регистрация / вход

Кредитний ринок України у 2010 році

Зміст Вступ 1 Теоретичні засади формування кредитного ринку 1.1 Роль кредиту в умовах ринкової економіки 1.2 Сутність та структура кредитного ринку 1.3 Аналіз стану законодавчої бази функціонування кредитного ринку

Зміст

Вступ

1 Теоретичні засади формування кредитного ринку

1.1 Роль кредиту в умовах ринкової економіки

1.2 Сутність та структура кредитного ринку

1.3 Аналіз стану законодавчої бази функціонування кредитного ринку

2 Дослідження особливостей кредитного ринку України

2.1 Державне регулювання кредитного ринку України

2.2 Аналіз кредитного ринку України

3 Перспективи розвитку кредитного ринку України

3.1 Основні засади формування кредитної політики на 2010 рік

3.2 Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку кредитного ринку України

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Кредит і гроші, кредитний ринок і банки – тісно пов'язані один з одним поняття. У зв'язку з цим, при розгляді питання про кредитний ринок, слід звернути увагу на банківську і грошово-кредитну систему в цілому. Цікаво також поглянути на історію виникнення грошей і банків, а отже і на історію кредиту. Гроші є одним з геніальних винаходів людства. Важко повірити, що колись грошей не існувало. Тим не менше, спочатку в положенні грошей опинялися товари, що мали повсякденний попит саме через їх визнану корисність.

Отже, визначимось з поняттям гроші. Чітко визнаного всіма економістами визначення суті грошей немає. У К. Маркса в "Капіталі" сказано, що гроші - це особливий, суспільно визнаний товар - загальний еквівалент. Більшість же економістів, що займалися питаннями теорії грошей, виводять їх суть з виконуваних грошима функцій і констатують, що грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції.

Серед сучасних економістів існує декілька думок з приводу числа і тлумачень функцій грошей[15, с. 56], але одностайно визнаються три: засіб обігу, засіб збереження багатства (накопичення), міра вартості (масштаб цін). З цих трьох функцій, при розгляді питання про кредити, найбільш важлива друга, тобто функція грошей як засобу збереження багатства (накопичення), так як саме накопичення і є джерелом кредитних ресурсів. У цій функції засобу збереження вартості (накопичення) відображена здатність грошей використовувати відповідну вартість того, що було продано сьогодні для майбутньої покупки.

Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та вагою є основною складовою фінансового ринку. Він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни – протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб’єктів, так і з позицій функціонування усієї фінансової системи. Переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб’єктів цього ринку – комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх.

В умовах світової та внутрішньої фінансової кризи в Україні, зокрема загрозливих явищ у банківському секторі держави, об'єктивно актуалізується значення наукового аналізу організаційно-економічних основ ефективного функціонування національної кредитної системи та її ролі в подоланні економічної кризи.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених з даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні. Це обумовлено недостатнім рівнем розробки окремих аспектів кредитної політики комерційного банку в умовах як фінансової кризи так і стабілізації грошово-кредитного ринку; дискусійними залишаються питання оптимального співвідношення кредитних інструментів та особливості формування кредитної політики в умовах зростаючої конкуренції.

Метою роботи є дослідження такого сектору економіки, як кредитний ринок з точки зору макроекономіки та законодавства України; аналіз економічної ситуації функціонування кредитного ринку України.

Для реалізації зазначеної мети вирішуються такі завдання :

1. Дослідити економічну природу, теоретичні аспекти за законодавчі засади функціонування кредитного ринку.

2. Здійснити моніторинг грошово-кредитного ринку в Україні, проаналізувати тенденції в його розвитку та виробити рекомендації щодо регулятивної політики Національного банку України на кредитному ринку.

Об’єктом наукового дослідженняє кредитний ринок України. Предметом дослідження виступає інструментарій та механізми організації кредитного ринку України, а також шляхи їх можливого покращення.

Інформаційною базою дослідженняє законодавчі та нормативно-правові акти з питань функціонування банківських інститутів в Україні, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Асоціації українських банків, окремих комерційних банків, а також енциклопедичні видання, монографічні дослідження та публікації зарубіжних і вітчизняних авторів, що склало передумови для проведення комплексного аналізу кредитного ринку України.


1 Теоретичні засади формування кредитного ринку

1.1 Роль кредиту в умовах ринкової економіки

Передумовою існування кредиту є процес функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами господарювання – контрагентами – не можуть виникнути, якщо авансовані у виробництво грошові кошти не здійснюють кругообігу, чи, якщо той, хто хоче скористатись кредитом, не має постійного доходу. Кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки запозиченої вартості, а й відсотків за її користування. Без одержання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотку у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Варто зазначити, що у ряді випадків кредит може бути повернений кредитору третьою особою – гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник неспроможний сам це зробити.

Потреби в кредитах також виникають у зв'язку з особливостями індивідуального циклу кругообігу грошових та товарних коштів підприємств та організацій. Це, наприклад, проявляється у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансуванням грошових коштів у новий кругообіг. Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій відбуваються передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджуюче наростання виробничих затрат порівняно з надходженням грошових коштів і викликає додаткову потребу в коштах. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються. Відповідно збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника. Конкретними причинами необхідності кредиту є коливання потреб в коштах та джерелах їх формування у юридичних і фізичних осіб.

В світовій економічній науці теорія кредиту розвивалася за двома основними напрямами. Натуралістична концепція тлумачила кредит як спосіб перерозподілу існуючих цінностей. Її представники вважали, що кредит не може створювати капітал, він тільки переносить його від кредитора до позичальника. При цьому стадія акумуляції тимчасово вільних капіталів є необхідним атрибутом кредитних відносин.

Пасивну роль кредиту не сприймають прихильники капіталотворчої теорії. Вони вважають, що кредит не тільки переносить, але й створює капітал, відіграє вирішальну роль в розвитку економіки. Основні положення цієї концепції зводяться до наступного. Виходячи з нерівномірності кругообігу і обороту капіталу природною є поява відносин, які усувають невідповідності між часом виробництва і часом обороту коштів, вирішують відносні протиріччя між часом накопичення коштів і необхідністю їх використання у господарстві. Такими відносинами є кредит.

Для того, щоб можливість кредиту стала реальністю, потрібні принаймні дві умови:

- учасники кредитної угоди – кредитор і позичальник – повинні виступати як юридично самостійні суб'єкти, що матеріально гарантують виконання зобов'язань, які випливають з економічних зв’язків;

- кредит стає необхідним в тому випадку, коли відбувається збіг інтересів кредитора і позичальника.

Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обігу.

Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.

Таким чином, слід виділити напрями, в яких зростає роль кредиту:

1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб;

2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів;

3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;

4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів;

5) прискорення отримання товарів, послуг споживачами, за рахунок використання позикових коштів;

6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами.

За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію – кредит.

Кредит (від лат. "credіtum" – позика, борг, "credere" – вірю) – як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу позики грошей на умовах обов'язкового повернення їх у певний строк з оплатою у вигляді відсотка. Юридична або фізична особа, яка видала гроші в борг, є кредитором, а котра отримала – позичальником. У процесі руху позики між кредитором і позичальником складаються певні економічні відносини.

Найкраще суть кредиту проявляється у принципах кредитування, яких є п'ять:

I. Поворотність кредиту витікає з самої суті позичкового капіталу.

II. Платність. За отримання грошей у позику необхідно платити позичковий відсоток.

III. Цільовий характер кредиту. Кредит видається на фінансування конкретної, наперед обумовленої, цілі.

IV. Строковість. Кредити видаються на конкретні строки, після закінчення яких вони мають бути повернені.

V. Матеріальна забезпеченість кредиту. Сума кредиту не може перевищувати вартість майна позичальника.

Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення ефективної грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, головним чином, полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових операцій. Особливо важливе значення має підтримка стабільності і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів позичальників та кредиторів.

Найбільш зручною є класифікація банківських позик за:

- призначенням та характером використання позикових коштів;

- наявністю та характером забезпечення;

- строками використання;

- методами надання та способами погашення;

- характером та способом сплати відсотків;

- кількістю кредиторів.

Формами забезпечення зобов’язань по кредиту можуть бути:

- застава майна позичальника;

- гарантія або доручення;

- переуступка на користь банку контрактів, вимог та розрахунків позичальників до третьої особи;

- договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості по кредиту;

- супровідні та товарні документи;

- цінні папери;

- інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені (бланкові) позики, які називаються в банківській практиці довірчими, надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику. При видачі таких кредитів виникає великий ризик для банку, тому вони потребують більш ретельної перевірки кредитоспроможності позичальника та видаються під більш високий відсоток лише надійним постійним клієнтам. За строками використання (терміном) позики поділяють на: строкові, безстрокові, прострочені, відстрочені.

За методами надання розрізняють позики, які видаються:

- в разовому порядку;

- у відповідності з відкритою кредитною лінією (кредити по необхідності);

- гарантовані кредити.

По характеру та способу сплати відсотків виділяють позики з:

- фіксованою відсотковою ставкою;

- плаваючою відсотковою ставкою;

- сплатою відсотків по мірі використання позикових коштів (звичайні позики);

- сплатою відсотка одночасно з отриманням позичених коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів позики комерційних банків поділяють на:

- такі, що надаються одним банком;

- синдикативні (консорціумні) кредити;

- паралельні.

Найбільш розповсюдженими є позики, які видаються одним банком. Синдикативні кредити видаються банківським консорціумом, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, укладає з ним кредитний договір та видає позику. Провідний банк (менеджер) займається також розподілом відсотків. За операції, пов’язані з синдикативним кредитуванням, банк-менеджер (лідер консорціуму) отримує відповідну винагороду

Отже, кредит є важливим економічним важелем управління економікою країни. Він може сприяти її розвитку або ж стати фактором, що дестабілізує економіку.

1.2 Сутність та структура кредитного ринку

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

На думку Ходаковської В.П., кредитний ринок – «це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв’язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок – це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов’язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів». Маслова С.О приводить таке поняття «кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах». Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ринок являє собою специфічну сферу економічних відносин, де об’єктом операцій є наданий на певних умовах у позику капітал. Необхідною умовою функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, які мають тимчасово «вільні» грошові кошти, та позичальників, які можуть вчасно та в повному обсязі виконати зобов’язання перед кредиторами. Також важливою умовою функціонування кредитного ринку є наявність системи регулювання відносин на кредитному ринку.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни. Загалом, кредитний ринок України можна відобразити так (рис. 1.1):

Рис. 1.1 Кредитний ринок України


Функції кредитного ринку:

1. Об’єднання грошових заощаджень різних суб’єктів і утворення великих грошових фондів.

2. Трансформація коштів у позичковий капітал.

3. Надання позик державним органам, населенню та іншим суб’єктам.

Основні учасники кредитного ринку – це кредитори, що надають у позику на різних умовах тимчасово вільні грошові кошти, позичальники та держава.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.

Кредитна система – (у широкому розумінні) це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькому розумінні) це сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів та надання їх у позичку.

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори – національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.

Загальну структуру кредитного ринку, яка відображає сутність кредитного ризику зображена на рисунку 1.2.

Рис. 1.2 - Структура кредитного ринку

Таким чином, з рисунку 1.2 видно, що саме держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку. Тобто центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого – кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому – комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, в США на комерційні банки припадає близько 40 % активів кредитно-фінансових установ країни. Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі). І Кредитна система включає також небанківські фінансові установи, які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави:

- страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна (в США, наприклад, активи страхових компаній складають близько 15 % сукупних активів кредитно-фінансових установ) і які виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів;

- пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн: 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілізація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійний економічний ріст; 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб’єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

1. політика облікової ставки;

2. операції на відкритому ринку;

3. зміна норм обов’язкових резервів.

Розглянемо основні функції банківської системи на кредитному ринку. Так, банківська система виконує трансформаційну та стабілізаційну функції на кредитному ринку. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Національний банк України забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:

- розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;

- монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;

- кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;

- регулювання та нагляд за банківською діяльністю;

- встановлення правил проведення банківських операцій;

- ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності.

Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Виступаючи в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички комерційним банкам. Ці позички – короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.

Основними економічними методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує Національний банку України, є регулювання обсягу грошової маси через:

- регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

- процентну політику;

- систему рефінансування комерційних банків;

- управління золотовалютними резервами;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків. Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку становлять банківську систему – складову частину кредитної системи.

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

Кредитні відносини є дуже різноманітні. Тому вони проявляються в різних конкретних формах. Розрізняють такі форми кредиту.

I. Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу.

II. Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик.

III.Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики.

IV.Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка).

V. Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру.

VI.Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо.

VII. Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

- інвестиційні компанії,

- страхові компанії,

- ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,

- пенсійні та інші фонди.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

- концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

- подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

- продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

- інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Сучасна кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

1.3 Аналіз стану законодавчої бази функціонування кредитного ринку

В зв’язку із проявом негативних наслідків світової фінансової кризи в 2008-2009 роках, особливо гостро стає питання процесу регулювання кредитного ринку України, а саме удосконалення вітчизняного законодавства з метою захисту як кредиторів (в сучасних умовах це питання дуже гостре) так і боржників.

На сьогодні діяльність із надання кредитів (крім системи кредитної кооперації), позик, факторингу, фінансового лізингу, гарантій регулюють такі закони:

1. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”;

2. Закон України „Про фінансовий лізинг”;

3. Цивільний кодекс України (глави 49, 58, 71, 73);

4. Закон України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”;

5. Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”;

6. Закон України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.

Основи правового забезпечення банківського кредитування закріплено у ст.92 Конституції України, де йдеться про засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти; а також статус іноземних валют на території України. Ст.100. визначається, що рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність ” ст.17, 50 та Положення „Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій” п. 22 Національний Банк України видає банкам ліцензію на видачу кредитів за умови виконання таких вимог, що затверджені Національним банком України у Положенні „Про порядок ліцензування банків в Україні”.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно чинного законодавства України та з додержанням встановлених НБУ обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимоги щодо формування обов’язкових, страхових і резервних коштів.

Основним інструментом законодавчого регулювання кредитного ринку України є «Основні засади грошово-кредитної політики», які затверджуються на щорічній основі Радою Національного банку України та визначають першочергові тенденції розвитку кредитної системи країни. Так, «Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік» враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи [5].

При здійсненні координації діяльності учасників на кредитному ринку Національний банк України проводить наступні операції:

- операції з резервними фондами та касове обслуговування комерційних банків,

- купівлю й продаж державних цінних паперів та іноземної валюти,

- визначення курсу національної валюти щодо валют інших країн.

Свій вплив на діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерційних та інших банків. Дозвіл на створення комерційних банків та на їхню діяльність на території України Національний банк дає шляхом їх реєстрації. Отже, основними функціями Національного банку України є:

- емісія національних грошових знаків, організація їх обігу та вилучення з обігу;

- надання кредитів комерційним банкам;

- випуск і погашення державних цінних паперів, управління рахунками уряду, здійснення зарубіжних фінансових операцій;

- збереження офіційних золотовалютних резервів;

- грошово-кредитне регулювання економіки;

- загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових установ України й виконання фінансового законодавства.

Основним головним болем фінансистів є проблемні кредити, частка яких, за даними Асоціації українських банків, складає більш як 70 млрд грн від усього кредитного портфеля (близько 9%). Для порівняння – у європейських банках вважається максимально припустимим рівень до 2%.

З метою забезпечення сприятливих умов для відновлення стабільної діяльності банків у період фінансово-економічної кризи, підвищення рівня капіталізації банків, керуючись статтями 7 і 55 Закону України “Про Національний банк України”, статтями 66, 67 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, пунктом 1.6 глави 1 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, в Постанові від 22 липня 2009 року № 421 Правління Національного банку України на період до 01.01.2011 впровалило наступні заходи:

1. Ураховувати під час визначення адекватних заходів впливу до банків показники діяльності банківської системи, а також своєчасність та повноту виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами та вкладниками, що підтверджується відсутністю скарг та залишків на рахунках з обліку документів клієнтів банку, які не виконані в строк з вини банку.

2. Не застосовувати до банків заходів впливу в разі:

- наявності в банку збитків, які спричинені формуванням резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, здійсненими на підставі кредитних договорів, укладених до 01.10.2008, та/або такими, що були реструктуризовані;

- збільшення частки негативно класифікованих активів у загальній сумі активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України, унаслідок зменшення загальної суми активів за умови формування банком відповідних резервів та надання детального плану заходів, спрямованих на зменшення негативно класифікованих активів з щомісячною розбивкою;

- якщо порушення економічних нормативів (починаючи з дати прийняття цієї постанови) пов’язано зі зменшенням регулятивного капіталу внаслідок формування резервів за кредитними операціями за умови надання банком графіка поступового протягом 6 місяців приведення цих економічних нормативів до їх нормативних значень.

3. Зобов’язати органи управління банків, які мають збитки уживати невідкладних заходів щодо підвищення рівня ліквідності, дохідності та оптимізації витратної частини банку.

4. Заборонити банкам, які мають збитки:

- надавати бланкові кредити;

- здійснювати активні операції з інсайдерами в частині надання нових кредитів та гарантій;

- здійснювати дострокове погашення боргових цінних паперів власної емісії за винятком випадків, коли дострокове погашення боргових цінних паперів власної емісії відбувається за ціною, не вищою, ніж 50% від номіналу, та не призводить до суттєвого погіршення ліквідності банку.

Захист прав кредиторів – на сьогодні питання стратегічне. Адже кожен суб’єкт господарювання може бути як і боржником, так і кредитором. Крім того, практично всі підприємства стикаються з проблемами неповернення боргів. Чинні ж закони (про відновлення платоспроможності боржника, реєстрацію закладеного майна, виконавче провадження) не дозволяють кредитору ефективно відстоювати свої права. Світова ж практика свідчить: при законодавчій захищеності прав заставоутримувача й ефективності процедур реалізації заставного майна підприємства, що надають заставу, можуть отримати у дев’ять разів більшу суму кредиту, на більший в одинадцять разів термін кредиту. А відсоткова ставка при цьому зазвичай виявляється вдвічі меншою, аніж у тих, хто завжди захищає будь-якого, нехай навіть недбайливого, позичальника.

Банкіри наполягають на внесенні ряду суттєвих змін у законодавство, яке регулює заставні правовідносини. Пропонується привести пункт 8 статті 34 Закону «Про виконавче провадження» у відповідність із статтею 20 Закону «Про заставу», який не передбачає призупинення процедури стягнення заставного майна. При цьому, враховуючи гіркий досвід, необхідно чітко визначити, що у разі коли почнуться процедури банкрутства, виконавче провадження щодо стягнення заставного майна боржника не припиняється.

Крім того, пропонується внести зміни в статтю 43 Закону «Про виконавче провадження», яка передбачає отримання державним виконавцем відразу всієї суми виконавчого збору незалежно від того, якою мірою з боржника буде стягнуто борг. Природно, такий порядок не стимулює виконавців вжити всіх заходів для задоволення законних вимог кредиторів. Щоб змінити сформовану практику, банкіри наполягають на законодавчому закріпленні норми, відповідно до якої стягування збору здійснюється пропорційно задоволеним вимогам кредиторів.

Однак закони – ще не єдина проблема. На думку багатьох спостерігачів, в Україні склалася судова практика, яка дозволяє визнавати кредитні договори недійсними або неукладеними. Йдеться про розгляд справ, пов’язаних із визнанням недійсними або неукладеними договорів застави, поручительства, гарантії та видачі кредиту. Щоб змінити існуючу судову практику, банкіри пропонують включити в нову редакцію постанови Верховного суду України «Про судову практику в справах про визнання договорів недійсними», ухвали судових колегій за вже розглянутими раніше судовими позовами. Так, наприклад, судові колегії уже визнавали, що передача майна акціонерного товариства без згоди загальних зборів не повинна бути підставою для визнання недійсними договорів застави.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Як показує світова практика, від змін у взаєминах між кредитором і позичальником виграють не тільки і не стільки представники банків, скільки представники бізнесу.


2. Дослідження особливостей кредитного ринку України

2.1 Державне регулювання кредитного ринку України

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Її стратегічною ціллю має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави. Визначаючи тактичні та оперативні завдання грошово-кредитної політики, потрібно враховувати необхідність диференціації її залежно від конкретної макроекономічної ситуації. Основними завданнями грошово-кредитної політики передбачається[5]:

- підтримка низьких темпів інфляції;

- розвиток банківської системи;

- ремонетизація економіки насамперед за рахунок строкових депозитів підприємств, організацій та фізичних осіб;

- заохочення комерційних банків до довгострокового кредитування підприємств, організацій та населення;

- розширення безготівкової сфери розрахунків;

- лібералізація оборотності капіталів та створення передумов для інтеграції України у міжнародні фінансові ринки.

В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках Державної програми економічного і соціального розвитку (ДПЕСР) України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.

Під грошово-кредитним регулюванням розуміють заходи Національного банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон'юнктуру. Зазначений вплив звичайно здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної експансії виникає в період значного економічного спаду. Вона реалізується за допомогою кредитних ін'єкцій у національне господарство, що досягається зниженням процентних ставок (здешевленням кредитних грошей). Метою такої політики є "підбадьорювання" економіки, посилення інвестиційної активності господарських суб'єктів, збільшення виробництва та зменшення на цій основі рівня інфляції та безробіття. Доцільність кредитних обмежень виникає при "перегріванні" економіки в умовах перевиробництва. Держава, щоб стримати ділову активність, йде на подорожчання кредитних грошей, наслідком чого є скорочення інвестицій, зростання безробіття, дефляція та зниження життєвого рівня деяких верств населення.

До основних методів грошово-кредитного регулювання економіки належить зміна норми обов'язкових резервів комерційних банків, які зберігаються у Національному банку. За допомогою цього інструменту держава впливає на рівень інфляції, нейтралізує за необхідністю кредитну емісію комерційних банків, підтримуючи оптимальний обсяг активної грошової маси і стабільність грошового обігу. Змінюючи норми обов'язкових резервів, центральний банк може стимулювати операції комерційних банків по наданню кредитів і позик або, навпаки, стримувати ці операції.

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є купівля і продаж державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій центральний банк регулює кредитні можливості депозитних установ. Так, при купівлі комерційними банками державних цінних паперів на відповідну величину збільшуються їх депозити, при їх продажу – вони зменшуються. Купівля-продаж цінних паперів впливає не тільки на величину кредитних ресурсів комерційних банків, а й на розмір процентних ставок на ринку банківських резервів.

Одним із заходів, спрямованих на нейтралізацію впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, було передбачене постановою Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319 обмеження обсягів кредитів, що можуть надаватися банками в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки.

У цей самий період постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 № 406 внесено зміни до Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, згідно з якими:

- суттєво підвищено коефіцієнти резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходжень валютної виручки;

- посилено вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальників –фізичних та юридичних осіб, у кредитних договорах з якими немає письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про них;

- підвищено вимоги щодо якості прийнятого забезпечення.

Банківська система є самоналагоджуваною, оскільки зміни економічної кон’юнктури та політичної ситуації неминуче ведуть до автоматичної зміни політики банків. У період економічної кризи й політичної нестабільності банки скорочують довгострокові інвестиції у виробництво, зменшують терміни кредитування, збільшують доходи не за рахунок основної, а переважно за рахунок побічної діяльності.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам, наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також з процентним та валютним ризиком. Про зміни нормативів та методики їхнього розрахунку НБУ офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Банківське регулювання передбачає визначення Національним банком своїми нормативно-правовими актами професійних вимог до керівників виконавчих органів, головних бухгалтерів банків. НБУ має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам. Якщо банк або працівник, до якого пред’явлено вимогу звільнити його з посади, не згодні з цим, вони можуть оскаржити таку вимогу в суді.

У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів чи доходів і настання неплатоспроможності банку, або завдало істотної шкоди інтересам клієнтів, а також за приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів, Національний банк України має право відкликати ліцензію на здійснення всіх банківських операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку з призначенням ліквідатора.

Регулювання на кредитному ринку небанківських кредитних установ здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Так, у зв‘язку з фінансовою кризою, що призвела до зростання неплатежів за кредитними договорами і, як наслідок, до збільшення прострочених кредитів, виникла необхідність до приведення нормативів якості активів до реалій сьогодення. З цією метою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг розроблено розпорядження від 19.03.09 № 200 "Про внесення змін до Положення про фінансові нормативи діяльності та критерії якості системи управління кредитних спілок та об'єднаних кредитних спілок", зареєстроване в Міністерстві юстиції України 16.04.09 за № 348/16364.

Запровадження передбачених розпорядженням змін надасть можливість Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг здійснювати адекватний з урахуванням реалій сьогодення та ефективний контроль за діяльністю кредитних спілок, зокрема дозволить:

- конкретизувати, що належить до внесків (вкладів) на депозитні рахунки до запитання;

- конкретизувати строки, за яких кредитна спілка має відносити кредити до певних рівнів прострочення;

- здійснювати повернення кредитними спілками додаткових пайових внесків їхнім членам не тільки через касу таких кредитних спілок, а й на рахунок членів кредитних спілок у банку;

- пролонговувати кредити кредитними спілками у зв‘язку з фінансовою кризою без погіршення їхнього фінансового стану;

- реалізувати беззбитковий результат провадження діяльності кредитними спілками у зв‘язку зі зменшенням тягаря, пов‘язаного з формуванням резерву забезпечення покриття втрат від неповернених позичок у зв‘язку із зміною порядку його формування.

З метою вдосконалення регулювання діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, зокрема уточнення вимог до документів, що подаються для отримання ліцензії та підвищення вимог щодо власного капіталу (за винятком субординованого боргу), необхідного для отримання ліцензії, розроблено розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 29.10.09 №790 "Про затвердження Змін до Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами", зареєстроване в Міністерстві юстиції України 12.01.10 за № 8/17303. Із впровадженням передбачених розпорядженням змін збільшено вимогу до власного капіталу кредитних установ та встановлено більш чіткі вимоги до документів, потрібних для видачі ліцензії.

З вище викладеного можна стверджувати, що на даний період розвитку економіки України в цілому та зокрема кредитного ринку державні регулятори спрямовують свої зусилля на стабілізацію ситуації в країні та на подальший розвиток. На рівні державного регулювання ще існує багато невирішених питань. Так й досі не існує єдиного законодавчого акту, який би врегульовував основи кредитування, затверджував основні вимоги до кредитних операцій фінансових установ.

2.2 Аналіз кредитного ринку України

Станом на 31.12.2009 до Державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 816 небанківських кредитних установ (табл. 2.1), у тому числі про:

- 755 кредитних спілок (далі – КС);

- 32 інші кредитні установи;

- 29 юридичних осіб публічного права.

Кількість небанківських кредитних установ протягом 2005-2008рр. Продовжувала постійно збільшуватися, проте в 2009 році, порівняно з даними попереднього року, їх кількість зменшилася на 62 одиниці або на 7%. Це пояснюється, перш за все, наслідками проявів фінансової кризи – істотним погіршенням платоспроможності кредитних установ, і у результаті чого посилився контроль з боку Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, зокрема, вжиття заходів до кредитних установ, які систематично не виконували заходів впливу, що раніше застосовувалися до них Державною комісію з регулювання ринків фінансових послуг України.

Разом із зменшенням кількості кредитних установ у 2009 році порівняно з попередніми періодами відбувається й уповільнення рівня ділової активності та значне зниження темпів приросту показників діяльності кредитних установ.

Таблиця 2.1 - Загальні показники діяльності кредитних установ України в 2009 році

Показники Період (наростаючим підсумком)
І кв. 2009 ІІ кв. 2009 ІІІ кв. 2009 ІV кв. 2009
Кількість зареєстрованих кредитних спілок (на кінець періоду) 828 821 821 755
Включено до Державного реєстру (за квартал) 3 3 2 7
Виключено з Державного реєстру (за квартал) 4 10 2 73
Частка перших 10 КС у загальному обсязі залишків кредитів на кінець періоду, % 30,1 27,0 28,6 27,3
Кількість членів КС, тис.осіб, з них 2 124,7 2 151,6 2 330,6 2 190,3
члени, які мають внески на депозитних рахунках 126,3 124,0 119,2 117,0
члени, які мають заборгованість за кредитами 475,5 446,2 443,9 423,6
Активи, млн. грн. 4 719,7 4 618,1 4 504,3 4 218,0
Капітал, млн. грн. 1 248,7 1 149,6 1 036,3 765,8
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток), млн. грн. -54,0 -201,0 -319,9 -612,5
Кредити надані членам КС (залишок на кін. періоду), млн. грн. 4 253,2 4 121,3 4 023,4 3 909,1
Обсяг кредитів,наданих членам КС (за період), млн. грн. 539,6 1 159,1 1 642,4 2 415,9
Кількість кредитів,наданих членам КС (за період), одиниць 65 443 136 938 216 705 289 633
Внески членів КС на депозитні рахунки (залишок на кін.періоду), млн. грн. 3 127,1 3 122,7 3 036,3 2 959,3
Внески членів КС на депозитні рахунки (за період), млн. грн. 768,2 1 291,3 1 930,1 2 610,0
Заборгованість за неповерненими та простроченими кредитами (залишок на кін.періоду), млн. грн. 1 051,0 1 134,7 1 226,0 1 177,9

Загальний обсяг активів кредитних спілок станом на 31.12.2009 становив 4218 млн. грн. і порівняно з аналогічним періодом 2008 року зменшився на 30,5% (станом на 31.12.2008 становив 6 064,9 млн. грн.).

Залучення внесків (вкладів) на депозитні рахунки кредитними спілками продовжувалося в 2009 році у зв’язку зі значним перевищенням доходності вкладів (вищими відсотковими ставками) порівняно з банками. У 2009 році середньозважена % ставка склала:

за депозитами за кредитами
- у банківській системі 12,8% 17,8%
- у кредитних спілках 25% 36,4%

Залучені на таких умовах ресурси за рішенням керівництва кредитних спілок використовувалися в спекулятивних операціях, які мали місце переважно з нерухомістю та землею, що і стало однією з головних причин кризи в системі кредитної кооперації. Станом на 31.12.2009 до Державного реєстру банків було внесено інформацію про 179 діючих банків (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Загальні показники діяльності банків України в 2009 році

Показники Період (наростаючим підсумком)
І кв. 2009 ІІ кв. 2009 ІІІ кв. 2009 ІV кв. 2009
Кількість діючих банків (на кінець періоду) 182 184 182 179
Зареєстровано (за квартал) 1 5 3 16
Знято з реєстрації (за квартал) 1 3 5 19
Всього активів (залишок на кін. періоду), млн. грн. 870 633,54 864 694,97 889 958,53 873 449, 57
- з них у іноземній валюті 458 823,13 435 557,71 451 553,70 424 202,75
Кредити та заборгованість клієнтів (залишок на кін. періоду), млн. грн. 737 913,20 735 094,60 747 775,50 726 295,79
- з них по юридичних особах 471 721,98 481 597,05 496 437,36 489 214,19
- з них по фізичних особах 254 614,39 250 314,54 247 729,53 233 885,81
Всього пасивів (залишок на кін. періоду) 870 633,54 864 694,97 889 958,53 873 449,57
Всього власного капітал (залишок на кін. періоду), млн. грн. 117 081,59 112 597,49 117 968,02 120 207,62
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток), млн. грн. -7 019,82 -14 321,42 -20 943,91 -31 491,84

Загальний обсяг активів банків станом на 31.12.2009 становив 873449,57 млн. грн. і порівняно з аналогічним періодом 2008 року зменшився на 5,7% (станом на 31.12.2008 становив 926086,50 млн. грн.).

Проаналізуємо кредитний ринок 2009 року на основі даних, наведених у додатку А. Так, по кредитам, наданим депозитними корпораціями будівельним організаціям спостерігається тенденція по зростанню обсягів: в січні обсяг кредитування становив 38 554 млн. грн. та в лютому спостерігається різке зростання на 5,9% і становить 40 822 млн. грн. Найбільші обсяги кредитування припадають на червень – 41 391 млн. грн. та грудень - 41 678 млн. грн. (рис. 2.1).

Кредити, надані фізичним особам, протягом останніх двох років зростали вищими темпами, ніж кредити, надані суб’єктам господарювання.

Рис. 2.1 Кредити, надані депозитними корпораціями (крім Національного банку України) будівельним організаціям

Зазначимо, що з рисунку 2.1 видно, що поріг коливання обсягів кредитування складає 8% з позитивною динамікою. Тобто темпи зростання кредитних портфелів є досить низькими.

При аналізі цих даних у розрізі регіонів можна зазначити наступне:

- найбільший обсяг кредитів, наданих депозитними корпораціями припадає на Київську область та м. Київ – приблизно 65% від загального обсягу. При цьому найбільше було надано кредитів в цьому регіоні в період сезонних робіт – травень – червень;

- в таких областях як Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Херсонська, Харківська та Чернігівська спостерігається тенденція до зростання обсягів кредитів, що є позитивним і свідчить про процес як відновлення кредитування в економіці країни так і про процес одужання підприємств, а саме будівельних корпорацій, які на час кризи мали дуже скрутне становище (рис. 2.2).

- в таких областях як Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Сумська та Черкаська спостерігається тенденція до зменшення обсягів кредитування.

Рис. 2.2 Динаміка кредитів, наданих депозитними корпораціями будівельним компаніям в Дніпропетровській, Донецькій, Одеській та Харківській областях у розрізі часу

При аналізі кредитів (на основі даних, викладених у додатку Б), наданих депозитними корпораціями домашнім господарствам на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості нами виявлена тенденція до зниження обсягів кредитування в цьому напрямі (рис. 2.3).

З вересня 2009 року спостерігається падіння обсягів кредитування домашніх господарств на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості.

Рис. 2.3 Кредити, надані депозитними корпораціями (крім Національного банку України) домашнім господарствам на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості

Так, пік кредитування припадає на січень та серпень 2009 року. При розгляді в розрізі регіонів найбільшу частку кредитів складають кредити, надані в Київській області та м. Києві - приблизно 30%, Одеській області – приблизно 13%, Дніпропетровській – приблизно 8%. Найменш закредитовані такі області як Чернігівська, Чернівецька, Сумська, Кіровоградська – кожна в середньому до 1%.

Здійснимо аналіз даних у розрізі організаційно-правових формам господарювання, використовуючи дані, наведені у додатку В (рис .2.4)


Рис. 2.4 Усереднена структура кредитів, наданих депозитними корпораціями (крім Національного банку України) домашнім господарствам на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості, млн. грн.

Так, виходячи з наведеної структури кредитів, наданих депозитними корпораціями домашнім господарствам, можна побачити, що найбільшу частку складають кредити, надані господарським товариствам – 333 641 млн. грн. та підприємствам – 105 745 млн. грн. та в середньому складають 75% та 24 % відповідно. Якщо розглянути помісячно динаміку структури кредитного портфелю депозитних корпорацій відповідно наведеним даним, то можна зауважити, що спостерігається тенденція до зниження обсягів кредитування підприємств з 24,21% в структурі кредитних портфелів депозитних корпорацій в січні до 22,03% в грудні, та збільшення обсягів кредитування господарських товариств з 74,11% в січні до 76,36% у грудні.

Таким чином, за результатами аналізу можна стверджувати, що в 2009 році продовжує спостерігатись спад ділової активності учасників кредитного ринку.


3. Перспективи розвитку кредитного ринку України

3.1 Основні засади формування кредитної політики на 2010 рік

За оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка наступного року увійде до стадії помірного зростання, що пов’язуватиметься з результатами вжиття в економічно розвинених країнах антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та контролю. Прогнозується зростання світової економіки на рівні 2,5%.

Зазначені внутрішні та зовнішні умови залишають значні ризики розвитку грошово-кредитної сфери в наступному році, більшість з яких знаходитимуться поза межами прямого впливу монетарних інструментів та механізмів грошово-кредитної політики. Найбільш небезпечним може виявитися несприятлива кон’юнктура на світових ринках за основними товарними групами українського експорту.

Стабілізація фінансового ринку та очікувана активізація розвитку внутрішнього ринку створюватимуть умови для поступового відновлення інвестиційних процесів із підвищенням ролі внутрішніх інвестицій у стимулюванні розвитку реального сектору економіки.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2010 році надалі відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів населення.

Зовнішні аспекти стабільності грошової одиниці в умовах посилення гнучкості обмінного курсу гривні розглядатимуться не стільки з точки зору утримання обмінного курсу гривні в певних межах, скільки з урахуванням необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування валютного сегмента ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення та очікування економічних агентів, не провокують формування та поглиблення макроекономічних, валютних і пруденційних ризиків, дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх шоків. Такі критерії забезпечуватимуться через застосування режиму гнучкого обмінного курсу, який відображатиме співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку України.

Національний банк у межах наявних повноважень вживатиме заходів щодо забезпечення стабільності банківської системи, її розвитку та стійкості до впливу внутрішніх і зовнішніх шоків. Активно використовуватимуться надані законодавством повноваження щодо регулювання експорту та імпорту капіталу з метою зниження валютних ризиків, які беруть на себе суб’єкти господарювання та держава в цілому.

Одночасно створюватимуться превентивні механізми запобігання виникненню кризових ситуацій у майбутньому. Зокрема, значна увага буде приділена участі у розбудові системи макропруденційного нагляду за фінансовим ринком, що є системою відстеження та аналізу ризиків стабільності фінансового сектору як в цілому, так і за окремими сегментами. На підставі цього в межах власної компетенції Національний банк вживатиме заходів щодо покращення функціонування фінансового сектору, нівелювання ризиків та адекватного реагування на внутрішні та зовнішні шоки, напрацювання механізмів роботи у разі виникнення надзвичайних умов. Для забезпечення ефективної роботи з питань сприяння фінансовій стабільності та забезпечення фінансової стійкості Національний банк України на основі вивчення міжнародного досвіду у цій сфері у співпраці з Урядом ініціюватиме внесення відповідних змін до законодавства.

З урахуванням причин і наслідків кризових проявів 2008 - 2009 рр. та, виходячи із прогнозів макроекономічного розвитку, що передбачають зростання реального ВВП на 3%, для забезпечення стабільності національної валюти, зниження темпів інфляції у 2010 році ключове значення матиме забезпечення стійкості фінансової системи, що розглядатиметься як пріоритет грошово-кредитної політики.

Національний банк України продовжуватиме вжиття заходів з фінансового оздоровлення банків та стабілізації їх роботи. Покращення якості кредитного портфеля сприятиме підвищенню рівня капіталізації банків. Для підвищення фінансової стійкості банків Національний банк України посилюватиме моніторинг здійснення банками додаткової капіталізації, стимулюватиме банки до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур, забезпечуватиме зважені підходи до питання про застосування до банків заходів впливу, приділятиме увагу контролю за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів. Одночасно вживатимуться заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі. Особлива увага приділятиметься моніторингу параметрів зовнішнього, у тому числі корпоративного, контролю щодо припливу і відпливу капіталу та недопущенню посилення ризиків короткострокового спекулятивного капіталу.

Національний банк у своїй діяльності враховуватиме сучасні світові тенденції в зміні методології і в реформуванні міжнародних стандартів банківського нагляду та фінансового регулювання. Стабілізація роботи банків дозволить їм підвищити кредитну підтримку процесів відновлення економічного зростання. Неочікувані короткострокові розриви в ліквідності, які можуть у цьому разі виникати, покриватимуться за рахунок застосування механізмів рефінансування, регулярний доступ до яких забезпечуватиметься на прозорих та рівних для всіх банків умовах. Підтримуючи ліквідність банків на належному рівні Національний банк водночас ретельно відстежуватиме інфляційні ризики, здійснюючи за потреби мобілізаційні операції та регулюватиме, за потреби, процес розширення грошової пропозиції через зміну вимог до формування банками обов’язкових резервів.

Національний банк виходитиме з того, що головні резерви відновлення активної кредитної діяльності банків перебувають у площині повернення в банківську систему коштів, які були вилучені вкладниками в період економічної та фінансової кризи. З огляду на це сприятиме відновленню довіри населення до банківської системи як через активну участь в удосконаленні системи гарантування вкладів в Україні, так і через співпрацю з Урядом у питаннях забезпечення стабільної діяльності рекапіталізованих банків.

Стабілізації ресурсної бази банків та посиленню керованості грошово-кредитного ринку сприятимуть заходи з розвитку безготівкових розрахунків, поширення використання спеціальних платіжних засобів, упровадження нових технологій і розширення спектра операцій, координації зусиль банків щодо створення уніфікованої інфраструктури та розширення сфери використання багатофункціональних банківських старт-карток і реалізації супутніх проектів у соціальній сфері.

Національний банк підтримуватиме тісну взаємодію з Урядом у питаннях узгодження грошово-кредитної політики, у тому числі в частині впливу на стан грошово-кредитного ринку випуску внутрішніх зобов’язань. Також Національний банк активно співпрацюватиме з Урядом у питаннях розвитку фінансового сектору та забезпечення стійкості фінансової системи.

У період зберігання напруги в економіці та вирішення завдань подолання наслідків фінансової кризи вагомою лишатиметься роль кількісних показників обсягу грошової пропозиції. Виважене регулювання обсягу монетарної бази дозволятиме Національному банку, з одного боку, вчасно реагувати на монетарні ризики посилення інфляційного та девальваційного тиску, а з іншого – сприяти в межах компетенції стабільності фінансової системи через забезпечення на ринку необхідного обсягу ліквідності. Такі підходи відповідають засадам стабілізаційної програми «Стенд-бай»(Stand-by), яка підтримується Міжнародним валютним фондом. Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Передбачені нею монетарні критерії ефективності за монетарною базою та чистими міжнародними резервами використовуватимуться які проміжні орієнтири грошово-кредитної політики.

Для забезпечення окреслених зазначених завдань Національний банк використовуватиме наявні інституційні механізми та операційні важелі, дотримуючись середньострокових орієнтирів, забезпечуючи послідовність і прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у виконанні головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з макроекономічними та фінансовими заходами інших органів влади. Удосконалюватиметься система комунікацій з громадськістю, маючи на меті через детальне роз’яснення цілей грошово-кредитної політики та заходів щодо їх досягнення отримувати суспільну підтримку своїх дій та формувати на ринку позитивні очікування.

Таким чином, кредитна політика на 2010 рік урядом України спрямовується на виведення економіки країни з кризової ситуації та на стабілізацію кредитного ринку країни.

3.2 Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку кредитного ринку України

Дослідження тенденцій розвитку та проблем кредитного ринку України засвідчує потребу більш ефективного розвитку та забезпечення стабільності банківської системи та вдосконалення законодавчої бази кредитного ринку. Цього можна досягти, запровадивши досконалі механізми регулювання кредитного ринку, а саме:

1. Національному банку України в найближчій перспективі доцільно ініціювати прийняття Верховною Радою Закону України «Про кредит і кредитні відносини», який би законодавчо врегулював усі кредитні взаємовідносини між кредиторами та боржниками;

2. Розробити механізми, які б не давали змоги банкам кредитувати фізичних осіб без наявності інформації про їх доходи, що б позитивно вплинуло на якість кредитних портфелів комерційних банків. Таким заходом, наприклад, міг бути нормативний акт, який би впровадив суттєве підвищення норми відрахувань у резерви за такими кредитами.

3. Запровадити публікацію в доступних широкому колу суб’єктів ринку засобах масової інформації даних про рейтингові оцінки банків, які встановлені за результатами інспектувань Національного банку України, що забезпечить більш зважений підхід банків до допустимого рівня ризиків та дозволить більш зважено обирати позичальникам банка-партнери;

4. Здійснити масові перевірки банківських установ щодо дотримання ними вимог «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які впроваджені Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. №168;

5. Національному банку України необхідно запровадити кваліфікаційні вимоги до працівників, які безпосередньо працюють на точках продажу кредитів (так званих «віддалених робочих місць»), які беруть участь у виборі кола позичальників банку, що повинно зменшити обсяг проблемних кредитів;

6. З метою забезпечення доступності житла для всіх категорій громадян необхідно створення такого фінансово-кредитного механізму:

- для залучення в будівництво приватних інвестицій і для полегшення накопичення громадянами власних коштів на придбання житла використовувати випуск муніципальних і приватних позик на житлове будівництво (житлових сертифікатів). Сполучити можливість придбання житлових сертифікатів на частину вартості житла й одержання кредиту на відсутню частину;

- надання банками середньострокових кредитів (1-1,5 року) на будівництво житла забудовникам (у першу чергу, будівельним організаціям, можливо індивідуальним забудовникам) із виплатою в період будівництва лише відсотків по кредиту і поверненням суми основного боргу по закінченні будівництва (у випадку, коли позичальником є будівельна організація) або переоформленням у довгостроковий (10-25 років) іпотечний кредит (у випадку, коли позичальником є індивідуальний забудовник);

- надання банками довгострокових кредитів (10-25 років) на придбання індивідуальних будинків фізичними особами під заставу цих будинків і прилягаючих земельних ділянок. Використовуваний кредитний інструмент - кредит із відстрочкою платежу. Розмір одержуваного кредиту залежить від рівня прибутку позичальника таким чином, що щомісячні платежі по кредиту складають 25-30 відсотків від рівня щомісячного прибутку позичальника (членів його сім’ї);

- заохочення підприємств і організацій у наданні кредиторам гарантій по поверненню кредитів, наданих їхнім робітникам. Гарантії можуть передбачати повернення залишку кредиту самим підприємством у якості поручителя по кредитному зобов'язанню або забезпечення їм страхування життя позичальника;

- для полегшення процесу використання громадянами вартості наявного житла при придбанні або будівництві нового банками даються короткострокові (3-6 місяців) проміжні кредити під заставу старого житла;

- для фінансування будівництва інженерної інфраструктури житлової забудови залучаються банківські кредитні засоби або муніципальні позики, забезпечені частиною майбутніх платежів за відповідні комунальні послуги;

- пропонується звільнити фізичних особыб від сплати житлового податку з засобів, використовуваних на оплату житлового кредиту, на весь кредитний період, а також від сплати державного збору за реєстрацію договору застави житла, що одержується за допомогою кредиту.

Реалізація цих пропозицій та проведення подальших досліджень основних чинників формування кредитного ринку дасть змогу успішніше реалізовувати інтереси суспільства та забезпечувати ефективну стратегію розвитку національної економіки України.


Висновки

Вихід України із кризи, стабілізація економічного становища, підвищення добробуту людей неможливі без розвиненого кредитного ринку. А для цього необхідно здійснити ряд невідкладних заходів. До першочергових тут можна віднести:

· привести чинне законодавство у відповідність з потребами сьогоднішнього функціонування та подальшого розвитку кредитного ринку України;

· більш ефективно використовувати наявні можливості структур, що вже працюють на національному ринку.

У сфері регулювання та нагляду за діяльністю фінансових компаній та інших кредитних установ забезпечення фінансової стійкості необхідно передбачити наступні кроки:

- встановлення вимог до якості їхніх активів;

- збільшення капіталізації фінансових компаній;

- запровадження елементів системи ризик-менеджменту в кредитних установах шляхом оцінки платоспроможності кредитора та контролю грошових потоків;

- створення системи прозорості діяльності та розкриття інформації щодо фінансового стану компаній шляхом запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності.

Саме централізований та регульований ринок стає універсальним механізмом, за допомогою якого врегульовуються не лише економічні, а й соціальні і навіть політичні відносини. Стабільність ринку сприятиме зміцненню довіри населення до кредитної системи, залучить іноземних інвесторів, а наявність єдиного центру котирування створить сприятливі умови для здорової конкуренції торговців з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.


Список використаних джерел

1. Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 № 679-XIV.

2. Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-III.

3. Закон України «Про фінансові послуги та регулювання. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. – К., 2001.

4. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 06 липня 2000 №279.

5. Постанова Ради Національного банку України «Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік» від 10.09.2009 №10.

6. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 №168.

7. Постанова Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319 “Про додаткові заходи щодо діяльності банків” (зі змінами та доповненнями).

8. Постанова Правління Національного банку України «Про окремі питання щодо діяльності банків в період фінансово-економічної кризи» від 22 липня 2009 року № 421.

9. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368.

10. Аналітичний звіт «Дії Національного банку України в період загострення світової фінансової кризи» - Київ, 2009 – с.58

11. Звіт «Про роботу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за 2009 рік», затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.04.2010 .3358

12. Проекти "Листа про наміри" і "Меморандуму про економічну та фінансову політику", надіслані МВФ до України»// Українська правда від 14.04.2010р.

13. Грушко В.І., Лаптєв С.М., Любунь О.С., Раєвський К.Є. Банківський нагляд: навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури. 2004.- 264с.

14. Гроші та кредит: Навч.-метод. Посіб./ В.І. Пахомов, Л.В. Стрільчук. – К.: МАУП, 2004. – 56 с.

15. Івасів, Богдан Степанович. Гроші та кредит : Підручник / Івасів, Богдан Степанович; Національний банк України. М-во освіти і науки України. Тернопільська академія народного господарства. - 2-е вид., змін. і допов. - Тернопіль : Карт-бланш, 2005. - 527 с.

16. Лаврушин О.И. Банковское дело: современная система кредитования : учебное пособие / О.И. Лаврушин, О.Н. Афанасьева, С.Л. Корниенко ; под ред. засл. деят. науки РФ, д-ра экон. наук, проф. О.И. Лаврушина. — 3-е изд., доп. - М. : КНОРУС, 2007. - 264 с.

17. Карпенко Г.В. Кредитна діяльність вітчизняних банків та можливості їх інтеграції до світової фінансової системи. / Г.В. Карпенко // Фінанси України. - 2008. - № 2. - С. 89-96.

18. Напрями удосконалення державного регулювання ринку кредитних послуг України / А.П. Дука // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2008. – №2. – с. 48-53

19. «Організаційно-економічні проблеми функціонування кредитної системи України» // М.І.Хмелярчук, О.П. Павлишин - Науковий вісник НЛТУ України – 2009 – вип.. 19.7 с. 206-211

20. Бюлетень НБУ. – 2010 - №1.

21. www.bank.gov.ua

22. http://www.dfp.gov.ua/733.html

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий