Право законів (кодифіковане, статутне, декретне право). Сукупність норм права, що закріплені в нормативно-правових актах, які регулюють певну галузь права.
З точки зору предмету і методу правового регулювання.
Галузі – сукупність правових норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин.
а) Профілюючі галузі: конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Як правило, характеризуються чітким предметом та методом правового регулювання.
б) Спеціальні галузі: сімейне, трудове, фінансове, виправно-трудове право і право соціального забезпечення. Спеціальні галузі виділилися з профілюючих: сімейне – з цивільного, фінансове – з адміністративного тощо.
в) Комплексні галузі: аграрне право, господарське право, екологічне право. Багато авторів вважає, що комплексних галузей не існує, є лише комплексна система законодавства. На противагу їм інші наполягають, що комплексні галузі поєднують у собі предмет та методи профілюючих чи спеціальних галузей. Так, наприклад, господарське право поєднує у собі методи адміністративного та цивільного права.
Підгалузі – сукупність однорідних інститутів права, що регулюють більш вузьку, ніж галузь, групу суспільних відносин (податкове право – підгалузь фінансового права; авторське право – підгалузь цивільного права тощо).
Інститути – частина галузі права, що складається з норм, які впливають на певний вид однорідних суспільних відносин.
а) галузеві (інститут дарування) і міжгалузеві (інститут договору).
б) регулятивні (інститут купівлі-продажу) і охоронні (інститут цивільно-правової відповідальності).
в) матеріальні (інститут спадкування) і процесуальні (інститут притягнення до кримінальної відповідальності).
Під системою законодавства розуміють сукупність нормативно-правових актів, у яких об'єктивуються внутрішні змістовні і структурні характеристики права.
Залежно від основи можна виділити наступні системи законодавства:
1. Горизонтальна – галузева структура системи законодавства, що обумовлена предметом правового регулювання – фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію з’являються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (трудове законодавство – трудове право).
2. Вертикальна – ієрархічна структура системи законодавства, що відображає ієрархію органів державної влади і нормативно-правових актів за їх юридичною чинністю (Конституція ® закони ® підзаконні акти).
3. Комплексна – складається в залежності від об'єкту правового регулювання і системи державного управління (транспортне законодавство).
3. Тлумачення норм права
Тлумачення права – це інтелектуально-вольова діяльність по встановленню справжнього змісту правових актів з метою їх реалізації й удосконалювання.
Мета тлумачення полягає в тому, щоб з'ясувати точний зміст юридичних правил, правових розпоряджень, що містяться в нормативно-правових актах.
Об'єктами тлумачення виступають юридичні нормативні акти як письмові акти-документи, що містять норму права.
Процес тлумачення складається з двох стадій: з'ясування і роз'яснення. Тлумачення, як інтелектуально-розумовий процес, спрямований на пізнання юридичної норми, називається з'ясуванням. З'ясування – тлумачення для себе. У тому випадку, коли суб'єкт тлумачення в тій або іншій формі виражає результати з'ясування для інших осіб, має місце роз'яснення.
Існує дві класифікації тлумачення: за суб’єктами та за об’ємом.
Розрізняється два види тлумачення за суб'єктами:
I. Офіційне.
1. Легальне – тлумачення вищих судових органів.
2. Автентичне – тлумачення органа, що видав акт.
3. Правозастосувальне – як правило, це – тлумачення правозастосовчих органів.
II. Неофіційне.
1. Повсякденне – тлумаченням займається будь-який суб'єкт права.
2. Професійне – тлумачення дають фахівці-юристи.
3. Доктринальне – тлумачення проводиться вченими-юристами.
Крім того, існує ще два різновиди тлумачення:
1. Нормативне – дається офіційне роз'яснення норми в цілому безвідносно її реалізації.
2. Казуальне – норма інтепретується щодо конкретного випадку.
Щодо тлумачення за об'ємом, тобто з'ясування співвідношення між дійсним змістом норми та її текстуальним виразом, то розрізняються наступні види тлумачення:
1. Буквальне (адекватне) тлумачення означає відповідність словесного виразу норми права її дійсному змісту.
2. Розширювальне тлумачення – зміст норми, що тлумачиться, виявляється ширшим її текстуального виразу.
3. Обмежувальне тлумачення – зміст норми права виявляється вужчим її текстуального виразу.
Розширювальне та обмежувальне тлумачення – результат недосконалості законодавства.
Способи (прийоми) тлумачення правових норм. Під способами тлумачення розуміється сукупність прийомів і засобів, використовуваних для встановлення змісту норми права.
Основними способами тлумачення є:
1. Граматичний – сукупність спеціальних прийомів, спрямованих на з'ясування тексту на основі даних філології, правил мови.
2. Логічний – сукупність спеціальних прийомів, заснованих на безпосередньому використанні законів і правил формальної логіки.
3. Систематичний – сукупність спеціальних прийомів, обумовлених системністю права і законодавства, і спрямованих на аналіз системних зв'язків нормативного положення, що тлумачиться, з іншими елементами системи права і системи законодавства.
4. Історико-політичний – сукупність спеціальних прийомів, спрямованих на аналіз історичної ситуації, соціально-економічних і політичних чинників, що зумовили видання нормативно-правового акту і вплинули на волю законодавця.
5. Телеологічний (цільовий) – сукупність спеціальних прийомів, спрямованих на з'ясування мети видання нормативно-правового акту.
6. Функціональний – сукупність спеціальних прийомів, що враховують умови і чинники, при яких реалізується нормативно-правовий акт.
7. Спеціально-юридичний – сукупність спеціальних прийомів, заснованих на юридичних знаннях (юридичних понять, термінів, юридичних конструкцій, закономірностей правового регулювання, правил юридичної техніки тощо).
Використавши різні способи тлумачення, інтерпретатор може правильно і повно виявити волю законодавця, викладену в тексті нормативного акту.
Список литератури
1. Бабаев В. К., Баранов В. М., Толстик В. А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. – М. : Юристъ, 2003. – 251 с.
2. Балинська О.М., Гарасимів Т.З. Проблеми теорії держави і права: навч.-метод. посіб. / Львівський держ. ун- т внутрішніх справ. – Л. : ЛьвДУВС, 2008. – 320c.
3. Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: навч. посібник. – К. : Знання, 2008. – 333с.
4. Зайчук О.В., Журавський В.С. Вступ до теорії правових систем / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / Олег Володимирович Зайчук (заг.ред.), Наталія Миколаївна Оніщенко (заг.ред.). – К. : Юридична думка, 2006. – 431с.
5. Копиленко О. Л., Зайчук О. В., Заєць А. П., Журавський В. С., Оніщенко Н. М., Бобровник С. В. Загальна теорія держави і права (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції): навч. посіб. / МОН України. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 400c.
6. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права: Учебник для вузов. – 3.изд., испр. и доп. – М. : Спарк, 2004. – 528с.
7. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права. Прагматический курс: Экзаменац. справочник. – О. : Юридична література, 2005. – 184с.
8. Пархоменко Н.М. Джерела права: проблеми теорії та методології: [монографія] / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К. : Юридична думка, 2008. – 335c.
9. Скірський І.В. Теорія держави і права: Навч. посіб. – Вінниця, 2006. – 292с.