регистрация /  вход

Державне будівництво та місцеве самоврядування (стр. 1 из 27)

ББК 67.308

Д35

Засновник

Академія правових наук України

Редакційна колегія

Ю. П. Битяк, канд. юрид. наук, проф. (го­ловний реактор); О. В. Петришин, д-р юрид. на­ук, проф. (заступник головного редактора); М. П. Воронов, канд. юрид. наук, проф.; Л. М. Ге-расіна, д-р соц. наук, проф.; В. Д. Гончаренко, д-р юрид. наук, проф.; Ю. М. Грошевий, д-р юрид. на­ук, проф.; Д В. Задихайло, канд. юрид. наук, доц.; /. В. Жилінкова, д-р юрид. наук, доц.; М. І. Панов, д-р юрид. наук, проф.; /7. М. Рабіновт, д-р юрид. наук, проф.; М. Я. Сегай, д-р юрид. наук, проф.; О. Ф. Скакун, д-р юрид. наук, проф.; М. М. Стра­ хов, д-р юрид. наук, проф.; Ю. М. Тодика, д-р юрид. наук, проф.; М. Г. Шульга, канд. юрид. на­ук, доц.; В. Д. Яворський, канд. юрид. наук, доц.; /. В. Якоеюк, канд. юрид. наук, доц. (відповідаль­ний секретар)

Видавець

Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування

61002, Харків, вул. Пушкінська, 77 Тел.43-12-29

Видавництво «Право» Академії правових наук України

61002, Харків, вул. Мироносицька, 29 Тел.715-72-72

Видання здійснене за сприяння Міжнародного фонду «Відродження»


ISBN 966-7146-69-3


© Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування, 2002 © Видавництво «Право», 2002


В. Б. Авер'янов, член-кореспондент АПрН України, завідувач відділу проблем держав­ного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В. М. Корець-кого НАН України

Проблеми поглиблення демократичних засад адміністративної реформи в Україні

^^ *~~^-^'J^^

Як відомо, адміністративна реформа в Україні здійсню­ється згідно з Концепцією адміністративної реформи, роз­робленою Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи і офіційно схваленою Президен­том України у 1998 році.

Однією з особливостей Концепції адміністративної ре­форми (далі — Концепція) є те, що в ній відтворені насампе­ред погляди юридичної науки на проблеми розвитку системи державного управління.

Але і сам науково-юридичний підхід не можна визнати бездоганним. І це невипадково, оскільки проблематика ре­формування державного управління і виконавчої влади ніко­ли раніше, за радянських часів, не була пріоритетною в юри­дичній науці. Тому на час підготовки Концепції серйозних те­оретичних напрацювань з проблем адміністративної реформи майже не було. Багато проблем висвітлювалось на суто опи­совому рівні. І все це так чи інакше вплинуло на теоретичний

WAeep'ameB. Б., 2002


рівень моделювання змінюваних чи нових Інститутів вико­навчої влади.

На жаль, і сьогодні проблематика адміністративної рефор­ми ще не стала помітною в юридичній науці. Хоч вже пройш­ло чотири роки, як оприлюднена Концепція адміністратив­ної реформи, немає жодної науково-юридичної праці, де бу­ла б грунтовно проаналізована ця Концепція та досвід її ре­алізації. Не враховується також, що Концепція — не догма, тобто не набір аксіоматичних приписів, а творчий документ. З багатьох питань в ній ставляться і вирішуються евристичні завдання, отже, вона сама повинна постійно оновлюватися. Однак поки що відбувається тільки «експлуатація» творчого потенціалу Концепції, але цей ресурс поступово вичерпується. Так, не виглядає випадковим той факт, що динамізм просу­вання адміністративної реформи поступово уповільнюється.

З огляду на наведене нагальною є необхідність загостри­ти увагу на науково-правовому обґрунтуванні подальших за­ходів з вирішення найбільш актуальних і складних проблем реформування у сфері державного управління.

Зокрема, особливу занепокоєність викликає повільність процесу демократизації та гуманізації взаємостосунків органів виконавчої влади з громадянами.

Проте ключовим завданням адміністративної реформи є утвердження механізмів, здатних гарантувати неухильне до­тримання визначених Конституцією і законами України прав і свобод громадян, істотне посилення з боку інститутів гро­мадянського суспільства контролю за діяльністю уряду, міністерств та інших органів виконавчої влади.

Як відомо, вільне і ефективне здійснення прав людини — одна з головних ознак демократичного суспільства і правової держави. Відтак права людини мають стати не якимось похідним чи другорядним завданням здійснюваних у сфері державного управління перетворень, а їх найголовнішою ме­тою, яка покликана принципово змінити історичну парадиг­му стосунків між державою і людиною. Сенс цієї зміни поля­гає в тому, щоб місце домінуючої в минулому ідеології «пану­вання» держави над людиною зайняла протилежна — ідео­логія «служіння» держави інтересам людини.


Такий перехід можливий лише за умови дійсного запрова­дження передбаченого Конституцією України принципу вер­ховенства права (ст. 8), який вимагає підпорядкування діяль­ності державних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, забезпечення їх пріоритетності перед усіма іншими цінностями демократичного суспільства. Варто зауважити, що в такому значенні принцип верховенства права за своїм змістом значно ширше принципу верховенства закону, оскільки не кожний закон здатний відобразити справжні по­треби повноцінної реалізації або захисту прав людини.

Отже, найперше завдання адміністративної реформи по­лягає в необхідності рішучого подолання існуючої недооцінки ролі та місця держави у вирішенні проблеми прав людини, яка традиційно обмежується переважно тільки захистом по­рушених прав. Натомість потрібно якомога більше спрямо­вувати увагу держави на значно складнішу роботу щодо ут­вердження в повсякденному житті пріоритету прав і свобод людини в українському суспільстві. Саме на це орієнтує нашу державу фундаментальний конституційний припис: «Утверд­ження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. З Конституції України).

Практична реалізація зазначеного завдання можлива ли­ше за допомогою державної служби як інституту, що забезпе­чує фактичне виконання покладених на органи виконавчої влади функцій, прав і обов'язків.

У зв'язку з цим доречно нагадати, що українській дер­жавній службі, інституційне оформлення якої відбулося з прийняттям у 1993 році Закону України «Про державну служ­бу», притаманне офіційне сприйняття вимог принципу верхо­венства права. Про це свідчить хоча б те, що серед принципів, на яких грунтується державна служба в Україні, у згаданому За­коні (ст. 3) визначені не тільки такі близькі за спрямованістю до верховенства права принципи, як демократизм, гуманізм і соціальна справедливість, але й прямо зафіксовано принцип «пріоритету прав людини і громадянина».

Але дотримання цих формально декларованих принципів ще не стало, на жаль, визначальною домінантою реального функціонування державної служби. Поки що у свідомості


ЁШ!

більшості як представників влади, так і всіх прошарків насе­лення не подолані негативні наслідки тривалого існування в нашому суспільстві системи влади, в якій інтереси держави домінували над інтересами особи.

Збереженню незадовільного стану державної служби сто­совно забезпечення прав людини сприяє те, що діяльність пе­реважної частини управлінських кадрів підпорядкована підго­товці управлінських рішень, тоді як контроль за організацією їх виконання занадто послаблений. Не приділяється належна увага питанням оцінки якості роботи і підвищення ефектив­ності управління персоналом.

В умовах і досі невиправдано високої централізації уп­равління головним показником роботи кадрів виконавчого апарату залишається не виконання органом чи посадовою особою нормативно визначених компетенції, функцій та по­вноважень, а механічне відтворення команд «згори» з наміром догодити вищому начальнику.

Все це суттєво перешкоджає громадянам реалізувати свої законні вимоги і наміри у відносинах з відповідними органа­ми і службовцями. Адже передусім через повсякденні стосун­ки з органами виконавчої влади, їх посадовими особами гро­мадяни можуть практично скористатися наданими їм Кон­ституцією і законами України правами і свободами, викона­ти покладені на них обов'язки.Виходячи з наведеного, рефор­мування державної служби1 має бути принципово підпоряд­коване завданням запровадження такого правового режиму взаємостосунків між органами держави і громадянами, за яким кожній людині було б гарантовано як реальне додержання на­лежних їй прав і свобод, так і надійний захист у випадку їх по­рушення.

Обов'язковим елементом зазначеного правового режиму має стати істотне оновлення правового статусу людини, особ­ливо тієї його частини, яка визначається нормами адміністра­тивного права. Як відомо, адміністративне право відіграє ве­личезну роль у реалізації положень Конституції щодо право­вого статусу людини і громадянина. Адміністративно-правові

1 Див.: Наукові засади реформування державної служби в Україні. На­укова доповідь / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К., 2000. — 56 с.


йзжж наукових прщь

норми не тільки конкретизують ці положення, а й визнача­ють порядок реалізації конституційних прав і свобод, чітко окреслюють їх гарантії, а також доповнюють їх чисельними іншими правами, а за певних умов і обов'язками, які не за­значені в Конституції.

Сучасне реформування державної служби має базуватись на вимозі про те, що службовці органів виконавчої влади по­винні зважати не лише на правовий статус людини і громадя­нина, закріплений у національному законодавстві, а й на по­ложення відповідних міжнародно-правових актів. Зрозуміло, що їх сприйняття і деталізація у вітчизняному законодавстві та практиці мають відбуватися з урахуванням реальних, пере­дусім матеріальних, можливостей здійснення у повсякденно­му житті.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства для за­безпечення верховенства права у функціонуванні державної служби необхідне цілком рівноцінне ставлення державних службовців як до виконання з боку громадян обов'язків перед державою, так і до виконання з боку держави обов'язків що­до забезпечення прав і свобод громадян, за що держава несе, згідно з Конституцією України, відповідальність.

Видео


Дарим 300 рублей на твой реферат!
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!
Мы дарим вам 300 рублей на первый заказ!