Принцип рівноправності покладений і в основу розгляду справ про адміністративні правопорушення. Це означає, що при розгляді справ до всіх громадян застосовуються однакові положення законодавства про адміністративні правопорушення, причому ніхто з них не користується ніякими перевагами і нікого з них не піддають яким-небудь обмеженням у правах.
Усі громадяни рівні також перед органом (посадовою особою), уповноваженим відповідно до закону розглядати дану справу про адміністративне правопорушення.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито. З метою підвищення виховної і попереджувальної ролі провадження по справах про адміністративні правопорушення такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, по місцю навчання чи проживання порушника.
Таким чином відтворюється принцип гласності при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Гласність при розгляді справ сприяє здійсненню контролю з боку громадськості за діяльністю органів і посадових осіб, що розглядають справи, сприяє посиленню виховного впливу на порушників і громадян, що є присутніми при розгляді справ, допомагає попередженню правопорушень.
Право на захист реалізується наданням особі, що притягається до відповідальності, необхідних правових можливостей для доведення своєї невинності або приведення обставин, що пом'якшують її вину. Названа особа користується широкими правами на всіх стадіях провадження.
Оскарження дій органів і посадових осіб щодо притягнення до адміністративної відповідальності є важливим інститутом реалізації права на захист. Воно регламентоване цілим рядом статей КПАП (7, 267, 268, 281, 283, 287, 289, 291, 293 та ін.). Право на оскарження будь-яких дій і рішень у справі про адміністративне правопорушення одна з найбільш важливих гарантій захисту прав особи, як тієї, що притягається до адміністративної відповідальності, так і потерпілого. Це дієвий засіб забезпечення законності та підстава для перевірки обґрунтованості прийнятих у справі рішень і, нарешті, постанови. Оскарження реально сприяє найшвидшому виправленню допущених помилок, виявлення недоліків у роботі органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення.
Однією з найважливіших основ права на захист є презумпція доброчинності громадянина та її юридичний варіант презумпція невинуватості. Вона полягає у тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною доти, поки інше не буде доведено і зафіксовано в установленому законом порядку.
Звідси випливає, що вирішення завдань адміністративного провадження здійснюється за допомогою доведення, яке включає в себе виявлення, процесуальне оформлення і дослідження доказів.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його здійсненні й інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КПАП) Законодавством як виняток передбачається спрощене провадження у справах про адміністративні правопорушення. У подібних випадках протокол не складається.
Провадження може бути прискореним при обов'язковій наявності відразу трьох умов: якщо зроблено одне з правопорушень, що вважається незначним; якщо за дане діяння на винного може бути накладене таке стягнення, як попередження чи штраф; якщо громадянин не заперечує стягнення, що накладається на нього.
Законом встановлений і визначений порядок розгляду справи, а також оскарження і перегляду винесеної постанови. Відповідно до закону отримання й оцінка всіх необхідних доказів здійснюються компетентним органом чи посадовою особою, правомочним вирішити дану справу. Правом представляти докази користуються особи, що беруть участь у провадженні в справі (особа, що притягується до відповідальності, потерпілий, законні представники, адвокат), і інші особи.
Отже, Провадження в справах про адміністративні правопорушення визначається, як низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а у деяких випадках інших суб'єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушників до відповідальності і забезпечення виконання винесеної постанови. Адміністративним провадженням розв'язуються два комплексні взаємопов'язані завдання: юрисдикційне (своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи; вирішення її відповідно до законодавства; забезпечення виконання винесеної постанови). Друге - профілактичне виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; виховання громадян у дусі додержання законів.
Провадженню в справах про адміністративні правопорушення значною мірою більше, ніж іншим провадженням, властивий принцип економічності, тобто йому не властива складна процедура розслідування справ, спрощено порядок порушення, а нерідко і розгляду справи. Однак, це не означає, що справи повинні розглядатися поверхово.
І.2. Заходи процесуального забезпечення провадження.
З метою забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також виконання по ним постанов законодавство передбачає можливість застосування заходів процесуального забезпечення провадження. За своїм юридичним характером вони представляють собою різновидність адміністративно – попереджувальних і адміністративно – припинювальних заходів.
Відповідно до ст. 260 КПАП, у випадках, прямо передбачених законодавчими актами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.
Вищезазначені заходи застосовуються в зв'язку з виявленням ознак правопорушення або при достатніх підставах для припущення про наявність таких ознак. Вказані заходи застосовуються з метою виявлення правопорушень, встановлення особи порушника, виявлення і закріплення доказів правопорушення, створення інших умов, необхідних для всебічного й об'єктивного розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також своєчасного і повного виконання накладеного стягнення.
У кінцевому рахунку основне призначення цих заходів полягає в тому, щоб створити необхідні умови для реалізації норм матеріального права, які установлюють відповідальність за правопорушення. Причому їхнє застосування служить цілям реалізації переважно адміністративних стягнень.
а) Затримання правопорушника
Порядок адміністративного затримання визначається Кодексом про адміністративні правопорушення України та іншими актами законодавства України.
Про адміністративне затримання, відповідно до вимог ст. 261 КПАП складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про затриману особу; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмови затриманого від підписання протоколу в ньому робиться про це запис.
На прохання особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, про місце її перебування повідомляються її родичі, адміністрація за місцем роботи або навчання. Про затримання неповнолітнього повідомлення його батьків або осіб, які їх заміняють, є обов'язковим.
Підстави і порядок утримання особи залежать від характеру правопорушення. Адміністративне затримання передбачає короткочасне обмеження волі правопорушників і пов'язане з примусовим утриманням їх протягом встановленого законом строку в спеціальних приміщеннях органів внутрішніх справ.
відповідно до вимог ст. 263 КПАП може тривати не більше трьох годин. У виняткових випадках, у зв'язку з особливою потребою законодавчими актами України можуть бути встановлені інші строки адміністративного затримання.
Адміністративне затримання допускається з метою припинення адміністративних правопорушень, складання протоколів, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення.
Виключенням є затримання психічно хворих, перебування яких у громадських місцях становить небезпеку для навколишніх і для самих хворих, а також затримання малолітніх.
Не підлягають затриманню іноземні громадяни, що скоїли правопорушення, які користуються дипломатичним імунітетом і пред'явили в підтвердження цього дипломатичний паспорт, дипломатичну чи консульську картку або службове посвідчення.
У випадку вчинення зазначеною особою проступку, що тягне адміністративну відповідальність, співробітники міліції записують номер документу, який посвідчує особу і державу, яку ця особа представляє, а потім складають рапорт про факт правопорушення і передають його начальнику органу внутрішніх справ.