Колізійні норми можна розділити на:
· імперативні. Носять незаперечний характер, відхід від них карається відповідальністю.
· диспозитивні. Надають учасникам правовідносин можливість самостійно врегулювати свої відносини, в разі відсутності подібного врегулювання, визначають певні обов’язкові для виконання правила поведінки.
· альтернативні. Визначають декілька варіантів вирішення колізії, сторони можуть обрати один з них.
· комулятивні. Відсилають до декількох правопорядків за раз.
31. Основні формули прикріплення та сфера їх застосування
Колізійне право - особливий вид правових норм, що є характерною специфічною рисою МПрП. Колізійні норми застосовуються в тих випадках, коли мова йде про регулювання відносин, що виникають у сфері міжнародного господарського (цивільного) обороту в широкому змісті слова, і саме в умовах, коли на регламентацію конкретних суспільних відносин претендують два або більше правопорядки різних держав. Колізійна норма по своїй сутності являє собою відсильну норму, за допомогою якої можливо обумовити право, що виступає компетентним правопорядком стосовно до даного конкретного відношення й містить необхідні відповіді на питання, що стосуються його суті. Колізійна норма, таким чином, сама по собі не регулює відношення як таке, а діє в сполученні з матеріально-правовою нормою відповідної правової системи (національного права певної визначеної держави або міжнародного договору).
Колізійні норми традиційно виступають основою МПрП й складають його ядро. Найменування колізійної норми буквально означає "конфлікт, зіткнення ". Так званий конфлікт між законами різних держав, що претендують на регулювання даного відношення, і призначені дозволити розв'язати колізійні норми, що забезпечують вибір відповідного правопорядку й кінцеве рішення питання по суті, тобто відшукання необхідної матеріально-правової норми.
Колізійні норми складаються із двох структурних елементів - об'єму й прив'язки. Об'єм вказує на коло суспільних відносин в, що підпадають під регулювання, і умови, при яких діє дана колізійна норма. Прив'язка "прикріплює", "прив'язує" розглянуті суспільні відносини до конкретного правопорядку.
Залежно від форми вираження прив'язки розрізняють двосторонні й односторонні колізійні норми. Односторонні колізійні норми відсилають регулювання відносин до безперечно позначеного правопорядку - як правило, національному, що відповідає державі. Двосторонні колізійні норми не називають компетентне право безпосередньо, а лише вказують на ознаку, за допомогою якого таке можна відшукати. Вибір відповідного матеріального права, що буде регулювати розглянуте відношення по суті, залежить від фактичних обставин, що характеризують дане відношення. Прив'язки двосторонніх колізійних норм оперують різними критеріями визначення компетентного правопорядку. Серед них найбільше поширення в міжнародній і національній практиці одержали громадянство фізичної особи, місце її постійного проживання або переважного проживання, місце укладання договору, здійснення виконання дії (акту), місце знаходження речі (внесення її до реєстру), місце заподіяння шкоди, місце розгляду суперечки й ін., що йменується "формулами прикріплення", або колізійними принципами.
32. Застосування колізійних норм.
1. необхідно з'ясувати, чи застосовується колізійна норма взагалі, яка саме й до права якої країни вона відсилає. Тут виникають наступні правові питання: визначення наявності колізійної норми, взаємність, кваліфікація, обхід закону, зворотне відсилання й відсилання до права третьої країни.
2. Після того, як ці питання з'ясовані й вирішені, наступає друга стадія - застосування права, до якого відсилає к.н. Точніше, відбувається застосування не самої к.н., а норм матеріального права - національного або іноземного. При цьому виникають уже інші правові питання: застереження про публічний порядок і встановлення змісту іноземного права.
33. Проблема „конфлікту кваліфікацій” та методи його вирішення.
Перед судом або іншим органом, що повинен вирішити суперечку з "іноземним елементом", виникає проблема тлумачення юридичної норми, кваліфікації цієї норми або фактичних обставин справи, вирішення "конфлікту кваліфікацій". Тлумаченням норми можна вважати з'ясування її змісту. Кваліфікація є елементом норми й перебуває в її юридичній оцінці. Вона спрямована на пояснення цілі норми права. Питання предмета кваліфікації як самостійне вперше знайшло відображення наприкінці XІ у працях німецького юриста Кана й французького Бартена. Обидва вчених прийшли до висновку, що колізійні норми різних правових систем, навіть у випадку їхнього формулювання однаковою термінологією, приховують у собі „приховані колізії", які породжують "конфлікт кваліфікацій", тобто непогодженість принципів національного права.
Основні способи рішення вирішення питання кваліфікації.
Кваліфікація обставин справи (суті суперечки) або норми права може бути різною залежно від того, принципи якої правової системи будуть застосовуватися. Тому розрізняють кілька основних способів кваліфікації:
1) за законом суду;
2) по системі права тієї держави, до якої відсилається колізійна норма;
3) за принципом автономної кваліфікації.
1) Теорія кваліфікації за законом суду означає, що суд, застосовуючи колізійну норму, кваліфікує її поняття відповідно до змісту, що вони мають у зак-ві правової системи місцезнаходження суду. Кваліфікація за законом суду проявляється й тоді, коли суд, керуючись визначеннями, поняттями, категоріями свого права, кваліфікує іноземне право як власне.
2) Опоненти теорії кваліфікації за законом суду вважали більш доцільним здійснення кваліфікації по системі права тієї держави, з якою дане поняття має найбільш тісний правовий зв'язок (lex causa). Зазначена теорія не одержала широкого схвалення.
3) Зміст теорії "автономної кваліфікації" зводиться до того, що суд, розглядаючи суперечку з "іноземним елементом", повинен провести кваліфікацію понять норми права не за допомогою звертання до конкретних існуючих правових систем, а на основі загальних правових понять.
34. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни.
Невирішена проблема – це проблема ( в 18ст.) прийняття чи не прийняття зворотного відсилання та відсилання до закону третьої держави. Неоднозначним є й розуміння обсягу іноземного права, до якого застосовується відсилання.
Суть зворотного відсилання полягає у відсиланні колізійної норми законодавства однієї держави до закону іншої, а закон останньої не вирішуючи питання по суті, своєю чергою, відсилає до закону попередньої держави. Якщо до вирішення спору залучається правова система третьої держави, то мова йде про відсилання до закону третьої держави. Деякі правові системи визнають ці відсилання (Польща, Росія, Австрія, Швейцарія; Угорщина – може визнаватися відсилання до власного права. СРСР – якщо іноземне право відмовлялося, тоді так. Незважаючи на розбіжності в чинному праві України можна знайти підтвердження прийняття зворотного відсилання, відсилання до закону третьої держави, а також негативне ставлення до зворотного відсилання. Женевська конвенція – позитивне ставлення (1950р.).
35. Застереження про публічний порядок.
Результати дії колізійної норми – застосування чи не застосування іноземного права пов”язаний із застереженням про публічний порядок, який міститься у джерелах права і дає змогу обмежувати відсилання до іноземного закону.
Означає:
1) іноз.закон, до якого відсилає кол.прив”язка може застосовуватись, якщо протирічить основам публічного порядку певної держави.
2) Іноз.закон може не використовуватись, якщо це суперечить основам застосування законодавства в цій державі.
Концепція „публічного порядку”:
- Позитивного застереження – у Франції (вперше): не дозволялося приватним угодам скасовувати дію законів, у яких був зацікавлений публічний порядок. Йшлося про дію норм, які витісняли іноземне право.
Існував і італ.варіант... Франко-Польська концепція позит. Застереження про публічний порядок, остання – сукупність вітчизняних матеріально-правових норм, які здатні усувати дію іноземного закону.
- Негативного застереження – відмінність: позитивна концепція не викликає питання, закон якої держави слід застосовувати. Це питання виникає в негат.конц. і може вирішуватись на користь закону суду чи закону іншої держави.
Норми про публічний порядок можуть бути закріплені як у матеріальному так і в процесуальному законодавстві. Часто в питаннях шлюбу та сім”ї. За сімейним кодексом України сімейне законодавство іноземних держав застосовується в країні, якщо воно не суперечить засадам регулювання сімейних відносин, встановлених в цьому кодексі.
36. Застосування імперативних норм
В залежності від формули прикріплення, всі колізійні норми поділяються на 4 групи: імперативні, диспозитивні, альтернативні і кумулятивні.
Імперативні норми– це такі норми, які визначають правила поведінки, обов’язкові для учасників цих правовідносин, і відступати від цих правил вони не можуть.
Найбільша кількість імперативних норм присутня в кримінальному та адміністративному праві. В приватному праві їх небагато. Наприклад: ”Відносини по спадкоємству визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє місце проживання”.
1. Правила цієї Книги не зачіпають дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права країни, яке підлягає застосуванню.
2. При застосуванні права будь-якої країни згідно з правилами цієї Книги суд може застосувати імперативні норми права іншої країни, які мають тісний зв'язок з відносинами, якщо відповідно до права цієї країни такі норми мають регулювати відповідні відносини незалежно від права, що підлягає застосуванню. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.