регистрация / вход

Недоторканість сфери особистого життя особи - як принцип кримінального процесу

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни: кримінально-процесуальне право України ПЛАН 1. НЕДОТОРКАНІСТЬ СФЕРИ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ОСОБИ - ЯК ПРИНЦИП КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: кримінально-процесуальне право України

ПЛАН

1. НЕДОТОРКАНІСТЬ СФЕРИ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ОСОБИ - ЯК ПРИНЦИП КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

2. НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СУДДІВ – ГАРАНТІЯ ПРАВОСУДДЯ


1. Недоторканість сфери особистого життя особи,

як принцип кримінального процесу

За період радянських часів юридична наука, виконуючи значною мірою роль політичного засобу та в умовах однопартійності була занадто ідеологізована, що в свою чергу негативно впливало на юридичну практику, виховувало недбале ставлення до законності, створювало умови правового нігілізму. За останні роки ситуація значно змінилася, але не можна стверджувати, що цілком позитивно, тому що на дослідницьку діяльність у державному бюджеті не вистачає коштів, а люди інтелектуальної праці взагалі опинилися в стані безробіття. Та, не зважаючи на всі труднощі сучасного життя, науковці-правознавці продовжують самовіддано працювати на ідеал демократичної, соціальної, правової держави, в якій сама людина, життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Так, нормою-принципом є ст.3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю».

Ст.14 КПКУ Недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

Принцип недоторканності особи означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчинені злочину, підданий особистому обшуку або приводу інакше як на підставі і в порядку, передбачених законом.

Стаття 29 КУ. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Взяття обвинуваченого під варту як запобіжний захід може застосовуватись лише суддею, судом, прокурором, а також слідчим з санкції прокурора на підставах і в порядку, передбачених ст.148, 150, 155-158 КПКУ, Законом про попереднє ув’язнення.

Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, взяття її під варту як запобіжний захід можуть провадитись органом дізнання і слідчим тільки на підставах і в порядку, передбачених ст.106, 115, 148 КПКУ. Затримання і видворення в примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України за наявності передбачених законом підстав провадяться лише з санкції Генерального прокурора, його заступників, прокурорів АРК, областей, міст Києва і Севастополя (ст.27 ЗУ про прокуратура). Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установах для виконання заходів примусового характеру (п.3 ч.2 ст.44 ЗУ про прокуратуру).

Обшук особи, якщо він провадиться не при її затриманні чи ув’язненні і не включається до процедур обшуку в приміщенні чи в іншому місці, здійснюється за постановою органу дізнання або слідчого і тільки з санкції прокурора (ст.177, 184 КПКУ). Поміщення обвинуваченого до медичного закладу для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи здійснюється лише за постановою слідчого і з санкції прокурора чи його заступника (ст.205 КПК) або за постановою судді чи за ухвалою суду.

Для забезпечення незалежності від будь-яких органів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканності Президента України (КУ, ЗУ про Президента), , кандидатів у депутати депутатів (ЗУ про статус народного депутату), суддів (ЗУ про статус суддів).

Ст.14-1 Недоторканість житла, охорона особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень. Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти у житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом. Обшук майна, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденції і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим кодексом.


2. Незалежність суддів – гарантія правосуддя

Відповідно до ст. 127 Конституції правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Заборонене будь-яке обмеження і сторонній вплив на процесуальну діяльність професійних суддів, народних засідателів, присяжних. Відповідно до ст.130 Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів повинна забезпечити держава. Тому невиконання чи неналежне виконання цієї конституційної норми відповідними органами чи посадовими особами слід розцінювати як істотне порушення конституційного принципу незалежності судової влади.

Держава зобов’язана гарантувати, забезпечувати і оберігати незалежність судової влади. Незалежність і недоторканність не є особистим привілеєм судді, а є способом захисту публічних інтересів, насамперед прав і свобод людини та громадянина.

Судді повинні всебічно, повно і об’єктивно розглядати кожну справу, додержуватися прав учасників розгляду та приймати законні і обґрунтовані рішення. При призначенні покарання в кожному випадку судді повинні забезпечувати індивідуальний підхід, враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного та обставини справи, які пом’якшують та обтяжують відповідальність. В Постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.90 зазначено, що вирок суду, який є найважливішим актом правосуддя, повинен бути законним та обгрунтованим, складеним юридично грамотно, з коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.

При здійсненні правосуддя судді зобов’язані:

- дотримуватися Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд справ з дотриманням встановлених законом правил;

- дотримуватися службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

- не розголошувати відомості, які становлять державну, військову, службову, комерційну, банківську таємниці, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян;

- не вчиняти проступків та будь-яких дій, які ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів в його об’єктивності і незалежності.

Незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією України і законами України. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку.

Судді звільняються з посади органом, який його обрав або призначив, у випадку:

- закінчення строку, на який його було обрано чи призначено;

- досягнення суддею 65 років;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

- порушення суддею вимог щодо сумісності;

- порушення суддею присяги;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- припинення його громадянства;

- визнання його безвісно відсутнім або оголошено померлим;

- подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей. Необхідною умовою здійснення завдань правосуддя є надійний правовий захист суддів. Якщо під час здійснення правосуддя чи у зв'язку з цим виникнуть обставини, що свідчать про наявність небезпеки для життя, здоров'я, житла чи майна судді або його близьких родичів, відповідно до Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" голови судів повинні вживати заходів для нормального здійснення правосуддя.

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність суддів і працівників правоохоронних органів, а також їх близьких родичів.

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, який покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Судові рішення ухвалюються від імені України, що обумовлено їх значенням як загальнообов’язкових рішень органу судової влади, піднімає їх авторитет як акта державної влади. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх без винятку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, окремих громадян та їх об’єднань і підлягають виконанню на всій території України. Вироки, рішення, ухвали й постанови судів повинні повною мірою відповідати вимогам процесуального законодавства. Винесення необгрунтованих, немотивованих судових рішень знижує їх виховне й запобіжне значення.

Діяльність судів по здійсненні правосуддя врегульована державою в законодавчому порядку. Крім Конституції, ряд законів України присвячено питанням судочинства. Це, наприклад, Про судоустрій України: Закон України від 5 червня 1981 р., Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р., Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 2 лютого 1994 року., Про органи суддівського самоврядування: Закон України від 2 лютого 1994 року., Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року та ін.

В своїй діяльності суди керуються також керівними роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України. Зокрема, Пленум Верховного Суду своєю Постановою №5 від 22.08.80 (п. 2) зобов’язав суди вживати належні заходи до суворого додержання процесуальних строків та підвищення якості розгляду кримінальних і цивільних справ, культури судочинства, маючи на увазі, що своєчасний і правильний розгляд кожної кримінальної та цивільної справи є важливою умовою зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі неухильного додержання Конституції та законів України, поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей.

Від суддів залежить людська доля, подальше життя. Тому велике значення має незалежність суддів для прийняття правильного рішення. Незалежність суддів має проявлятися в різних напрямках:

незалежність від впливу зацікавлених сторін (сторони потерпілої, сторони, яка перебуває під слідством);

незалежність від впливу сторони звинувачення чи сторони захисту;

незалежність від впливу інших сторін, які так чи інакше зацікавлені у тому чи іншому кінцевому результаті кримінальної справи.

Суддя — це посадова особа, виключно якій надано право від імені держави здійснювати правосуддя шляхом розгляду у судовому засіданні кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення і виносити відповідне судове рішення Органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції України).

Робота судді надзвичайно складна, багатогранна і відповідальна. Високий рівень судової діяльності, винесення компетентного і справедливого рішення судом є однією з найважливіших гарантій надійного забезпечення прав і законних інтересів громадян.

Відправлення правосуддя - завершальна і вирішальна ланка ланцюгу проходження юридичної справи від початку до кінця. Від рішення суду залежить її кінцевий результат, а то і доля людини. Соціальна значимість діяльності суду виявляється також і у її впливі на активізацію профілактики правопорушень. Все це зобов'язує суддю до об'єктивної оцінки своїх професійних якостей і культивує такі риси характеру, які специфічні і необхідні саме для такого роду діяльності.

Також важливе місце має психологічна незалежність судді. Так, науковцем Г.Гросом був зібраний значний матеріал спостережень у різних сферах судової діяльності. У структурі судової психології він виділив суб'єктивну психологію, під якою розумів психічну діяльність судді, і об'єктивну — психічну діяльність тих учас­ників процесу, які забезпечують судді матеріал для остаточних висновків і суджень, необхідних для винесення вироку. Сюди ж віднесена психологія свідків, звинувачуваного, потерпілого.

Психічну діяльність судді Г. Грос ділив на сприймаючу і конструктивну. Сприймаючу він пізніше розділив на три час­тини: перша — психологічне спостереження в суді, друга — самодисципліна всіх учасників процесу (щоб психологічне спостереження було точним), третя — феноменологічне вив­чення явищ (що дане у безпосередньому сприйманні і на під­ставі яких принципів можна робити висновки про наявні психологічні процеси). Конструктивна діяльність судді скла­дається із умовиводів і висновків, а також наявних у суді ма­теріалів конкретної справі.

Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота судді передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру.

Це, насамперед, глибока і тверда переконаність у справедливості і великій соціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна спрямованість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, високі вольові якості.

У той же час, враховуючи великий обсяг владних повноважень, якими наділений суддя, його обов'язок — ефективно і виключно обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі "за" і "проти", бути об'єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу, спокусі захисту "честі мундиру", проникати у сутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх.

Особливостями мислення судді є незалежність від будь-яких впливів зовні, об'єктивність у підході до оцінки суті справи і прийняття рішення, глибокий і всебічний аналіз усіх її обставин, вміння бачити за чисто зовнішніми деталями справжні мотиви поведінки людей, дійсні причини виникнення подій і явищ. Інтелект судді найбільш виявляється у встановленні, визнанні істотних для справи фактів і відокремлення їх від недостовірних, сумнівних даних.

Організаційні здібності судді - неодмінна властивість його особистості, як керівника судового процесу. Його воля, висока дисциплінованість, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість у встановленні істини в поєднанні з правовою культурою у вирішальній мірі визначають належну поведінку учасників процесу, високий рівень організації відправлення правосуддя. Комунікабельність, тобто вміння спілкуватися - риса, без якої немислиме повноцінне виконання суддею своїх функцій. Характер його роботи зумовлює повсякденні відносини з багатьма людьми різного рівня освіти, складу розуму, віку, способу життя, характеру тощо. І до кожного з них потрібний відповідний підхід, розуміння.

Тут особливо важливі такі якості судді, як чуйність, врівноваженість, такт, вміння вислухати і у той же час допомогти людині зрозуміти сутність питання, чесно і правдиво висловитися по справі.

Професіограма судді була би неповною, якщо б не зазначити засвідчувальну сторону його діяльності, яка виявляється у відповідному оформленні усієї здобутої в ході процесу інформації: складанні і відпрацюванні судових документів - протоколів, вироків, ухвал тощо. Виконання цієї роботи потребує від судді високої загальної і правової культури, досконалого володіння державною мовою, наявності необхідних професійних навичок документоведення.

У першу чергу суддя має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути невід'ємними рисами його натури.

Однак найбільш важливою умовою залишається, в першу чергу, незалежність суддів як гарантія справедливого правосуддя.


Використана література

1. Лекції з кримінально-процесуального права. – К., 2000.

2. Основи кримінально-процесуального права. Підручник. – Харків, 2002.

3. Словник-довідник юриста. – К., 2003.

4. Яцура В.І. Цивільний процес: в запитаннях та відповідях. – К., 2001.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий