Для подальшого розвитку конкуренції і обмеження прояву монополізму серед банків НБУ вживає заходи щодо лібералізації кредитного ринку через створення однакових умов доступу для комерційних банків до кредитних аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку через зняття обмежень на валютних біржових торгах;
• принцип контролю і нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ. У належному функціонуванні банківської системи найважливіша роль відводиться контролю. За його допомогою закріплюється самостійність економічної діяльності, забороняється втручання держави у внутрішньогосподарську сферу комерційних банків, підприємств, забезпечується законність у банківській сфері, запобігання правопорушенням і притягнення до відповідальності винних осіб.
На практиці цей принцип знаходить відображення в тому, що Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує звіт про роботу НБУ та баланс його діяльності, затверджує ліміт зовнішнього державного боргу), НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для комерційних банків економічні нормативи, перевіряє створення їх шляхом реєстрації, контролює дотримання ними законодавства), НБУ здійснює контроль за веденням касових операцій, своєю чергою комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через уповноважених банків тощо.
Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах. Нормативний акт є офіційний письмовий документ компетентного органу держави, в якому встановлено норми права.
До джерел банківського права належать: Конституція України (зокрема ст. 99, 100), закони і постанови Верховної Ради України (наприклад. Закони України від ЗО жовтня 1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", від 22 листопада 1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", постанови Верховної Ради України "Про підпорядкування оплати комерційними банками за здійснення платежів" від 24 грудня 1993 р. та "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" від 25 червня 1993 р.).
У системі банківського законодавства особлива роль відводиться законам, які мають вищу юридичну силу і охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяється такий важливий опорний закон, як Закон України від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність", який визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їхньої діяльності, правове становище НБУ, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їхній захист.
Серед джерел банківського права важливий блок становлять підзаконні нормативні акти, що поділяються на дві групи:
• укази і розпорядження Президента України. Наприклад, Укази Президента України від 12 червня 1995 р. "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки", від 29 січня 1997 р. "Про Державний інвестиційно-кліринговий Комітет", розпорядження Президента України від 25 травня 1995 р. "Про заходи щодо розв'язання кризи платежів і підтримку вітчизняних виробників"; постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначені акти видаються на підставі п. З ст. 116 Конституції України, де зазначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення системи розрахунків за споживчу електричну і теплову енергію" від 21 травня 1997 р.; "Про врегулювання окремих питань взаєморозрахунків із належних до. бюджетів платежів" від 21 лютого 1997 р. та ін.;
• нормативні акти міністерств, державних комітетів, у тому числі НБУ, що стосуються сфери банківської діяльності. Ці акти приймаються у формі постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо в межах визначеної їх компетенції. Наприклад, постановами правління НБУ від 2 лютого 1995 р. затверджено "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України", від 7 травня 1997 р. — "Положення про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів"; наказом Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджено "Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці заводи нафти суб'єктами підприємницької діяльності — резидентами". До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (наприклад, рішення асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).
У правовому відношенні важливе значення має запровадження Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. в Україні державної реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (щодо актів, прийнятих центральними органами) та управліннями юстиції областей і міст Києва і Севастополя (щодо актів місцевих органів управління). Це правило поширюється і на нормативні акти, які видаються НБУ, якщо суб'єктом їх є фізична особа. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на реалізацію принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, дотримання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні.
Серйозною вадою відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі телеграм, що суперечить поняттю нормативного акта і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.