Значний внесок у розвиток міжнародного права зробили міжнародні арбітражні трибунали (Постійний Третейський суд, Англо-американський змішаний суд з претензій, Алабамський суд з претензій та ін.). Але визнати їх рішення джерелами міжнародного права, крім окремих учених (наприклад, Дж. Старк), сьогодні мало хто наважується, оскільки правовий матеріал арбітражних трибуналів має дуже мало підстав, щоб його визнали джерелом міжнародного права.
10. Поняття та характерні риси норм міжнародного права. Значення норм міжнародного «м’якого права».
нормою мп- правило поведінки що визнається державами й іншими суб’єктами мп як юридично обов’язкове . процес утворення: 1)узгодження змісту правила поведінки2) визнання юридичної сили правила.
Єдиним способом утворення норм є взаємна згода суб’єктів .
За сферою дій: універсальні-норми що регулюють між нар відносини за участю всіх або переважної більшості держав і інших суб’єктів мп відповідають загальнолюдським інтересам і потребам а також сприймаються всіма чи переважною більшістю держав й інших суб’єктів мп; локальні-норми,що покликанні регулювати відносини 2 або декількох держав і пов’язані з їхніми взаємними інтересами. Локальні поділ на односторонні і багатосторонні.
За юридичною силою:імперативні та диспозитивні.
За функціями:матеріальні і процесуальні.
Основні риси:
1.обєкт регулювання
2. метод регулювання
3. погоджувальний , координаційний характер
4. обов’язковість тільки для сторін , які добровільно її визнали
5. форма існування- міжнародний договір. Звичай, певні акти міжнар організацій
6.забезпечення реалізації здійснюється самими державами або їхніми організаціями
7.структурна особливість- відсутність санкції як структурного елемента
В останні роки в міжнародному праві одержав досить широке поширення термін «міжнародне м'яке право». Щодо його застосування не тільки немає єдності думок, але найчастіше саме застосування цього поняття зазнає критики.
Проте, на думку 1.1. Лукашука, це не заважає його широкому використанню в міжнародній доктрині для позначення двох різноманітних напрямків. У першім випадку мова йде про особливий вид міжнародно-правових норм, що, на відміну від «твердого права», не породжують чітких прав і обов'язків, а дають лише загальну установку, котрій проте суб'єкти зобов'язані слідувати. Для таких норм характерні слова і вирази типу «домагатися», «прагнути», «приймати необхідних заходів» і т.п. Слід зазначити, що такого роду постанови усе частіше зустрічаються в політичних договорах і за своєю юридичною чинністю признаються багатьма юристами в якості міжнародно-правових норм.
У іншому аспекті термін «м'яке право» застосовується для позначення і закріплення неправових міжнародних норм, що містяться в неправових актах, резолюціях міжнародних органів і організацій, у спільних заявах, комюніке. Норми, закріплені в таких документах (наприклад, документах ОБСЄ), є не правовими, а морально-політичними. Водночас такі норми «м'якого права», взаємодіючи з нормами міжнародного права, виконують те, що з тих або інших причин не можуть зробити останні. Вони відіграють роль передвісника твердого права», забезпечуючи попереднє, доправове регулювання, обкочуючи на практиці нові правила поведінки суб'єктів міжнародного права, які ще мають зайняти своє місце в масиві міжнародно-правових норм. Тому слід зазначити значну роль міжнародних норм «м'якого права» особливо в діяльності міжнародних органів і організацій, котрі з їхньою допомогою здійснюють правове регулювання, що виходить за рамки їхньої компетенції, тим самим розширюючи межі правового регулювання міжнародних відносин і впливаючи на прогресивний розвиток міжнародного права.
11. Засоби створення норм міжнародного права. Сутність міжнародного правотворчого процесу.
У мп існує концепція узгодження позицій суб‘єктів мп при творенні м/п норм. На процес нормотворення впливає багато чинників, основний з них- м/п позиція держав чи інших суб‘єктів мп.М/п позиція включає: загальне ставлення суб‘єкта до мп, уявлення про характер мп, його роль у суспільстві; принципи і норми за впровадження яких у мп виступає суб‘єкт ітд. Однією з форм нормотв-ня є визнання правила нормою права (opinio juris). саме opinio juris надає виникаючому звичаєвому правилу поведінки якості юридично обов‘язкової норми мп. Для створення звичаю потрібна загальна практика держав визнана правовою нормою. Ще один метод нормотворення – акти м/н орг-цій. Відповідно до своїх статутів м/н орг-ції приймають акти-рекомендації чи акти правозастосовчого характеру. Зазначені акти набирають сили при явно вираженому прийнятті їх державами (ратифікація) або при мовчазному прийнятті. Механізм мовчазного прийняття передбачає що держава вважається такою, що прийняла норму, коли вона протягом певного періоду часу не повідомила м/н орг-цію про своє неприйняття норми або про застереження щодо неї (норми прийняті ВООЗ, ІКАО). Інший метод нормотв-ня це створення договірних норм. Характерна риса сучасного мп – зростання чисельності і ролі м/н багатосторонніх договорів.
Міжнародна правотворчість – це активна творча діяльність суб’єктів міжнародного права по формуванню правових норм, шляхом узгодження державних інтересів і позицій.
Держави є основними суб’єктами м.п.п.
М.п.п включає 2 стадії:
1. досягнення згоди державою щодо змісту правила поведінки.
2. досягнення згоди щодо визнання цих правил поведінки в якості норм м.п.
Принципи м.п.п.:
1 група – які забезпечують політико-правову сторону м.п.п.
2 група - які забезпечують його технічного управлінчу сторону
12. Кодифікація норм міжнародного права та її значення для подальшого розвитку міжнародного права. Суть і цілі кодифікації. Роль Комісії міжнародного права у кодифікаційному процесі.
у сучасному МП під інкорпорацією розуміють спосіб систематизації чинногоМП шляхом обєднання у збірнику правових актів у хронологічному, алфавітному або іншому порядку. Приклади : Україна в міжнародно-правових відносинах- збірник
Неофіційна інкорпорація- здійснюється х навчально-методичними або інформаційною метою.
Офіційна інкорпорація здійснюється компетентними органами держави.
Поряд з інкорпорацією розвивалась і кодифікація МП. У науці МП першою спробою держав здійснити розвиток МП шляхом кодифікаційного акта adhoc вважається Віденський конгрес 1815р. новацією було те що регламент Віденського конгресу не тільки закріпив колишні ранги диплом. Агентів а й запровадив новий розподіл диплом. Агентів на класи.
Ця нова тенденція була продовжена на початковому етапі становлення кодифікації на ряді міжнар. Конференцій,де були розроблені і прийняті декларації і конвенції, що кодифікували важлива на той істор. Період правила щодо методів іі засобів ведення війни. А також мирне розвязання спорів.
Характерно що тенденція кондифікації МП розвивалася разом з рухом на захист миру, із боротьбою проти війни. Одне з перших тлумачень терміна кодифікації дано в резолюції Асамблеї Ліги Націй від 26вересня 1927 р. де вона визначалась як фіксація поліпшення і розвиток МП і характеризувалася не простою реєстрацію існуючих правил,а їх максимально можливою адаптацією до сучасних умов міжнар.житття.
Відповідно до ст.13 статуту оон кодифікація МП ставиться на рівень завдань Оон.
У 1946р. створили Комісію МП.до цього допоміжного органу Генеральної асамблеї входить і статутне положення про заохочення прогресивного розвитку Мп і кодифікації мп. Комісія скл з 34 юристів-міжнародників. Члени комісії обираються генеральною асамлеєю на 5р. і виступають як незалежні особи. У своїй доповіді 1956 р. комісія визначила два аспекти своєї роботи:
1-кодифікація Мп
2-прогресивний розвиток Мп або підготовка конвенцій з тих чи інших питань, які не регулюються мп або з яких право ще недостатньо розвинуте в практиці окремих держав.
Зазначемо що 11 грудня 1946 р. було створено комітет з прогресивного розвитку мп і його кодифікації, створений для виконання ідей ст.13 статуту оон.
Методи роботи генеральної асамблеї:
1-завдання повязані з розробкою проекту конвенцій з питань що ще не регулюються мп або з яких право ще недостатньо розвинуте в практиці окремих держав, відносяться до прогресивного розвитку мп
2- завдання точнішого формулювання і систематизації права у тих сферах де є норми встановленні великою практикою держа, прецедентами і доктриною, визнаються кодифікацією.
Інода формулювання і систематизація норм мп(кодифікація) спонукають до вироблення деяких нових норм (прогресивний розвиток).
Отже, кодифікація сучасного мп являє собою систематизацію й удосконалення принципів і норм загального мп, здійснюваних шляхом:
1- встановлення точного змісту і чіткого формулювання вже чинних принципів і норм мп
2- зміни або перегляду застарілих норм
3- розробка нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу й актуальних потреб міжнар.відносин
4- закріплення у погодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному акті
критерії актуальності кодифікаційного процесу:
1-наявність певних положень, встановлених великою державною практикою, прецедентами і доктринами
2-актуальність певних положень для міжнародного співробітництва
3- існування політико-правових розбіжностей між державами
4-розбіжності в підходах до тлумачення й оцінки сутності сформованих норм міжнародного права
13. Характеристика принципів сучасного міжнародного права: юридична природа, умови функціонування, сфера дії. Кодифікація принципів