регистрация / вход

Правове регулювання безпеки життєдіяльності управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Реферат на тему: Правове регулювання безпеки життєдіяльності, управління та нагляд за безпекою життєдіяльності Становлення суверенної України повинно супроводжуватися ство­ренням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає зако­нодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяль­ності.

Реферат

на тему:

Правове регулювання безпеки життєдіяльності, управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися ство­ренням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає зако­нодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяль­ності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридич­ної сили — конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Конституція України як юридична база зобов'язань щодо безпеки життєдіяльності Проголошує

• «Кожна людина має невід'ємне право на життя... Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» (cт. 27)

• «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (cт. 49)

• «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (cт. 50)

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України => про охорону здоров'я, => про охорону праці, => про дорожній рух, => про цивільну оборону, => про охорону навколишнього середовища тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листо­пада І992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами Украї­ни, проголошують; що кожна людина має природне невід'ємне і не­порушне право на охорону здоров'я. Суспільство і державу відпові­дальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, на­вчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здоро­вого способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають *правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, *регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забез­печення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої пра­цездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захво­рюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Консти­туції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповід­но до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

• визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінно­стей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної до­помоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного роз­витку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я тощо.

Законодавством України може бути визначено й інші права грома­дян у галузі охорони здоров'я.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен­нями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні пра­ва і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епіде­міологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологіч­ного нагляду в Україні.

* В статті 7 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

* безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

* участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

* відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприєм­ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

* достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населен­ня, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У Статті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов'язані:

• піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян тощо.

Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворю­ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист

населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Украї­ни від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту {СНІД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні ство­рює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро­мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я, які розроблялись останнім часом:

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696 «Про затвердження Пра­вил санітарної охорони території України».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.23, № 667 «Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03.09, N° 341 «Про Програму профілак­тики СНІДу та наркоманії на 1999— 2000 роки». ,

> Постанова Верховної Ради, від 1999.02.19, № 453-XIV «Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб».

> Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03.23, № 357 «Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом».

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших норматив­них актів.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року (визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяль­ності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваже­ним ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охо­рони праці в Україні.

Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища на 1996 — 2000 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1345) розроблена відповідно до За­кону України «Про охорону праці».

Головною метою Національної програми є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забез­печення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випад­кам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною части­ною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, на­ціонального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забез­печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Зокрема, в статті 14 визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, ву­лиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та переве­зення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, пого­ничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

* безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внас­лідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів ви­могам безпеки руху;

* вивчення норм і правил дорожнього руху;

* отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших орга­нізацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі по­рушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

> знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

> створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і гро­мадянам;

> виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій за­безпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівниц­тва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного ха­рактеру.

* У статті 1 проголошено, що цивільна оборона України є держав­ною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для

організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзви­чайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєн­ного характеру.

Завданнями цивільної оборони України є:

^запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походжен­ня і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, ка­тастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

^оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

^захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихій­ного лиха та застосування засобів ураження;

^організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, сти­хійного лиха та у воєнний час;

^організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у райо­нах лиха і осередках ураження; ,

^створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологіч­ним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

^підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуаль­ного захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

У Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іоні­зуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіж­них та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

* У статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: «Кожна людина, яка про­живає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забез­печується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впли­ву іонізуючих випромінювань на організм людини вище встанов­лених дозових, меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань".

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охоро­ни довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

У Законі визначені принципи охорони навколишнього середовища:

* пріоритетність вимог екологічної безпеки;

* гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров'я людей;

* екологізація матеріального виробництва;

* науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

* збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

* гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на Стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

* науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

* стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруд­нення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ре­сурсів;

* вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України:

+ право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

+ участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розмі­щення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

+ участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

+ одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природ­ного середовища та його вплив на здоров'я населення;

+ право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх здоров 'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов'язані:

* берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

* не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

* вносити плату за спеціальне природокористування;

* компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впли­вом на навколишнє природне середовище.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» визначає * поняття екологічної безпеки та заходи щодо її за­безпечення, * екологічні вимоги до розміщення, проектування, будів­ництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідли­вого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загаль­ного використання природних ресурсів для задоволення життєво необхід­них потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Верховною Радою України були прийняті закони щодо охорони довкілля:

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року. Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 року. Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 року.

Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 року. Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999 року.

Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулю­ються Земельним кодексом України (1992); охорона і використання надр,— Кодексом про надра України (1994); охорона і використання вод — Водним кодексом (1995); охорона і використання лісів — Лісо­вим кодексом України (1994).

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. На­самперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» (1992), «Про зат­вердження Положення про державний моніторинг навколишнього природ­ного середовища» (1993), «Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів» (1998), «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1998), «Про Комплексну програму поводження з радіоактивними відходами» (1999).

Використана література

1. Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.

2. Право і охорона праці та життя. – Харків, 2002.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий