Важливою внутрішньою детермінантою поведінки є її мотивація. Потреби, інтереси, емоції визначають мотивацію вчинку, а не вибір засобу їх задоволення. Тому мотивація не є безпосередньою причиною злочину. Мотиви — це те, що спонукало індивіда діяти, а не чому він обрав саме кримінальні форми (способи) їх задоволення. Спонукання різняться між собою за змістом, ступенем усвідомлення, силою впливу на людину. Одні з них зовсім не сприймаються, інші залишаються лише на рівні розуміння, треті стають реально чинними. Проте у такій якості виступають лише ті з них, які суб'єктом не тільки сприймаються і "відфільтровуються" свідомістю за значимістю в даний момент, а й набувають вольового імпульсу на задоволення, що властивий тільки прагненням. Мотив злочинної поведінки можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) особи до вчинення конкретного діяння, яке містить у собі суспільну небезпеку і передбачене кримінальним законом як злочин. Мотив безпосередньо пов'язаний з прийняттям винним рішення діяти із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Але сам по собі мотив не визначає змісту прийнятого рішення, контрольованого свідомістю і волею суб'єкта. Ні сама по собі мотивація, ні формальна спроможність до вибірковості поведінки не створюють, не формують самої вибірковості, зумовленої соціальними властивостями особистості, що сформувалася у процесі життя.
Деякі кримінологи справедливо стверджували, що "якихось особливих причин злочинності немає. Є причина, обставини антигромадської поведінки, що можуть призвести до вчинення злочинів. Лише в цьому змісті можна говорити про причини злочинності". Розвиваючи цю думку, можна констатувати: 1) передкримінальність виражається в антигромадській поведінці (пияцтві, наркоманії, порушеннях суспільного порядку тощо) або зневажанні елементарними правилами обережності, нехлюйстві, що свідчать про асоціальні прояви, судячи з яких очікується вчинення злочину; 2) рецидиво-небезпечність суб'єкта визначається його злочинним минулим, але це саме по собі, поза антигромадськими проявами, не є криміногенним; 3) причинні залежності в кримінально-правовому і кримінологічному аспектах містяться у взаємодії особистості і середовища в її широкому значенні макро- і мікровпливів [7, с. 73].
2. ПОНЯТТЯ КОНКРЕТНОЇ ЖИТТЄВОЇ СИТУАЦІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ У ВЧИНЕННІ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ
Антисуспільні властивості особи, які склалися під впливом негативних умов її формування, ведуть до вчинення злочинів за наявності певних обставин, що сприяють такому наслідкові і створюють ситуацію вчинення злочину — криміногенну ситуацію.
Для кримінології найбільший інтерес становить поняття конкретної життєвої ситуації як певного збігу обставин життя людини, що безпосередньо впливають на її поведінку. Конкретна життєва ситуація є мовби каналом зв'язку між людиною і зовнішнім світом, завдяки якому відбувається взаємодія особи з навколишнім середовищем, надбання нею певних соціальних якостей.
Під конкретною життєвою ситуацією розуміється певне сполучення об'єктивних обставин життя людини, що безпосередньо впливають на його поведінку вданий момент. У кримінологічному змісті - це подія чи стан, що викликає рішучість вчинити суспільно небезпечне діяння, що сприяє або перешкоджає йому. Ситуація здебільшого передує злочину, але може і супроводжувати його вчинення [7, с. 154].
Обставини життя людини, з яких складається конкретна ситуація, дуже різні. Це може бути, порівняно, тривалий стан (наприклад, важка обстановка в родині), короткочасна подія (наприклад, конфлікт із хуліганом на вулиці), різні вчинки інших людей чи становище, сформоване суспільством. Ситуація може охоплювати величезні території (наприклад, при злочинах проти світу і безпеки людства) або обмежуватися квартирою (наприклад, при побутовій сварці). Тривалість ситуації також різна: від скількох секунд (дорожньо-транспортний злочин) до декількох років (конфлікти на ґрунті чи ревнощів помсти). Кожна життєва ситуація має об'єктивний зміст (вона визначається подіями, що відбуваються в дійсності, суб'єктивне значення, яке залежить від того, наскільки дана ситуація важлива з огляду інтересів, життєвих планів і мети даної особи). Об'єктивнийзміст і суб'єктивне значення ситуації можуть часом значно не співпадати. Наприклад, розходження в поглядах зі співрозмовцем суб'єкт може сприйняти як особисту образу, тимчасові матеріальні труднощі деякі люди розцінюють як життєвий крах тощо. Важливо відзначити, що зазвичай людина чинить не по ситуації в її об'єктивному змісті, а зі своїм уявленням про неї. Тому часто ситуація для нього слугує приводом для вчинення злочину, хоча насправді вона не містить ніяких провокуючих моментів.
Як показує практика, існує досить велика кількість співвідношень між ситуаціями, що передували вчиненню злочину й особистісних особливостей злочинця. При цьому межі цих співвідношень такі:
а) сильний вплив конкретної життєвої ситуації при відсутності антигромадської установки;
б) глибока і стійка антигромадська установка при відсутності, власне кажучи, будь-якого тиску зовнішньої ситуації [6, с. 174].
Між цими межами розташована низка перехідних випадків, на які впливають більш-менш розвинуті антигромадські якості особи.
Конкретна життєва ситуація може знаходитися в різних ланках механізму злочинної поведінки і відігравати певну роль.
По-перше, ситуація може бути джерелом мотивації злочину. Це відчувається головним чином тоді, коли перед суб'єктом виникає важка проблема, яку він може вирішити як законним, так і незаконним способом (так звана проблемна ситуація).
По-друге, ситуація може означати створення умов для задоволення мотивів поведінки і досягнення тієї чи іншої мети.
По-третє, конкретна ситуація може бути приводом для вчинення злочину. Значної ролі набуває ситуація при ситуативних, ненавмисних злочин ах, наприклад, коли сварка вже сталася і мотив (помста, ревнощі) наявні, але не вистачає мізерної деталі, аби та розпалила полум'я взаємної ненависті, перетворивши її в трагедію. У такій ситуації (невдало вимовлене слово, випадкова образа, і навіть косий погляд) відіграє роль "спускового гачка" зброї і відбувається вбивство, заподіяння шкоди здоров'ю чи інший злочин.
Приводом може стати версія, вигадана чи спровокована самим злочинцем, що часто зустрічається серед хуліганів і ґвалтівників. Привід можливий і в злочинах, які вчиняються з метою наживи, коли річ "погано лежить" і тим самим «провокує» суб'єкта, який вже має намір що-небудь украсти.
Близька до ролі приводу ситуація в необережних злочинах, коли вона дезорієнтує чи навіть підштовхує суб'єкта до необдуманих дій. Ситуації на полюванні, під час експлуатації технічних чи природних об'єктів.
По-четверте, конкретна ситуація може сприяти чи перешкоджати досягненню злочинного результату. Ситуація сприяє цьому, коли, наприклад, через наявність безконтрольності майна, безгосподарність, відсутність охорони та сигналізації. Ситуація перешкоджає злочину, якщо його вчинення фізично неможливе чи загрожує злочинцеві швидким викриттям [4, с. 126].
3. ВЗАЄМОДІЯ ОСОБИ І СЕРЕДОВИЩА ЯК ПРИЧИНА ВЧИНЕННЯ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ ТА ОБСТАВИНИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ВЧИНЕННЮ ЗЛОЧИНІВ
1)Для розкриття сутності даного явища не обійтися без встановлення взаємозв'язку об'єктивного (зовнішнього) і суб'єктивного (особистого) у всьому їх різноманітті. Поза таким підходом будь-який кримінологічний аналіз причин злочинів не може бути плідним. Характер цієї взаємодії ніколи не повторюється і залежить від специфіки злочину й особи самого злочинця. В одних випадках на перший план висуваються об'єктивні чинники, в інших — суб'єктивні. Безпосередньою причиною злочину є складна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних факторів [5, с. 194].
Причиною злочину є діалектична взаємодія криміногенних факторів соціального середовища (зовнішніх умов) і антисуспільних властивостей особи (внутрішніх умов), яка призводить індивіда до вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом як злочинне.
Розкриття причини злочину безпосередньо пов'язане з проникненням у механізм злочинної поведінки. Під останнім розуміють зв'язок і взаємодію зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, скеровують і контролюють його виконання.
Встановлення значимості об'єктивних і суб'єктивних чинників, що детермінують злочинну поведінку, якоюсь мірою можливе за рахунок визначення їхньої спільності, типовості, наскільки вони регулярно виявляються на рівні маси злочинів і злочинності в цілому. Це дає змогу оцінити силу їх криміногенності та намітити відповідні заходи запобіжного характеру.