створюваного в кожному окремому випадку (прим. автора) арбітражного суду, заснованого згідно з Арбітражними Правилами Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжна­родної торгівлі (UNCITRAL), прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 15 грудня 1976p. Сторони в спорі мо­жуть погодитись у письмовій формі змінити ці Правила. Арбітражні рішення будуть остаточними та обов'яз­ковими для обох Сторін спору відповідно до Конвенції про визнання та приведення до виконання рішень між­народного арбітражу від 10 червня 1958p.;

в) до суду або арбітражного суду згідно з чинним за­конодавством Договірної Сторони.

Стаття 10. Вирішення спорів між Договірними Сто­ронами

1. Спори між Договірними Сторонами відносно тлума­чення або застосування цієї Угоди повинні, якщо це мож­ливо, вирішуватися шляхом взаємних консультацій і пере­говорів.

2. Якщо такий спір не може бути таким чином ви­рішений протягом шести місяців після його початку, на вимогу будь-якої Договірної Сторони його буде передано до Арбітражного Суду відповідно до положень цієї Статті.

3. Арбітражний Суд створюватиметься для кожного окремого випадку наступним чином: на протязі трьох місяців після отримання звернення про арбітражне рішення кожна із Договірних Сторін призначить по од­ному члену цього суду. Ці два члени потім оберуть грома­дянина третьої держави, якого, після схвалення До­говірними Сторонами, буде призначено Головою Суду (далі «Голова»). Голову буде призначено протягом трьох місяців віддати призначення інших двох членів.

4. Якщо протягом будь-якого із періодів, зазначених у пункті 3 цієї Статті, необхідні призначення не були зроб­лені, будь-яка Договірна Сторона може, за відсутності іншої домовленості, запросити Президента Міжнародного Суду ООН зробити необхідні призначення. Якщо вия­виться, що він є громадянином однієї із Договірних Сторін, або якщо інші причини перешкоджають йому ви­конувати вказану функцію, буде запрошено Віце-Пре-зидента Міжнародного Суду ООН, щоб зробити необхідні призначення. Якщо з'ясується, що Віце-Президент також є громадянином однієї із Договірних Сторін, або не може виконувати зазначену функцію, член Міжнародного Суду ООН, наступний по старшинству, який не є грома­дянином будь-якої із Договірних Сторін та може без пе­решкод виконувати дану функцію, буде запрошений зро­бити необхідні призначення.

5. Арбітражний Суд приймає свої рішення більшістю голосів на основі положень даної Угоди, виходячи з прин­ципів та правил міжнародного права. Такі рішення будуть остаточними та обов'язковими для кожної із Договірних Сторін. Кожна Договірна Сторона нестиме витрати від­носно своїх членів суду та свого представництва в арбітражному судочинстві. Витрати відносно Голови та витрати, що залишаються, нестимуться в рівних частинах обома Договірними Сторонами. Арбітражний Суд визна­чатиме свою власну процедуру і може своїм рішенням ви­значити, яка із Договірних Сторін буде нести більшу част­ку витрат.

Стаття 11. Застосування інших правил та зобо­в'язань

І.Якщо питання регулюється одночасно цією Уго­дою та іншою міжнародною угодою, сторонами якої є обидві Договірні Сторони, ніщо в цій Угоді не заважа­тиме Договірним Сторонам або будь-яким їх інвес­торам, які володіють інвестиціями на території іншої Договірної Сторони, користуватися перевагами тих правил, які є більш сприятливими по відношенню до його випадку.

2. Якщо режим, який має надаватися однією Договірною Стороною інвесторам іншої Договірної Сторони відповідно до її законодавтсва або інших окремих положень договорів е більш сприятливим, ніж той, який надається цією Угодою, буде надаватися більш сприятливий режим.

Стаття 12. Набуття чинності, тривалість та при­пинення дії даної Угоди

1. Кожна Договірна Сторона повідомить іншу про за­вершення процедур, необхідних, згідно із її законодавст­вом, для набуття чинності цієї Угоди. Ця Угода набере чинності з дати останнього повідомлення.

2. Ця Угода залишається чинною на період 15 років, її дія буде автоматично продовжуватися, якщо за один рік до закінчення початкового або будь-якого подальшого періодів будь-яка Договірна Сторона не повідомить іншу Договірну Сторону в письмовій формі про свій намір при­пинити Угоду.

3. Стосовно інвестицій, здійснених до припинення цієї Угоди, умови цієї угоди залишатимуться чинними на період 15 років з дати припинення.

На посвідчення чого належним чином уповноважені особи, що підписалися нижче, підписали цю Угоду.

Здійснено у місті _____________199 _ року у англійській та

примірниках на українській, мовах. Всі тексти є рівно

аутентичними. У випадку розбіжностей у тлумаченні буде переважати текст, виконаний англійською мовою.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий