регистрация /  вход

Шпаргалка по Международному публичному праву 2 (стр. 16 из 21)

років із числа осіб із високими моральними якостями, що задовольняють вимогам, запропонованим для призначення на вищі судові посади, або є юристами з визнаним авторитетом в області міжнародного права.

Секретаріат і Генеральний Секретар ООН . Головне завдання Секретаріату полягає в забезпеченні нормального функціонування всього механізму Організації. Секретаріат складається з Генерального Секретаря та персоналу, що може знадобитися для Організації (ст. 97 Статуту). Співробітники Секретаріату визнаються міжнародними посадовими особами.Відповідно до Статуту Генеральний Секретар є «головною адміністративною посадовою особою Організації». Генерального Секретаря обирають на 5 років. Його повноваження є переважно виконавчорозпорядницькими та пов’язані з реалізацією рішень Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки й інших органів ООН, а також з обслуговуванням їхньої діяльності. Йому надане право доводити до відома Ради Безпеки будьякі питання, що, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки.

57. Статут міжнародного Суду ООН

58. Міжнародно-правовий статус міжнародних організацій

59. Правосуб’єктність міжнародних організацій

Не всі міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права. До таких відносять тільки ММУО, створювані первинними суб'єктами міжнародного права.

ММУО — стабільна форма міжнародних відносин між її членами — суверенними державами, що має узгоджені учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої органи, а також специфічні інституції (статут, процедуру, членство, порядок роботи і прийняття рішень і т.д.). Значення міжнародних організацій цієї категорії визначається насамперед офіційною участю в них держав і урядів, а також важливістю задач, що покликані вирішувати ММУО.

МНУО, загальне число яких перевищило 4 тисячі (у їхнє число входять, наприклад, Всесвітня федерація профспілок, Всесвітня федерація споріднених і об'єднаних міст, Міжнародний союз місцевих влад, Amnesty International та ін.), засновуються, як правило, юридичними і фізичними особами (групами осіб) і є організаціями міжнародної громадськості, суспільними об'єднаннями «з іноземним елементом». Статути таких організацій не є міжнародними договорами. Але вони мають спеціальну правосуб'єктність у силу того, що їм дається консультативний міжнародно-правовий статус при міжнародних міжурядових організаціях. Так, наприклад, Міжпарламентський союз має статус першої категорії в Економічній і Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР).

Початок такому порядку було покладено в резолюції 1296 «Заходи щодо консультацій із неурядовим організаціями», прийнятій в 1968 році на 44-й сесії ЕКОСОР. Прийняттю резолюції сприяло положення, закріплене в статті 71 Статуту ООН, відповідно до котрого «ЕКОСОР уповноважений проводити належні заходи для консультації з неурядовими організаціями, зацікавленими в питаннях, що входять у його компетенцію. Такі заходи можуть бути встановлені з міжнародними організаціями, а у випадку потреби — із національними організаціями після консультації з зацікавленими членами організації».

Проте, незважаючи на такі можливості, МНУО не вправі створювати норми міжнародного права і, отже, не можуть мати всі елементи міжнародної правосуб'єк-тності, що ніколи не буде виявлятися в повному обсязі і ніколи не буде рівною з правосуб'єктністю не тільки держав, але й інших загальновизнаних суб'єктів міжнародного права.

Розрізняють міжнародні організації універсального характеру (наприклад, ООН), регіональні (наприклад, Рада Європи, Європейський Союз) і субрегіональні (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва).

З основних напрямків діяльності можна виділити політичні, економічні, соціальні, військові, гуманітарні, наукові, спортивні, туристичні й інші міжнародні організації.

Міжнародні міжурядові організації належать до категорії вторинних суб'єктів міжнародного права. Вони створюються державами, що є не тільки їхніми фундаторами, але згодом стають членами цих організацій.

Особливостями ММУО є те, що вони завжди створюються на основі міжурядової угоди. У той час як МНУ О створюються з ініціативи міжнародної громадськості. Крім того, ММУО на відміну від держав не мають суверенітету і своєї території. Міжнародна правосуб'єкт-ність ММУО обмежується їхнім статутом, тобто тими правами й обов'язками, що даються їм державами-фу-ндаторами і фіксуються в установчих документах. Таким чином, правосуб'єктність ММУО носить функціональний характер, тобто вона обмежена їхніми статутними цілями і задачами. Спеціальна правоздатність ММУО полягає також і в тому, що вони не можуть виступати стороною в суперечці, аналізованій Міжнародним Судом ООН (такою стороною може бути тільки держава).

У відношенні установчих документів ММУО діє Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року. Статут ММУО визначає цілі її створення, передбачає наявність певної організаційної структури (системи органів), установлює компетенцію статутних органів і посадових осіб організації, організаційно-правові форми її діяльності. Наявність постійних органів ММУО забезпечує автономність її волі, що виявляється у виступі ММУО на міжнародній арені від власного імені, а не від імені держав, що створили й беруть участь у її діяльності. Це дає можливість підтверджувати, що ММУО володіє своєю власною волею, відмінною від волі держав-учасниць.

Міжнародну організацію, крім зазначених ознак, відрізняє: постійний або регулярний характер її діяльності; використання в якості основного методу діяльності багатосторонніх переговорів і обговорення проблем; прийняття рішень по спеціальній процедурі шляхом голосування або консенсусом, а також вид цих рішень, що дуже часто носять рекомендаційний характер.

Україна приймає активну участь у діяльності міжнародних організацій, перебуваючи учасником понад 130 ММУО.

Основними правами ММУО є наступні:

право брати участь у створенні міжнародно-правових норм;

право органів організації користуватися певними владними повноваженнями, у тому числі право на прийняття рішень, обов'язкових для виконання;

право користуватися привілеями й імунітетами, наданими як організації, так і її співробітникам;

право розглядати спори між учасниками, а в деяких випадках і з державами, що не беруть участь у даній організації.

60. Дипломатичне право міжнародних організацій

а. представництва та місії при міжнародних організаціях;

Кожний член міжнародної організації має право засновувати при ній постійні представництва або постійні місії наглядачів для виконання таких функцій: забезпечення представництва держави, що посилає; підтримання зв'язку між державою, що посилає, і міжнародною організацією; забезпечення участі держави, що посилає, в діяльності організації і захисту її інтересів тощо. Призначення членів представництва і його глави не потребують згоди або дозволу організації. Держава, що посилає, лише повідомляє організацію про призначення, посаду і звання глави або членів представництва, про прибуття й остаточне відбуття членів представництва, місцезнаходження приміщення представництва.

в. привілеї та імунітети представників держав, що беруть участь у діяльності міжнародних організацій і конференцій.

Для безперешкодного виконання своїх функцій персонал представництв при міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях наділяються привілеями та імунітетами. Привілеї слід розглядати як сукупність особливих прав, які мають дипломатичні й консульські представники, але не мають громадяни країни перебування; імунітети — сукупність обов'язків, від яких звільняються дипломатичні й консульські представники, але не звільняються власні громадяни.

Якщо представництва при міжнародних організаціях очолюються главою держави, главою уряду або міністром закордонних справ держави, що посилає, такі особи користуються не тільки всіма привілеями та імунітетами, які надаються дипломатичному персоналу, але й "перевагами, привілеями та імунітетами, які визнаються міжнародним правом за главами держав" або іншими переліченими посадовими особами.

Специфіка надання привілеїв й імунітетів органам зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу полягає у тристоронньому виникаючих відносин. Привілеї й імунітети надаються не міжнародного організацією, що посилає, а державою, на території якої розташовані її органи. Тому крім загальних договорів про привілеї й імунітети представництв, що укладаються державами з організацією, остання укладає ще і спеціальну угоду із приймаючою державою. Саме вона є визначальною в разі виникнення спорів про обсяг і зміст привілеїв й імунітетів.

Представництва держав при міжнародних організаціях користуються зазвичай недоторканністю приміщень, це абсолютний імунітет приміщень постійного представництва, але не службових приміщень делегації в органах організації та на конференціях. Абсолютно недоторканними є архіви та документи представництва. Вони не підлягають ані розкриттю, ані затримці. Представництво держави при міжнародній організації має також фіскальні привілеї, митні імунітети. їм належить право користування прапором і емблемою своєї держави. Для здійснення своїх функцій представництво має свободу зносин зі своєю державою та свободу пересування співробітників представництва на території країни перебування. Представництва міжнародних організацій і їхні головні органи зазвичай також користуються на території держав-членів привілеями й імунітетами, наданими дипломатичним місіям.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]
перед публикацией все комментарии рассматриваются модератором сайта - спам опубликован не будет

Ваше имя:

Комментарий

Хотите опубликовать свою статью или создать цикл из статей и лекций?
Это очень просто – нужна только регистрация на сайте.